Рішення № 87584977, 03.02.2020, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/3750/19

(2/199/87/20)

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

03.02.2020 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Якименко Л.Г.

за участю секретаря Гасанової М.Ю.,

прокурора Ковзун Л.В., представника позивача Максименко ОСОБА_1 .М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі цивільну справу за позовом Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Юлія Олександрівна та приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенська Інна Романівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна, -

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Юлія Олександрівна та приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенська Інна Романівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що прокуратурою встановлено факт безпідставного вибуття із комунальної власності територіальної громади м.Дніпра об`єкта нерухомого майна шляхом реєстрації права власності за приватною особою.

Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав власності на нерухоме майно, квартира за адресою АДРЕСА_1 , вибула із комунальної власності 11 травня 2016 року, коли приватним нотаріусом ДМНО Ричка Ю.О. на підставі підробленого рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 01.12.2009 року у справі №2-1998/09 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ОСОБА_2 на об`єкт житлової нерухомості – квартиру загальною площею 74,3 кв.м, житловою площею 43,5 кв.м, розташованого за адресою АДРЕСА_1 за №14457490.

У подальшому, 23.05.2016 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською О.Г. зазначений об`єкт нерухомості за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , відчужено ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , який на даний час, згідно з інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.04.2019 №164997509, є власником цієї квартири.

Таким чином, здійснюючи незаконне заволодіння майном комунальної власності невстановленими особами складено та використано підроблені документи, що посвідчують набуття права власності на об`єкт комунальної власності – квартиру АДРЕСА_3 .

Підробка рішення суду полягає у зазначенні недостовірних даних щодо сторін справи, предмету та підстав позову у цивільній справі, яка розглядалася судом.

Так, згідно з наданим Алексюнком С.Л. приватному нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О. підробленим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 01.12.2009 року у справі № 2-1998/09 за позовом ОСОБА_2 до територіальної громади Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпропетровська, ОСОБА_4 , третя особа – Четверта дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, визнано ОСОБА_2 таким, що прийняв спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_3 , у порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 ..

Надане ОСОБА_2 приватному нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О. підроблене рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 01.12.2009 у справі №2-1998/09 обгрунтовано тим, що матері ОСОБА_2 – ОСОБА_5 згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 10.03.1994 року, належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_3 , яку ОСОБА_2 фактично прийняв як спадкоємець першої черги, оскільки на момент смерті проживав разом зі спадкодавцем, від спадщини в передбачений законом строк не відмовився.

У той же час, згідно з даними Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська №5/6014 від 01.08.2018, рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 01.12.2009 у справі № 2-1998/09 вирішено справу за позовом ОСОБА_6 до Територіальної громади м.Дніпропетровська, ОСОБА_7 , третя особа – Четверта дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності. Так, згідно з цим рішенням позивач ОСОБА_6 звернувся із зазначеним позовом посилаючись на те, що його матері ОСОБА_8 належала на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10.03.1994 на праві приватної власності квартира АДРЕСА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла, після смерті якої відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_4 , яку ОСОБА_6 фактично прийняв. Звертаючись із позовом до суду, ОСОБА_6 просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_4 , у порядку спадкування за померлою ОСОБА_8 . Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 01.12.2009 у справі №2-1998/09 позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Встановлено, що 21.06.2001 року рішенням міськвиконкому №1488 затверджено акт комісії про прийняття в експлуатацію житлового будинку (після реконструкції дитячого комбінату №216) по АДРЕСА_5 , 08.07.2002 зареєстровано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_5 за Державою в особі Верховної Ради України на праві державної власності.

У подальшому, будинок АДРЕСА_5 , згідно з рішенням сесії Дніпропетровської міської ради від 30.08.2006 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста житлового фонду від підприємств-банкрутів», прийнято до комунальної власності територіальної громади міста та передано на баланс ВР ЖЕП АНД району.

Єдиним органом приватизації житла, яке перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Дніпра, є Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради. Відповідно до даних приватизаційних справ Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради квартира АДРЕСА_3 , у приватну власність ОСОБА_5 не передавалася.

Згідно з відомостями, що містяться у інвентаризаційній справі КП «ДМБТІ» ДОР на будинок АДРЕСА_5 , реєстрація права приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане виконкомом міської Ради народних депутатів 10.03.1994, за ОСОБА_5 не здійснювалася.

Таким чином, уповноваженими органами місцевого самоврядування жодні рішення щодо розпорядження квартирою АДРЕСА_3 , не приймалося, свідоцтво про право власності не видавалося.

З огляду на викладене, виходячи з того, що ОСОБА_2 незаконно набув право власності на житло - квартиру АДРЕСА_3 , у нього були відсутні законні права на укладення договору купівлі-продажу від 23.05.2016 №1952, із ОСОБА_3 , оскільки він не був її власником, у зв`язку з чим вищезазначений договір купівлі-продажу квартири є недійсним.

Під час судового розгляду прокурор та позивач позовну заяву підтримали, просили її задовольнити та додатково пояснили, що відповідачі заволоділи квартирою незаконним шляхом.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення); за ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідачі у судові засідання не з`явилися, причину неявки суду не повідомили, заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження, а також відзив на позов до суду не надавали, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином, у тому числі через офіційний веб-сайт судової влади України, зі згоди прокурора та позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.

Треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Юлія Олександрівна та приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенська Інна Романівна у судове засідання не з`явилися, причину неявки суду не повідомили, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися у встановленому законом порядку.

Вислухавши прокурора та позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку про задоволення вказаної позовної заяви з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11.05.2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О. на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 01.12.2009 року у справі №2-1998/09 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис за № 14457490 про право власності ОСОБА_2 на об`єкт житлової нерухомості – квартиру загальною площею 74,3 кв.м, житловою площею 43,5 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.19-20).

При цьому, реєстрація права власності за ОСОБА_2 здійснена на підставі наданого приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О. рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 01.12.2009 року у справі №2-1998/09 за позовом ОСОБА_2 до Територіальної громади Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпропетровська, ОСОБА_4 , третя особа Четверта дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності (а.с.17-18).

Рішення суду обґрунтовано тим, що матері ОСОБА_2 – ОСОБА_5 згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 10.03.1994 року, належала на праві приватної власності квартира АДРЕСА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_3 , яку ОСОБА_2 фактично прийняв як спадкоємець першої черги, оскільки на момент смерті проживав разом зі спадкодавцем, від спадщини у передбачений законом строк не відмовився.

Відповідно до наданого рішення суду позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, визнано ОСОБА_2 таким, що прийняв спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_3 , в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 ..

Натомість, відповідно до облікових та архівних даних Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська, рішенням від 01.12.2009 року у справі №2-1998/09 вирішено справу за позовом ОСОБА_6 до Територіальної громади м.Дніпропетровська, ОСОБА_7 , третя особа Четверта дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності. Так, згідно з цим рішенням позивач ОСОБА_6 звернувся із зазначеним позовом, посилаючись на те, що його матері ОСОБА_8 належала на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10.03.1994 року на праві приватної власності квартира АДРЕСА_4 (а.с.28).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла та після її смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_4 , яку ОСОБА_6 фактично прийняв. Звертаючись із позовом до суду, ОСОБА_6 просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_4 , у порядку спадкування після померлої ОСОБА_8 .. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 01.12.2009 у справі №2-1998/09 позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено.

Таким чином, надане приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О., як підстава вчинення реєстраційних дій за №14457490, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 01.12.2009 року у справі №2-1998/09, не відповідає дійсності щодо сторін у справі та предмету спору, і містить недостовірні відомості.

Крім того, під час судового розгляду встановлено, що обставини набуття права приватної власності на цей об`єкт нерухомості також не відповідають дійсності з огляду на наступне.

Так, згідно із наявними матеріалами справи, 21.06.2001 року рішенням міськвиконкому №1488 затверджено акт комісії про прийняття в експлуатацію житлового будинку (після реконструкції дитячого комбінату №216) по АДРЕСА_5 (а.с.29).

08.07.2002 року зареєстровано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_5 за Державою в особі Верховної Ради України на праві державної власності.

У подальшому, будинок АДРЕСА_5 , згідно з рішенням сесії Дніпропетровської міської ради від 30.08.2006 року «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста житлового фонду від підприємств-банкрутів», прийнято до комунальної власності Територіальної громади міста та передано на баланс ВР ЖЕП АНД району (а.с.32-33).

Відповідно до даних приватизаційних справ Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, квартира АДРЕСА_3 , у приватну власність ОСОБА_5 не передавалася.

Згідно з відомостями, що містяться у інвентаризаційній справі КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради на будинок АДРЕСА_5 , реєстрація права приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане виконкомом міської Ради народних депутатів 10.03.1994 року, за ОСОБА_5 не здійснювалася.

Таким чином, уповноваженими органами місцевого самоврядування жодні рішення щодо розпорядження квартирою АДРЕСА_3 , не приймалося, свідоцтво про право власності не видавалося.

З урахуванням викладеного, 11.05.2016 року внаслідок проведених приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О. реєстраційних дій з внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису за реєстраційним номером 14457490 про право власності ОСОБА_2 на об`єкт житлової нерухомості – квартиру загальною площею 74,3 кв.м, житловою площею 43,5 кв.м, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , на підставі рішення суду, відомості якого не відповідають дійсності та яке є підробленим, зазначене майно вибуло із володіння власника – Територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, за відсутності рішення про передачу його у приватну власність ОСОБА_5 та будь-якій іншій особі, тобто поза волею власника.

23.05.2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською О.Г. зазначений об`єкт нерухомості за договором купівлі-продажу квартири, реєстраційний номер №1952, відчужено ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , який на даний час, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.04.2019 №164997509, є власником цієї квартири.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Такого висновку (про відсутність правових підстав для визнання недійсним підробленого договору купівлі-продажу майна) дійшов і Верховний Суд України під час розгляду справи №756/9941/14-ц, викладеному у постанові від 26.06.2018 року.

Оскільки свідоцтво про право приватної власності ОСОБА_5 на житло - квартиру АДРЕСА_3 від 10.03.1994 року та рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 01.12.2009 року у справі №2-1998/09 за позовом ОСОБА_2 до Територіальної громади Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпропетровська, ОСОБА_4 , третя особа – Четверта дніпропетровська державна нотаріальна контора є такими, що не відповідають дійсності та містять недостовірні відомості, а тому є підробленими, що обумовлює їх нікчемність, тому правові підстави для визнання їх недійсними у судовому порядку, - відсутні.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу ст.317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з положеннями ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Так, у відповідності до ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах пункції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з п.п. 1,2 п. «а» ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання міських рад належать повноваження щодо управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню; облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності; вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності.

Відповідно до п. 31 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 2 ст. 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції.

Відповідно до ч.8 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу.

Відповідно до вимог ст.51 ЖК України житлові приміщення в будинках житлового фонду місцевих Рад народних депутатів надаються громадянам виконавчим комітетом міської, районної в місті, селищної,сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті з депутатів Рад, представників громадських організацій, трудових колективів.

На підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної,сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення (ст. 58 ЖК України).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв та ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Згідно з ч.1 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Згідно з вимогами ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Положеннями ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Частиною 3 ст. 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

В силу ст.321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з вимогами ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до положень ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За нормами ст.388 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 ЦК України).

Стаття 388 ЦК України передбачає випадки та обставини, при яких власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача.

Пунктом 3 ч.1 ст.388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України.

Як роз`яснено у п. 2.15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» та п. 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов`язок повернення майна за цим правочином. У зв`язку з цим не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до статей 387-390 або глави 83 ЦК України, зокрема, від добросовісного набувача – з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов`язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини.

Отже, право власності на майно, яке було передане за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах від 05.10.2016 року у справі №916/2129/15 та від 25.01.2017 року у справі №916/2131/15 про те, що у разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК. У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором, права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Таких висновків дійшов і Верховний Суд України в постановах від 29.06.2016 у справі №6-1376ц16, від 11.02.2015 у справі №6-1цс15, від 03.12.2014 у справі №6-183цс14 та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 29.07.2015 у справі №6-14412св15, 10.02.2016 у справі №6-30539ск15, 03.02.2016 у справі №6-26151ск15.

Відповідно до ч.8 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Так, згідно зі ст.ст. 13, 15, 16 ЦК України право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Частиною 2 статті 16 ЦК України передбачено перелік способів захисту цивільних прав, які мають універсальний характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб`єктивних прав.

Разом з тим, законодавцем передбачено, що такий перелік не є вичерпним та надано право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина 3 статті 16).

Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту. Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм, встановлених обставин справи та оскільки нерухоме майно вибуло з володіння територіальної громади міста Дніпро (раніше - Дніпропетровська) у особі Дніпровської міської ради поза його волею, суд вбачає достатні підстави для задоволення позову про витребування майна на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Враховуючи незаконність вибуття нерухомого майна поза волею власника, суд вважає, що недійсність договору купівлі-продажу квартири від 23.05.2016, зареєстровано в реєстрі за №1952, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 918799312101, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , знайшла своє підтвердження у суді.

На підставі ст.141 ЦПК України із ОСОБА_2 та із ОСОБА_3 підлягає стягненню на користь Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 по 2 560,53 гривень із кожного.

Відповідно до ч.1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову із власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи, тому зважаючи на те, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, тому суд також вважає скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою судді від 13.08.2019 року, та зняти заборону будь-яким особам вчиняти будь-які дії по відчуженню нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 74,3 кв.м, житловою площею 43,5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 918799312101, яка належить ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 ).

Керуючись ст.ст.12, 13, 19, 77-81, 82, 89, 95, 129, 131, 141, 223, 258, 259, 263-266, 280, 281 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 330, 388 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Юлія Олександрівна та приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенська Інна Романівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна, – задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 74,3 кв.м, житловою площею 43,5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 918799312101, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 23.05.2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р., зареєстровано в реєстрі за №1952.

Стягнути із ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 - 2 560 (дві тисячі п`ятсот шістдесят) гривень 53 копійки витрат по сплаті судового збору.

Стягнути із ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 - 2 560 (дві тисячі п`ятсот шістдесят) гривень 53 копійки витрат по сплаті судового збору.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою судді від 13.08.2019 року, та зняти заборону будь-яким особам вчиняти будь-які дії по відчуженню нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 74,3 кв.м, житловою площею 43,5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 918799312101, яка належить ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 ).

Позивач: Дніпропетровська місцева прокуратура №2, код ЄДРПОУ 02909938, місцезнаходження: м.Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, 38.

Позивач: Дніпровська міська рада, код ЄДРПОУ 26510514, місцезнаходження: м.Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, 75.

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 .

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 .

Третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Юлія Олександрівна, місцезнаходження: м.Дніпро, вул..Челюскіна, 3/13.

Третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенська Інна Романівна, місцезнаходження: м.Дніпро, пр.Гагаріна, 171/43.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 13.02.2020 року.

Суддя: Л.Г. Якименко