Рішення № 87590905, 10.02.2020, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

___________________ Справа № 299/900/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.02.2020 року м.м. Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Надопта А.А., при секретарі судового засідання Онисько С.С., за участі представника позивача Ластівка В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ Укрсоцбанк про захист порушеного права споживача,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом до ПАТ «Укрсоцбанк», в якому просив визнати недійсним кредитний договір №640/309-К309 на купівлю транспортних засобів, а саме автомобіля марки TOYOTA, модель Lаnd Cruiser, 2008 року випуску, чорного кольору та просить суд визнати недійсним договір поруки №640/309-П309 від 14.04.2008 року. В підтвердження своїх вимог посилається на те, що банк порушив процедуру надання кредитних коштів, банк не виконав функції агента валютного контролю, при виконанні договору були порушені норми права, умови кредитного договору є несправедливими, кредит виданий в іноземній валюті.

В судовому засіданні представника позивача ОСОБА_2 , підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, просить позов задовольнити.

Представник відповідача надав заперечення на позов, в судове засідання не зявився, подав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності та про те, що заперечує проти позову просить в такому відмовити з підстав безпідставності а також просив суд застосувати до даних правовідносин наслідки спливу позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено судом між Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 14.04.2008 року укладено кредитний договір №640/309-К309 з кінцевим терміном повернення до 13 квітня 2015 року (а.с.9-11), в результаті чого відповідач отримав кредит в сумі 76 000 доларів США. В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором було укладено договір поруки №640/309-П309 з ОСОБА_3 (а.с.12-13), відповідно до яких останні на добровільних засадах зобовязались відповідати перед банком за виконання зобовязань.

Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не виконували умови договору, створилася заборгованість, то рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 10.11.2017 року стягнуто суму заборгованості 98 300,66 доларів США, яка складається з наступного: 74 275, 04 доларів США - заборгованість за кредитом; 24 025,62 доларів США - заборгованість за відсотками. Рішення набрало законної сили.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостоюст. 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними",судам необхідно враховувати, що, згідно зі статями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно доКонституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В обґрунтування позову позивач посилається на порушення відповідачем вимог ч. 4 ст.11, ч.ч. 10, 11 ст.18, ч. 2 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно достатті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного правочину), яка регулює визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чина на час укладення оспорюваного правочину), до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Як вбачається зі змісту оспорюваного кредитного договору, в ньому не містяться жодні положення, які Закон України «Про захист прав споживачів» визначав би як несправедливі та такі, які спричиняють істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного правочину), перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цьогоЗакону.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживача», у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Так, відповідно до кредитного договору, до складу сукупної (загальної) вартості кредиту для позичальника (його витрат) у зв`язку з отриманням кредиту на умовах цього договору включаються суми, необхідні для погашення кредиту, суми передбачених цим договором процентів, комісій, можливих неустойок, вартість витрат на страхування.

Кредитним договором передбачено, що нарахування процентів за користуванням кредитом здійснюється на суму фактично заборгованості за кредитом, у валюті кредиту, щомісячно.

П. 4.1 врегульовано відповідальність за кредитним договором - у разі порушення кредитної дисципліни позичальник має сплатити штраф.

Підписанням цього договору, позичальник ОСОБА_1 підтверджує, що перед укладанням кредитного договору банк надав йому в письмовій формі всю інформацію про умови кредитування. Також, при укладанні кредитного договору йому була надана в повному обсяз інформація, передбачена «Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, в повному обсязі.

Істотні умови кредитного договору №640/309-К309 від 14.04.2008 року, були узгоджені між сторонами, про що свідчить не лише підписання договору, а подальші дії позичальника, який отримавши кредитні кошти, з заявами про невиконання умов договору, або їх неналежне виконання з боку банку, не звертався протягом тривалого часу, виконував взяти на себе зобов`язання, не заперечуючи проти розміру щомісячних платежів, або незрозумілості умов і розміру погашення кредитної заборгованості.

Суд враховує, також і той факт, що отримавши кредитні кошти позичальник ОСОБА_1 , розумів що згідно кредитного договору сума кредиту визначена в іноземної валюті, однак погодився саме із таким розміром кредитних коштів, розуміючи про можливість коливання валютного курсу.

Суд дійшов висновку, що сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строки та умови кредитування, що свідчить про наявність волі позивача ОСОБА_1 для укладення договору саме на зазначених умовах.

Банк виконав вказані вимоги закону та визначив графік погашення заборгованості за кредитом, визначив сукупну вартість кредиту і реальної процентної ставки на місяць, визначив, які суми позивач ОСОБА_1 зобов`язаний буде сплачувати щомісячно на протязі дії кредитного договору, про що повідомив позивача.

Позивач ОСОБА_1 був ознайомлений з умовами кредитування, зокрема, щодо можливої суми кредиту, строку, на який кредит може бути одержаний, мети, для якої кредит може бути використаний, форми та видів його забезпечення, тощо, а також із орієнтованою сукупною вартістю кредиту, відомостями щодо процентної ставки, мінімальної щомісячної суми платежу та строку кредитування, про що свідчить підпис позивача ОСОБА_1 на оспорюваному договорі.

Також позивач ОСОБА_1 вказує, що відповідачем була застосована нечесна підприємницька практики.

Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг (ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до положень ч. ч. 1, 6ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином,Законом України "Про захист прав споживачів"закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживача.

Крім того, пунктом 7 частини 1 статті 21 цього Закону визначено, що права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо ціну продукції визначено неналежним чином.

Разом з тим, позивачем ОСОБА_1 не надано жодних доказів того, що відповідач при укладенні договору застосував нечесну підприємницьку практику.

В свою чергу, відповідачем у повному обсязі було надано інформацію позивачу ОСОБА_1 стосовно умов кредитування, зазначених у договорі. Позивач ОСОБА_1 не мав претензій стосовно умов кредитного договору при його укладенні та засвідчив свою згоду підписом. Отже, дії відповідача не містять ознак нечесної підприємницької практики.

У п. 16 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин» від 30.03.2012 р. № 5, визначено, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

При цьому, суди повинні з`ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов`язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов`язань за цим договором несе споживач.

Як роз`яснено у п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавств при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК(статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обов`язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз`яснення, наведені упостанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першоюстатті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

В момент укладення кредитного договору між сторонами позивач ОСОБА_1 не був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору, а тому. волевиявлення позивача ОСОБА_1 на укладення кредитного договору у вигляді та розмірах, які фактично встановлені, не суперечили його волевиявленню на його укладення саме на таких умовах, оскільки договір, укладений під впливом омани, є оспорюваним правочином і тягар доказування у даній категорії справ щодо доведеності наявності омани на момент вчинення правочину покладається на сторону позивача.

Посилання позивача ОСОБА_1 , що відповідач порушив його права, не надавши повну інформацію щодо укладеного договору, є необґрунтованими, оскільки при його укладенні позивач ОСОБА_1 був ознайомлений з його умовами, не заперечував проти них та проти підписання договору, погодилася на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладання і підписання були вільними, оскільки будь-яких належних доказів протилежного ОСОБА_1 суду не надано.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»,споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов`язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором. Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі.

Відповідно до п. 3 ч. 7ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» право відкликання згоди не застосовується щодо споживчих кредитів, наданих на купівлю послуги, виконання якої відбулося до закінчення строку відкликання згоди.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору, проте реалізація вказаного права споживача і припинення дії кредитного договору можлива при дотриманні споживачем трьох умов, передбачених законом: подача письмового повідомлення кредитодавцю про відмову від кредитного договору в строки, встановлені законом; одночасного/разом з відкликанням згоди/ повернення виданого кредиту або отриманого товару за договором; сплати нарахованих процентів, які були нараховані банком за весь час користування грошовими коштами.

Проте, позивач ОСОБА_1 правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом чотирнадцяти днів з моменту отримання копії примірника договору не скористався.

Таким чином, суд не вбачає підстав для визнання недійсними спірного кредитного договору.

Крім того, враховуючи похідний характер договору Поруки за №640/309-П309 від 14.04.2008 року, у задоволенні вимог позивача щодо визнання недійсним договору даного договору Поруки-слід відмовити.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексах випадках. Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк», про захист прав споживача, визнання недійсними кредитного договору та договору поруки задоволенню не підлягає.

Щодо заявленого представником відповідача клопотання про застосування строків позовної давності, суд прийшов до наступного. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у позові, судові витрати позивачеві не відшкодовуються.

Керуючись ст.10-13, 141,263-265, ЦПК України,ст. 627, ЦК України,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ Укрсоцбанк про захист порушеного права споживача -відмовити.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Виноградівський районний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1ст.354, ст.355ЦПКУкраїни).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1,2 ст.273ЦПК України).

Учасник справи,якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів здня вручення йому повного рішення (п.1ч.2 ст.354 ЦПКУкраїни).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3ст.354 ЦПКУкраїни).

Повний текст рішення складено 13.02.2020 року.

ГоловуючийА. А. Надопта