Ухвала суду № 8748476, 11.02.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" лютого 2010 р.                               м. Київ                                        К-20402/07

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого –Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

при секретарі: Шкляр А.В.,

за участю представників:

від позивача –Цімейко В.А.,

від відповідача –Кірієнко Г.П.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Науково-виробничої фірми «Зігфрид»на постанову Господарського суду м. Києва від 19.09.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2007 року по справі № 25/308-А за позовом Науково-виробничої фірми «Зігфрид»до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши доводи касаційних скарг щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Господарського суду м. Києва від 19.09.2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2007 року, позовні вимоги Науково-виробничої фірми «Зігфрид»до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень –задоволено частково.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач 18.10.2007 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.11.2007 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі Науково-виробнича фірма «Зігфрид»просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З матеріалів справи вбачається, що з 28.02.2006 р. по 27.03.2006 р. (термін проведення перевірки було продовжено до 10.04.2006 р. на підставі наказу №660 від 23.03.2006 р.) працівниками ДПІ у Дніпровському районі м. Києва була здійсненна планова виїзна документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства Науково-виробничої фірми «Зігфрид»за період з 01.01.2003 р. по 31.12.2005 року, за результатами якої складено акт №822/23-30373911 від 17.04.2006 року.

На підставі висновків вказаних в акті перевірки, відповідачем було прийнято повідомлення-рішення №0000162381/0 від 27.04.2006 р., яким позивачу донараховано податок на додану вартість в сумі 26657,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 13355,00 грн. та №0000152381/0 від 27.04.2006 р., яким позивачу донараховано податок на прибуток в сумі 216414,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 108207,00 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанції, розрахунок приросту (убутку) балансової вартості запасів за даними додатку №К1/1 до декларації з податку на прибуток не відповідав даним бухгалтерського обліку позивача.

З огляду на зазначене відповідачем було збільшено скоригований валовий дохід в 2003 р. на суму 161300,00 грн. крім того, за вказаним порушенням встановлено завищення скоригованих валових витрат за 1 квартал 2003 р. на 66400,00 грн., за 1 квартал 2004р. –на 23100,00 грн., за 1 півріччя 2004р. –на 49400,00 грн., та заниження скоригованих валових витрат за 9 місяців 2004р. на 161800,00 грн. та за 2004 рік –на 160900,00 грн. Ці порушення також є наслідком невідповідності даних податкових декларацій даним первинних документів підприємства та бухгалтерського обліку.

Абзацами 1-5 пунктом 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається.

Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Враховуючи, що позивачем в обґрунтування своєї позиції не було надано відповідних доказів щодо відповідності даних бухгалтерського обліку по декларацій з податку на прибуток та додатків К1/1 за відповідні звітні періоди і тому суди правомірно погодились з висновками податкового органу про порушення підприємством п.5.9 зазначеного Закону.

Таким чином, висновок податкового органу, що позивачем занижено базу оподаткування з податку на прибуток за 1 квартал 2003 р. –на суму 5374000,00 грн., за 1 півріччя 2003 р. –на суму 78400,00 грн., за 9 місяців 2003 р. –на суму 116800,00 грн., за 2003 р. –на суму 161300,00 грн. є обґрунтований та правомірний.

Також встановлено, що 20.10.2002 р. між НВФ «Зігфрід»(Повірений) та ПНВФ «Скала»(Довіритель) був укладений договір доручення (довірчого управління) на купівлю продукцію №12/с-02.

Відповідно до вказаного договору Довіритель доручає, а Повірений зобов’язується укласти від імені Довірителя з третьою особою (Продавець) договір купівлі тракторів ХТЗ-150 К-09 або ХТЗ-150 К-12 виробництва Харківського тракторного заводу ім. С.Орджонікідзе за ціною 120000,00 грн. з ПДВ та 500 штук двигунів Д-243-91 Мінського моторного заводу (республіки Білорусь) по ціні 60000,00 грн. з ПДВ. Згідно договору, доручення вважається виконаним після укладення Повіреним угоди з Продавцем.

Довірителем відповідно до банківських виписок від 28.02.2003 р. та від 04.03.2003 р. було перераховано на розрахунковий рахунок Повіреного кошти в сумі 600000,00 грн. на купівлю продукції.

Однак позивачем, як встановлено судами, доручення не виконано, договорів із продавцями техніки укладено не було, тому на протязі 2003-2004 років позивач частково повернув грошові кошти Довірителю на загальну суму 458999,40 грн., що підтверджується банківськими виписками.

Станом на 31.12.2005 р. кредиторська заборгованість позивача перед ПНВФ «Скала»складає 141000,60 грн. та перебіг терміну позовної давності починається з 20.10.2004 р.

Крім цього, 10.12.2002 р. позивач уклав договір №112/2100257/20095 з УП «Мінський моторний завод»про придбання дизельних двигунів Д243-91, які були придбані саме на виконання договору доручення з ПНВФ «Скала», що підтверджується митними документами.

В митних документах зазначено, що одержувачем є позивач, що не відповідає взагалі його статусу за договором доручення, так як НВФ «Зігфрид»є особою яка відповідальна за фінансове врегулювання і тому, як правильно зазначили суди, власником (одержувачем) товару повинен бути Довіритель (ПНВФ «Скала»).

Крім того, позивачем було реалізовано ПНВФ «Скала»20 двигунів виробництва Мінського моторного заводу на суму 141000,60 грн. що підтверджується листами в яких позивач просить здійснити залік заборгованості за договором доручення в рахунок оплати за реалізовані двигуни та накладними №№ЗИ-0000031, ЗИ-0000037, ЗИ-0000009. За даними бухгалтерського обліку двигуни були оприбутковані на баланс позивача та реалізовані як власні товари.

З огляду на викладене, обґрунтованим та правомірним є висновок судів щодо отримання позивачем від ПНВФ «Скала»коштів у розмірі 600000,00 грн. по договору доручення, які використовувались ним у власній потребі, а отже вказані кошти є поворотною фінансовою допомогою в розумінні підпункту 1.22.1 пункт 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до абзацу 2 підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 цього Закону сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів.

Таким чином, позивач зобов’язаний був відобразити в податковому обліку та в декларації з податку на прибуток отримання та погашення сум повторної фінансової допомоги, а саме, у складі валового доходу отримані ним кошти у розмірі 600000,00 грн. та у складі валових витрат повернуті ним у розмірі 458999,40 грн.

Крім цього, 26.07.1999 р. між позивачем (консигнатор) та НВФ «Скала»(консигнант) був укладений договір консигнації №10, за предметом якого консигнатор за дорученням консигнанта здійснює реалізацію продукції на суму 321260,90 грн. Службі безпеки України.

Відповідно до вказаного договору терміном виконання зобов’язання позивача щодо сплати коштів НВФ «Скала»є третій день з моменту отримання консигнатором коштів від САТ АГУ СБУ.

Сплата коштів позивачу за отриманий товар була здійснена САТ АГУ СБУ в повному обсязі, що підтверджується банківськими документами та безпосередньо карткою клієнта САТ АГУ СБУ.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, кошти позивачем сплачувались в 2002-2006 р.р., а отже з порушенням термінів, встановлених договором консигнації, однак в межах строку позовної давності. Виключення складає сума 20501,70 грн., що залишилася непогашеною станом на кінець 1 кв. 2005 р.

Абзац 3 підпункту 1.22.1 пункт 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачає, що безповоротна фінансова допомога - сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Згідно з абз.1 пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 вказаного Закону валовий дохід включає доходи отримані у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що сума у розмірі 20501,70 грн. є безповоротною фінансовою допомогою, а тому повинна включатись позивачем до складу валового доходу в 1 кв. 2005 р., отже донарахування позивачу податку на прибуток в сумі 38586,00 грн. за цим порушенням є неправомірним.

Щодо віднесення позивачем до складу валових витрат витрати на ремонт, реконструкцію, модернізацію та інші поліпшення основних фондів у 1 кварталі 2005 року в сумі 4167,00 грн., касаційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Суди встановили, що 31.03.2003 р. між позивачем (Замовник) та ЗАТ «ПВК «Будівельник» (Підрядник) був укладений договір №4, відповідно до якого Підрядник виконує роботи по ремонту м’якої крівлі будівлі по вул. Луначарського, буд.24 єврорубероїдом площею 180,0 кв.м. Факт виконання робіт підтверджується актом прийому виконаних робіт за квітень 2003 р. на загальну суму 5000,00 грн., з яких ПДВ 833,34 грн. (вартість робіт без ПДВ –4166,66 грн.) Сума у розмірі 4167,00 грн. була включена позивачем до складу валових витрат в 1 кварталі 2003 року як основні фонди 1 групи.

Відповідно до пп.8.2.2 п.8.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до основних фондів 1 групи відносяться будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.

Проте пп.8.8.1 п.8.8 ст.8 зазначеного Закону чітко встановлює, що у разі коли договір оперативного лізингу (оренди) зобов’язує або дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об’єкта оперативного лізингу (оренди), орендар може збільшити (створити) балансову вартість відповідної групи основних фондів на вартість фактично проведених поліпшень такого об’єкта. При цьому орендарем не враховується балансова вартість об’єкта оперативного лізингу (оренди) за винятком вартості фактично проведених його поліпшень при застосуванні пункту 8.7 цього Закону.

Оскільки, як встановили суди, на балансі позивача відсутні основні засоби 1 групи, позивач повинен був створити в податковому обліку окремий об’єкт основних засобів групи 1 витрати на ремонт (поліпшення) орендованого об’єкту.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів щодо правомірного виключення податковим органом суми в розмірі 4167,00 грн. з валових витрат 1 кварталу 2003 року за вищевказаним договором.

Підсумовуючи викладене, суди правомірно та обґрунтовано дійшли висновку, що відповідачем не підтверджено нарахування позивачу податку на прибуток у розмірі 55484,00 грн., а щодо донарахування позивачу податкових зобов’язань з податку на прибуток в сумі 160930,00 грн., то в цій частині податковий орган діяв в межах законодавства і тому до позивача було правильно застосовано штрафні фінансові санкції у розмірі 80465,00 грн. відповідно до пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»який встановлює, що разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі п'яти відсотків від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше двадцяти п'яти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З огляду зазначене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які підтверджуються встановленими по справі обставинами, відповідають вимогам законодавства, чинного на момент спірних правовідносин, та не спростовуються доводами касаційної скарги.

Частина 1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 210, 211, 221, 224, 231 та ч.5 ст.254 КАС України, колегія –

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Науково-виробничої фірми «Зігфрид»залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 19.09.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2007 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.

Головуючий:/підпис/________Т.М. Шипуліна

Судді:/підписи/________Л.І. Бившевої

________М.І. Костенка

________Н.Є. Маринчак

________Є.А. Усенко