Постанова № 8758494, 26.02.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

Справа №2а-13809/09/10/0170 15:22 м. Сімферополь

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Кудряшової А.М. ,

при секретарі судового засідання - Дєрюшкової І.А.,

за участю представників сторін:

від позивача – не з'явився;

від відповідача – Мішуткін М.В., представник по довіреності №7731/10 від 14.10.2009 року;

від третьої особи - не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Закритого акціонерного товариства "Кримвтормет"

до Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Інкерманська міська рада м. Севастополя

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство “Автотранспортне підприємство “Кримвтормет” - позивач - 30 листопада 2009 року звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя –відповідач - про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача №0001441503/0 від 24.11.2009 року про визначення податкового зобов’язання з орендної плати за земельні ділянки в загальній сумі 51394грн.11коп., в тому числі 42828грн.43коп. основного платежу та 8565грн.68коп. фінансових санкцій. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в ході проведеної перевірки та донарахуванні податкових зобов’язань з орендної плати за землю за вересень 2009 року відповідачем порушенні норми чинного законодавства, що є підставою для скасування податкового повідомлення–рішення. Позивач зазначив, що ним з Інкерманською міською радою, відповідно до вимог діючого законодавства, був укладений договір оренди земельної ділянки. Цим договором визначена сума орендної плати. Зміни щодо розміру орендної плати в договір не вносилися. За таких підстав, у період що перевірявся, позивач вважає, що ним вірно визначалася сума орендної плати у податкових деклараціях, оскільки суми зазначалися виходячи з умов договору оренди земельної ділянки. Крім того, позивач вважає, що вказівка відповідача на порушення ним ст. 7 Закону України “Про плату за землю” є безпідставною, зважаючи на те, що даною нормою передбачені лише розміри ставок земельного податку. Таким чином позивач вважає, що не порушував правила оподаткування в частині заниження орендної плати за землю.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 01.12.2009 року відкрито провадження по справі та справу призначено до судового розгляду. Ухвалою суду від 26.01.2010 року до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено Інкерманську міську раду м. Севастополя.

У судове засідання представник позивача не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином –під розписку у попередньому судовому засіданні (а.с.60), про причини неприбуття не повідомив, до судового засідання 26 лютого 2010 року надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав і вважає прийняте податкове повідомлення-рішення законним та обґрунтованим, підтримав доводи, викладені в письмових запереченнях на позов, що надані суду у судовому засіданні 26.01.2010 р. Відповідно до наданих заперечень відповідач обґрунтовує правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення тим, що згідно до норм діючого законодавства та умов договору оренди земельної ділянки на позивача покладений обов’язок розраховувати розмір орендної плати з урахуванням зміни розмірів земельного податку, ставки орендної плати та нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Відповідачем вказано на те, що рішенням Севастопольської міської ради від 19.10.2005 р. №4046 було введена в дію нова нормативна грошова оцінка земель м. Севастополя в адміністративних межах міста та на виконання цього рішення позивач отримав витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Оскільки в основі розрахунку орендної плати за землю покладена нормативна грошова оцінка земельної ділянки, орендна плата мала була сплачуватися у вересні 2009 року у більшому розмірі.

Представник третьої особи - Інкерманської міської ради м. Севастополя - у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином –рекомендованою кореспонденцією (поштове повідомлення – а.с.62), про причини неприбуття не повідомив, до судового засідання 26.02.2010 року надав до суду письмові пояснення по суті спору, де зазначив, що розгляд спору залишає на розсуд суду. В наданих письмових поясненнях також вказано, що зміни до договору оренди земельної ділянки, укладеному з позивачем, не вносилися за відсутністю на те законних підстав.

Суд, приймаючі до уваги ненадання позивачем та третьою особою доказів неможливості участі у судовому засіданні з поважних причин, відсутність у матеріалах справи клопотання про неможливість розгляду справи без участі представника позивача та третьої особи, приймаючи до уваги надання позивачем пояснень та витребуваних судом документів у попередніх судових засіданнях, а також надання представником третьої особи письмових пояснень по позовним вимогам, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для з'ясування обставин у справі, керуючись ст.128, 133 КАС України, вважає можливим розглянути справу на підставі наявних доказів за відсутності представників позивача та третьої особи.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Закрите акціонерне товариство “Кримвтормет” (код ЄДРПОУ 00190638, юридична адреса: 95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Суворовський спуск, б.5) зареєстровано Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 22 серпня 1996 року, дані внесені до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (номер запису про державну реєстрацію 18821200000005880 –а.с.4-16).

Судом встановлено, що 17.11.2004 р. між Закритим акціонерним товариством “Кримвтормет” та Інкерманською міською радою був укладений договір оренди земельної ділянки №89/04 (а.с.25-28), який 08.12.2004 р. був зареєстрований Севастопольським міським управлінням земельних ресурсів у книзі реєстрації договорів оренди землі під №4-1-01 (а.с.28).

Відповідно до п.4.2. договору оренди величина річної орендної плати за користування земельною ділянкою складає 616541грн.81коп.

Суд зазначає, що розмір орендної плати розрахований на підставі виписки з технічної документації нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 01.01.2004 року, в якому грошова оцінка зазначена в розмірі 13700929 (а.с.49).

Судом встановлено, що ЗАТ "Кримвтормет" до ДПІ у Балаклавському районі м. Севастополя було надано податкову декларацію за 2009 рік з орендної плати за земельну ділянку вх. №886 від 30.01.2009 року із зазначенням загальної суми податкового зобов’язання за рік – 755698грн.44коп., щомісячний платіж –62974грн.87коп. (а.с.45-46).

Судом установлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя проведена невиїзна документальна перевірка ЗАТ “Кримвтормет” з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати орендної плати за землю за вересень 2009 року, за результатами якої був складений акт від 17.11.2009 року №430/151/15-341/00190638 (далі –Акт).

Відповідно до Акту (а.с.19-23) вищевказаною перевіркою виявлені порушення ЗАТ “Кримвтормет” ст.7 Закону України “Про плату за землю” від 03.07.1992 року №2535-ХІІ, ст.21, ст.23 Закону України “Про оренду землі” від 06.10.1998 року №161-ХІV, що, на думку відповідача, призвело до заниження орендної плати за землю за вересень 2009 року в сумі 42828грн.43коп. Зазначений акт перевірки вручений уповноваженій особі позивача, що представником позивача під час розгляду справи не оспорювалось та не заперечувалось.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення - рішення від 24.11.2009 року №0001441503/0 про нарахування позивачу податкового зобов’язання по орендній платі за землю в сумі 42828грн.43коп., застосування штрафних санкцій в сумі 8565грн.68коп., всього – на суму 51394грн.11коп. Вказане податкове повідомлення-рішення було отримано позивачем 26.11.2009 року, що підтверджено вхідним номером та датою на екземплярі податкового повідомлення-рішення, що наданий позивачем під час розгляду справи, та представником позивача під час розгляду справи не заперечувалось та не оспорювалось.

Суд зазначає, що висновки контролюючого органу про заниження орендної плати за землю за вересень 2009 року в сумі 42828грн.43коп. засновані на тому, що Рішенням Севастопольської міської ради від 19.10.2005 р. №4046 було введена в дію нова нормативна грошова оцінка земель м. Севастополя в адміністративних межах міста. На підставі зазначеного рішення Севастопольським міським головним управлінням земельних ресурсів видана нова виписка з технічної документації нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 01.01.2006 року, в якому грошова оцінка зазначена в розмірі 23824420грн.00коп.

З такими доводами відповідача суд не погоджується з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про оренду землі” від 06.10.1998 року №161-XIV оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною 1 статті 2 Закону України “Про оренду землі” встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом (ч.2 ст.4 Закону України “Про оренду землі”).

Статтею 13 Закону України “Про оренду землі” встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 2 статті 21 Закону України “Про оренду землі” розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").

Відповідно до ст.30 Закону України “Про оренду землі” зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Закон України “Про плату за землю” від 03.07.1992 року №2535-XII визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Відповідно до положень абзацу 5 ч.1 ст.1 Закону України “Про плату за землю” оренда - засноване на договорі строкове платне володіння, користування земельною ділянкою.

Згідно до ст.13 Закону України “Про плату за землю” підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Статтею 19 Закону України “Про плату за землю” встановлено, що розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності).

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що розмір орендної плати за землю встановлюється сторонами відповідно до умов договору.

Як свідчать матеріали справи, позивач та Інкерманська міська рада уклали договір, де визначено розміри орендної платити за користування земельною ділянкою з урахуванням індексації орендної плати.

Судом встановлено, що зміни до договору оренди земельної ділянки щодо збільшення розміру орендної плати за землю не вносились, додаткові угоди не укладались та не реєструвались у відповідному порядку.

Інших умов збільшення розміру орендної плати законами України не передбачено, у тому числі і за рішенням податкового органу.

Натомість позивач сумлінно здійснював декларування та сплату орендної плати у розмірах, передбачених договором, а в 2009 році здійснив індексацію орендної плати, що призвело до її збільшення. Проведення індексації орендної плати станом на 01.01.2009 року підтверджено також розрахунком розміру орендної плати (а.с.48).

З урахуванням викладеного, суд не приймає до уваги посилання відповідача, що позивач застосовує можливість збільшення орендної плати без внесення змін до договору, сплачуючи індексацію, а тому в такому ж порядку зобов’язаний автоматично збільшувати розмір орендної плати у разі зміни грошової оцінки землі.

При цьому суд зазначає, що орендна плата за землю, незважаючи на віднесення її до обов’язкових загальнодержавних податків і зборів (ст.14 Закону України “Про систему оподаткування” від 25.06.1991 року №1251-XII) має іншу правову природу ніж інші податки та збори, розмір та порядок визначення яких встановлюється нормативними актами.

З аналізу законів України, що встановлюють правила та порядок користування земельними ділянками випливає, що орендна плата за користування земельними ділянками має договірне походження і її збільшення органами державної податкової служби України, всупереч умовам договору, є втручанням державних органів в діяльність органу місцевого самоврядування, що суперечить ч.2 ст.71 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, відповідно до якої органи виконавчої влади не мають права втручатися в законну діяльність органів місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів місцевого самоврядування.

Таким чином, встановлення розміру орендної плати за користування земельними ділянками в порядку та у спосіб, встановлений нормативними актами України, є функціями тільки органів місцевого самоврядування та не можуть здійснюватися іншим способом ніж внесенням змін в договір оренди земельної ділянки.

Стосовно умов договору оренди необхідно вказати, що відповідно до п.4.6 договору розмір орендної плати переглядається кожний рік у разі збільшення нормативної грошової оцінки земельної ділянок, у тому числі інфляції.

Оцінюючи вказаний пункт договору суд звертає увагу на те, що ним встановлений перегляд орендної плати, який може бути зроблений тільки при наявності волевиявлення та досягнення домовленості щодо внесення змін в договір.

Тобто розмір орендної плати не може бути підвищений автоматично при зростанні нормативної грошової оцінки земельної ділянки, оскільки це не відповідає нормам Законів України “Про оренду землі” та “Про плату за землю”.

Відносно застосування Рішення Севастопольської міської ради ХХІV скликання ХІХ сесії від 19.10.2005р. №4046, яким з 01.01.2006р. введено нормативну грошову оцінку земель Севастополя в адміністративних межах міста, суд приходить до висновку, що воно не підлягає застосуванню для встановлення нормативної грошової оцінки земель на території м. Інкерман з наступних підстав.

Рішенням Виконавчого комітету Севастопольської міської ради від 08.02.1977 р. №3/93 затверджені межі міста Білокам’янська.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 26.02.1991р. №787-ХІІ місто Білокам’янськ Севастопольської міської ради перейменоване на місто Інкерман.

Відповідно до положень ч.1 ст.133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

Враховуючи зазначені вище акти у м. Інкерман є встановлені межі, і він є визначеною адміністративно-територіальною одиницею держави.

Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”, прийнятий 21.05.1997 р. та набрав чинності 14.06.1997 р. (Урядовий кур’єр №107-108 від 14.06.1997р.), є спеціальним законом стосовно організації та діяльності органів місцевого самоврядування і його положення повинні застосовуватися та є обов’язковими на території України з 14.06.1997 р. (п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону).

Вказаний закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Частиною 2 статті 2 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Одним з принципів місцевого самоврядування, встановлених ст.4 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, є правова організаційна та матеріально – фінансова самостійність в межах повноважень, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до положень ст.1 вказаного закону, представницьким органом місцевого самоврядування є виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Згідно до частин 1, 3, 5, 6 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.

Відповідно до пунктів 35, 36 статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання про затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад.

Частиною 1 статті 60 Закону України “Про місцеве самоврядування України” встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності в тому числі на землю.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами комунальної власності (ч.5 ст.60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”).

Територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження (ч.1 ст.71 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”).

Відповідно до абзацу 1 ч.2 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” сільські, селищні, міські, районні в містах, районні, обласні ради після набрання чинності цим Законом здійснюють повноваження, передбачені Конституцією України і цим Законом.

Частиною 1 ст.15 Закону України “Про оцінку земель” встановлено, що підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 23 вказаного закону встановлено, що технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

З аналізу викладених норм законів випливає, що рішення щодо встановлення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, які знаходяться в межах міста, можуть приймати лише органи місцевого самоврядування (ради), повноваження яких розповсюджуються на територію міста.

Таким чином, повноваження щодо розпорядження та встановлення нормативів грошової оцінки земельних ділянок на території м. Інкерман належать органу місцевого самоврядування цього міста, тобто Інкерманській міській раді, а не Севастопольській міськраді.

Доводи відповідача щодо відсутності таких повноважень у третьої особи у зв’язку з тим, що місто Інкерман входить до складу міста Севастополя відповідно до вимог Закону України “Про затвердження загальнодержавної програми малих міст”від 04.03.2004 року №1580-ІV та на нього поширюються повноваження міської ради м. Севастополя, суд до уваги не приймає, оскільки це спростовується рішенням виконкому Севастопольської міської ради від 08.02.1977р. №3/93 та витягом з технічної документації Севастопольського міського головного управління земельних ресурсів, відповідно до яких земельна ділянка, що надана позивачу в оренду знаходиться в межах м. Інкерман, а ні м. Севастополь (а.с.49).

Відповідно до положень ст. 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” районні та обласні ради це органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст.

Частиною 2 ст. 5 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” встановлено, що у містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

Частиною 2 статті 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Вказані норми свідчать, що адміністративно-територіальний устрій України не передбачає входження до складу районів в містах інших міст, а також входження до складу міст інших міст.

Це також не відповідає положенням ч. 1 ст. 133 Конституції України, згідно з якою систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

Таким чином, з аналізу вказаних норм випливає, що повноваження районної ради в місті або міськради не можуть розповсюджуватися на територію іншого міста.

Районні ради, про які йдеться в статті 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” це ради, повноваження яких розповсюджується на територію, на якій можуть бути розташовані декілька сіл, селищ, міст, а не райради у містах.

При таких обставинах та відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” рішення Севастопольської міськради не можуть розповсюджуватися та бути обов’язковими для застосування Інкерманською міською радою та на території м. Інкерман або бути підставою для їх застосування іншими органами в м. Інкерман.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території.

Згідно до ч. 2 ст. 140 Конституції України особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Таким чином, враховуючи, що на цей час законами України не встановлені особливості місцевого самоврядування в м. Севастополі, на територію м. Інкерман не можуть розповсюджуватися рішення Севастопольської міськради, в тому числі щодо встановлення нормативної грошової оцінки земельних ділянок, оскільки територія м. Інкерман не є територією м. Севастополя.

Також суд вважає необхідним вказати на те, що відповідно до п.34, 35 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до повноважень органів місцевого самоврядування (ради) віднесені повноваження в галузі земельних відносин, в які, згідно з діючим законодавством, входить розпорядження землями комунальної власності, затвердження відповідно до закону ставок земельних податків, визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками, встановлення та зміна цільового призначення земель (ст. 20 ЗК України), вилучення земельних ділянок, передача їх в державну власність та інше.

При цьому, законами України не визначено, що частина повноважень (у даному випадку щодо встановлення норм грошової оцінки земельної ділянки) може належати іншим органам місцевого самоврядування, повноваження яких на територію відповідної громади не розповсюджуються.

Матеріли справи свідчать, що земельна ділянка, надана позивачу в оренду, знаходиться на території м. Інкерман і повноваження щодо розпорядження нею та встановлення нормативної грошової оцінки є невід’ємними складовими частинами повноважень в галузі земельних відносин, наданих Інкерманській міськраді Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” (п. 34 ст. 26) та іншими нормативними актами України.

Таким чином, матеріалами справи спростовуються доводи відповідача стосовно законності прийняття податкового повідомлення–рішення, в зв’язку з чим, суд не приймає їх до уваги.

Зазначений факт також встановлений постановою Окружного адміністративного суду АРК по справі №2-а-3220/09/7/0170 за позовом Закритого акціонерного товариства "Кримвтормет" до Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя (третя особа - Інкерманська міська рада), яка набрало законної сили 13.08.2009 року згідно з ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили, обставини стосовно того, що розмір орендної плати за землю може змінюватися виключно на підставі внесення змін до договору оренди, не підлягають доказуванню.

З урахуванням викладеного, висновки, зроблені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем норм Закону України “Про плату за землю” стосовно заниження розміру орендної плати за земельну ділянку за вересень 2009 року в сумі 42828грн.43коп. є необґрунтованим, в зв’язку з чим податкове повідомлення –рішення, прийняте відповідачем на підставі встановлених актом перевірки порушень, є протиправним та підлягає скасуванню.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа), тому з урахуванням задоволення позовних вимог з Державного бюджету України необхідно стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 03 гривні 40 копійок.

У зв’язку зі складністю справи судом 26 лютого 2010 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови, постанова складена у повному обсязі 03 березня 2010 року.

Керуючись ст.ст. 94, 98, 158-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя №0001441503/0 від 24.11.2009 року, прийняте стосовно Закритого акціонерного товариства “Кримвтормет”.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства “Кримвтормет” (код ЄДРПОУ 00190638; 95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Суворовський спуск, б.5) судовий збір у розмірі 3 (три) гривні 40 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги). Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня проголошення постанови до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                         Кудряшова А.М.