Рішення № 87554947, 11.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2020 року м. Київ № 640/24112/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби

у м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві

третя особа, що не Головне управління ДПС у м. Києві

заявляє самостійних

вимог на предмет

спору

про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження

представники позивача - Морозов Є.О.;

учасників справи: відповідача та третьої особи - не з`явилися,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (адреса: 04212, м. Київ, вул. Тимошенка, 2Д, 4 поверх, ідентифікаційний код - 35018577) (надалі - відповідач або ДВС), в якому ОСОБА_1 просить суд визнати протиправною та скасувати постанову від 29.11.2019 ВП № 60736729 "Про відкриття виконавчого провадження", прийняту Оболонським районним відділом державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

В якості підстав позову позивач зазначив, що постанова від 29.11.2019 про відкриття виконавчого провадження ВП № 60736729 про примусове виконання вимоги № Ф-194 У від 14.06.2019 є протиправною, оскільки на момент її прийняття адміністративним судом прийнято до розгляду справу щодо визнання протиправною та скасування зазначеної податкової вимоги, що виключало можливість прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі; ухвалено розглядати справу за правилами, передбаченими ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України); залучено до участі у розгляді даної справи у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління ДПС у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код - 43141267) (нижче - третя особа або ГУ ДПС у м. Києві); призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2020 витребувано повторно у Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 60736729.

У судовому засіданні 23.01.2020 судом оголошено перерву до 06.02.2020.

Вказаної вище дати в судовому засіданні представник позивача позовні вимоги, за викладених у позові підстав, підтримав в повному обсязі та просив задовольнити позов.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явилися, причин неявки не повідомили. Про час та місце розгляду справи останні повідомлені належним чином.

За ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на положення ч. 3 ст. 268 КАС України, суд вважає, що неявка представника відповідача та третьої особи не перешкоджає розгляду справи.

Разом з цим, суд примічає, що 09.01.2020 третьою особою подано до суду письмові пояснення, в яких ГУ ДПС у м. Києві звертає увагу на те, що за результатами документальної позапланової перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 було встановлені порушення ним Податкового кодексу Країни, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у зв`язку із чим податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення та вимога «Про сплату боргу (недоїмки)» № Ф-194 У від 14.06.2019.

ГУ ДПС у м. Києві відзначає, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Відповідно до п. 1 розд. VI «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469), до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

За таких обставин, та з огляду на подання вимоги «Про сплату боргу (недоїмки)» № Ф-194 У від 14.06.2019 (по тексту скорочено - Вимога) на примусове виконання, третя особа просить суд прийняти рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши наявні у справі документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

29.11.2019 головним державним виконавцем ДВС Ярмоленко К.Ю. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 60736729, згідно вимоги «Про сплату боргу (недоїмки)» № Ф-194 У від 14.06.2019, прийнятої Головним управлінням ДФС у м. Києві (за текстом - ГУ ДФС у м. Києві) (в рішенні альтернативно - Постанова або Спірна постанова або Оскаржувана постанова).

Згідно Постанови, стягувачем є ГУ ДПС у м. Києві, а боржником - ОСОБА_1 .

Як відмічає позивач, по-перше, Вимога оскаржувалася в судовому порядку.

Відповідно до п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України, при зверненні платники податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Тому, з 01.10.2019 - моменту звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про оскарження, в тому числі Вимоги, грошове зобов`язання вважалося неузгодженим до дня набрання судовим рішенням у справі законної сили.

По-друге, Вимога винесена ГУ ДФС у м. Києві, а не ГУ ДПС у м. Києві, який створений шляхом реорганізації, втім даних обставин Оскаржувана постанова не містить.

По-третє, станом на 19.08.2019 Вимога ще не вступила в законну силу, оскільки перебувала на стадії адміністративного оскарження.

По-четверте, Постанова не доводилася до відома стягувача.

У наданих до суду поясненнях, зміст яких викладено у вступній частині рішення, третя особа звертає увагу на необґрунтованості позову.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, Законом України «Про виконавче провадження» (в тексті - Закон), «Інструкцією з організації примусового виконання рішень» (по рішенню - Інструкція), Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Як видно з матеріалів справи, 29.11.2019 головним державним виконавцем ДВС Ярмоленко К.Ю. прийнято Постанову.

В площині питання здійснених ДВС виконавчих дії, зокрема прийняття Спірної постанови, суд примічає, що частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, для встановлення обставин протиправності Постанови, необхідним є перевірка її судом на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.

За ст. 4 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання (ст. 4 Закону).

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Згідно п. 7 Інструкції, постанова як окремий документ містить такі обов`язкові реквізити: номер виконавчого провадження; вступну частину із зазначенням: назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення; найменування органу державної виконавчої служби, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову або прізвища, імені та по батькові приватного виконавця, який виніс постанову, найменування виконавчого округу, в якому він здійснює діяльність; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа); за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об`єднання виконавчих проваджень у зведене; мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову; резолютивну частину із зазначенням: прийнятого виконавцем рішення; строку і порядку оскарження постанови.

До постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.

У разі якщо постанова виконавця є виконавчим документом, вона повинна відповідати вимогам до виконавчого документа, визначеним статтею 4 Закону.

З наведених положень Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції випливає про визначення питань, що стосуються загальних засад виконавчого провадження, та вимог до виконавчого документа, у якому, серед іншого, має бути зазначено дата набрання рішенням законної сили і резолютивна частина виконавчого документа.

В наведеному контексті правових питань, слід відмітити, що в Постанові вказано про набрання Вимогою законної сили 19.08.2019.

Суд акцентує, що згідно приписів статті 56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов`язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.

Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов`язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

Процедура адміністративного оскарження закінчується, зокрема, днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк.

З урахуванням строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

За ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

З положень Податкового кодексу України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» випливає про право платника податків - платника єдиного внеску оскаржити рішення контролюючого органу в адміністративному та судовому порядку.

Таке оскарження, як наслідок, зумовлює неузгодження платника податків з грошовим зобов`язанням до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Як свідчать матеріали справи, Вимога прийнята ГУ ДФС у м. Києві 14.06.2019.

Скориставшись своїм правом на оскарження Вимоги в адміністративному порядку позивач подав до Державної фіскальної служби України скаргу б/н від 18.07.2019.

Рішенням вказаного податкового органу від 21.08.2019 скаргу ОСОБА_1 - відхилено, Вимогу - залишено без змін. При цьому, скаржника повідомлено про можливість оскарження рішення Державної фіскальної служби України у судовому порядку.

З огляду на наведене, слід зауважити, що станом на 19.08.2019 Вимога перебувала в процедурі адміністративного оскарження, що, відповідно, не вказує про набрання нею законної сили станом на цю дату.

З матеріалів справи видно про подання 01.10.2019 ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва позову про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень та вимоги «Про сплату боргу (недоїмки)» № Ф-194 У від 14.06.2019.

Про дані обставини позивач, листом б/н від 23.09.2019, проінформував ГУ ДФС у м. Києві.

Даний лист отримано податковим органом 02.10.2019, про що свідчить відмітка про його отримання.

Таким чином, в момент на початок жовтня 2019 року, Вимога перебувала на стадії судового оскарження, про що ГУ ДФС у м. Києві було належно повідомлено.

За таких обставин, з урахуванням положень Податкового кодексу України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які визначають право платника податків як на адміністративне оскарження, так і судове оскарження рішення контролюючого органу, наслідком чого є неузгодженість грошового зобов`язання до дня набрання судовим рішенням законної сили, зважаючи, що станом на 19.08.2019 (дату вступу у законну силу Вимогою згідно Постанови) окреслене рішення ГУ ДФС у м. Києві оскаржувалося в адміністративному порядку (перебувало на розгляді у податкового органу), що свідчить про невідповідність викладених у Спірній постанові позицій щодо набрання Вимогою чинності 19.08.2019, з огляду на оскарження Вимоги у судовому порядку та повідомлення про таке оскарження ГУ ДФС у м. Києві 02.10.2019, обґрунтованими, за висновками суду, є доводи позивача щодо відсутності підстав для винесення Постанови.

Приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що прийняття Спірної постанови відбулося не у відповідності до приписів п.п. 3, 8 ч. 2 ст. 2 КАС України, що є свідченням прийняття такого рішення, як невмотивованого.

Також суд наголошує, що у відповідності до ч.ч. 2, 4 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

За переконанням суду, відповідачем не доведено правомірності прийнятої ним Оскаржуваної постанови.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та таким, що, з урахуванням викладених у прохальній частині вимог, підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо судових витрат у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову від 29.11.2019 ВП № 60736729 "Про відкриття виконавчого провадження", прийняту Оболонським районним відділом державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (ідентифікаційний код - 35018577, адреса: 04212, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 2Д) понесені ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя К.С. Пащенко