Рішення № 87550598, 08.01.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 січня 2020 року № 320/6058/19

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України Київської області про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України Київської області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсії за період 01 травня 2018 року по 31 серпня 2018 року та з 01 жовтня 2018 року по 30 листопада 2018 року у загальній сумі 44609,58 грн.;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачу заборгованості з пенсії за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2018 року та з 01 жовтня 2018 року по 30 листопада 2018 року у загальній сумі 44609,58 грн.;

- допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць;

- зобов`язати відповідача подати у місячний строк звіт по виконанню постанови суду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, яка за місцем фактичного проживання перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком. З 01.05.2018 по 31.08.2018 та з 01.10.2018 по 30.11.2018 виплати пенсії були призупинені з підстав, що не передбачені ст. 49 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Вважає, що припиненням виплати пенсії порушено право позивача на пенсійне забезпечення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Зазначив, що нарахована пенсія за період з 01.05.2018 по 31.08.2018 та з 01.10.2018 по 30.11.2018 обліковується в управлінні та буде виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (після його прийняття). Станом на 28.11.2019 пенсійному фонду України кошти на виплату заборгованості за окремим порядком не виділялися.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить пенсійне посвідчення НОМЕР_1 .

Позивача було взято на облік як внутрішньо переміщену особу згідно з довідкою від 23.03.2015 року № 3244005130, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 .

Позивач звернулася до відповідача із заявою про поновлення пенсійних виплат.

Відповідно до листа Головного управління пенсійного фонду України Київської області від 10.10.2019 №1119/3-01, повідомлено позивача, що пенсія за період з 01.05.2018 по 31.08.2018 та з 01.10.2018 по 30.11.2018 в сумі 44609,58 грн. нарахована та буде виплачена після погодження окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Позивач вважає дії відповідача щодо не виплати заборгованості по пенсії протиправними, у зв`язку з чим звернулась до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 р. № 1706-VII (далі - Закон №1706-VII) закріплено гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 4 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Як вбачається із ст.7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою, та наявність рахунку в установах публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (п.1).

Відповідно до вимог ст.12 Закону №1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Надане вищевказаною статтею право детально регламентовано у Законах України №1788-XII від 5 листопада 1991 р. “Про пенсійне забезпечення” (далі – Закон №1788-XII) та №1058-IV від 9 липня 2003 р. “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон №1058-IV), зокрема, у статтях 1 і 8 відповідно.

Названими правовими нормами Законів визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених Законом №1788-XII. Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого Законом №1058-IV пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Позивач є громадянином України та відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV набула право на отримання пенсії за віком, яка була їй призначена пенсійним фондом, зазначений факт не є спірним у цій справі.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачено частиною першою статті 49 Закону №1058-IV, якими є: виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає. Судом встановлено, що позивачу припинено виплату пенсії у період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2018 року та з 01 жовтня 2018 року по 30 листопада 2018 року, у зв`язку з відсутністю позивача за місцем проживання/перебування.

Надаючи правову оцінку факту припиненню виплати пенсії позивачу, суд бере до уваги таке.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

У ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду. Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Суд зазначає, що Законом №1058-IV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як скасування зміна місця проживання.

Відповідно до вимог ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 р. № 1382-IV (далі - Закону № 1382-IV) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Конституційний Суд України у рішенні від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

У даних рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

В листі від 10.10.2019 №1119/3-01 відповідач зазначає, що суми пенсії, не виплачені за минулий час, будуть виплачені позивачу з урахуванням норм Постанови 365 на умовах окремого порядку, після прийняття цього порядку Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що зазначений відповідачем Порядок на цей час не прийнято.

Як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Суд наголошує, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з вимогами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас суд зазначає, що припинення виплат пенсії у зв`язку з відсутністю окремого Порядку не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова Кабінету Міністрів України № 335 є підзаконним нормативно-правовим актом, який не може обмежувати встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України”, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2018 та з 01 жовтня 2018 року по 30 листопада 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2018 та з 01 жовтня 2018 року по 30 листопада 2018 року та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України Київської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2018 та з 01 жовтня 2018 року по 30 листопада 2018 року, підлягають задоволенню.

Щодо клопотання позивача про допущення негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Суд враховує, що пенсійні виплати позивачу є періодичними, здійснюються з коштів Пенсійного фонду України, а тому дійшов висновку, що клопотання позивача про допущення рішення про поновлення виплати пенсії за віком до негайного виконання у межах суми стягнення пенсії за один місяць підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з частиною другою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З наведеного слідує, що повноваження адміністративного суду накладати на суб`єкта владних повноважень зобов`язання подати звіт про виконання рішення суду є правом суду, а не його обов`язком, реалізація якого можлива у випадку доведення позивачем або встановлення судом під час розгляду справи, що за відсутності такого контролю рішення суду залишиться не виконаним, чи для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

Будь-яких пояснень на обґрунтування необхідності покладення на відповідача додаткового обов`язку під час виконання судового рішення позивач у позовній заяві не зазначив. У свою чергу судом під час розгляду справи обставин, які б вимагали встановлення судового контролю, не встановлено.

З урахуванням викладеного вимоги позивача про встановлення судового контролю задоволенню не підлягають.

Позивач був звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України Київської області (код ЄДРПОУ - 22933548) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_2 ) заборгованості з пенсії за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2018 та з 01 жовтня 2018 року по 30 листопада 2018 року в сумі 44609,58 грн..

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України Київської області (код ЄДРПОУ - 22933548) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_2 ) заборгованість з пенсії за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2018 та з 01 жовтня 2018 року по 30 листопада 2018 року.

Допустити до негайного виконання судове рішення в частині виплати пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_2 ) у межах суми стягнення пенсії за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лиска І.Г.