Рішення № 87595835, 11.02.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2020 Справа № 914/2694/19

м. Львів

За позовом: Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна", м. Київ

до відповідача: Приватного підприємства "Євротерм Львів", м. Львів

про стягнення страхового відшкодування в розмірі 15 254, 34 грн.

Суддя Мороз Н.В.

при секретарі Банзулі М. С.

Представники:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: Прокопик І. А.

Хід розгляду спору:

Позовну заяву подано Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до відповідача Приватного підприємства «Євротерм Львів» про стягнення страхового відшкодування в розмірі 15 254, 34 грн.

Ухвалою господарського суду від 26.12.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 21.01.2020.

20.01.2020 представником відповідача через службу діловодства господарського суду подано відзив на позовну заяву разом з клопотанням про поновлення пропущеного строку для подання відзиву.

Ухвалою суду від 21.01.2020 поновлено відповідачу строк на подання відзиву та відкладено розгляд справи по суті на 11.02.2020.

В судове засідання 11.02.2020 представник позивача не з`явився, через службу діловодства господарського суду 27.01.2020 подав відповідь на відзив відповідача та клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, за наявними в матеріалах справи документами. Згідно клопотання позовні вимоги підтримав, позов просить задоволити.

Представник відповідача в судове засідання з`явився, 05.02.2020 через службу діловодства господарського суду подав заперечення щодо позову разом з доказами їх надіслання позивачу. В судовому засіданні усно заперечив щодо позову з мотивів, наведених у відзиві та запереченнях. У задоволенні позову просить відмовити.

Правова позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 11.04.2017 на вул. Героїв УПА, 73 у м. Львові сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля «Мazda CX5», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , та автомобіля «Mercedes Benz», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ПП «Євротерм Львів».

За наслідками ДТП було складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол), в якому зазначено, що зіткнення автомобілів відбулося з вини водія автомобіля «Mercedes Benz», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 - ОСОБА_2 , в результаті чого автомобілю «Мazda CX5», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 завдано пошкоджень.

Цивільно-правова відповідальність володільця автомобіля «Mercedes Benz», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , застрахована ПАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна", згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/2350831.

11.04.2017 до позивача звернувся потерпілий із заявою про настання страхового випадку в результаті вищевказаного ДТП.

На підставі страхового акта від 14.09.2017 та розрахунку страхового відшкодування до нього, позивач здійснив виплату страхового відшкодування на користь потерпілого - ОСОБА_1 (власника «Мazda CX5», д. р. н. НОМЕР_1 ) в розмірі 15 254, 34 грн., на підтвердження чого подав платіжне доручення від 15.09.2017 № 5842.

Позивач зазначив, що відповідач у трьохденний термін не повідомив його про скоєне ДТП, внаслідок чого порушив п. 5 ст. 21 Закону України «Про страхування» та п. 33.1.4 ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Таким чином, керуючись положеннями п. 38.1.1. ч. 38.1. ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач заявляє про своє право регресної вимоги до страхувальника щодо компенсації суми страхового відшкодування, виплаченої потерпілій внаслідок ДТП особі.

Позивач надсилав відповідачу вимогу в порядку регресу від 30.09.2019 про відшкодування йому 15 254, 34 грн. виплаченого потерпілому страхового відшкодування, однак, така вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Правова позиція відповідача.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву та запереченнях зазначив, що у день скоєння ДТП - 11.04.2017 потерпілий звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку, після чого, в той же день пошкоджений транспортний засіб було оглянуто експертом позивача, за результатом чого було складено Акт огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 11.04.2017. На підставі проведеного огляду пошкодженого транспортного засобу позивачем була складена ремонтна калькуляція, згідно якої вартість ремонту автомобіля «Мazda CX5», д. р. н. НОМЕР_1 , визначено на суму 15 254, 34 грн.

14.09.2017 позивачем було складено страховий акт № UA2017041100023/L01/03 разом із розрахунком страхового відшкодування, згідно якого прийнято рішення про відшкодування збитків на підставі умов договору страхування, шляхом проведення виплати відшкодування в розмірі 15 254, 34 грн.

Таким чином, на думку відповідача, в результаті повідомлення потерпілим страховика про ДТП, останній мав змогу переконатися у тому, що подія є страховим випадком, здійснити перевірку обставин ДТП та визначити розмір заподіяної шкоди потерпілій особі. Відтак, факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не призвів до необґрунтованих виплат потерпілій особі та заподіяння страховику шкоди, внаслідок чого позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Крім цього, відповідач у своєму відзиві зазначив про те, що позивач як на підставу своїх позовних вимог посилається на абз. «ґ» п. 38.1.1. ч. 38.1. ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за умовами якого страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону. При цьому підпунктом 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 вказаного Закону передбачено обов`язок водія транспортного засобу у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди. Разом з тим, обов`язок водія повідомити страховика про ДТП передбачений підпунктом 33.1.4. пункту 33.1 статті 33 вказаного Закону, який не є підставою для регресного відшкодування в порядку ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відтак, відповідач вважає, що наведене позивачем нормативне обґрунтування позову, являє собою введення суду в оману з метою винесення неправосудного рішення.

Обставини справи.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника відповідача, створивши у відповідності до ст. 13 ГПК України сторонам, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив:

На вул. Героїв УПА, 73 у м. Львові 11.04.2017 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Мazda CX5», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (під керуванням ОСОБА_3 ), та автомобіля «Mercedes Benz», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ПП «Євротерм Львів» (під керуванням ОСОБА_2 ).

У зв`язку із вказаним ДТП його учасниками було складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол), у якому зазначено, що зіткнення автомобілів відбулося з вини водія автомобіля «Mercedes Benz», д.р.н. НОМЕР_2 - ОСОБА_2 , в результаті чого автомобілю «Мazda CX5», д.р.н. НОМЕР_1 завдано пошкоджень.

З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність володільця автомобіля «Mercedes Benz», д.р.н. НОМЕР_2 застрахована ПАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна", згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/2350831.

В день скоєння ДТП - 11.04.2017 потерпілий ( ОСОБА_1 ) звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку.

Представником страховика 11.04.2017 було здійснено огляд пошкодженого автомобіля «Мazda CX5», д.р.н. НОМЕР_1 та складено Акт огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 11.04.2017. За даними вказаного акта 21.08.2017 позивачем було складено ремонтну калькуляцію до автомобіля «Мazda CX5», д.р.н. НОМЕР_1 , згідно якої вартість ремонту вказаного автомобіля становить суму 15 254, 34 грн.

Позивач, на підставі складеного ним страхового акта від 14.09.2017 № UA2017041100023/L01/03 та розрахунку страхового відшкодування до нього, здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 15 254, 34 грн. на користь потерпілого - ОСОБА_1 (власника «Мazda CX5», д. р. н. НОМЕР_1 ), що підтверджується платіжним дорученням від 15.09.2017 № 5842 (копія якого міститься в матеріалах справи).

У розділі IV страхового акта від 14.09.2017 № UA2017041100023/L01/03 зазначено, що вищенаведене ДТП кваліфікується як страховий випадок за ризиком страхування цивільно-правової відповідальності ОЦВ. Також зазначено, що страхувальником належно виконано договір страхування.

30.09.2019 позивач надіслав відповідачу вимогу в порядку регресу про відшкодування йому шкоди в розмірі 15 254, 34 грн. виплаченого страхового відшкодування на користь потерпілого. Як вбачається із роздруківки відстеження поштового відправлення на сайті Укрпошти, вказана вимога була вручена відповідачу 04.10.2019.

В результаті невиконання відповідачем вимоги позивача про відшкодування шкоди, останній звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 15 254, 34 грн. в порядку регресу.

Оцінка суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 352 ГК України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб`єктів господарювання (страховиків), пов`язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів; страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов`язкове страхування).

Як встановлено ч. 1 ст. 354 ГК України, за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 № 1961-IV (надалі - Закон) регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Згідно п. 2.1. ст. 2 Закону, відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього (правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року у справі № 465/36/17).

За умовами п. 5 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про страхування» та п. 5 ч. 1 ст. 989 ЦК України, страхувальник зобов`язаний повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.

Згідно п. 33.1.4 ст. 33 Закону, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Наведеними правовими нормами встановлено обов`язок учасників дорожньо-транспортної пригоди вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом, Моторне транспортне страхове бюро України про настання дорожньо-транспортної пригоди. Такий обов`язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини дорожньо-транспортної пригоди власними силами і запобігти необгрунтованим виплатам. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 6-284цс15, від 30 березня 2016 року № 6-186цс16 та постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року справа № 759/19724/15-ц, від 16 травня 2018 року справа № 369/5335/15-ц, від 20 лютого 2019 року справа № 465/36/17.

Суд не приймає до уваги зауваження відповідача з приводу неузгодженості абз. «ґ» п. 38.1.1. ч. 38.1. ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зі змістом підпункту 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 вказаного Закону з огляду на таке.

Із внесенням Законом України від 17 лютого 2011 року № 3045-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування" змін у статтю 33 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" було розширено перелік обов`язків учасників дорожньо-транспортної пригоди, у зв`язку з чим обов`язок вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання ДТП був викладений уже в підпункті 33.1.4. пункту 33.1 статті 33 Закону №1961-IV України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"

Проте, відповідні зміни до абзацу "ґ" підпункту 38.1.1. пункту 38.1 статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у якому міститься відсилання на відповідні номери пунктів та підпунктів статті 33 зазначеного Закону щодо строків та умов обов`язкового повідомлення страховика про настання ДТП, внесені не були.

Однак, як наведено у постанові судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 12.02.2014 у справі №6-1цс14, виходячи з аналізу статей 33, 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції з 18 вересня 2011), слід зазначити, що у зв`язку із внесеними до цього Закону змінами було збережено як обов`язок страхувальника щодо вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання ДТП, так і відповідне право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив його про настання ДТП.

Як зазначено у вищезгаданій постанові Верховного Суду України, неузгодженість нумерації підпунктів пункту 33.1 статті 33 та підпунктів пункту 38.1 статті 38 Закону, після внесених до них змін Законом України від 17 лютого 2011 року № 3045-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування", не може обмежувати встановлене статтею 38 Закону право страховика подати регресний позов до страхувальника у разі недотримання строків і умов повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду, а тому й не може бути підставою для відмови в задоволенні такого позову.

Водночас, згідно правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду наведеної, зокрема, у постановах від 30.03.2018 у справі № 902/549/17 та від 29.05.2018 у справі № 910/39/17, факт неповідомлення страховика про ДТП є підставою для відшкодування страхувальником у порядку регресу сплаченого страховиком страхового відшкодування. Проте в разі, якщо факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами; відповідач як особа, винна у ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності; страховик сплатив страхове відшкодування, то сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку, не може братися за основу ухвалення рішення, яке повинно ґрунтуватися на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов`язаннях, адже регресні зобов`язання входять до групи позадоговірних, тому спори з таких зобов`язань повинні вирішуватися у загальному порядку відшкодування збитків. Аналогічна правова позиція наведена також у постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 6-284цс15, від 22.03.2017 у справі № 6-2011цс16 та у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 752/9895/15-ц, від 20.02.2019 у справі № 753/18489/15-ц.

Таким чином, дослідивши матеріали даної справи та представлені сторонами докази, суд встановив, що в результаті повідомлення потерпілим страховика про ДТП, що сталося 11.04.2017 на вул. Героїв УПА, 73 у м. Львові, останнім було здійснено огляд пошкодженого транспортного засобу, на підставі чого самостійно визначено суму страхового відшкодування, яка була виплачена потерпілій особі. Згідно страхового акту від 14.09.2017 позивачем було визнано факт настання страхового випадку та зазначено про належне виконання страхувальником договору страхування.

Наявними в матеріалах справи доказами не доведено, що факт неповідомлення відповідачем страховика, у передбачені законом формі та строки, про настання страхового випадку, у даному випадку призвів до необґрунтованих виплат зі сторони позивача потерпілій особі, які можна було би вважати завданою позивачу шкодою.

Виходячи із наведеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не порушено прав позивача, а наявність передбачених законом підстав для задоволення позову не була доведена суду у встановленому порядку належними та допустимими доказами.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За таких обставин, враховуючи правову позицію Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, суд дійшов висновку, що оскільки позивачем не доведено факту завдання йому шкоди у вигляді необґрунтованих витрат, в результаті невиконання відповідачем свого обов`язку щодо повідомлення страховика про настання страхового випадку, відсутні підстави для регресного відшкодування відповідачем виплаченого страховиком страхового відшкодування потерпілій внаслідок ДТП особі в розмірі 15 254, 34 грн. Відтак, правові підстави для задоволення позовних вимог у даній справі відсутні.

Судові витрати.

Враховуючи результат вирішення даного спору, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-78, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення виготовлено 14.02.2020.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.