Рішення № 87553691, 06.02.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2020 року, м. ПолтаваСправа № 440/4553/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Костенко Г.В.,

за участю:

секретаря судового засідання – Ніценко А.О.,

представника позивача – Литовченко Р.В.,

представника відповідача – Прокопчука О.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів № 7" до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

22 листопада 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів № 7" (надалі - позивач, ТОВ "Завод залізобетонних виробів № 7", Товариство) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області (надалі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.11.2019

- №000288501 в частині заниження податку на прибуток в сумі 285883, в тому числі: за 2016 рік у сумі 94505 грн, 2017 рік у сумі 89117 грн, 2019 рік у сумі 102261 грн;

- №000289501 в частині завищення від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся в сумі 410501 грн, в тому числі за 2018 рік - 410501 грн.

Позовні вимоги мотивовані частковою незгодою із висновками документальної планової виїзної перевірки контролюючого органу, що набрала форму акту від 15.10.2019 №1250/16-31-05-01-10/01270078, оскільки товариством не було допущено порушень податкового законодавства, зафіксованих вищевказаним актом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд адміністративної справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

10.12..2019 відповідач надав до суду відзив (а.с.79-82 т.2), в якому просив відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що перевіркою встановлено порушення пп.14.1.11 п.14.1 ст.14, п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2, пп. 138.3.1 п. 138.1 ст. 138 ПКУ, статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 27 "Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність", затвердженого наказом МФУ від 07.11.2003 № 617 (зі змінами та доповненнями), Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість", затвердженого наказом МФУ від 08.10.1999 №237, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 301792 грн; пп.14.1.11 п.14.1 ст.14, п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2, пп. 138.3.1 п. 138.1 ст. 138 ПКУ, статті Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", П(С)БО 27 "Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність", П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість", в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 413779 грн. Вважає висновки такими, що відповідають фактичним обставинам справи.

23.12.2019 позивач надав до суду відповідь на відзив (а.с.97-99), в якому надав виклав доводи наведені в позовній заяві.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.01.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 06.02.2020.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що ТОВ "Завод залізобетонних виробів № 7" у встановленому законом порядку зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 01270078, перебуває на обліку платників податків у ГУ ДПС у Полтавській області.

У період з 27.08.2019 по 23.09.2019 Головним управлінням ДПС у Полтавській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Завод залізобетонних виробів № 7" податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи

За результатами перевірки складено акт від 15.10.2019 №1250/16-31-05-01-10/01270078 (а.с.56-127 т.1), в якому зафіксовано порушення:

- п. 198.1, абз. г) п. 198.5 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 3825 грн;

- пп.14.1.11 п.14.1 ст.14, п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2, пп. 138.3.1 п. 138.1 ст. 138 ПКУ, статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 27 "Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність", затвердженого наказом МФУ від 07.11.2003 № 617 (зі змінами та доповненнями), Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість", затвердженого наказом МФУ від 08.10.1999 №237, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 301792 грн, у тому числі: 2016 рік - 109823 грн, 2017 рік - 89117 грн, півріччя 2019 року - 102851 грн;

- пп.14.1.11 п.14.1 ст.14, п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2, пп. 138.3.1 п. 138.1 ст. 138 ПКУ, статті Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", П(С)БО 27 "Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність", П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість", в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 413779 грн, у тому числі за 2018 рік - 413779 грн;

- пп. 1201.2. ст. 1201, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПКУ встановлено відсутність реєстрації податкових накладних у ЄРПН в терміни, встановлені статтею 201 ПКУ на суму ПДВ 3825 грн;

- пп. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, пп. 164.2.1 п. 164.2. п. 164.5 ст. 164 ПКУ, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб в періоді, що перевірявся на загальну суму 8290,23 грн;

- п. 161 підрозділу 10 розділу XX, пп. 168.1.2, пп.168.1.4 п. 168.1 ст. 168, п. 176.2 ст. 176 ПКУ в частині порушення своєчасності перерахування військового збору за перевіряємий період на загальну суму 121,37 грн.

Не погодившись з висновками акта перевірки в частині віднесення до складу податкових різниць, які зменшують оподатковуваний прибуток, суми амортизації, нарахованої на основні засоби, які виступили предметом застави по кредитному договору від 19.02.2016 за № 4471 з ПАТ "Полтава-Банк", позивач 23.10.2019 подав заперечення на акт документальної планової виїзної перевірки від 15.10.2019 за №1250/16-31-05-01-10/01270078 про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ "Завод залізобетонних виробів №7" (а.с.190-192 т.1).

У відповідь на заперечення відповідач зазначив, що в ході проведення перевірки встановлено використання у господарській діяльності ТОВ "Завод ЗБВ №7" банківського кредиту від 19.02.2016 за № 4471, укладеного з ПАТ "Полтава-Банк", виконання по зобов`язанням якого забезпечене заставою майна.

Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 576 Цивільного кодексу України №435-IV від 16.01.2003 (зі змінами та доповненнями) предмет застави залишається в заставодавця.

При аналізі додатку № 1 до договору застави №4471 від 19.02.2016 "Перелік заставленого майна", додатку №1 до акта узгодження заставного майна № 2 від 19.02.2016, договору застави транспортних засобів від 19.02.2016, головних книгах, оборотно-сальдових відомостей (обороти по рахунку) по рахунках 10 «Основні засоби», 13 «Знос (амортизація) необоротних активів» (податковий облік), відомостей нарахування амортизаційних відрахувань по роках, встановлено проведення нарахувань амортизаційних відрахувань на об`єкти, що знаходяться в заставі.

Пунктом 2 ст. З Закону України №996-ХІУ передбачено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством, а фінансова, податкова, статистична та інша звітність, що використовує грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Об`єкт, переданий в заставу (іпотеку), продовжує залишатися на балансі в заставодавця. При цьому згідно Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291 за дебетом позабалансованого рахунка 05 «Гарантії та забезпечення надані» заставодавець відображає заставну вартість майна, переданого в заставу (іпотеку) та відповідно на дату виконань зобов`язань перед банком-кредитором позичальник (заставодавець) списує з обліку (відображає за кредитом рахунка 05) заставну вартість майна.

З моменту укладення банківського договору та договору застави у заставодавця виникає право задовольнити вимоги перед заставодержателем за рахунок майна переданого в заставу (продаж або відчуження в інший спосіб однією операцією).

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про необоротні активи, утримувані для продажу, та групу активів, що належить до вибуття в результаті операції продажу, а також припинену діяльність та розкриття такої інформації у фінансовій звітності визначено П(С)БО 27 «Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність».

Згідно з п. 4 П(С)БО 27 «Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність» групою вибуття є сукупність активів, які плануються до відчуження в інший спосіб однією операцією, та зобов`язання, які прямо пов`язані з такими активами, що будуть передані (погашені) в результаті такої операції.

Відповідно до вимог п. 6. розділу II П(С)БО 27 «Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність» необоротні активи, група вибуття, які визнані утримуваними для відчуження в інший спосіб (укладення договору застави), припиняють визнаватися у складі необоротних активів та нарахування амортизації припиняється.

Крім того, підприємство продовжує визнавати фінансові витрати та інші зобов`язання, що належать до зобов`язань групи вибуття, утримуваної для продажу (п. 7 розділу II П(С)БО 27 "Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність"). Необоротні активи та група вибуття, утримувані для продажу, відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності на дату балансу за найменшою з двох величин - балансовою вартістю або чистою вартістю реалізації.

Відповідно до вимог п. 12 розділу II П(С)БО 27 "Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність" у разі відмови від відчуження в інший спосіб необоротного активу, групи вибуття підприємство оцінює необоротний актив, який більше не визнається як утримуваний для відчуження в інший спосіб або виключається з групи вибуття, утримуваної для продажу, за однією з оцінок.

На підставі вищевикладеного, відповідно до п. 3 розд. II П(С)БО 27 "Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність", зокрема, об`єкти основних засобів передані в заставу (відчуження в інший спосіб) переводяться до складу необоротних активів і груп вибуття, що утримуються для продажу (субрахунок 286 «Необоротні активи та групи вибуття, утримувані для продажу»).

Згідно Інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку на субрахунку 286 «Необоротні активи та групи вибуття, утримувані для продажу» ведеться облік наявності та руху необоротних активів та груп вибуття, які визнаються утримуваними для продажу відповідно до П(С)БО 27 "Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність".

Об`єкти основних засобів, переведені на субрахунок 286, розглядаються як об`єкти основних засобів, виведені з експлуатації та класифікуються як запаси, на які припиняється нараховуватися амортизація.

Відповідно до вимог пп. 134.1.1 п. 134.1 ст.134 ПКУ об`єктом оподаткування податку на прибуток підприємства є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування, визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПКУ фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті.

Підпунктом 138.3.1 пункту 138.1 статті 138 ПКУ визначено, що Розрахунок амортизації основних засобів або нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 розділу І цього Кодексу, підпунктами 138.3.2 - 138.3.4 цього пункту.

Згідно пп. 44.1 ст. 44 ПКУ передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 44.2 ст. 44 ПКУ визначено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

З урахуванням вищевикладеного, на вартість необоротних активів, утриманих для продажу або відчуження в інший спосіб (запаси) коригування фінансового результату до оподаткування відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу не здійснюється та рядок 1.2.2 Додатка Р1 "Різниці" до рядка 03 Р1 Декларації з податку на прибуток підприємств не заповнюються.

З викладених підстав відповідачем висновки акта перевірки від 15.10.2019 року було залишено без змін (а.с.194-198 т.1).

На підставі акта перевірки від 15.10.2019 №1250/16-31-05-01-10/01270078 Головним управлінням ДПС у Полтавській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.11.2019 року №000288501, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" в загальному розмірі 377240,00 грн. (а.с.202 т.1) та податкове повідомлення-рішення від 06.11.2019 №000289501, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 413779 грн. (а.с.204 т.1).

З даними податковими повідомленнями-рішеннями позивач не погоджується частково, в частині стосовно заниження податку на прибуток в сумі 285883 грн., у тому числі: за 2016 р. у сумі - 94505 грн.; 2017 р. - 89117 грн.; 2019 р. - 102261 грн., та стосовно завищення від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся в сумі 410501 грн., у т.ч. за 2018 р. - 410501 грн.

Досліджуючи неправомірність винесених податкових повідомлень-рішень, слід виходити із наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також, відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України (далі по тексту - Податковий кодекс України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також, через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, бухгалтерський облік, є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також, зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (далі по тексту - Наказ № 88).

Відповідно до пункту 1.2 Наказу № 88, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

На думку перевіряючих (пункт 2, 3 p. IV (сторінка 71) п.п. 3) п. 3.1.1.1 (сторінки 13-21 Акта перевірки), позивач порушив, зокрема, п.п. 14.1.11 ст. 14; п.44.1, п.44.2 ст.44; п.п. 134.1.1 ст. 34; п.п. 138..2, п.п.138.3.1 ст. 138 Податкового Кодексу України; ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; П(С)БО 27 "Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність"; П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість», результаті чого в періоді, що перевірявся, на переконання перевіряючих, занижено суму податку на прибуток всього з сумі 301 792 гри., у тому числі за рахунок податкових різниць по амортизації, нарахованої на заставлені необоротні активи, які збільшують прибуток до оподаткування на суму 1588240 гри.

Підставою для висновків про порушення стало, на думку перевіряючих, не віднесення до складу податкових різниць, які збільшують оподатковуваний прибуток, суми амортизації нарахованої на основні засоби, які виступили предметом застави по кредитному договору №4471 від 14.02.2016 р., укладеного з ПАТ "Полтава-Банк".

На думку представників відповідача, основні засоби – предмет застави, внесені до акту № 2 від 19.02.2016 (додатки: № 1 на суму 4658209,96 грн. та № 2 па суму 3294113,65 грн.) та до акту № 1 додаткової угоди від 31.08.2016 до договору застави № 4471 від 19.02.2016 (додатки № 1 на суму 4658 209,96 грн., № 2 на суму 3400182,10 грн.), з моменту підписання Договору застави № 4471 від 19.02.2016, товариство повинно було обліковувати на рахунку 286 2Необоротні активи та групи вибуття, утримувані для продажу" не нараховувати амортизацію.

Однак, суд вважає, що відсутні підстави визнати предмети застави - основними засобами, утримуваними для продажу, з наступних підстав.

Згідно п.п 2.2.1 та 2.2.3, п. 2.2 Договору застави № 4471 від 19.02.2016 (а.с.33-37 т.2), укладеного між ПАТ "Полтава-Банк" (Заставодержатель) та ТОВ "Завод залізобетонних виробів № 7" (Заставодавець), Заставодавець має право:

- володіти та користуватись предметом застави відповідно до його цільовою призначення;

- відчужувати предмет застави, передавати його s користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за письмовою згодою Заставодержателя.

Як встановлено, Товариство, після підписання договору, продовжувало користуватись предметами застави відповідно до їх цільового призначення, а саме виготовляло власну продукцію, обслуговувало виробничі процеси та інші господарські потреби, та не зверталось до Заставодержателя за отриманням дозволу на відчуження предметів застави.

Заставодержатель не звертав стягнення на предмети застави, тому що Товариство своєчасно виконувало свої зобов`язання по кредитному договору.

У відповідності до Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів (наказ МФУ від 30.09.2003 № 561) п.40, 41 р. 8:

"40.Об`єкт основних засобів перестає визнаватися активом (списується з балансу) у разі його вибуття внаслідок продажу, ліквідації, безоплатної передачі, нестачі, остаточного псування або інших причин невідповідності критеріям визнання активом.

41.Для визначення непридатності основних засобів до використання, можливості їх використання іншими підприємствами, організаціями та установами, неефективності або недоцільності їх поліпшення (ремонту, модернізації тощо) та оформлення відповідних первинних документів керівником підприємства створюється постійно діюча комісія.

Постійна діюча комісія;

здійснює безпосередній огляд об`єкта, що підлягає списанню;

встановлює причини невідповідності критеріям активу;

визначає осіб, з вини яких відбулося передчасне вибуття основних засобів із експлуатації, вносить пропозиції щодо їх відповідальності;

визначає можливість продажу (передачі) об`єкта іншим підприємствам, організаціям та установам або використання окремих вузлів, деталей, матеріалів, що можуть бути одержані при демонтажі, розбиранні (ліквідації) основних засобів, встановлює їх кількість і вартість:

складає і підписує акти на списання основних засобів.".

Згідно П(С)БО 27 "Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність" р. ІІ. Визнання та оцінка необоротних активів та групи вибуття, утримуваних для продажу:

1.Необоротний актив та група вибуття визнаються утримуваними для продажу у разі, якщо:

економічні вигоди очікується отримати від їх продажу, а не від їх використання за призначенням;

вони готові до продажу у їх теперішньому стані;

їх продаж, як очікується, буде завершено протягом року з дати визнання їх такими, що утримуються для продажу;

умови їх продажу відповідають звичайним умовам продажу для подібних активів;

здійснення їх продажу маг високу ймовірність, зокрема якщо керівництвом підприємства підготовлено відповідний план або укладено твердий контракт про продаж, здійснюється їх активна пропозиція на ринку за ціною, що відповідає справедливій вартості.

Період завершення продажу може бути продовжено на строк більше одного року в разі, якщо це обумовлено обставинами, які перебувають поза контролем підприємства, яке продовжує виконувати план продажу.

2.Необоротні активи, група вибуття, відчуження яких планується в інший спосіб, ніж продаж на дату балансу, не визнаються утримуваними для продажу.

Позивач не проводив вказані у Методрекомендаціях та П(С)БО 27 заходи для визнання предметів застави групою вибуття та не планувало є інший спосіб їх відчуження, а продовжувало постійно використовувати їх у своїй господарській діяльності.

Вказані у акті № 2 від 19.02.2016 (додатки: № 1 на суму 4 658 209, 96 грн. та № 2 на суму 3 294 113, 65 грн.) та у акті № 1 додаткової угоди від 31.08.2016р. до договору застави № 4471 від 19.02.2016р. (додатки № 1 на суму 4 658 209, 96 грн., № 2 на суму 3 400 182,10 грн.) основні засоби і зараз використовуються у господарській діяльності товариства.

Судом встановлено, що право укладення Договорів кредиту та застави керівництво Товариства отримало дозвіл від учасників товариства, що підтверджується Протоколом № 3 від 17.02.2016.

При цьому дозвіл на відчуження предметів застави учасники Товариства не надавали.

Таким чином, суд не погоджується з вищевказаними в Акті перевірки висновками перевіряючих, з частині необхідності визнання сум нарахованої амортизації на предмети застави (Договір № 4471 від 19.02.2016) у сумі 1588240 грн. (2016 р. - 525026,03 грн., 2017 р. - 495094,81 грн., 2018 р. - 410501,39 грн., 2019 р. - 157618,34 грн.) податковими різницями, які збільшують оподаткований прибуток та вважає їх помилковими, такими, що не відповідають фактичним обставинам та такими, що виникли з результаті невірного тлумачення перевіряючими умов укладених договорів та чинного законодавства України.

З огляду на викладене, оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 06.11.2019 №000288501 та №000289501 в частині стосовно заниження податку на прибуток в сумі 285883 грн., у тому числі: за 2016 р. у сумі - 94505 грн.; 2017 р. - 89117 грн.; 2019 р. - 102261 грн., та стосовно завищення від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся в сумі 410501 грн., у т.ч. за 2018 р. - 410501 грн., є протиправними, у зв`язку з чим, підлягають частковому скасуванню.

Так, частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, згідно вимог частини другої 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду справи відповідач не довів належними і допустимими доказами правомірність оскаржуваних рішень.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспані" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частинами першою та третьою статті 132 цього Кодексу передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин другої, четвертої – п`ятої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами /частина шоста статті 134 КАС України/.

Частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до частин сьомої та дев`ятої статті 139 вказаного Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За подання позову до суду позивач поніс судові витрати у загальній сумі 22445,77 грн, з яких витрати зі сплати судового збору за подання цього позову складають 10445,77 грн та витрати на професійну правничу допомогу - 12000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №6628 від 19.11.2019 (а.с.4 т.1) та видатковим касовим ордером від 20.11.2019 (а.с.72 т.2); копією договору про надання правничої допомоги від 12.11.2019, укладеним між позивачем та адвокатом Литовченком Романом Вікторовичем (а.с.71 т.1); ордером на надання правової допомоги серії ПТ №129586 від 21.11.2019 (а.с75 т.1); копією свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю (а.с.74 т.1); розрахунком вартості До Договору про надання правничої допомоги від 12.11.2019 (а.с.73 т.); актом приймання-передачі послуг від 06.02.2020 (а.с.108 т.2).

Зі змісту матеріалів справи вбачається, що 12.11.2019 між ТОВ "Завод залізобетонних виробів № 7" та адвокатом Литовченком Романом Вікторовичем укладено договір про надання правничої допомоги, згідно із пунктом 1.1 якого клієнт доручає та зобовязується оплатити надання правової допомоги і фактичні витрати, необхідні для виконання договору, а Виконавець приймає на себе доручення надати правову допомогу на умовах і в порядку, що визначені цим Договором, згідно з діючим законодавством України в інтересах Клієнта.

Згідно пункту 2 Договору виконавець зобов`язується здійснювати представництво у справі про оскарження в судовому порядку податкового повідомлення-рішення від 06.11.2019 №00289501 та податкового повідомлення-рішення від 06.11.2019 №00288501 (проведення аналітики матеріалів. підготовка позовних матеріалів, представництво інтересів клієнта в суді під час розгляду справи).

Пунктом 6 Договору визначено, що адвокатський гонорар обчислюється у фіксованому розмірі і становить суму у розмірі 12000 гривень, яка сплачується, як безповоротній авансовий платіж готівкою або у інший спосіб за усною домовленістю сторін.

Відповідно до акта приймання-передачі послуг від 06.02.2019 виконавцем повністю та належним чином виконано свій обов`язок за пунктом 1.1. договору від 12.11.2019 про надання правничої допомоги, та замовником сплачено на користь виконавця вартість наданої правничої допомоги у сумі 12000,00 грн. Сторони не мають одна до одної претензій.

Видатковим касовим ордером від 20.11.2019 підтверджено сплату 12000,00 грн за договором про надання правничої допомоги від 12.11.2019.

Таким чином, судом встановлено понесення позивачем витрат на правничу допомогу у сумі 12000,00 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив покласти судові витрати на позивача, оскільки заявлена до відшкодування сума сплаченого гонорару не підтверджена належними документами та є завищеною.

Відхиляючи доводи відповідача, суд враховує, що заявлена сума витрат на правничу допомогу є співмірною зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а також ціною заявленого позову. Крім того, ці витрати пов`язані з розглядом справи та підтверджені належними доказами.

Таким чином у суду відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача та покладення судових витрат на позивача.

Отже, судові витрати у загальній сумі 22445,77 грн підлягають розподілу між сторонами відповідно до положень статті 139 КАС України.

Враховуючи висновок суду про задоволення позову та понесення позивачем судових витрат на загальну суму 22445,77 грн, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають судові витрати на загальну суму 22445,77 грн, з яких витрати зі сплати судового збору складають 10445,77 грн та витрати на професійну правничу допомогу - 12000,00 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів № 7" (пров. Шевченка, 20, м.Полтава, Полтавська область, 36007, код ЄДРПОУ 01270078) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м.Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 43142831) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 06.11.2019 №000288501 в частині заниження податку на прибуток в сумі 285883, в тому числі: за 2016 рік у сумі 94505 грн, 2017 рік у сумі 89117 грн, 2019 рік у сумі 102261 грн. та №000289501 в частині завищення від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся в сумі 410501 грн, в тому числі за 2018 рік - 410501 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м.Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 43142831) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів № 7" (пров. Шевченка, 20, м.Полтава, Полтавська область, 36007, код ЄДРПОУ 01270078) витрати зі сплати судового збору в сумі 10445,77 (десять тисяч чотириста сорок п`ять грн. сімдесят сім копійок) та витрати на правову допомогу у розмірі 12000,00 (дванадцять тисяч гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 13 лютого 2020 року.

Головуючий суддя Г.В. Костенко