Рішення № 87467671, 15.01.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2020 року Справа № 176/2199/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

02 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.11.2017 року за №402-04, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно в розмірі 40 083,75 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що отримав від відповідача податкове повідомлення-рішення про визначення суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки від 06.11.2017 р. за № 402-04 у розмірі 12 285,36 грн. за 2015 рік та 27 798,39 грн. за 2016 рік, усього на суму 40 083,75 грн.

Позивач вважає вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, так як відповідачем порушено строк направлення (вручення) Рішення, оскільки закон покладає на контролюючий орган обов`язок здійснити це до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), надіслання (вручення).

Оскільки відповідачем було визначено податкове зобов`язання та складено Рішення 06.11.2017 року, то при аналізі Рішення необхідно керуватися податковим законодавством, що діяло на дату його складання.

Відтак, стаття 266 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на дату формування Рішення) не містила підстав для нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки після спливу терміну направлення (вручення) податкового повідомлення-рішення до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

До того ж, ст. 102 ПК України не передбачає порядок (строки) нарахування податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Таке положення було прийнято Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» №2245-VІІІ від 07.12.2017 року, який набрав чинності з 01.01.2018 року.

Позивач оскаржував податкове повідомлення-рішення від 06.11.2017 року за №402-04 в адміністративному порядку, однак скарга позивача залишена без задоволення, а рішення без змін.

Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2018 року адміністративний позов передано на розгляд Дніпропетровському окружному адміністративному суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року прийнято до свого провадження адміністративну справу №176/2199/18 та вирішено розглядати у порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи.

04 грудня 2019 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позовних вимог позивача, зазначивши, що наявність затримки у формуванні податкового повідомлення-рішення не впливає на обов`язок позивача сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і не є підставою для визнання такого рішення протиправним та для його скасування.

Крім того, відповідач стверджує, що доводи позивача щодо відсутності правових підстав для винесення податкового повідомлення-рішення у 2017 році за 2015 та 2016 роки є необгрунтованими, адже на час винесення податкового повідомлення-рішення норма, на яку посилається позивач, не містила застережень щодо відсутності повноважень контролюючого органу нарахувати правове зобов`язання з податку на нерухоме майно, а з 01.01.2018 року таку норму було тільки більш конкретизовано.

17 грудня 2019 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що відповідач порушив також процедуру прийняття самого рішення.

Оскаржуване рішення прийнято 06.11.2017 року за базовий податковий період 2015 р. та 2016 р., що є грубим порушення пп. 266.7.2. п. 266.7. ст. 266 ПК України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Так, 06.11.2017 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області було прийнято податкове повідомлення-рішення №402-04, згідно якого ОСОБА_1 - позивачу визначено суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 12 285,36 грн. за 2015 рік та 27 798,39 грн. за 2016 рік, усього на суму 40 083,75 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення позивач отримав 12 червня 2018 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Не погодившись із винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до ДФС України.

Рішенням про результати розгляду скарги від 31.08.2018 року ДФС України скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області - без змін.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України - далі ПК України.

Відповідно до п. п. 266.7.2 п.266.7 ст. 266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцезнаходженням об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Згідно з п.п. 266.10.3. п.266.10 ст.266 ПК України податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

Положення п.102.1 ст.102 ПК України передбачають, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Суд має зазначити, що затримка у надсиланні (врученні) відповідачем у встановлений п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України строк оскаржуваного податкового повідомлення-рішення - до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), може свідчити лише про процедуру їх направлення (вручення), яка не змінює суті спірних рішень та не повинна сприйматись як безумовна підстава для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, для його скасування.

Якщо податкове повідомлення-рішення прийняте контролюючим органом у межах компетенції та з його форми можна чітко встановити його зміст, згідно з яким визначено грошове зобов`язання платника податків, суму такого зобов`язання, таке рішення є правомірним, навіть у разі, коли порушено строки його надсилання (вручення), передбачені Податковим кодексом України.

Сам факт затримки контролюючим органом строків направлення податкового повідомлення-рішення не може бути підставою для звільнення платника податку від обов`язку щодо своєчасної сплати суми податку. У будь-якому випадку порушення строку направлення податкового повідомлення-рішення само по собі не впливає на його законність.

Зазначена позиція підтверджується судовою практикою, зокрема постановою Верховного Суду від 13.02.2018 року по справі № 820/1975/17.

Таким чином, наявність затримки у формуванні податкового повідомлення-рішення не впливає на обов`язок позивача сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і не є підставою для визнання такого рішення протиправним та для його скасування.

Суд вважає доводи позивача щодо відсутності правових підстав для винесення податкового повідомлення-рішення у 2017 році за 2015 та 2016 роки необгрунтованими, адже на час винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення норми податкового законодавства не містили застережень щодо відсутності повноважень контролюючого органу нарахувати правове зобов`язання з податку на нерухоме майно, а з 01.01.2018 року таку норму було тільки більш деталізовано.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи, що протягом судового розгляду справи відповідач довів правомірність оскаржуваного рішення, суд не вбачає законних підстав для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.М. Олійник