Рішення № 87594305, 03.02.2020, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2020м. ДніпроСправа № 904/4146/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі:

судді Колісника І.І.

за участю секретаря судового засідання Уперєвої Д.В.

та представників:

позивача – Соколова Н.В., Бондаренко Т.М.;

відповідача – Резніченко Л.І., адвокат

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Державного підприємства "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "-Альфа-Інвест-", м. Дніпро

про стягнення заборгованості у сумі 20 396,14 грн.

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "-Альфа-Інвест-" 20 396,14 грн, з яких: 16509,21 грн – компенсація донарахованого й не сплаченого за рахунком № СФ-0181 від 28.02.2019 земельного податку за 2017– 2018 роки; 1716,98 грн – компенсація залишку не сплаченого за рахунком № СФ-0182 від 28.02.2019 на суму 4339,90 грн земельного податку за січень-лютий 2019 року; 2169,95 грн – компенсація не сплаченого за рахунком № СФ-0527 від 31.07.2019 земельного податку за липень 2019 року.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про відшкодування компенсаційних витрат з податку на землю № 0302 від 02.03.2009.

У відзиві на позов, що надійшов до суду 04.11.2019, відповідач просить у позові відмовити. При цьому відповідач не заперечує наявність між сторонами договірних відносин про відшкодування компенсаційних витрат з податку на землю. Договір був укладений у 2009 році з умовою оформлення права користування земельною ділянкою на відповідача, однак вирішити це питання відповідач не може, оскільки земельна ділянка знаходиться в користуванні позивача, тому саме він повинен оформлювати необхідні документи.

Також відповідач зазначає, що на теперішній час він не має юридично оформленого права власності на нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці, за яку він компенсує податкові зобов`язання, а тому він не має юридичної підстави для укладення договору на компенсацію податкових зобов`язань.

Крім того, відповідач стверджує, що належним чином виконує свої обов`язки за укладеним договором та своєчасно й у повному обсязі сплачує компенсаційні витрати, які виставляє йому позивач. Заборгованість, про яку йдеться у позові, виникла у 2017 – 2018 роках у зв`язку з перерахунком податку на землю, відображеному в уточнюючих деклараціях. На думку відповідача для виконання умов договору позивач повинен довести, що податок на землю ним сплачений та існують правові підстави для донарахування таких витрат, а в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідач наголошує, що подання уточнених декларації не є підставою для виставлення рахунку на компенсацію податку, а надана позивачем до суду уточнююча декларація не містить відмітки або інших доказів, що вона дійсно була подана до податкового органу.

У судовому засіданні 11.11.2019 представник відповідача подав клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Бета-ВПК", яке є власником частини нежитлового приміщення будівлі, що розташована на земельній ділянці, законним землекористувачем якої є позивач.

Ухвалою суду від 11.11.2019 у задоволенні клопотання представника відповідача відмовлено, оскільки воно заявлене після початку першого судового засідання, тобто з порушенням строків, передбачених частиною першою статті 50 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 18.09.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті було призначено на 16.10.2019 з наступним відкладенням до 11.11.2019 та оголошенням перерви до 18.11.2019.

Ухвалою суду від 18.11.2019 вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання було призначено на 11.12.2019 за наслідками якого підготовче провадження було закрите з призначенням розгляду справи по суті на 15.01.2020.

28.12.2019 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення по суті справи, в яких останній зазначає, що ним сплачено позивачу податок за землю за січень, лютий та липень 2019 року у загальній сумі 3 886,93 грн. Щодо компенсації податку за землю за 2017-2018 роки відповідач стверджує, що в матеріалах справи відсутні докази сплати цього податку позивачем, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

14.01.2020 позивачем подано до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог до 16 509,21 грн у зв`язку з частковою оплатою відповідачем суми боргу у сумі 3 886,93 грн, на підтвердження чого ним подано до суду відповідне платіжне доручення № 2 від 27.12.2019. Разом із цим до заяви позивачем долучені додаткові докази, а саме: лист Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 3077/10/04-36-51-60 від 10.01.2020 на адресу позивача про його заборгованість із земельного податку станом на 10.01.2020; пояснення позивача у формі таблиці щодо нарахованого, сплаченого земельного податку за 2017 - 2019 роки із залишком заборгованості за 2017, 2019 роки; платіжні документи про сплату позивачем земельного податку за 2017 – 2018 роки; інформацію з податкової бази даних щодо руху коштів позивача у 2019 році із земельного податку.

Під час розгляду справи по суті 15.01.2020 позивачем подана до суду письмова заява за підписом директора, скріплена печаткою підприємства, про відмову від позовних вимог у частині стягнення з відповідача 3886,93 грн, що становить суму компенсаційних витрат, заявлених позивачем до стягнення відповідно до рахунків № СФ-0182 від 28.02.2019 за січень-лютий 2019 року та № СФ-0527 від 31.07.2019 за липень 2019 року.

У судовому засіданні 15.01.2020 оголошувалась перерва до 03.02.2020.

У судовому засіданні представники сторін надали пояснення аналогічні за змістом своїх заяв по суті справи.

У судовому засіданні 03.02.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

02.03.2009 між Державним підприємством "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади" (далі – позивач, сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "-Альфа-Інвест-" (далі – відповідач, сторона 2) укладено договір № 03/02 про відшкодування компенсаційних витрат із податку на землю (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору сторона 1 надає рахунки з податку на землю за земельну ділянку площею 22,9 кв.м, що розташована під будівлею за адресою: вул. Писаржевського, 1а, м. Дніпро, де знаходиться ТОВ "-Альфа-Інвест-" до оформлення правовстановлюючих документів стороною 2, а сторона 2 зобов`язується відшкодувати стороні 1 компенсаційні витрати з податку на землю, які сплачує сторона 1 відповідно до розрахунку (Додаток № 1).

За умовами договору сторона 1 зобов`язується своєчасно повідомляти сторону 2 про суму компенсаційних витрат із податку на землю шляхом надання рахунків (п. 2.1 договору).

Пунктом 2.2 договору передбачено, що сторона 2 зобов`язується своєчасно протягом 5 банківських днів здійснювати оплату компенсаційних витрат із податку на землю, понесених стороною 1 відповідно до наданих рахунків.

Цей договір діє з 02.03.2009 до 31.12.2009. Цей договір вважається пролонгованим, якщо жодна із сторін не заявить про його припинення, письмово попередивши про це іншу сторону за 15 днів до закінчення строку дії договору (п.п. 4.1, 4.2 договору).

На час розгляду справи спору сторін щодо чинності договору, його обов`язковості для сторін та його дійсності немає.

Відповідно до умов договору позивачем були сформовані для оплати відповідачем наступні рахунки на відшкодування компенсаційних витрат із податку на землю:

- № СФ-0181 від 28.02.2019 на загальну суму 16509,21 грн, з яких: 9086,20 грн – компенсація податку на землю (донарахування) за 2017 рік; 7423,01 грн - компенсація податку на землю (донарахування) за 2018 рік;

- № СФ-0182 від 28.02.2019 на суму 4339,90 грн – компенсація податку на землю за січень-лютий 2019 рік;

- № СФ-0527 від 31.07.2019 на суму 2 169,95 грн - компенсація податку на землю за липень 2019 рік (а.с. 10 – 12 том 1).

На підтвердження надсилання зазначених рахунків відповідачу позивачем надано копію журналу вихідної документації та фіскальні чеки (а.с. 45 – 48 том 1).

Відповідно до письмових пояснень позивача від 11.11.2019 № Д-547, що не оспорюється відповідачем, із виставлених рахунків у досудовому порядку оплата була здійснена лише одного рахунку № СФ-0182 від 28.02.2019 та й то частково в сумі 2622,92 грн, виходячи з щомісячної плати 1311,46 грн (1311,46х2=2622,92) відповідно до розрахунку за 2018 рік (а.с. 73, 78 том 1).

Несплата відповідачем у повному обсязі виставлених рахунків і стала причиною виникнення спору.

Під час розгляду справи по суті позивач частково відмовився від позовних вимог у частині стягнення з відповідача 3886,93 грн, що становить суму компенсаційних витрат, заявлених позивачем до стягнення відповідно до рахунків № СФ-0182 від 28.02.2019 за січень-лютий 2019 року (1716,98 грн) та № СФ-0527 від 31.07.2019 за липень 2019 року (2169,95 грн) (а.с. 147 том 2).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 46, частини першої статті 191 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), а відповідач - визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Заява позивача підписана повноважним директором, скріплена печаткою, не суперечить законодавству і не порушує прав і охоронюваних законом інтересів учасників справи та інших осіб.

Так, відповідно до частини другої статі 14 Господарського процесуального кодексу України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, що по своїй суті відображає принцип диспозитивності, обов`язковий для застосування у господарському судочинстві.

Оплата відповідачем спірного залишку земельного податку за січень-лютий, липень 2019 року у загальній сумі 3886,93 грн підтверджується наданими обома сторонами доказами – платіжним дорученням № 2 від 27.12.2019 з відповідним письмовим поясненням відповідача (а.с.32 – 34, 45, 53 том 2).

За таких обставин заява позивача про відмову від позову судом приймається.

Відповідно до пункту 4 частини першої, частин третьої, четвертої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

За таких обставин провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 3886,93 грн підлягає закриттю.

Спірним є вимога про стягнення з відповідача за укладеним договором лише компенсаційних витрат з податку на землю відповідно до рахунку № СФ-0181 від 28.02.2019 на загальну суму 16509,21 грн, з яких: 9086,20 грн – компенсація податку на землю (донарахування) за 2017 рік; 7423,01 грн - компенсація податку на землю (донарахування) за 2018 рік.

З урахуванням предмета спору предметом доказування є обставини, пов`язані з визначенням загального розміру земельного податку позивача, що підлягає до сплати в бюджет за 2017 - 2018 роки, розміру земельного податку, сплаченого позивачем у 2017 - 2018 роках та наявності правових підстав для сплати відповідачем заявлених позивачем до стягнення 16509,21 грн компенсаційних виплат.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

За статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Пунктом 14.1.147 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з пунктом 269.1.2 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є землекористувачі.

Право позивача на користування земельною ділянкою площею 2,3113 га по вул. Писаржевського, 1-А у м. Дніпрі підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 051299 від 26.01.2007, виданого на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 21.03.1996 № 317 та від 12.10.2006 № 286/5 (а.с. 44 том 1).

Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців) (п.п. 285.1, 285.2 ст. 285 Податкового кодексу України).

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (п. 286.1 ст. 286 Податково кодексу України).

За змістом пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій.

У разі зміни протягом року об`єкта та/або бази оподаткування платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися такі зміни (абз. 2 п. 286.4 ст. 286 Податкового кодексу України).

Відповідно до вимог податкового законодавства позивачем 17.02.2017, 13.12.2018, 14.03.2019 були подані електронні податкові декларації з плати за землю за 2017 рік (звітна, уточнюючі), що підтверджується копіями декларацій та відповідними квитанціями № 2 (а.с. 13 – 15, 81, 120 – 130 том 1).

17.02.2018, 23.05.2018, 30.01.2019 позивачем були подані електронні податкові декларації з плати за землю за 2018 рік (звітна, уточнюючі), що підтверджується копіями декларацій та відповідними квитанціями № 2 (а.с. 16 – 18, 79, 115 – 119, 131 – 135 том 1).

Відповідно до уточнюючих декларацій річна сума земельного податку позивача у підсумку становить:

на 2017 рік – 1 446 308,69 грн (місячна плата – 120 525,72 грн). У порівнянні зі звітною декларацією донараховано до збільшення податкового зобов`язання 578 525,57 грн (а.с. 15 том 1);

на 2018 рік – 1 349 405,66 грн (місячна плата – 42 184,00 грн). У порівнянні зі звітною декларацією донараховано до збільшення податкового зобов`язання 843 197,63 грн (а.с. 18 том 1).

Узгоджена сторонами договору річна сума компенсаційних виплат із земельного податку, що підлягає сплаті відповідачем становить на 2017-2018 роки – 15 737,49 грн (місячна 1311,46 грн) відповідно до Додатків №№ 1, 2 до договору (а.с. 76, 78 том 1).

За результатом уточнюючих декларацій скоригована сума компенсаційних виплат із земельного податку, що підлягає сплаті відповідачем становить:

на 2017 рік – 24 823,72 грн з урахуванням річної плати за землю позивача – 1446308,69 грн, загальної площі інституту – 23113 кв.м та площі земельної ділянки, що знаходиться під будівлями відповідача – 396,7 кв.м (1446308,69:23113*396,7 кв.м=24823,72). Відтак сума донарахування становить 9086,23 грн (24823,72-15737,49 = 9086,23), з яких позивач просить до стягнення 9086,20;

на 2018 рік – 23 160,53 грн з урахуванням річної плати за землю позивача – 1349405,66 грн, загальної площі інституту – 23113 кв.м та площі земельної ділянки, що знаходиться під будівлями відповідача – 396,7 кв.м (1349405,66:23113*396,7 кв.м =23160,53). Відтак сума донарахування становить 7423,04 грн (23160,53-15737,49 = 7423,04), з яких позивач просить до стягнення 7423,01 грн (а.с. 100, 111-112 том 1).

До використаного позивачем порядку розрахунку скоригованих річних (2017-2018 р.р.) компенсаційних виплат відповідач заперечень не має. Спір сторін щодо сплати відповідачем узгоджених річних компенсаційних виплат за 2017 – 2018 роки відповідно до Додатків №№ 1, 2 до договору відсутній.

Приймаючи до уваги зміст пункту 2.2 договору, скоригована сума компенсаційних виплат з податку на землю за 2017 – 2018 роки у заявленій позивачем сумі – 16 509,21 грн можлива до сплати відповідачем за наявності повної сплати, у свою чергу, скоригованого податку на землю позивачем, а саме: 578 525,57 грн із загальної суми 1 446 308,69 грн – за 2017 рік; 843 197,63 грн із загальної суми 1 349 405,66 грн – за 2018 рік.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами першою, четвертою статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За змістом статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої, п`ятої та восьмої статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Враховуючи обставини справи, належними й допустимими доказами щодо виконання грошових зобов`язань у господарських зобов`язаннях можуть бути первинні документи, які допустимі для бухгалтерського й податкового обліку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

За змістом цієї ж статті господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22 (із змін. і доп.) (зареєстр. в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за № 377/8976), врегульований порядок та правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів як платіжне доручення.

До початку розгляду справи по суті як за правилами спрощеного позовного провадження, так і загального позовного провадження, у строки визнані як законом так і судом відповідно до ухвал, позивач разом із заявами по суті справи жодного доказу, у тому числі й платіжних доручень, про перерахування грошових коштів у рахунок сплати земельного податку за 2017 рік суду взагалі не надав.

Щодо доказів на підтвердження сплати ним земельного податку за 2018 рік, позивачем у визначений законом строк надано суду копії платіжних доручень лише на суму 42 184,00 грн із загальної суми за цей період 1 349 405,66 грн (а.с. 24 – 26 том 2). Не підтверджена доказами сума сплаченого позивачем земельного податку за 2018 рік становить 1307221,66 грн. (1349405,66-42184,00 = 1307221,66).

Подані позивачем 14.01.2020, після закриття підготовчого провадження у справі, докази на підтвердження сплати земельного податку за 2017-2018 роки є такими, що подані поза межами встановленого як законом так і судом строків. Жодного пояснення щодо об`єктивної неможливості їх своєчасного подання до суду позивач не надав, а тому відповідно до частини восьмої статті 80 Господарського процесуального кодексу України такі докази судом не приймаються.

Однак, навіть і ці документи не підтверджують відсутності заборгованості позивача зі сплати земельного податку за 2017-2018 роки до бюджету.

Так, довідка Головного управління ДПС у Дніпропетровській області Державної податкової служби України свідчить про наявність на 10.01.2020 податкового боргу позивача по земельному податку у загальній сумі 1 663 057,68 грн без будь-яких коментарів щодо заборгованості по роках (а.с. 54 том 2).

У письмових поясненнях у формі таблиці щодо цієї заборгованості позивач зазначає без надання первинних документів про сплату ним у 2019 році у рахунок погашення боргу за 2017 рік 526 877,94 грн та 882 858,76 грн. у 2017 році. Всього – 1409736,70 грн (526877,76+882858,76=1409736,70) (а.с. 56-57 том 2). Однак, за таких обставин у позивача наявний борг за 2017 рік у сумі 36 571,99 грн (1446308,69 – 1409736,70=36571,99).

Із поданих 14.01.2020 платіжних доручень про сплату земельного податку у 2017 році за цей період вбачається загальна сума сплаченого податку 918 915,20 грн із загальної суми 1446308,69 грн (а.с. 60 – 100 т. 2). Однак і в цьому випадку наявна заборгованість за 2017 рік у сумі 527 393,49 грн (1446308,69 - 918 915,20=527 393,49).

Існують розбіжності й щодо заборгованості позивача за 2018 рік.

У письмових поясненнях у формі таблиці щодо цієї заборгованості позивач зазначає без надання первинних документів про сплату ним у 2019 році у рахунок погашення боргу за 2018 рік 836 249,58 грн та 568 613,78 грн у 2018 році. Всього – 1404863,36 грн (836249,58 +568613,78 =1404863,36) (а.с. 56-57 том 2). Тобто, наявна переплата у сумі 55457,70 грн (1404863,36 – 1349405,66=55457,70).

Із поданих 14.01.2020 платіжних доручень про сплату земельного податку у 2018 році за цей період вбачається загальна сума сплаченого податку 508 905,06 грн із загальної суми 1349405,66грн (а.с. 101 – 121 т. 2). За таких обставин у цьому випадку вже наявна не переплата, а заборгованість за 2018 рік у сумі 840 500,64 грн (1349405,66-508905,06=840 500,64).

Крім того, позивач у судовому засіданні 15.01.2020 надав суду усні пояснення, що на даний час у позивача наявний борг зі сплати податку за землю за 2017 рік 52 000,00 грн, а за 2018 рік – близько 7000,00 грн.

Отже, позивач не довів належними й допустимими доказами повну сплату ним скоригованого земельного податку за 2017 – 2018 роки, яка відповідно до умов договору є підставою для його компенсації відповідачем.

За таких обставин позовні вимоги щодо сплати 16 509,21 грн задоволенню не підлягають.

Щодо розподілу судового збору суд зазначає таке.

За змістом частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови позивача від позову суд вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Судовий збір, пропорційний позовним вимогам у сумі 3886,93 грн, від яких позивач відмовився, з урахуванням сплати позивачем під час звернення до суду судового збору у сумі 1921,00 грн із ціни позову у сумі 20396,14 грн, становить 366,08 грн. Відповідно 50 відсотків від цього судового збору становить 183,04 грн, який згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про судовий збір" може бути повернутий позивачу за наявності його клопотання. На час прийняття судового рішення клопотання про повернення з державного бюджету частини судового збору не надходило.

Інша частина судового збору - 1737,96 грн, сплаченого позивачем у складі судового збору у сумі 1921,00 грн, покладається на нього відповідно до вимог частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 231, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Закрити провадження у справі в частині позовних вимог Державного підприємства "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади" до Товариства з обмеженою відповідальністю "-Альфа-Інвест-" про стягнення заборгованості у сумі 3886,93 грн.

У задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади" до Товариства з обмеженою відповідальністю "-Альфа-Інвест-" про стягнення заборгованості у сумі 16 509,21 грн відмовити.

Судовий збір у сумі 1737,96 грн покласти на позивача.

Рішення суду може бути оскаржене протягом 20-ти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 13.02.2020.

Суддя І.І. Колісник