Рішення № 87468970, 05.02.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№1.380.2019.006155

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2020 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Коморний О.І,

секретар судового засідання Бабич Ю.Б.

за участю

представника позивача Партика О.В.

представник відповідача не прибув

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Дрогобицької міської ради Львівської області та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій містяться вимоги:

- визнати протиправним та скасувати рішення 57 сесії VII скликання Дрогобицької міської ради від 22.10.2019 № 1991 «Про відмову у наданні дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, у продовженні терміну дії рішення» в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1197 кв.м. на АДРЕСА_1 для індивідуального садівництва;

- зобов`язати Дрогобицьку міську раду Львівської області на найближчій (наступній) сесії Дрогобицької міської ради Львівської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1197 кв.м. на АДРЕСА_1 для індивідуального садівництва, відповідно до поданої нею заяви від 04.09.2019.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач звернувся до Дрогобицької міської ради Львівської області з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1197 кв.м. на АДРЕСА_1 для індивідуального садівництва та додав графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Однак, п. 1.18 рішення 57 сесії VII скликання Дрогобицької міської ради від 22.10.2019 року № 1991 «Про відмову у наданні дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, у продовженні терміну дії рішення» позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1197 кв.м. на вул. Шептицького у м. Дрогобич для індивідуального садівництва. Вважає, що рішення 57 сесії VII скликання Дрогобицької міської ради від 22.10.2019 № 1991 «Про відмову у наданні дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, у продовженні терміну дії рішення» в частині відмови позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1197 кв.м. на вул. Шептицького у м. Дрогобич для індивідуального садівництва, є протиправним, та таким, що порушує конституційні права в частині реалізації права на землю, оскільки відповідач жодним чином не вказав, з яких підстав прийнято вказане рішення.

Ухвалою суду від 26.11.2019 відкрито провадження у справі.

Представник відповідача проти позову заперечив, подав відзив на позовну заяву в якому зокрема зазначено, що суть позовних вимог ОСОБА_1 зводиться до оскарження рішення Дрогобицької міської ради, яким вирішувалося питання щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для садівництва. Тобто вважає, що між сторонами у справі існує спір про право, тобто приватноправовий спір, який підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства та покликається на висновки Великої Палати Верховного Суду виклала у постановах від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18), від 04 вересня 2019 року у справі № 599/567/17 (провадження № 14-376цс19), 16 жовтня 2019 року у справі № 164/409/17 (провадження № 14-366цс19) у подібних правовідносинах.

29.12.2019 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що у вищевказаних справах Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для визначення як адміністративного спору, пов`язаного із правовідносинами щодо набуття у власність (приватизацією) громадянами земельних ділянок, які перебували у їх правомірному користуванні (на них знаходили належні на праві власності житлові будинки, будівлі або споруди), які регулюються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, належним чином повідомлений про розгляд справи, 04.02.2020 подав клопотання вх.№446ел на електронну адресу суду про відкладення розгляду справи, однак таке подано без дотримання форми, визначеної частиною другою статті 160 та пункту 15 Розділу Перехідні положення КАС України, не підписане за допомогою електронного цифрового підпису (ЕЦП) представника відповідача. Суд не бере до уваги вказане клопотання, більше того, таке представником відповідача подано повторно.

Суд заслухав пояснення представника позивача, з`ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а також ті, які мають значення для вирішення справи, повно, всебічно та об`єктивно дослідив докази у справі, та

встановив:

ОСОБА_1 04.09.2019 звернулася із заявою до Дрогобицької міської ради Львівської області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1197 кв.м. на АДРЕСА_1 для індивідуального садівництва з доданими графічними матеріалами, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с.15).

Відповідач відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу відповідно до витягу рішення 57 сесії VII скликання Дрогобицької міської ради від 22.10.2019 року № 1991 «Про відмову у наданні дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, у продовженні терміну дії рішення» (а.с.16).

Позивач не погоджуючись з діями відповідача звернувся до суду за захистом свої прав та інтересів з даною позовною заявою.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Статтею 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені ст. ст. 118, 122, 123 Земельного кодексу України.

Частиною 1, 4 статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом "в" частини 3 статті 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 118 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Судом з матеріалів справи встановлено, що позивач дотримався передбачених ч. 6 ст. 118 ЗК України вимог до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ведення садівництва, а саме додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, зазначено цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри, долучив копію паспорта (а.с.11-15).

Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 вказаного Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказана норма кореспондує ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, згідно з якою відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17, від 27 березня 2018 року в справі № 463/3375/15-а, від 10 липня 2018 року в справі № 806/3095/17.

Згідно з змістом витягу рішення 57 сесії VII скликання Дрогобицької міської ради від 22.10.2019 року № 1991 «Про відмову у наданні дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, у продовженні терміну дії рішення» судом встановлено, що відповідач не навів жодної підстави для відмови позивачу у наданні вказаного дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки (а.с.16).

Отже, підстав для відмови у наданні відповідачем дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва згідно поданої позивачем заяви від 04.09.2019, судом не встановлено, а такими підставами могли бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Зазначені підстави, як наведено вище, регламентовані положеннями ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України.

Про виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зазначено в Ухвалі Конституційного Суду України "Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України" від 29 вересня 2015 року N 44-у/2015 (Справа N 2-40/2015).

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 19.01.2016 року (справа №824/167/15-а/21-3690а15).

Суд вважає безпідставним покликання відповідача на те, що даний спір має приватноправовий характер і повинен вирішуватися за правилами цивільного судочинства, враховуючи наступне.

Вирішуючи публічно-правовий спір, суд повинен встановити, в чому полягає порушення прав позивача рішеннями відповідача.

Виходячи з приписів статей 116, 118 ЗК України, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.

Суд зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою з приводу відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування (оренду).

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 10 грудня 2013 року (справа № 21-358а13) та від 07 червня 2016 року (справа №21-1391а16).

Передача земельних ділянок в користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання (стаття 123 ЗК України ).

Якщо ж особа звертається до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідне рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 30 травня 2018 року у справі № 826/5737/16, від 13 червня 2018 року у справі № 307/2765/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 463/1865/17, від 15 травня 2019 року у справі № 729/608/17, від 15 травня 2019 року у справі № 352/1414/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 749/942/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 620/3487/18 та інших.

Щодо покликань відповідача у відзиві на позовну заяву на висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 04 вересня 2019 року у справі № 599/567/17, від 16 жовтня 2019 року у справі № 164/409/17 суд звертає увагу відповідача, що у вищевказаних справах Велика Палата Верховного Суду зробила висновки щодо застосування норм права не у подібних правовідносинах, які розглядаються у даній справі.

Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для визначення як адміністративного спору, пов`язаного із правовідносинами щодо набуття у власність (приватизацією) громадянами земельних ділянок, які перебували у їх правомірному користуванні (на них знаходили належні на праві власності житлові будинки, будівлі або споруди), які регулюються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України.

Отже, висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постановах від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 04 вересня 2019 року у справі № 599/567/17, від 16 жовтня 2019 року у справі № 164/409/17, не підлягають застосуванню до правовідносин у даній справі.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення 57 сесії VII скликання Дрогобицької міської ради від 22.10.2019 № 1991 «Про відмову у наданні дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, у продовженні терміну дії рішення» в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1197 кв.м. на АДРЕСА_1 для індивідуального садівництва, винесене не на підставі, що передбачені чинним законодавством, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Дрогобицької міської ради Львівської області на найближчій (наступній) сесії Дрогобицької міської ради Львівської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1197 кв.м. на АДРЕСА_1 для індивідуального садівництва, відповідно до поданої нею заяви від 04.09.2019, суд зазначає наступне.

Земельним кодексом визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З огляду на положення статті 123 Земельного кодексу України суд зазначає, що неправомірною є відмова відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав інших, ніж передбачено законом.

Проте, відповідачем не було наведено підстав, визначених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.

Повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у цій справі, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

У спірних правовідносинах відповідач не навів обставин, що слугували підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

З урахуванням наведеного, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про видачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Такий висновок відповідає викладеному Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 20 серпня 2019 року справа №813/2273/18 адміністративне провадження №К/9901/68865/18.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Враховуючи вищевказане, з метою захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати Дрогобицьку міську раду Львівської області на найближчій (наступній) сесії Дрогобицької міської ради Львівської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.09.2019 та вирішити питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1197 кв.м. на АДРЕСА_1 для індивідуального садівництва, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.

У відповідності до вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача належить задовольнити частково.

На підставі ч. 1 ст. 139 КАС України судові витрати належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ухвалив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення 57 сесії VII скликання Дрогобицької міської ради від 22.10.2019 № 1991 «Про відмову у наданні дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, у продовженні терміну дії рішення» в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1197 кв.м. на вул. АДРЕСА_1 для індивідуального садівництва.

3. Зобов`язати Дрогобицьку міську раду Львівської області (пл. Ринок, 1, м. Дрогобич, Львівська область, 82100; код ЄДРПОУ: 04055972) на найближчій (наступній) сесії Дрогобицької міської ради Львівської області розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від 04.09.2019 та вирішити питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1197 кв.м. на АДРЕСА_1 для індивідуального садівництва, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з Дрогобицьку міську раду Львівської області (пл. Ринок, 1, м. Дрогобич, Львівська область, 82100; код ЄДРПОУ: 04055972), за рахунок бюджетних асигнувань, судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 10.02.2020.

Суддя Коморний О.І.