Ухвала суду № 8749662, 17.03.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" березня 2010 р.                                                                                 К-8972/07

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді           Пилипчук Н.Г.

суддів                              Ланченко Л.В.

                                        Маринчак Н.Є.

Степашка О.І.

Шипуліної Т.М.

при секретарі                     Кравченко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Кіровограді

на постанову Господарського суду Кіровоградської області від 29.12.2006 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.03.2007 р.

у справі № 14/179

за позовом Приватного підприємства «Стандарт-Сервіс»

до Державної податкової інспекції у м. Кіровограді

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

                              ВСТАНОВИВ:

          Постановою Господарського суду Кіровоградської області від 29.12.2006 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.03.2007 р., позов задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Кіровоградської ОДПІ від 26.12.2005 р. № 0001712310/1, від 06.03.2006 р. №0001712310/2, від 16.05.2006 р. № 0001712310/3 в частині донарахування ПП «Стандарт-Сервіс»податку на прибуток в сумі 1750,50 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 14187,00 грн.

          ДПІ у м. Кіровограді подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову у позові. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п.п. 6.1.3 п. 6.1 ст. 6 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України від 17.03.2001 р. № 110 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.03.2001 р. за № 268/5459 (зі змінами, внесеними згідно з наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 р. № 326).

          Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

          Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Актом від 26.10.2005 р. № 146/23-1/31146212 комплексної планової документальної перевірки за період з 01.07.2003 р. по 30.06.2005 р. зафіксовано порушення вимог:

п.п. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у включенні до складу валових витрат витрати на відрядження осіб, що не перебувають з платником податку у трудових відносинах

п.п. 11.31 п. 11.3 ст. 11 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у несвоєчасному віднесенні до складу валового доходу доходів від надання автотранспортних послуг, оскільки підприємство включило доходи від надання автотранспортних послуг у податкових періодах, наступних за періодом фактичного надання таких послуг.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.12.2005 р. № 0001722310/1 про визначення ПП «Стандарт-Сервіс»податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 19650,00 грн., у тому числі 4225,5 грн. основного платежу та 15424,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі, надали їм правильну правову оцінку на підставі законодавства, що врегульовує спірні відносини.

Позиція судів попередніх інстанцій про відсутність з боку позивача порушення вимог п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»при збільшенні валового доходу на дату фактичного надання послуг з перевезення пасажирів у періоді, в якому складені відповідні акти виконання, судом касаційної інстанції визнається правильною.

Про фактичне надання послуг з перевезення вантажів може свідчити акт про виконання таких послуг, який складений та підписаний виконавцем та замовником, оскільки саме такий документ свідчить про виконання таких послуг у повному обсязі та їх прийняття замовником. Оформлення доставки вантажу актом наданих послуг може не співпадати з оформленням дорожніх листів та товарно-транспортних накладних. До того ж, формування платником податку валових доходів у періоді, в якому складені такі акти, а не у періоді, в якому оформлені дорожні листи та товарно-транспортні накладні, не призвело до заниження позивачем податкового зобов’язання з податку на прибуток та несплати такого податку у відповідному розмірі до бюджету, оскільки позивач включив суми податку до складу податкового зобов’язання у наступних податкових періодах.

Як було правильно встановлено судами попередніх інстанцій, в оскаржених податкових повідомленнях-рішеннях зазначено, що штрафна санкція визначена відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з позицією судів попередніх інстанцій щодо неправомірності визначення податковим органом спірним податковим повідомленням-рішенням штрафних санкцій без самосійного донарахування суми податкового зобов’язання.

Зі змісту п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ випливає, що обов’язок щодо сплати штрафу за цією нормою Закону у платника податків виникає виключно за умови самостійного донараховання контролюючим органом суми податкового зобов'язання за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, тобто у разі самостійного донарахування податковим органом податкових зобов’язань, коли дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Абзац перший п.п. 6.1.3. п. 6.1 ст. 6 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України від 17.03.2001 р. № 110 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.03.2001 р. за № 268/5459 (зі змінами, внесеними згідно з наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 р. № 326, за якими слова «самостійно донараховує суму податкового зобов'язання»замінено словами «виявляє суму недоплати»), на який посилається податкова інспекція у касаційній скарзі в обґрунтування своєї позиції про правомірність визначення штрафних санкцій на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ без самостійного донарахування податковою інспекцією суми податкового зобов’язання, не може бути застосований при вирішенні даного спору, оскільки норма підзаконного нормативно-правового акту щодо сплати платником податку штрафу лише за наявності факту виявлення податковим органом суми недоплати без самостійного визначення контролюючим органом такої суми суперечить змісту п.п. 17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                            УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Кіровограді залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Кіровоградської області від 29.12.2006 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.03.2007 р. –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя                                         Н.Г. Пилипчук

Судді                                                            Л.В. Ланченко

Н.Є. Маринчак

                                                                      О.І. Степашко

                                                                      Т.М. Шипуліна