Рішення № 87470208, 05.02.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2020 р. Справа № 480/5475/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кунець О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Токар Ю.В.,

представника позивача - Волчек І.В.,

представника відповідача - Савченко С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/5475/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Сумській області

про визнання протиправною та скасування вимоги,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Сумській області, у якій просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу від 20.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 9267,06 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у періоді з 2018 року він зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебував на спрощеній системі оподаткування. Проте, з часу реєстрації підприємницької діяльності не здійснював, оскільки працював найманим працівником на державному підприємстві. У грудні 2019 позивачем отримано податкову вимогу Головного управління ДФС у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) від 20.05.2019 року №Ф-121258-54У в розмірі 9267,06грн., з якою позивач не погоджується, посилаючись на те, що він не отримував дохід виключно від підприємницької діяльності. Тому, нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як працюючій особі є подвійним оподаткуванням одного доходу. Крім того, позивач посилався на несвоєчасне нарахування єдиного внеску контролюючим органом та непроведення ним перевірки.

Ухвалою суду від 24.12.2019 року відкрито спрощене провадження по даній справі з викликом сторін.

09.01.2020 року судом отримано відзив на позов, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що фізичні особи-підприємці, які провадять господарську діяльність мають подавати звіт до органів доходів і зборів один раз на рік до 01 травня року, що настає за звітним періодом. У разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Отже, а розумінні Закону України №2464-VІ фізичні особи-підприємці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, розглядаються як окремі платники єдиного внеску. Крім цього, позивач не відноситься до пільгових категорій осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

У судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги та доводи позовних вимог, просила суд їх задовольнити у повному обсязі з огляду на безпідставність оскаржуваної вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила щодо задоволення позовних вимог, просила суд відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позов.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про задоволення та обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 28.05.2008 року по 28.12.2019 перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС Сумської області як фізична особа-підприємець.

У періоді з 2000 року по 2019 рік перебував у трудових відносинах з Публічним акціонерним товариством "Сумихімпром", Відритим акціонерним товариством "Сумихімпром", Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімтранссервіс", ДП "Хімтранссервіс" ВАМ "Сумихімпром" (а.с.41-43).

20.05.2019 Головним управлінням ДПС у Сумській області відносно ОСОБА_1 було винесено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-121258-54У в розмірі 9267,06грн. (а.с.10).

Позивач не погодився із зазначеною вимогою та звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склалися між позивачем та відповідачем, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 №2464-УІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

За змістом статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

А пункт четвертий частини першої цієї статті до платників єдиного внеску відносить також фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу першого пункту першого частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 2 частини першої цієї статті визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзацом першим частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), (надалі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Відповідно до п.3 розділу 6 Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції(для платника фізичної особи). Відповідно до п.4 розділу 6 Інструкції № 449 після надсилання (вручення) вимоги про сплату боргу (недоїмки) платнику корінець такої вимоги з відміткою про вручення підшивається до справи платника та якщо вимога органу доходів і зборів скасовується чи змінюється судом (господарським судом), то підшивається примірник (копія) рішення суду (господарського суду) до справи платника поряд з корінцем від вимоги, щодо якої відбувся судовий розгляд.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

З наведених вище норм видно, що соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.

Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.

В силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З аналізу викладеного свідчить, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.

Поясненнями представників сторін та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у період з 2008 по 2019 рік перебував у трудових відносинах ПАТ "Сумихімпром", ВАТ "Сумихімпром", ТОВ "Хімтранссервіс", ДП "Хімтранссервіс" ВАС "Сумихімпром" (а.с.41-43).

Таким чином, позивач з 2008 по 2019 перебував у трудових відносинах.

Наданою позивачем до суду копією виписки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про застраховану особу ОСОБА_1 підтверджено той факт, що єдиний внесок за застраховану особу (позивача) протягом 2004-2019 сплачено страхувальниками - його роботодавцями (а.с.41-43).

При цьому, представником відповідача до суду не надано будь-яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що позивач здійснював протягом 2008-2019 підприємницьку діяльність.

З чого слідує, що у період з 2004 року по 2019 року ЄСВ за позивача, як за найманого працівника, сплачувались роботодавцями, доказів зворотнього відповідачем суду не надано.

Разом з тим, позивач надав суду відомості про стан здоров`я (а.с.39-40): виписка із медичної картки стаціонарного хворого №2075 від 26.05.2017 та 31.05.2017, які підтверджують, що позивач має захворювання, що виключають здійснення ним підприємницької діяльності за обраним видом.

Враховуючи те, що позивач поза межами трудової діяльності не працював, та, відповідно, доходів не отримував, визначена в оскаржуваній вимозі ГУ ДФС у Полтавській області від 20 травня 2019 року №Ф-121258-54У сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 9267,06 грн. фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.

Представник відповідача у своєму відзиві зазначає про необхідність сплати єдиного внеску позивачем ще й як фізичною особою підприємцем та вказує, що відсутність у позивача доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки зобов`язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності, що передбачено абзацом 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI.

Такі доводи представника відповідача судом відхиляються, так як Законом №2464-VI не визначено обов`язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.

Визначальним чинником в даному випадку є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.

Позивачу таке право гарантоване за рахунок його участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за нього роботодавцем за основним місцем роботи.

При цьому суд зауважує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою - підприємцем не призведе до покращення його становища у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі він не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку. Натомість покладення на позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням ЄСВ.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду висловленої в постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19) метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції завважав за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Разом з тим, суд зауважує, що податкова вимога ГУ ДПС у Сумській області датована 20.05.2019 (зворотній бік а.с.10), при цьому, заборгованість врахована станом на 11.11.2019. Тобто, вказане цифрове вираження дати формування податкової вимоги та кінцевої дати підсумування заборгованості платника податків - ОСОБА_1 , викликає сумнів у правомірності податкової вимоги.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності оскарженої вимоги.

Суд також зазначає, що оскаржувана у даній справі вимога направлена відповідачем із порушенням строків, адже мала б бути надіслана протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску.

Разом з тим, несвоєчасне направлення контролюючим органом податкової вимоги на адресу платника не є підставою для звільнення від обов`язку сплачувати відповідні зобов`язання.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.12.2018 року по справі №804/1687/15.

Стосовно посилання позивача на непроведення відповідачем перевірки для визначення суми єдиного внеску, суд зазначає, що положеннями Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №449 від 04.05.2018 передбачено, що підставою для винесення вимоги можуть бути як акт документальної перевірки, так і факт наявності недоїмки зі сплати єдиного внеску на кінець календарного місяця (розділ VI, пункт 3).

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим позов належить задовольнити у повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до положень статті 139 КАС України.

Відповідно до частин 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, відповідно до квитанції №0.0.1560844380.1 від 20.12.2019, ОСОБА_1 сплатив судовий збір за подачу позову у даній справі у сумі 768,40 грн., які підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Сумській області (вул. Іллінська, 13, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 43144399) від 20.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 9267,06 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області (вул. Іллінська, 13, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 43144399) витрати зі сплати судового збору у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 10.02.2020 року.

Суддя О.М. Кунець