Рішення № 87594955, 27.01.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2020Справа № 910/14587/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Лук`янчук Д.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження господарську справу

за позовною заявою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс"

про стягнення 439 429,88 грн.

за участю представників:

від позивача: Качкурова С.В.

від відповідача: Братищенко Ю.О.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - КП "Київтеплоенерго", позивач) з позовом до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" (далі - КП "Житло-сервіс", відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 439 429,88 грн.

У обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору № 340451 від 06.07.2018 р. в частині повної та своєчасної сплати вартості поставленої позивачем теплової енергії у гарячій воді, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість.

У позові КП "Київтеплоенерго" просить суд стягнути з відповідача заборгованість за спожиту теплову енергію у гарячій воді в сумі 322 717,00 грн., пеню у сумі 91 537,23 грн., інфляційну складову боргу в сумі 15 447,88 грн. та 3 % річних в сумі 9 727,77 грн., а всього - 439 429,88 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.10.2019 за вказаним позовом було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін відповідно до правил, визначених ст.ст. 12, 247, 252 ГПК. Цією ж ухвалою сторонам надано строк, передбачений законом, для реалізації ними своїх процесуальних прав та обов`язків.

У строк, встановлений судом, відповідач надав відзив на позов, у якому заявлені вимоги не визнав, вказав, що заборгованість за послугами виникала не з його вини, а внаслідок неналежного виконання кінцевими споживачами послуг (населенням) своїх обов`язків перед відповідачем з їх оплати, зазначив, що розрахунок інфляційної складової боргу та пені позивачем здійснено невірно, також подав клопотання про зменшення розміру пені з огляду на відсутність вини відповідача у порушенні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам такого порушення та її обтяжливий характер для відповідача.

Під час розгляду справи по суті представник позивача свої вимоги підтримав та обгрунтував, наполягав на правильності свого розрахунку штрафних санкцій та матеріальних втрат, просив задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві, просив відмовити у задоволенні позовних вимог, своє клопотання про зменшення розміру пені підтримав, вказав на невідповідність її розміру наслідкам такого порушення та обтяжливий характер штрафних санкцій для відповідача.

Суд, розглянувши заяви сторін по суті позову, заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши наявні у справі докази, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 06.07.2018 р. між КП "Київтеплоенерго" (постачальник) та КП "Житло-сервіс" (споживач) був укладений договір № 340451 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - договір). Відповідно до умов цього договору постачальник зобов`язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач зобов`язується отримувати її та оплачувати відповідно до умов, викладених в цьому договорі (п. 1.1).

Відповідно до п. 2.2.1 договору постачальник зобов`язується безперебійно постачати теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності із споживачем (додатки 3, 4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку № 1.

Відповідно до п. 2.3.1 договору споживач зобов`язується дотримуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку № 2.

Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 15.06.2019. При цьому, керуючись ст. 631 ЦК України сторони домовились про те, що дія цього договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018 (п.п. 4.1, 4.2).

Додатком № 2 до договору сторони узгодили тарифи та порядок розрахунків, зокрема, споживач на розрахунковий рахунок постачальника щомісячно, не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим забезпечує оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на поточний рахунок постачальника.

Згідно зі ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 статті 276 ГК України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Судом встановлено, що позивач умови договору виконав у повному обсязі, у період з листопада 2018 р. по березень 2019 р. надав послуги з постачання теплової енергії у гарячій воді на загальну суму 752 308,49 грн., що підтверджується актами приймання-передавання товарної продукції, обліковими картками, відомістю обліку споживання теплової енергії за вказаний період.

Однак, відповідач, зі свого боку, зобов`язання з оплати послуг виконав неналежним чином, оплатив їх частину - на суму 429 591,49 грн., внаслідок чого у останнього виникла заборгованість зі спожитої теплової енергії у гарячій воді у сумі 322 717,00 грн.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Оскільки доказів належної оплати заборгованості відповідач суду не надав, позовні вимоги в частині стягнення 322 717,00 грн. основного боргу за період з листопада 2018 р. по березень 2019 р. підлягають задоволенню.

Доводи відповідача про те, що неналежне виконання зобов`язання за договором було спричинене несвоєчасною сплатою іншими особами - кінцевими споживачами теплової енергії, суд до уваги не приймає, оскільки договір на постачання теплової енергії у гарячій воді КП "Житло-сервіс" був укладений саме КП "Київтеплоенерго", на якого покладений обов`язок належної сплати вартості наданих послуг, без будь-яких умов чи відстрочок, пов`язаних з виконанням контрагентами відповідача (іншими споживачами, населенням) відповідача своїх зобов`язань.

Отже, суд вважає, що вказані обставини не звільняють КП "Житло-сервіс" від передбаченої законом відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

За прострочення зобов`язання крім того, позивач просив стягнути з відповідача також пеню у сумі 91 537,23 грн.

Згідно зі ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як вбачається із договору, у пункті 3.3 договору передбачено, що споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5 % від суми боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) за кожний день до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідач, заперечуючи проти нарахування пені, зазначив, що при нарахуванні даної штрафної санкції мають бути застосовані положення ч. 1 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", які передбачають меншу ставку, ніж ту, що визначена Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Споживач житлово-комунальних послуг - це індивідуальний або колективний споживач (юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги) (ст. 1 Закону).

Однак, оскільки вказана норма закону набрала чинності лише з 01.05.2019 р. відповідно до п. 1 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, то розмір відповідальності (пені) за прострочене зобов`язання, яке виникло у період з листопада 2018 р. по березень 2019 р., має визначатись за погодженою сторонами у договорі № 340451 від 06.07.2018 р. ставкою з урахуванням положень ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", набрання чинності якого відбулось у 1997 р. та внесених до нього змін у 2002 р., тобто у редакції, що діяла на час спірних правовідносин.

Також суд приймає до уваги, що згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, п. 2.5 постанови Пленуму від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Перевіривши розрахунок штрафних санкцій відповідно до умов договору та вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", суд встановив, що з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 91 537,23 грн., тобто у сумі, заявленій позивачем.

Крім того, суд розглянув клопотання відповідача про зменшення розміру пені та прийшов до висновку про необгрунтованість такого клопотання, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, або якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У той же час, правовий зміст ст. 233 ГК України свідчить про те, що вона не є імперативною, а застосовується на розсуд суду за наявності визначених у ній умов та на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто є правом суду.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", а також висновків, що містяться у постановах Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 905/1180/17, від 12.09.2018 у справі № 912/3594/17, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У даному випадку суд вважає, що відповідач не довів наявності виняткових обставин, що можуть бути підставою для зменшення розміру пені, не навів поважних причин порушення зобов`язання, яке стало підставою для застосування заходів відповідальності позивачем, не врахував інтересів обох сторін при виконанні зобов`язання. Водночас, надані відповідачем докази, зокрема, довідки КП "Житло-сервіс" від 07.11.2019 р. про наявність боргу населення перед відповідачем за надані комунальні послуги, а також про наявність боргу Управління праці та соціального захисту населення з відшкодування пільг та субсидій КП "Житло-сервіс", не свідчать про виключність зазначених обставин та про вжиття будь-яких заходів відповідачем для недопущення порушення зі свого боку господарського зобов`язання з оплати теплової енергії.

При цьому, умовами договору № 340451 від 06.07.2018 р. саме на відповідача, як на споживача за договором, покладений обов`язок здійснювати оплату за отриману теплову енергію (п. 2.3.5) і такий обов`язок не ставиться в залежність від нарахування та сплати іншими споживачами цих послуг.

З іншого боку, суд враховує інтереси позивача, який також здійснює власну господарську діяльність та, уклавши договір на поставку теплової енергії, розраховував на своєчасне отримання оплати за поставлений відповідачу товар. При цьому нарахована сума пені не є значно чи надмірно великою, виходячи із загальної суми договору, а сам розмір пені був погоджений відповідачем при укладенні договору поставки.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Оскільки відповідач не довів наявність зазначених у вказаній статті обставин, суд вважає, що немає підстав для зменшення визначеної судом пені при встановленому та підтвердженому факті прострочення зобов`язання.

Стосовно заявлених позивачем до стягнення матеріальних втрат у вигляді інфляційної складової боргу в сумі 15 447,88 грн. та 3 % річних в сумі 9 727,77 грн. суд враховує, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки. Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому при застосуванні індексу інфляції суд прийняв до уваги, що такий індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць (вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18).

Суд, здійснивши на підставі наведених норм чинного законодавства власний розрахунок заявлених до стягнення матеріальних втрат, встановив, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційна складова боргу в сумі 15 447,88 грн. та 3 % річних в сумі 9 727,77 грн., тобто у сумах, заявлених позивачем.

За таких обставин позовні вимоги КП "Київтеплоенерго" підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат представник позивача також просив повернути йому надміру сплачений судовий збір.

Судом враховано, що розмір судового збору від заявленої ціни позову на суму 439 429,88 грн. складає 6 591,45 грн. (1,5 відсотки ціни позову), в той час, як позивач сплатив 6 635,34 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 14577 від 08.10.2019 р., тобто в більшому розмірі.

Відповідно до частини 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин, судовий збір підлягає поверненню КП "Київтеплоенерго" з Державного бюджету України у сумі 43,89 грн. (6 635,34 грн. - 6 591,45 грн.).

Керуючись ст.ст. 73 - 79, 129, 236 - 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" про стягнення заборгованості у сумі 439 429,88 грн. задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" (02081, м. Київ, вулиця Дніпровська Набережна, 25-Б, ідентифікаційний код 31025659) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 40538421) основний борг у сумі 322 717 (триста двадцять дві тисячі сімсот сімнадцять) грн. 00 коп., пеню у сумі 91 537 (дев`яносто одна тисяча п`ятсот тридцять сім) грн. 23 коп., інфляційні втрати у сумі 15 447 (п`ятнадцять тисяч чотириста сорок сім) грн. 88 коп., 3 % річних у сумі 9 727 (дев`ять тисяч сімсот двадцять сім) грн. 77 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 6 591 (шість тисяч п`ятсот дев`яносто одна) грн. 45 коп.

Повернути Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 43 (сорок три) грн. 89 коп.

Рішення ухвалене в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 27 січня 2020 року.

Повний текст рішення складений 11 лютого 2020 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.