Рішення № 87553114, 04.02.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2020 року справа № 810/71/17

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів головуючого судді Кушнової А.О., суддів Панової Г.В., Панченко Н.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" до Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Міністерство фінансів України, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

за участю:

- представник позивача: Антохов Я.С., довіреність від 02.09.2019 №02/11,

- представник відповідача-1: не з`явився,

- представник відповідача-2: не з`явився,

- представник третьої особи: не з`явився.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Аніка” з позовом до Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, в якому позивач просить суд:

- визнати незаконним і скасувати рішення (листа) ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 12 травня 2016 року №3680/10/10-13-11-02-10;

- визнати незаконною бездіяльність Кабінету Міністрів України з 01.03.2016, яка полягає у неприйнятті правового акту Кабінету Міністрів України про скасування наказу Міністерства фінансів України від 22.09.2014 №958 та у незабезпеченні перегляду та приведення Міністерством фінансів України свого наказу №958 від 22.09.2014 у відповідність із Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи";

- зобов`язати ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області прийняти подані ТОВ "Аніка" копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за податковий період календарний місяць квітень 2016 року, з включенням відомостей з них до облікових даних щодо цього товариства у інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України;

- зобов`язати Кабінет Міністрів України прийняти нормативно-правовий акт, необхідний для реалізації Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та забезпечити перегляд та приведення Міністерством фінансів України свого наказу від 22 вересня 2014 року №958 у відповідність із цим Законом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.01.2017 позовну заяву було залишено без руху.

10.02.2017 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про роз`яснення судового рішення №48/02-17 від 09.02.2017, в якій позивач просить суд роз`яснити ухвалу Київського окружного адміністративного суду про залишення позовної заяви без руху від 05.01.2017.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.03.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2017, відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" про роз`яснення ухвали Київського окружного адміністративного суду про залишення позовної заяви без руху від 05.01.2017.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.04.2017 відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання у справі на 15.05.2017.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2017 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Міністерство фінансів України. Закінчено підготовче провадження та постановлено здійснити розгляд справи колегією у складі трьох суддів.

У зв`язку з оскарженням позивачем ухвали Київського окружного адміністративного суду від 01.03.2017 про відмову у задоволенні заяви позивача про роз`яснення судового рішення та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2017 матеріали справи були направлені до Вищого адміністративного суду України супровідним листом від 16.06.2017 вих.№01-14/2093/17.

Постановою Верховного Суду від 11.09.2018 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “АНІКА” залишено без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 01.03.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2017 у справі № 810/71/17 залишено без змін.

12.10.2018 матеріали адміністративної справи надійшли на адресу Київського окружного адміністративного суду.

26.06.2019 матеріали адміністративної справи були передані судді Кушновій А.О. для розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2017 вирішено подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, визначеними Кодексом адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", призначено підготовче судове засідання.

Також ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2017 замінено відповідача - Державну податкову інспекцію у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області правонаступником - Києво-Святошинською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 закрито підготовче провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 15.01.2020.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.01.2020 відкладено судове засідання у зв`язку з клопотанням представника відповідача Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на 04.02.2020.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області було безпідставно відмовлено у прийнятті копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за звітний період - квітень 2016 року на машинозчитувальному носієві з посиланням на Закон України «Про внесення змін до Податкового Кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII), яким з 01.01.2015 скасована норма Податкового кодексу України (далі - ПК України) про зобов`язання платника податків подавати до органу Державної фіскальної служби копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді (п. 201.15 ст.201 розділу V ПК України), а відтак зазначене рішення територіального органу доходів і зборів, на думку позивача, не відповідає вимогам закону та є таким, що порушує його права як платника податків. Позивач посилається на те, що відсутність у Податковому кодексі України норми про обов`язок платника податків подавати копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за відповідний звітний період не свідчить про відсутність підстав для виконання вказаного обов`язку, який на думку позивача, чітко встановлений наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014 № 958.

У свою чергу, відповідач-1 (Києво-Святошинська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області) позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадові особи Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Так, у письмових запереченнях відповідачем-1 зазначено про те, що Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи” від 28.12.2014 № 71-VIII було впроваджено систему електронного адміністрування податку на додану вартість, яка забезпечує автоматичний облік в розрізі платників суми податку, що міститься у виданих та отриманих податкових накладних/розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних та одночасно скасовано положення Податкового кодексу щодо подання до податкового органу копій реєстрів виданих та отриманих податкових накладних.

Відповідач-1 вказав на те, що реєстри виданих та отриманих податкових накладних не є податковою звітністю, а тому обов`язок щодо їхнього подання до податкового органу відсутній. У зв`язку з цим, відповідач-1 вважає, що ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ГУ ДФС у Київській області було правомірно відмовлено позивачу у прийнятті копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за податковий період за квітень 2016 року.

Відповідач-2 (Кабінет Міністрів України) позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що підпунктом 3 пункту 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи” від 28.12.2014 № 71-VIII не передбачено обов`язку Кабінету Міністрів України провести скасування нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, та, враховуючи, що спірний Наказ прийнятий Міністерством фінансів України, позивачем невірно визначено відповідача у даній справі, що є підставою у задоволенні адміністративного позову. Крім того, вказав, що оскільки прийняття нормативно-правових актів є дискреційними повноваженнями Кабінету Міністрів України, позовні вимоги щодо зобов`язання Кабінету Міністрів України прийняти певний нормативно-правовий акт не підлягає задоволенню.

Також відповідач-2 звернув увагу суду на те, що пунктом 3 наказу Міністерства фінансів України від 23.02.2017 №276, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.02.2017 за №269/30137, який набрав чинності 01.03.2017, визнано таким, що втратив чинність наказ Міністерства фінансів України від 22.09.2014 №958. Отже станом на час проведення судового розгляду справи відсутній предмет спору.

При цьому, Кабінет Міністрів України вважає, що позивачем пропущено встановлений чинним законодавством України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду щодо позовних вимог в частині визнання незаконною бездіяльності Кабінету Міністрів України.

Третя особа (Міністерство фінансів України) надала суду письмові пояснення, в яких зазначила, що зміна редакції Податкового кодексу України Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи” від 28.12.2014 № 71-VIII та звільнення внаслідок цього платників податків від обв`язку подавати контролюючому органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних нівелює такий обов`язок, визначений у Наказі Міністерства фінансів України від 22.09.2014 №958.

Крім того, Міністерство фінансів України повідомило суд про те, що на момент розгляду справи Наказ Міністерства фінансів України від 22.09.2014 №958 втратив чинність на підставі Наказу Міністерства фінансів України від 23.02.2017 №276, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2017 за №269/30137, Наказ від 23.02.2017 №276 набрав чинності 01.03.2017.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач зазначив про те, що позивач звернувся до суду з позовом до Уряду у грудні 2016 року, а бездіяльність Уряду призвела до спору, про який позивач дізнався 24.06.2016, тому позивач не вважає пропущеними строки звернненя до суду з вимогою щодо бездіяльності Уряду.

Також у відповіді на відзив на позовну заяву позивач зазначив, що втрата чинності наказу Мінфіну від 22.09.2014 №958 у 2017 році не наділяє правомірністю бездіяльність КМ України у 2016 році із забезпечення приведення цього наказу у відповідність до Закону України №71-VІІІ.

Присутній у судовому засіданні 04.02.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представники відповідачів та третьої особи у судове засідання 04.02.2020 не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином та своєчасно.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Аніка” (ідентифікаційний код 33077997, місцезнаходження: 08152, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., м.Боярка, вул.Територія Технікуму, буд.16) зареєстровано в якості юридичної особи 03.08.2014, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 11.01.2018 №1003466579 (т.1, а.с.56-58).

Як платник податків на момент подання податкової звітності з податку на додану вартість за квітень 2016 року позивач перебував на обліку в Державній податковій інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області.

Судом встановлено, що 12.05.2016 уповноваженою особою позивача особисто подано до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області на флеш-носії копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за звітний податковий період квітень 2016 року із супровідним листом від 15.05.2016 № 124/05-16 (том 1 а.с.52).

Листом від 12.05.2016 №3680/10/10-13-11-02-10 Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області повідомила, що внаслідок змін, внесених до Податкового кодексу України, починаючи з 01.01.2015 подання копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних не передбачено (том 1 а.с.53).

Таким чином, Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області фактично відмовила позивачу у прийнятті копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних.

Не погоджуючись з рішенням Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Представник позивача зазначає, що контролюючий орган протиправно відмовив позивачу у прийнятті копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за квітень 2016 року з посиланням на відсутність у платника податків з 01.01.2015 такого обов`язку.

Позивач стверджує, що подання контролюючому органу копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за відповідний звітний період є безпосереднім обов`язком платника податків, передбаченим Порядком ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014 № 958 (далі – Порядок № 958).

У свою чергу відсутність у Податковому кодексі України норми про обов`язок платника податків подавати копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за відповідний звітний період, на думку позивача, не свідчить про наявність підстав для невиконання вказаного обов`язку, оскільки такий обов`язок чітко передбачений Порядком № 958, а втрата чинності Порядку № 958 у 2017 році не наділяє правомірністю бездіяльність КМ України у 2016 році із забезпечення приведення цього наказу у відповідність до Закону України №71-VІІІ.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 201.15 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла до 01.01.2015) платник податку повинен був вести реєстри виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді та щомісячно подавати до контролюючого органу копії записів у них.

Платники податку щомісяця у терміни, що передбачені для подання податкової звітності (календарний місяць), у тому числі для яких цим розділом встановлено звітний податковий період - квартал, подають контролюючому органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді.

З 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", згідно з яким запроваджено систему електронного адміністрування податку на додану вартість та передбачено подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі.

В результаті запровадження системи електронного адміністрування податку на додану вартість Єдиний реєстр податкових накладних, що ведеться Державною фіскальною службою України в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами, замінив собою реєстр виданих та отриманих податкових накладних, що формувались кожним платником податків та щомісячно подавались контролюючим органам в електронному вигляді.

Так, зокрема, з 01.01.2015 відповідно до п. 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України зведені результати обліку операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є об`єктами оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з розділом V Кодексу, відображаються платником податку в податкових деклараціях.

Згідно з п. 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних відносин) зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи вищенаведені положення законодавства, з 01.01.2015 Податковим кодексом України не передбачено обов`язку платників податків подавати контролюючим органам копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за відповідний звітний період.

Щодо посилання позивача про те, що обов`язок платника податків подавати до податкового органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних передбачений Порядком ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 958 від 22.09.2014, що прийнятий на виконання положень Податкового кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 Розділу І Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 958 від 22.09.2014, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.10.2014 за № 1228/26005 (далі - Порядок № 958, який був чинний на момент виникнення спірних відносин) реєстр є формою для запису (реєстрації) виданих та отриманих податкових накладних.

Пунктом 2 Розділу І Порядку № 958 встановлено, що реєстр ведеться особами, зареєстрованими як платники податку на додану вартість.

Згідно з п. 3 Розділу І Порядку № 958 реєстр ведеться в електронному вигляді у затвердженому форматі та за власним бажанням платника у паперовому вигляді.

Усі графи реєстру, що мають вартісні показники, заповнюються в гривнях з копійками.

Платники податку щомісяця в строки, передбачені для подання податкової звітності (календарний місяць), у тому числі ті платники податку, для яких встановлено звітний податковий період - квартал, подають контролюючому органу копії записів у Реєстрах за такий період в електронному вигляді. Копії записів у Реєстрах подаються за допомогою телекомунікаційних мереж загального користування з використанням надійних засобів електронного цифрового підпису (за умови отримання їх у визначеному законодавством України порядку) у затвердженому форматі.

Особа, яка реєструється як платник податку з іншого дня, ніж перший день календарного місяця, і першим звітним (податковим) періодом якої є період, що розпочинається від дня такої реєстрації та закінчується останнім днем першого повного календарного місяця, має надати до контролюючого органу окремо копії записів у Реєстрах за місяць, у якому відбулась реєстрація платником податку, та окремо за місяць, що настає за місяцем реєстрації.

Тобто, Порядком № 958 на момент звернення позивача до податкового органу 12.05.2016 дійсно передбачено обов`язок платників податків подавати до податкового органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних.

Проте суд звертає увагу на те, що положеннями Податкового кодексу України не передбачено обов`язку платників податків подавати контролюючому органу разом з податковою звітністю копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за відповідний звітний період.

Вказана конкуренція норм має розв`язуватися за загальнотеоретичними правилами вирішення колізій, а саме: ієрархічні колізії при суперечності правових норм підлягають подоланню шляхом застосування колізійного принципу lex superior derogat inferiori (лат. "вищий за силою закон відміняє закон, нижчий за силою").

Колізійний принцип lex superior ґрунтується на закономірностях побудови ієрархічної системи законодавства та принципі законності, який, у тому числі, передбачає, що норми акта нижчестоящого органу не повинні суперечити нормам акта вищестоящого органу, а отже, у випадку колізії саме норма акта вищестоящого органу і повинна бути застосована. Таким чином, колізійний принцип lex superior варто розглядати як конкретизацію принципу законності в правозастосовній сфері.

Крім того, в наказі Міністерства фінансів України № 958 від 22.09.2014 чітко вказано, що він прийнятий відповідно до пункту 201.15 статті 201 розділу V Податкового кодексу України, редакція якого станом на 22.09.2014 передбачала обов`язок платника податків подавати контролюючому органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за звітний період в електронному вигляді.

Зміна редакції Податкового кодексу України та звільнення внаслідок цього платників податків від обов`язку подавати контролюючому органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних нівелює такий обов`язок, визначений у підзаконному правовому акті, а саме - Порядку № 958.

В той же час, приписами пункту 5.2 статті 5 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Пунктом 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України визначено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Таким чином, наведене свідчить про те, що права та обов`язки як податкових органів, так і платників податків встановлюються виключно Податковим кодексом України.

Податковий кодекс України не містить положень, які б надавали можливість в межах інших нормативно-правових актів встановлювати додаткові права та обов`язки для платників податків, які не передбачені в цьому Кодексі.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 9 розділу II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71 -VIII Кабінет Міністрів України було зобов`язано протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити перегляд та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Отже, вказані обставини свідчать про те, що норми Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 958 від 22.09.2014, повинні бути узгоджені з нормами Податкового кодексу України.

Крім того, після змін до Податкового кодексу України та зміни процедури щодо подання звітності з податку на додану вартість та реєстрації податкових накладних, законодавцем знято з платників податків обов`язок щодо подання контролюючому органу копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді.

Тобто, положення наказу Міністерства фінансів України № 958 від 22.09.2014 суперечать положенням статті 201 Податкового кодексу в редакції, чинній з 01.01.2015.

Виходячи з положень статті 5 Податкового кодексу України в даному випадку необхідно використовувати положення Податкового кодексу України.

При цьому, необхідність застосування положень Податкового кодексу України також обумовлена правилами застосування правового акту, який має вищу юридичну силу за положеннями частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлені джерела права, які застосовуються судом.

Суд зазначає, що оскільки Податковим кодексом України не передбачено обов`язку контролюючих органів по включенню відомостей з поданих платником податків копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних до облікових даних такого платника податків до інформаційних баз даних Державної фіскальної служби України, відсутні правові підстави для спонукання відповідача вчинити дії, не передбачені цим Кодексом.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 810/1613/17 та від 26.06.2018 у справі № 810/2984/16.

Крім цього, передумовою задоволення позову про зобов`язання Державної фіскальної служби України вчинити певні дії є або наявність обов`язку суб`єкта владних повноважень вчинити такі дії, від здійснення чого він ухиляється, або факт об`єктивного порушення права позивача внаслідок невчинення таких дій, підтверджений належними доказами.

Також слід зазначити, що станом на час розгляду справи Порядок №958 втратив чинність відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 23.02.2017 № 276 «Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2017 за №269/30137, який набрав чинності 01.03.2017.

В силу приписів частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу (частина четверта статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи викладене, приписи Порядку № 958 як такі, що суперечать пункту 201.15 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), в даному випадку застосуванню не підлягають.

ТОВ «Аніка» не було надано належних та допустимих доказів, які обґрунтовують його позицію щодо наявності обов`язку подавати контролюючому органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за відповідний звітний період.

Щодо доводів позивача про те, що Києво-Святошинська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області у розумінні вимог п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України не є контролюючим органом, оскільки повноваження, організація та порядок діяльності податкового органу визначені не законом, а підзаконним нормативно-правовим актом, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236, якою затверджено Положення про Державну фіскальну службу України, а тому неприйняття відповідачем копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за податковий період календарний місяць квітень 2016 року є протиправним, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.

Функції контролюючих органів визначені у ст.19-1 Податкового кодексу України.

За приписами пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236 (далі - Положення № 236), Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Згідно з пунктом 7 вказаного Положення ДФС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. ДФС та її територіальні органи є органами доходів і зборів.

ОДПІ забезпечує реалізацію повноважень ДФС на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Отже, суд дійшов висновку про те, що Державна фіскальна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, що наділяє територіальні органи, у т.ч. Києво-Святошинську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області на прийняття у порядку статті 49 Податкового кодексу України податкової звітності платників податків.

Крім того, Податковий кодекс України містить ряд окремих норм, які визначають функції як контролюючого органу, так і окремо функції державних податкових інспекцій, а тому, доводи позивача щодо відсутності у ДФС України та її територіальних органів статусу контролюючих органів є помилковими.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що при прийнятті рішення від 12.05.2016 №3680/10/10-13-11-02-10 про відмову у прийнятті копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних на флеш-носії Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області діяла правомірно, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, у зв`язку з чим вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області прийняти подані ТОВ "Аніка" копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за податковий період календарний місяць квітень 2016 року, з включенням відомостей з них до облікових даних щодо цього товариства у інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України, суд зазначає, що вони є похідними від вимоги про визнання незаконним і скасувати рішення (листа) контролюючого органу про відмову у прийнятті копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних, а тому відмова у задоволенні первинних вимог є підставою для відмови у задоволенні і похідних від них вимог.

Що стосується позовних вимог позивача про визнання незаконною бездіяльності Кабінету Міністрів України з 01.03.2016, яка полягає у неприйнятті правового акту Кабінету Міністрів України про скасування наказу Міністерства фінансів України від 22.09.2014 №958 та у незабезпеченні перегляду та приведення Міністерством фінансів України свого наказу №958 від 22.09.2014 у відповідність із Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", а також щодо зобов`язання Кабінету Міністрів України прийняти нормативно-правовий акт, необхідний для реалізації Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та забезпечити перегляд та приведення Міністерством фінансів України свого наказу від 22 вересня 2014 року №958 у відповідність із цим Законом, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і суб`єктами владних повноважень під час здійснення ними владних управлінських функцій, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС.

Разом з тим, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Отже, під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо рішення чи дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Суд акцентує увагу на тому, що правова позиція щодо обов`язкової умови надання правового захисту судом, як от наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, висловлена Верховним Судом України у постановах від 15.12.2015 у справі №21-5361а15, від 01.12.2015 у справі №21-3222а15, від 08.12.2015 у справі №21-5435а15.

Верховний Суд у постанові від 03.06.2018 у справі №826/1077/16 дійшов аналогічного висновку, що захисту в порядку адміністративного судочинства підлягають лише порушені права та інтереси осіб, а задоволенню ті позовні вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення, при цьому, задоволенню підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. То ж для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.

Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.

Визначаючись щодо того, чи породжують для позивача негативні наслідки оскаржувана у справі бездіяльність Кабінету Міністрів України з 01.03.2016 у неприйнятті правового акту про його скасування та у незабезпеченні перегляду та приведення його Міністерством фінансів України у відповідність із Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", а також зобов`язання Кабінету Міністрів України прийняти нормативно-правовий акт, необхідний для реалізації Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та забезпечити перегляд та приведення Міністерством фінансів України Порядку №958 у відповідність із цим Законом, судова колегія зазначає, що з 01.03.2017 Порядок №958 втратив чинність відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 23.02.2017 №276 «Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України», тому не може породжувати для позивача жодних негативних наслідків та права позивача не порушує.

Отже позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.

Що стосується доводів відповідача-2 щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з даними позовними вимоги, суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення передбачених законом вимог.

Сама по собі бездіяльність – це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), які він зобов`язаний був і міг вчинити.

Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.

Отже суд погоджується з доводами позивача про те, що подання адміністративного позову про визнання бездіяльності процесуальним строком не обмежено.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а також не спростовано доводи відповідачів.

З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд зазначає, що судові витрати не підлягають розподілу, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

У судовому засіданні 04.02.2020 проголошено вступну та резолютивну частину рішення суду, повний текст судового рішення складено 13.02.2020.

Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст судового рішення складено та підписано 13.02.2020.

Головуючий суддя Кушнова А.О.

Судді Панченко Н.Д.

Панова Г.В.