Рішення № 87521564, 11.02.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.02.2020

Справа № 910/17365/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства «Адлєр»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Імпорт Груп»

про стягнення 41.187,77 грн

Представники сторін: не викликались

Суть спору :

09.12.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного підприємства «Адлєр» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Імпорт Груп» про стягнення 41.187,77 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі укладеного між сторонами договору поставки № 54/ЗЧ від 30.01.2019, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 126.809,44 грн, що підтверджується видатковими накладними № 3410 від 15.08.2019 та № 3489 від 22.08.2019. Проте відповідачем своє зобов’язання за договором щодо оплати товару було виконано не своєчасно та не в повному обсязі, а саме сплачено лише 113.809,44 грн. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 41.187,77 грн, з яких 13.000,00 грн основного боргу, 3.788,32 грн пені, 863.74 грн інфляційних втрат, 3.457,18 грн - 30% річних та 20.078,53 грн штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2019 відкрито провадження у справі № 910/17365/19 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників учасників справи.

Даною ухвалою зобов’язано відповідача протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 13.12.2019 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103052339832 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 04204, м. Київ, просп. Маршала Рокосовського, 3, яка згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань станом на 10.12.2019 є місцезнаходженням відповідача.

Відповідач ухвалу суду від 13.12.2019, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 08.01.2020, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103052339832, а отже відповідач мав подати відзив до 23.01.2020 включно.

21.01.2020 від відповідача до суду надійшов відзив, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю посилаючись на те, що відповідачем була повністю оплачена сума основної заборгованості в розмірі 13.000,00 грн до отримання ухвали про відкриття провадження у справі № 910/17365/19, підтвердженням чого платіжне доручення № 4184466828 від 19.12.2019.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.01.2019 між Приватним підприємством «Адлєр» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро Імпорт Груп» (покупець, відповідач) укладено договір поставки № 54/ЗЧ (далі – договір).

Відповідно до п. 1.1 договору він визначає умови купівлі-продажу запасних частин до сільськогосподарської техніки (далі – товар). Предметом договору є товар, який належить продавцю на момент укладення договору або буде набутий продавцем у майбутньому (п. 1.2 договору).

Спір виник в зв’язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов‘язань за договором оплату отриманого товару повністю не здійснив, в зв’язку з чим виникла заборгованість в розмірі 13.000,00 грн та за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання позивачем нараховано 3.788,32 грн пені, 20.078,53 грн штрафу, 863,74 грн інфляційних втрат та 3.457,18 грн – 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов‘язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов‘язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов‘язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно з п. 11.1 договору він діє з моменту його підписання обома сторонами до повного виконання сторонами обов’язків по договору.

Відповідно до п. 2.1 договору асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках та/або накладних документах відпуску товару, що є невід’ємною частиною цього договору.

Додатком № 5 від 15.08.2019 до договору сторонами узгоджено поставку наступного товару вартістю 36.272,38 грн:

- долото КМ060415 у кількості 14 шт.,

- кільце ущільнююче КМ000480 у кількості 14 шт.,

- штифт 11х59 мм КМ000479 у кількості 14 шт.

Додатком № 7 від 22.08.2019 до договору сторонами узгоджено поставку наступного товару вартістю 90.537,06 грн:

- долото КМ060415 у кількості 35 шт.,

- кільце ущільнююче КМ000480 у кількості 35 шт.,

- штифт 11х59 мм КМ000479 у кількості 33 шт.

Відповідно до п. 3.2 договору товар вважається переданим покупцю з моменту підписання видаткових накладних.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 126.809,44 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними, які підписані та скріплені печатками обох сторін

№ 3410 від 15.08.2019 на суму 36.272,38 грн,

№ 3489 від 22.08.2019 на суму 90.537,06 грн.

Також підтвердженням передачі позивачем відповідачу обумовленого вище товару загальною вартістю 126.809,44 грн є наявні у справі акти прийому-передачі № 3410 від 15.08.2019, № 3489 від 22.08.2019; товарно-транспортні накладні № 3593 від 15.08.2019, № 3677 від 22.08.2019, які підписані та скріплені печатками обох сторін.

Додатком № 5 від 15.08.2019 до договору сторонами визначено строк оплати визначеного в ньому товару вартістю 36.272,38 грн до 23.08.2019.

Додатком № 7 від 22.08.2019 до договору сторонами визначено строк оплати визначеного в ньому товару наступним чином:

30% вартості товару (27.161,12 грн) в строк до 22.08.2019;

70% вартості товару (63.375,94 грн) в строк до 30.08.2019.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем здійснено оплату товару позивачу на загальну суму 113.809,44 грн наступним чином:

22.08.2019 – 26.416,76 грн,

06.09.2019 – 10.000,00 грн,

17.09.2019 – 12.272,38 грн,

24.09.2019 – 14.000,00 грн,

24.09.2019 – 6.120,30 грн,

27.09.2019 – 10.000,00 грн,

10.10.2019 – 15.000,00 грн,

29.10.2019 – 10.000,00 грн,

22.11.2019 – 10.000,00 грн.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач не виконав зобов’язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, яка на момент звернення з позовною заявою до суду (09.12.2019) становила 13.000,00 грн.

Проте, подана відповідачем копія платіжного доручення № 4184466828 від 19.12.2019 свідчить, що відповідач перерахував позивачу кошти в розмірі 13.000,00 грн. В призначені платежу вказаного платіжного доручення вказано «оплата за запасні частини зг. видаткової накладної № 3489 від 22.08.2019».

Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.

Закриття провадження у справі – це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Отже надані докази свідчать про відсутність предмету спору, що у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача 13.000,00 грн основного боргу.

Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за поставлений товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов‘язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема порукою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 8.2 договору за прострочення виконання зобов’язання покупець зобов’язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Згідно з п. 8.4 договору покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару сплачує на користь продавця штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов’язання щодо оплати за поставлений товар.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Згідно з п. 8.3 договору сторони відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання за даним договором, здійснюється протягом п’яти років.

В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті поставленого товару відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу пеню, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача, становить 3.788,32 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 3.788,32 грн обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Оскільки прострочення з оплати поставленого товару мало місце, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 2.600,00 грн штрафу.

В іншій частині позовних вимог про стягнення штрафу в позові слід відмовити, оскільки позивачем нараховано 20% штрафу виходячи з суми боргу в розмірі 100.392,68 грн, тоді як на момент звернення позивача з позовом до суду вартість неоплаченого товару становила 13.000.00 грн. Крім того, умовами договору не визначено часовий період за спливом якого штраф нараховується на існуючу заборгованість.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України.

В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 863,74 грн інфляційних втрат та 3.457,18 грн - 30% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов‘язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами п. 8.6 договору визначено, що згідно ст. 625 ЦК України сторони дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30% річних.

Отже, з урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що пунктом 8.6 договору сторони узгодили інший розмір річних, сплата яких передбачена в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті «Бизнес» від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах «Законодавство» і «Ліга».

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, що вміщено в інформаційно-пошуковій системі «Ліга» якщо внесенням оплати є з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число відповідного місяця то розрахунок індексації починається з наступного місяця.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 863,74 грн інфляційних втрат та 3.457,18 грн - 3% річних (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Приватного підприємства «Адлєр» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При розподілі судового збору судом прийнято до уваги той факт, що відповідач сплатив суму основного боргу після відкриття провадження у справі.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 231, 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Імпорт Груп» (04204, м. Київ, просп. Маршала Рокосовського, 3, код ЄДРПОУ 39465869) на користь Приватного підприємства «Адлєр» (10007, м. Житомир, вул. Авіаторів, 9, код ЄДРПОУ 35954742) 3.788 (три тисячі сімсот вісімдесят вісім) грн 32 коп. пені, 2.600 (дві тисячі шістсот) грн 00 коп. штрафу, 863 (вісімсот шістдесят три) грн 74 коп. інфляційних втрат, 3.457 (три тисячі чотириста п’ятдесят сім) грн. 18 коп. – 30% річних, 1.105 (одна тисяча сто п’ять) грн 80 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Провадження у справі в частині стягнення 13.000,00 грн основного боргу закрити.

4. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя

В.В.Сівакова