Рішення № 87529604, 30.01.2020, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/6897/19

Провадження № 2/202/544/2020

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30 січня 2020 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,

за участю секретаря - Нечепуренко А.Ю.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

представника третьої особи - ОСОБА_4.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_6 до Виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, Органу опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, треті особи Служба у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, ОСОБА_7 , про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач у жовтні 2019 року звернулася до суду з позовом до відповідача Виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, треті особи Служба у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, ОСОБА_7 , про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач в позовній заяві посилалася на те, що вона з 21 вересня 2012 року перебувала в шлюбі з ОСОБА_7 , який розірваний рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2017 року. В шлюбі народився син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Між позивачем та відповідачем була досягнена домовленість, що після розлучення син буде проживати з позивачем ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Дійсно, з січня 2017 року і до теперішнього часу син проживає з позивачем та знаходиться на її утриманні, що підтверджується актом обстеження квартири від 07.10.2019 р. і довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 75554 від 04.10.2019 р., виданою Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради.

Однак, в липні 2019 року ОСОБА_7 звернувся з заявою до Служби у справах дітей виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради з метою змінити місце проживання сина з ним, проти чого позивач категорично заперечувала і надавала необхідну інформацію на засіданні комісії 07.08.2019 р.

27 вересня 2019 року листом позивач отримала копію рішення виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради від 25.08.2019 року № 296 «Про визначення місця проживання дитини ОСОБА_8 разом із батьком ОСОБА_7 ».

Вважає, що вищезазначене рішення виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради від 28.08.2019 р. прийнято з порушенням та всупереч нормам ст.ст. 7, 141, 161 Сімейного кодексу України, ст. 11 Закону України «По охорону дитинства», ст.ст. 3, 9, 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, принципу 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 року, п. 72 постанови Кабінету Міністрів України № 866 від 24.09.2008 року «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», відповідно є незаконним та підлягає скасуванню. Просила суд: визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради від 25.08.2019 року №296 «Про визначення місця проживання дитини ОСОБА_8 разом з батьком ОСОБА_7 ».

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 жовтня 2019 року головуючим у справі визначено суддю Слюсар Л.П., ухвалою якої від 15 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2019 року залучено в якості співвідповідача Орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити. Суду надав доводи аналогічні тим, що викладені в позовній заяві. Звернула увагу суду на те, що під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини не було враховано, що батько дитини проживає з новою сім`єю, відношення мачухи до пасинка та її сина ОСОБА_9 до малолітнього, також ОСОБА_7 замовчав інформацію про свою співмешканку, а саме: її працевлаштування, стан фізичного та психічного здоров`я, майновий стан, наявність шкідливих звичок. Також не було надано оцінку тим обставинам, що батько дитини зайнятий по роботі, має роз`їздний характер роботи, що унеможливлює спорядження сина в школу, догляд за ним після повернення з навчального закладу.

Представник відповідача Виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради позовні вимоги не визнав з підстав наведених у відзиві на позовну заяву. Зазначив, що рішення було прийнято в межах чинного законодавства і наявних на час ухвалення рішення документів. У відзиві на позовну заяву вказали, що після опрацювання всіх наданих до служби у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі ради документів, питання про місце проживання малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . було винесене на засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Індустріальної районної у місті Дніпрі ради. 07.08.2019 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Індустріальної районної у місті Дніпрі ради були присутні ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . Оскільки матір дитини не довела відомостей свого працевлаштування, не показала достатнього джерела доходу, порівнявши умови, створені обома батьками для проживання, виховання та розвитку дитини, комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Індустріальної районної у місті Дніпрі ради постановила визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з батьком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Оскільки рішення прийнято Органом опіки та піклування то виконавчий комітет є неналежним відповідачем по справі. Просив суд у позові відмовити.

Представник відповідача Органу опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Просив суд в позові відмовити.

Третя особа ОСОБА_7 в судове засідання не з`явився. 31.10.2019 року до суду надійшло письмове пояснення в якому зазначив, що вважає винесене рішення виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради від 25.08.2019 року №296 «Про визначення місця проживання дитини ОСОБА_8 разом з батьком ОСОБА_7 » законним та просив суд відмовити в задоволенні позову.

Представник третьої особи ОСОБА_7 - ОСОБА_10 в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог та надав пояснення аналогічні в відзиві.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши докази по справі, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно зі свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_1 , виданого Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області 21 вересня 2012 року, ОСОБА_7 зареєстрував шлюб з ОСОБА_11 , про що складено актовий запис №604, прізвище дружини після одруження « ОСОБА_12 ».

В шлюбі народився син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується повторним свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_2 виданого Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції 15 березня 2016 року, де батьками зазначені: батько ОСОБА_7 , мати ОСОБА_6 .

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2017 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 розірвано.

Згідно з довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб Центру надання адміністративних послуг м. Дніпра №75554 від 04.10.2019 року, ОСОБА_6 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . В квартирі зареєстровані: ОСОБА_13 , уповноважений власник, ОСОБА_14 дружина зареєстрованого; ОСОБА_15 - донька (а.с.20). Відповідно до довідки Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «КАСКАД-2», ОСОБА_7 проживає без реєстрації з 29.03.2016 року за адресою: АДРЕСА_2 ( а.с.80).

Рішенням Виконавчого комітету Індустріальної районної у місті ради від 28.08.2019 рокуза №296, про визначення місця проживання дитини ОСОБА_8 разом із батьком ОСОБА_7 , визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із батьком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та підставою для прийняття зазначеного рішення слугував витяг з протоколу №15 від 07.08.2019 року засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Індустріальної районної у місті Дніпрі ради.

Правомірність та законність зазначеного рішення Виконавчого комітету Індустріальної районної у місті ради від 28.08.2019 року за №296, про визначення місця проживання дитини ОСОБА_8 разом із батьком ОСОБА_7 , яким визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із батьком ОСОБА_7 , оскаржується позивачем ОСОБА_6 , яка вважає, що зазначене рішення прийнято з порушенням та всупереч нормам ст.ст. 7, 141, 161 Сімейного кодексу України, ст. 11 Закону України «По охорону дитинства», ст.ст. 3, 9, 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, принципу 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 року, п. 72 постанови Кабінету Міністрів України № 866 від 24.09.2008 року «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини».

Впорядку ст. 15 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ст.16 ЦК України, одним і способів відповідно до ч.2 п.10 є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Крім того, згідно з ч.10 ст.7 СК України кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Відповідно до ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

При цьому, відповідно до наданих відповідачем документів, які стали підставою для прийняття відповідачем оспорюваного позивачем рішення, судом встановлено, що відповідно до витягу з протоколу №15 від 07.08.2019 року засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Індустріальної районної у місті Дніпрі встановлено, що в даний час малолітня дитина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з матір`ю ОСОБА_6 та дідусем ОСОБА_13 . Згідно з актом обстеження умов проживання від 01.08.2019 року, складеного ССД Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, санітарний стан приміщення задовільний, чисто, охайно, сторонні запахи відсутні, побутова техніка та всі необхідні меблі в наявності. Для дитини в наявності ліжко, місце для занять, іграшки, в тому числі розвиваючі, посезонний одяг в повному обсязі. Мати дитини працює неофіційно ДРОП - шипером та займається Інтернет продажами, загальний прибуток за місяць приблизно 10000 грн.

Батько дитини ОСОБА_7 проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з актом обстеження умов проживання від 23.07.2019 року, наданого УССД Центральної районної у місті Дніпрі ради, умови для проживання задовільні, електро-водопостачання, побутова техніка, всі необхідні меблі. Для дитини в наявності окрема кімната, в якій мається ліжко, стіл для навчання, шафа для одягу, комп`ютер, посезонний одяг в повному обсязі, іграшки, книжки, телевізор. Гр. ОСОБА_7 офіційно працевлаштований в ТОВ « ЩЕДРО» на посаді менеджера з продажів ЗЕД з 01.04.2017 року, має дохід близько 30000 грн. у місяць, за місцем проживання та за місцем роботи характеризується з позитивного боку.

Згідно з інформацією, отриманою від КЗО «ДНЗ №340» ДМР з`ясовано, що малолітня дитина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відвідує дошкільний навчальний заклад з 04.12.2018 року по перерішеній час, останній день відвідування 03.06.2019 року. За період перебування в садочку батько займався вихованням хлопчика самостійно та в достатньому обсязі: жваво цікавився питанням виховання, прислухався до рекомендацій вихователів. Батьківські збори відвідував батько. Оплату за харчування виконував своєчасно і в повному розмірі. Мати декілька разів забирала хлопчика із дитячого садочку, спілкування з вихователями були формальними.

Згідно з інформацією, отриманою від КНП « ДЦПМСД №8» ДМР з`ясовано, що мати ОСОБА_6 та дитина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 наглядається лікарем ЗП-СЛ АЗПСМ №6. Останній огляд дитини відбувся у травні 2019 року, на прийомі з дитиною була мама. Керуючись інтересами дитини, було прийнято рішення: вважати за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із батьком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» дитина - особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтею 6 Сімейного кодексу України встановлено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Місцем проживання фізичної особи, згідно ч.1 ст.29 ЦК України, є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Місце проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, відповідно до ч.4 ст. 29 ЦК України, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до ст.56 ЦК України органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Права та обов`язки органів, на які покладено здійснення опіки та піклування щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.

Механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини визначений Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року № 866 (надалі по тексту - Порядок № 866).

Так, пунктом 3 Порядку № 866 визначено, що органами опіки та піклування є районні, районні у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад (далі - органи опіки та піклування), які відповідно до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей.

Відповідно до пункту 72 Порядку № 866 для розв`язання спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини один із батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).

Під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини.

Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання за формою, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім`ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за нею.

У разі коли батьки дитини проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, той із батьків, який подав заяву про визначення місця проживання дитини з ним, звертається до служби у справах дітей за місцем свого проживання (перебування) стосовно проведення обстеження його житлово-побутових умов і складення акта обстеження умов проживання. Зазначений акт передається заявником до служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини, працівник якої проводить з ним бесіду.

Під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини.

Місце проживання дитини не може бути визначене з тим із батьків, який не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або вживає наркотичні засоби, своєю поведінкою може зашкодити здоров`ю та розвитку дитини.

Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

Під час прийняття рішення комісія повинна враховувати всі фактичні обставини з достовірністю встановленим відповідним документам та наданням кожному з них належної оцінки у кожному конкретному випадку.

Комісія не може приймати рішення лише враховуючи одну підставу, визначену на власний розсуд. З аналізу зазначеного чинного законодавства суд вбачає, що комісія приймає рішення, надавши оцінку кожному поданому документу та інформації наданій для вирішення спору між батьками у їх сукупності.

Також суд звертає увагу на те, що в силу положень абзацу 2 частини 2 статті 158 Сімейного кодексу України рішення про що орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

Суд наголошує, що в силу частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Висновок органу опіки та піклування не має імперативного характеру, не є рішенням органу влади, не встановлює прав та обов`язків громадян, не тягне за собою зобов`язання вчинити певні дії, не є обов`язковим для виконання на відміну від рішень органу опіки та піклування відповідно до п. 2 ст. 19 СК України.

Як встановлено в судовому засіданні вже після ухвалення 28.08.2019 року рішення виконавчим комітетом Індустріальної районної у місті Дніпрі ради про визначення місця проживання малолітнього з батьком, ОСОБА_7 зареєстрував 30.08.2019 року себе з малолітнім сином ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_2 . Крім того, 04.10.2019 року ОСОБА_6 звернулася до Індустріального ВП ГУНП в Дніпропетровській області щодо неправомірних дій колишнього чоловіка ОСОБА_7 , а саме самовільного виконання рішення виконавчого комітету.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачем при ухваленні оскаржуваного рішення обмежено застосовано лише норми ст. 160 Сімейного кодексу України, що регулює право батьків на визначення місця проживання дитини за згодою та ст. 29 Цивільного кодексу України відносно місця проживання фізичної особи, при цьому, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано загальні засади регулювання сімейних відносин, що закріплені ст. 7 СК України, а також спеціальні норми ст.161 СК України, що визначають порядок вирішення спору між матір`ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини. Крім того, в порушення п. 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 866 від 24.09.2008 року, службою у справах дітей не було враховано, що батько дитини проживає з новою сім`єю і, зокрема те, що вплив та відношення мачухи до пасинка є непередбачуваними, адже для малолітнього вона стороння особа, стороннім є і син співмешканки - ОСОБА_9 , та ОСОБА_7 замовчав інформацію про свою співмешканку, а саме: її працевлаштування, стан фізичного та психічного здоров`я, майновий стан, наявність шкідливих звичок.

Також не було надано оцінку тим обставинам, що батько дитини зайнятий по роботі, має роз`їздний характер роботи, що унеможливлює спорядження сина в школу, догляд за ним після повернення з навчального закладу, тощо.

Не було враховано службою тривалість спільного проживання дитини з його матір`ю, їх прихильне ставлення один до одного та тісний психоемоційний зв`язок, не перешкоджання матері вільному спілкуванню батька з сином, та те, що син ніколи не висловлював бажання бути лише з батьком, а напроти, ОСОБА_16 висловив бажання жити матір`ю, а з татом проводити по декілька годин на тиждень.

При проведенні спеціалістами служби обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_6 в квартирі АДРЕСА_3 жодних зауважень з приводу їх невідповідності санітарно-гігієнічним вимогам, недостатності для розвитку та проживання дитини, потреби у їх покращенні чи зауважень іншого характеру, не пред`являлося.

Як вбачається із наданих доказів, ОСОБА_6 здобула вищу освіту в Дніпропетровському університеті економіки і права імені А.Нобеля, працювала по спеціальності приблизно 6 років. Вона позитивно характеризується за місцем проживання та місцем навчання сина в школі №139, а все це свідчить, що вона справляється з обов`язками матері.

Відповідно до довідки ТОВ «ЕКСПОСТ ПІВДЕНЬ» №24 від 10.12.2019 року ОСОБА_6 з 14.11.2019 року працює в ТОВ «ЕКСПОСТ ПІВДЕНЬ» на посаді начальника збуту (маркетингу), її заробітна плата згідно з штатним розкладом складає 4200,00 грн. в місяць.

Згідно з характеристикою від 07 жовтня 2019 року за місцем проживання ОСОБА_6 , характеризується виключно позитивно. Відповідно до характеристики комунального закладу освіти «Навчально-виховний комплекс №139» дитина Никифоров Ілля навчається у вказаному закладі з 02.09.2019 року. За час навчання мати ОСОБА_6 зарекомендувала себе виключно позитивно і як така, що правильно виховує сина.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на викладене вище, суд доходить висновку, що оскаржуване позивачем рішення виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради від 25.08.2019 року №296 «Про визначення місця проживання дитини ОСОБА_8 разом з батьком ОСОБА_7 », яке прийнято з урахуванням висновку комісії з питань захисту прав дитини від 07.08.2019 року, який, в свою чергу, з наданих документів, які враховувалися при наданні висновку комісії про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком не відповідає дійсним обставинам справи, складений без об`єктивного дослідження всіх обставин, які мають істотне значення для прийняття рішення, а так само за відсутності інших матеріалів, які б дозволяли надати органу опіки та піклування беззаперечний висновок щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, прийнято з порушенням та всупереч норм ст.ст.7, 141, 161 Сімейного кодексу України, ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст.3, 9, 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27.02.1991 року, п.72 Постанови Кабінету Міністрів України №866 від 24.09.2008 року «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», що має наслідком порушення прав та законних інтересів як безпосередньо позивача, так і її малолітньої дитини, та відповідно зазначене рішення, винесене відповідачем - виконавчим комітетом Індустріальної районної у місті Дніпрі ради є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, на підставі чого з відповідачів з Виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, Органу опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради на користь ОСОБА_6 судові витрати по справі по 192 грн. 10 коп. з кожного.

Керуючись: Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст.15,16,29,56 ЦК України, ст. ст. 6,7,19,141,150,160,161 СК України, ст.ст. 4,13,77-82,141,259,263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_6 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради (49081, м.Дніпро, пр.Слобожанський, буд.8, код ЄДРПОУ 34059942), Органу опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради(49081, м.Дніпро, пр.Слобожанський, буд.8), треті особи Служба у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі ради (49081, м.Дніпро, пр.Слобожанський, буд.8), ОСОБА_7 ( АДРЕСА_5 ), про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету -задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради від 25.08.2019 року №296 «Про визначення місця проживання дитини ОСОБА_8 разом з батьком ОСОБА_7 ».

Стягнути з Виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, Органу опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради на користь ОСОБА_6 судові витрати по справі по 192 грн. 10 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 10 лютого 2020 року.

Суддя Л.П. Слюсар