Рішення № 87460942, 24.01.2020, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 467/185/19

2/467/5/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.2020 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Явіци І.В.

за участю секретаря судового засідання Андросової А.В.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Рибакової Л.А .

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вісла" про розірвання договору оренди землі та стягнення орендної плати, -

ВСТАНОВИВ :

Вимоги позивача та доводи на їх обґрунтування

Звертаючись із вказаним позовом до суду, позивач посилався на те, що належна йому на праві власності земельна ділянка площею 7,12 га, яка розташована в межах території Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, на даний час перебуває в оренді ТОВ "Агрофірма "Вісла" на підставі Договору оренди землі, що був зареєстрований 29 травня 2006 року в Миколаївській регіональній філії №5.

До 2016 року, як указує позивач, відповідач свої зобов`язання за договором виконував належно, проте, у 2017 та 2018 роках він не отримав орендної плати на загальну суму 9 502, 64 грн., тобто по 4 751,32 грн. за кожен рік, що є істотним порушенням як його прав, і, відповідно, підставою для розірвання договору оренди.

За таких обставин, позивач зажадав від суду стягнення заборгованості за орендною платою за 2017 - 2018 роки у розмірі 9 502, 64 грн., пені за прострочення виплати орендної плати у розмірі 2 147, 58 грн. за період з 01 січня 2018 року до 06 лютого 2019 року, тобто до дня звернення до суду із цим позовом, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, як те передбачено п. 14 Договору оренди землі, інфляційних втрат у розмірі 352,05 грн. за період з 01 січня 2018 року по 06 лютого 2019 року та 3 % річних у розмірі 185, 88 грн. за аналогічний період, а також розірвання договору оренди землі, укладеного між ним та відповідачем, який був зареєстрований 29 травня 2006 року за № 040600500580 і, відповідно, стягнення на його користь сплачених ним судових витрат, як то, судового збору і витрат на правову допомогу.

Процесуальні дії у справі

Підготовче провадження за цими вимогами було відкрите ухвалою судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 13 лютого 2019 року після усунення недоліків позовної заяви згідно із ухвалою судді цього ж суду від 08 лютого 2019 року.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 квітня 2019 року підготовче провадження було закрите, а справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 04 червня 2019 року за клопотанням представника відповідача витребувано докази, а ухвалою цього ж суду від 24 червня 2019 року в судове засідання викликано для допиту свідка, заявленого представником відповідача.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 08 липня 2019 року за клопотанням представника відповідача повторно витребувано докази.

Ухвалою, постановленою в судовому засіданні 17 вересня 2019 року прийнято відмову представника відповідача від виклику та допиту заявленого нею свідка.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 22 листопада 2019 року постановлено викликати та допитати свідка, заявленого позивачем.

Втім вказаний свідок до суду не з`явився, у той час, як позивач не наполягав на його повторному виклику.

Позиція учасників справи та їхнє вступне слово

В судовому засіданні позивач свій позов підтримав повністю, просив його задовольнити та пояснив суду, належна йому на праві власності земельна ділянка наразі перебуває у відповідача в оренді на підставі Договору оренди землі, що був зареєстрований у 2006 році.

В подальшому додатковим договором строк дії оренди було збільшено.

У листопаді 2017 року він звернувся до відповідача із заявою про виплату орендної плати, оскільки для поховання дядька необхідні були кошти, однак йому було відмовлено.

Хоча, він звертався за отриманням орендної плати за ту земельну ділянку, яку успадкував після смерті дядька, проте, ще тоді надав відповідачу номер своєї банківської картки аби останній перерахував орендну плату на неї.

Повторно щодо виплати йому орендної плати він звернувся до відповідача у квітні 2018 року, проте, директор ТОВ "Агрофрма "Вісла" наказав не видавати йому плату доти, поки він не укладе нові договори.

При цьому, протягом усього часу дії договору з відповідачем він отримував орендну плату в приміщенні ТОВ "Агрофірма Вісла", однак, плату за 2017 та 2018 роки відповідач переказав йому через "Укрпошту", від якої, у свою чергу, він ніяких повідомлень не отримував, а тому про необхідність забрати її у відділенні нічого не знав. При цьому, його не було повідомлено про можливість отримати належні йому виплати у відділенні поштового зв`язку, ані відповідачем, ані поштаркою.

Позивач, до того ж вказував, що у нього відсутня поштова скринька, у той час, як будь - яких повідомлень від поштового відділення у воротах паркану він не знаходив, а тому від отримання орендної плати не ухилявся.

Він не з`ясовував у відповідача причини невиплати належних йому орендних платежів, оскільки звертався раніше і йому було відмовлено. Крім цього, вимагати виплати орендної плати є його правом, а не обов`язком.

При цьому, позивач посилався на те, що відповідач мав змогу сплатити йому орендну плату за 2017 та 2018 роки на його картковий рахунок, який є дійсним і про який відповідачу було відомо, позаяк, він особисто вказував його у письмовій заяві ще у 2017 році.

В ході розгляду справи, крім цього, позивач повідомив суд, що отримав орендну плату від відповідача за 2019 рік, а дещо пізніше, у січні 2020 року, отримав ще й заборгованість за 2017 - 2018 роки.

Усі ці платежі були перераховані відповідачем на його картковий рахунок, який він повідомляв ще у 2017 році.

Однак, позивач вказав, що хоча відповідач й сплатив йому заборгованість із орендної плати, але він не бажає підтримувати із ним орендні відносини і наполягає на розірванні договору, позаяк, його права були порушені неотриманням належних йому платежів протягом двох років поспіль.

При цьому, позивач просив суд не стягувати з відповідач орендну плату за 2017 та 2018 роки, так як остання наразі виплачена.

Представник позивача позов підтримав з підстав, що викладені у ньому, просив його задовольнити та пояснив суду, що позивач не отримував орендної плати за 2017 та 2018 роки, що є систематичною її несплатою з боку відповідача, і , відповідно підставою для розірвання договору оренди землі.

Так, згідно п. 11 договору оренди землі, що укладений між позивачем та відповідачем, останній повинен був сплатити орендну плату у строк до 31 грудня кожного року. Та оскільки позивач не отримував жодних виплат у 2017 та 2018 роках, то відповідач прострочив зобов`язання, починаючи з 01 січня 2018 року.

При цьому, відповідач здійснив переказ орендної плати через відділення "Укрпошти", однак, в порушення п.21 постанови КМУ № 1270 "Про надання послуг поштового зв`язку" позивач жодного повідомлення чи то запрошення отримати належні йому кошти у поштовому відділенні не отримував.

Крім цього, відповідач не вказав у переказі номеру телефону позивача, а тому відповідні смс- повідомлення від поштового відділення позивачу також не надходили.

Відповідно, позивач не знав про можливість отримання орендної плати ані за 2017, ані 2018 роки на відділенні «Укрпошти», у той час, як він не зобов`язаний з`ясовувати у відповідача причини її невиплати.

При цьому, відповідач не надав будь - яких доказів того, що позивач відмовився від отримання виплати, а так само і доказів того, що працівники "Укрпошти" належно повідомили його про необхідність отримання орендної плати саме у відділення поштового зв`язку.

До того ж, коли кошти повернулись до відповідача, він не ужив жодних заходів щодо їх повторної сплати, так як само як жодних дій щодо з`ясування причин невручення позивачу грошового переказу.

Крім цього, представник позивача вказував на необхідності стягнення пені з відповідача, що передбачено п.14 Договору оренди землі, а також 3 % річних та інфляційних втрат на підставі положень ч.2 ст. 625 ЦК України, згідно із наданими розрахунками, за період з 01 січня 2018 року, тобто початку строку прострочення, і до 06 лютого 2019 року, тобто до моменту пред`явлення цього позову до суду.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила та пояснила, що дійсно між позивачем та ТОВ "Агрофірма "Вісла" укладено Договір оренди землі. У 2017 та 2018 роках позивачу була сплачена орендна плата у грошовій формі шляхом грошового електронного переказу через відділення, яке обслуговує місце проживання відповідача.

Зокрема, між ТОВ "Агрофірма "Вісла" та АТ "Укрпошта" було укладено договір щодо пересилання орендодавцям орендної плати, на підставі якого оператором поштового зв`язку виконувались грошові перекази усім орендодавцям, а не лише позивачу.

Відповідач не повідомляв орендодавців про зміну способу виплати орендної плати, позаяк, уклавши із АТ «Укрпошта» вказаний договір, цей обов`язок покладався на його працівників.

Так, відповідачем сплачувалась належна позивачу орендна плата, як у 2017 році, так і у 2018 році шляхом здійснення поштового переказу через відділення АТ «Укрпошта», яке обслуговує місце проживання позивача.

Тому, отримавши на ім`я позивача грошовий переказ, саме поштове відділення зобов`язувалось повідомити ОСОБА_1 про його наявність та необхідність отримати.

При цьому, докази того, що листоноша вручила позивачу повідомлення про наявність на його ім`я потового переказу відсутні. Проте, є належні докази того, відповідач здійснив переказ орендної плати, що підтверджується списками згрупованих електронних поштових переказів.

До того ж, рішення про виплату орендної плати шляхом її переказу було прийняте відповідачем щодо усіх орендодавців, а не лише щодо позивача, а тому з боку ТОВ "Агрофірма "Вісла" були учинені всі дії щодо сплати позивачу належної йому орендної плати. У той час, як сам позивач не був позбавлений можливості звернутись до відповідача та з`ясувати причини неотримання орендної плати.

Представник відповідача також вказувала, що частина переказаних коштів, спрямована на виплату орендної плати, дійсно була повернута на рахунки відповідача, як така, що не отримана орендодавцями, проте, хто із них конкретно її не отримав неможливо було встановити.

Наразі позивачу виплачена орендна плата за 2019 рік, а також погашена заборгованість за 2017 - 2018 роки шляхом її перерахування на його картковий рахунок, відомості про який у відповідача наявні.

До того ж орендну плату за 2017 - 2018 роки сплачено позивачу у більшому розмірі, аніж ним заявлено у позові.

Щодо наведених у позовній заяві розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат, то представник відповідача їх заперечила, посилаючись на відсутність прострочення з вини відповідача.

Але будь - яких розрахунків згідно із ст. 625 ЦК України, які б спростували розрахунки, що були надані позивачем, не надала.

У відзиві на позов представник відповідача посилався на те, що викладені у позовні заяві доводи позивача не відповідають дійсності, оскільки ТОВ «Агрофірма «Вісла» повністю виконано свій обов`язок, виплативши позивачу орендну плату за 2017 рік у розмірі 18 358,96 грн. і за 2018 рік у розмірі 18 356, 31 грн., шляхом здійснення поштового переказу, що підтверджується даними списків згрупованих поштових переказів.

У письмових поясненнях по справі представник відповідача посилалась на те, що спосіб і місце виконання зобов`язання у частині сплати орендної плати у договорі не встановлені, а тому належним місцем виконання зобов`язання є місце проживання позивача.

Тому відповідачем за місцем проживання позивача здійснено поштовий переказ орендної плати за 2017 рік розмірі 18 358,96 грн. та за 2018 рік у розмірі 18 856, 31 грн., що підтверджується списком згрупованих поштових переказів.

Як у подальшому стало відомо відповідачу із відповіді філії «Кіровоградська дирекція» АТ «Укрпошта», повідомлення про наявність поштового переказу на ім`я позивача не було вручене у зв`язку з його відсутністю вдома, а тому воно було залишене у воротах паркану через відсутність поштової скриньки.

Повторне повідомлення також було залишене листоношею 26 лютого 2019 року у воротах паркану, однак, позивач у встановлений термін за отримання поштового переказу не з`явився, а тому його було повернуто відправнику.

За таких обставин, відповідач надав усі належні докази на підтвердження факту виконання своїх договірних зобов`язань та вчинення дій по внесенню орендної плати за 2017 -2018 роки, у той час, як позивач згідно із положеннями ст. 23 Закону України «Про поштовий зв`язок» зобов`язаний установити і утримувати абонентську поштову скриньку, а у разі відсутності такої нести ризик неотримання поштових повідомлень.

Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин з посиланням на докази, у тому числі й на докази, що відхилені судом та мотиви їх відхилення, а також оцінка аргументів, наведених учасникам справи

У свою чергу, суд, заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши надані позивачем та його представником докази, оцінивши їх з точки зору належності і допустимості, також достатності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні доказів, з огляду на правову аксіому «Atrium habet se intromittere indicia prae se» (суд має справу з тими доказами, які перед ним), керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, зробив такі висновки.

Так, суд установив, що позивачу на праві власності належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,12 га, яка розташована на території Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії І - МК

№ 019164, виданому Новоселівською сільською радою народних депутатів 29 грудня 2001 року.

Права власності позивача на земельну ділянку, крім цього, підтверджено даними з Державного земельного кадастру, зокрема, щодо кадастрового номера земельної ділянки 4820382600:08:000:0021, а також з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Між позивачем та відповідачем було укладено Договір оренди землі, зареєстрований 29 травня 2006 року у книзі державної реєстрації договорів оренди в Миколаївській регіональній філії № 5 ДП «Центр державного земельного кадастру» за № 040600500580, за яким позивач передав відповідачу вказану земельну ділянку у строкове платне користування.

Так, згідно п. 8 договору оренди землі, його було укладено на десять років, а орендна плата згідно п. 9 вноситься орендарем у розмірі 1,7 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначеної у п.5 цього договору ( 22 566, 84 грн.).

При цьому, сторони у п. 11 договору погодили, що орендна плата за звітний рік виплачується орендарем орендодавцю до 31 грудня звітного року.

Відповідно до Акту про передачу та прийом земельної ділянки (без зазначення дати) позивач передав земельну ділянку відповідачу, закріпивши її межі в натурі межовими знаками.

Втім, сторони факту передачі земельної ділянки не оспорювали, а тому фактичне користування з боку відповідача нею судом під сумнів не ставиться.

Додатковим договором № 228 до Договору оренди землі № 228 від 29 травня 2006 року, сторони домовились викласти п.п. 8,9 у новій редакції, зокрема, погодивши, що договір укладено на 15 років, а з 01.01.2008 року орендна плата становить 2,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка на дату укладення додаткового договору становить 1 439, 25 грн. Орендна плата за умова додаткового договору повинна була вноситись орендарем щорічно у грошовій або натуральній формі.

Вказані умови сторони переглянули повторно, уклавши 17 липня 2008 року Додатковий договір № 212 до Договору оренди землі № 228 від 29 травня 2006 року, згідно якого п.п.8,9 виклали так, що договір укладено на 25 років, а орендна плата становить 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки і на дату укладення цього договору складає 2 367, 71 грн., за винятком 2008 року.

Таким чином, між сторонами склались правовідносини з приводу найму (оренди) земельної ділянки, які відповідно до положень ч.2 ст. 792 ЦК України регулюються законом.

У свою чергу, спеціальним законом, який регулює відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV ( з наступними змінами і доповненнями) (далі - Закон України «Про оренду землі).

За змістом ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Так, згідно із ч.1, 2 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

А розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Водночас, сам договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства ( ст. 13 Закону України «Про оренду землі»).

А за правилом, установленим ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, у той час, як зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться ( ч.1 ст. 526 ЦК України).

Отже, виходячи із умов Договору оренди землі, що укладений між сторонами, та з урахуванням наведених вище правових норм, відповідач має перед позивачем обов`язок сплатити останньому орендну плату в обумовленому розмірі у строк до 31 грудня кожного року.

Тож, на виконання такого, відповідач 24 вересня 2017 року шляхом поштового електронного переказу перерахував позивачу орендну плату за 2017 рік у розмірі 18 358,96 грн.

Аналогічним чином, тобто, шляхом поштового електронного переказу, відповідач здійснив перерахунок орендної плати на ім`я позивача за 2018 рік у розмірі 18 856, 31 грн.

Вказане підтверджується списками згрупованих поштових переказів електронних (форма №103-1).

З цих підстав представник відповідача, посилаючись на виконання відповідачем свого обов`язку у частині сплати позивачу орендної плати за 2017 та 2018 роки, просила у задоволенні позову відмовити.

При цьому, представник вказувала, що між відповідачем та ПАТ «Укрпошта» 01 лютого 2018 року було укладено договір про надання послуги з пересилання поштових переказів, відповідно до умов якого саме відділення поштового зв`язку, яке отримало грошовий переказ, зобов`язувалось здійснити належне повідомлення адресата про наявність на його ім`я грошового переказу.

Тому відповідати за дії працівників відділення поштового зв`язку відповідач не може, у той час як свій обов`язок зі сплати орендної плати він виконав, відправивши на ім`я позивача відповідні грошові перекази.

Згідно наявної у матеріалах справи інформації, наданої АТ «Укрпошта» від 25.06.2019 року на виконання ухвали суду про витребування доказів, поштовий переказ від 19 лютого 2019 року № 138 на ім`я ОСОБА_1 у розмірі 18 856, 31 грн. надійшов до ПВПЗ №10, яка обслуговує с. Нововселівку, 21 лютого 2019 року та цього ж дня був виданий листоноші для доставки. Однак переказ виплачений не був у зв`язку з відсутністю адресата вдома, а так як у нього відсутня поштова абонентська скринька, то повідомлення про надходження поштового переказу було вкладено у ворота паркану.

Повторне повідомлення було залишено у воротах паркану позивача 26 лютого 2019 року. Однак, оскільки адресат за одержанням поштового переказу не звернувся протягом установленого терміну, то його було повернуто відправнику 26 березня 2019 року за закінченням терміну зберігання.

Щодо пересилання та доставки переказу за 2017 рік, то АТ «Укрпошта» відповідь надало, посилаючись на сплив строку для прийняття заяв.

Повторне витребування інформації стосовно доставки переказу на ім`я позивача за 2017 рік результату не дало, позаяк, утримувач інформації зіслався на норми Положення про поштовий переказ, що затверджене наказом УДППЗ «Укрпошта» 31 травня 2010 року за № 275, у частині термінів зберігання бланків вхідних та виплачених поштових переказів.

Тож, позивач, посилаючись на те, що жодних повідомлень від відділення поштового зв`язку та від відповідача про наявність на його ім`я грошових переказів не отримував, ані у 2017 році, ані у 2018 році, просив Договір оренди землі розірвати.

Представник відповідача, у свою чергу, стверджувала те, що договором оренди землі, укладеним із позивачем, не передбачено спосіб та місце виконання зобов`язання зі сплати орендної плати, а тому належним місцем виконання такого роду зобов`язання є місце проживання позивача, за яким відповідач й сплатив орендну плату, здійснивши за адресою позивача грошовий переказ у 2017 та 2018 роках.

А тому, на думку представника відповідача, відповідачем надано усі належні докази на підтвердження факту виконання договірних зобов`язань та вчинення дій щодо виплати позивачу орендної плати за 2017 та 2018 роки.

Однак, суд не може повністю погодитись із цими доводами, зокрема, через таке.

Відповідно до положень ч.1 ст. 532 ЦК України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі.

Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться, серед іншого, за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора ( п.4 ч.1 ст. 532 ЦК України).

При цьому, зобов`язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту ( ч.2 ст. 532 ЦК України).

Та як установив суд, виходячи із змісту Договору оренди землі, місце виконання грошового зобов`язання із сплати орендної плати у ньому дійсно не установлено, а тому відповідач (боржник) здійснив дії, направлені на виконання грошового зобов`язання, за місцем проживання позивача (кредитора).

Однак, як стало відомо відповідачу у подальшому, орендна плата ані за 2017, ані за 2018 роки не була прийнята позивачем шляхом отримання грошового переказу, а тому остання була повернута на адресу відповідача.

Разом із цим, на підставі ч.1 ст. 537 ЦК України, боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: 1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; 2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; 3) відсутності представника недієздатного кредитора.

При цьому, нотаріус повідомляє кредитора у порядку, встановленому законом, про внесення боргу у депозит ( ч.2 ст. 537 ЦК України).

Зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №183/1749/17 вказав на те, що для відмови у розірванні договору оренди землі з підстав систематичної несплати орендної плати орендар має довести виконання обов`язку із сплати орендної плати, у тому числі шляхом вчинення дій, спрямованих на виконання грошового зобов`язання за договором оренди землі шляхом внесення їх кредитору за місцем його проживання або шляхом внесення боргу у депозит нотаріуса.

Однак, у цьому випадку відповідач дійсно надав належні і допустимі докази того, що він вчинив дії, спрямовані на виплату позивачу орендної плати за місцем проживання останнього як за 2017 рік, так і за 2018 рік, позаяк, відправляв її поштовим переказом на ім`я позивача.

При цьому, суд звертає увагу, що умовами договору між позивачем та відповідачем не визначено способу, за яким орендна плата має бути сплачена, а тому відповідач мав право самостійно обирати спосіб виплати грошового зобов`язання, у тому числі, у через здійснення поштового переказу.

Між тим, будь - яких доказів того, що відповідач ужив усіх можливих дій, спрямованих на виконання свого грошового зобов`язання, у тому числі, й шляхом внесення орендної плати в депозит нотаріуса, у розпорядження суду надано не було.

Так само, як і доказів неможливості сплатити борг у такий спосіб.

До того ж, позивач 16 листопада 2017 року звертався до відповідача із заявою про виплату йому заборгованості із орендної плати, вказавши у ній свої банківські реквізити, на які вона має змогу бути сплачена.

І не має правового значення та обставина, що ця заява стосувалась виплати орендної плати за користування іншою земельною ділянку, аніж та, про яку йдеться у позовній заяві, оскільки, наявність у відповідача даних про банківські реквізити позивача давала йому змогу здійснити виплату орендної плати за користування будь - якою земельною ділянкою позивача. Принаймні, після того, як не отримані позивачем кошти повернулись відповідачу.

Крім цього, в ході судового розгляду було установлено, що саме на вказаний позивачем у 2017 році номер рахунку йому було сплачено як орендну плату за 2019 рік, так і заборгованість за 2017-2018 роки.

Інакше кажучи, відповідач не вичерпав усіх можливих способів, як тих, що визначені законом, так і тих, що не суперечать йому, реально виконати своє грошове зобов`язання із сплати орендної плати позивачеві, оскільки достовірно знаючи, що останній не отримав своїх платежів за 2017 - 2018 роки, міг сплатити орендну плату шляхом її зарахування на його картковий рахунок або ж унести її на депозит нотаріуса.

Принаймні, протилежного перед судом відповідач за допомогою визначених ЦПК України засобів доказування не довів.

Як наслідок, суд відхиляє доводи представника відповідача про дійсне підтвердження факту належного виконання грошового зобов`язання перед позивачем за договором оренди землі.

Відповідно, слід дійти висновку, що відповідач належно не виконав свого обов`язку із сплати орендної плати позивачу у 2017 та 2018 роках.

Водночас, згідно п. «д» ст. 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, серед іншого, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Згідно ч.3 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

На підставі ч.1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Системний аналіз зазначених положень законодавства та враховуючи врегулювання відносин, пов`язаних із орендою землі, зокрема, положеннями ЦК України, дає можливість дійти висновку, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом «д» статті 141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно з якою необхідна наявність істотного порушення стороною договору.

У свою чергу, згідно із ч.2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У цьому контексті Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 вказав на те, що істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати

(два та більше випадки), оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оціночне поняття істотності порушення договору закон розкриває за допомогою терміну «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору, а сама істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Іншим критерієм істотності порушення договору у законі визначається термін «шкода», який слід тлумачити з урахуванням ч.2 ст. 22 ЦК України, а істотний негативний вплив на інтереси потерпілої сторони визначається виходячи із розміру завданої порушенням шкоди, який не дозволяє цій стороні очікувати при укладенні договору.

А тому слід установити не лише саму по собі істотність порушення умов договору, але й наявність шкоди, заданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та/або упущеної вигоди, а її розмір не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Тож, оцінюючи наслідки порушення відповідачем умов договору у контексті завданої тим самим шкоди, з точки зору її істотності для позивача, суд виходив із такого.

Зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, згідно із ч.1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» є однією із істотних умов договору.

А піддавши системному аналізу зміст ст.ст. 1,13 Закону України «Про оренду землі», слід зробити висновок, що основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у погодженому сторонами розмірі.

Водночас, згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі ( ч.3 ст 203 ЦК України).

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки та набути певних прав, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Водночас, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст. 203 ЦК України).

Як наслідок, позивач, уклавши із відповідачем Договір оренди землі, апріорі, розраховував на отримання орендної плати у строки та у розмірі, що визначені договором.

Тому неотримання ним орендних платежів, справляє суттєвий вплив на такого роду дохід, як орендна плата, яка, у свою чергу, є одним із засобів до існування.

Тому у світлі установлених судом фактичних обставин, виходячи із аналізу норм права, якими регулюються спірні правовідносини, суд констатує той факт, що позивач не отримав того, на що він розраховував при укладенні із відповідачем Договору оренди землі, тобто не отримав доходу у виді орендної плати два роки поспіль, що у даному випадку є істотним порушенням договору, яке завдало шкоди.

Зокрема, суд брав до уваги той факт, що відповідач знав про неотримання позивачем орендної плати за 2018 рік, принаймні, у березні 2019 року, однак здійснив виплату її заборгованості лише у січні 2020 року.

Стосовно факту неотримання позивачем орендної плати за 2017 рік, то відповідачу було це відомо ще раніше, однак, знову ж таки, заборгованість за орендною платою перед позивачем за 2017 рік була погашена також лише в січні 2020 року.

При цьому, суд приходить до висновку, що виплата заборгованості з орендної плати за 2017 - 2018 роки, яка у цій ситуації вже мала місце під час розгляду справи, не має правового значення у даному конкретному випадку.

Адже сам факт систематичного порушення умов договору оренди земельної ділянки щодо своєчасної сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору.

На таке, зокрема, вказав Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 477/1139/16-ц.

Тому, у світлі установлених фактичних обставин справи, суд приходить до висновку, що вимога про розірвання Договору оренди землі, укладеного між позивачем та відповідачем, підлягає до задоволення, а саме договір - розірванню через дійсність факту систематичної несплати (два рази) орендної плати за 2017 - 2018 роки.

При цьому, суд не вдається до оцінки дій працівників АТ «Укрпошта», позаяк, повернення відправнику (відповідачу) його поштового переказу з відміткою «За закінченням терміну зберігання», вже вказувало на необхідність з боку відповідача ужити заходів щодо сплати позивачу орендної плати іншим шляхом, у тому числі й шляхом її зарахування на його картковий рахунок або ж унесення в депозит нотаріуса.

У той час, як неналежне виконання листоношами обов`язку з повідомлення позивача про наявність грошового переказу, на що посилалась представник відповідача, не доведено перед судом беззаперечними і безсумнівними доказами, а тому суд, в силу дії норми ч.6 ст. 81 ЦПК України вказує, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Будь - яких достовірних даних про те, що позивач був належно поінформований про наявність на його ім`я грошових переказів у 2017 та 2018 роках в ході судового розгляду справи здобуто не було.

Відомості про залишення листоношею відповідних повідомлень у воротах паркану, ще не вказують на те, що вони дійсно були знайдені і отримані позивачем.

Тим більше, що відомостей про наявність таких повідомлень за 2017 рік суд не здобув.

Інакше кажучи, саме по собі відправлення повідомлення ще не вказує на поінформованість особи щодо його змісту.

А тому однозначно стверджувати про те, що позивач ухилявся від отримання орендної плати, а її повернення на адресу відправника (відповідача) було зумовлене не об`єктивними причинами, а його суб`єктивною поведінкою щодо отримання кореспонденції, не можна.

Та у будь - якому випадку, навіть якщо відповідач мав підстави припускати, що позивач ухиляється від отримання орендної плати, то він міг виконати своє грошове зобов`язання у порядку ст. 537 ЦК України, пункт другий якої якраз й регулює такий випадок або ж перерахувати її на картковий рахунок позивача.

Відносно тверджень представника відповідача про те, що позивач не звертався до відповідача та не вимагав сплати орендної плати, то суд зважає на те, що умовами укладеного між сторонами договору, таке визначено як право орендодавця ( п. 28 Договору оренди землі), а не його обов`язок, у той час, як зобов`язання сплатити її у строки, установлені договором, має саме відповідач.

Лист відповідача до позивача про можливість отримати орендну плату за 2017 - 2018 роки, який позивач дійсно отримав, також не може розцінюватись як вжиття належних заходів щодо виконання грошового зобов`язання з боку відповідача, з огляду ще й на те, що це повідомлення мало місце під час розгляду справи, тобто за умови прострочення з боку відповідача.

Зокрема, якщо у зобов`язанні установлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ( ч.1 ст. 530 ЦК України).

При цьому, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).

А порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Тож, факт прострочення виконання грошового зобов`язання дає суду підстави для застосування норми ч.2 ст. 625 ЦК України у межах, що заявлені позивачем.

Так, згідно вказаної правової норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У цьому випадку, позивач вказав, що орендна плата, виходячи із нормативно - грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням коефіцієнту індексації за 2017 та 2018 роки становить 9 502, 64 коп., тобто по 4 751, 32 коп. за кожен рік.

При цьому, ані нормативно - грошової оцінки земельної ділянки, ані визначеного позивачем розміру орендної плати за 2017 та 2018 роки, виходячи із вказаної позивачем нормативно - грошової оцінки ділянки, представник відповідача не оспорювала, а тому суд, розглядаючи спір в межах заявлених вимог, виходить із наданих позивачем розрахунків, у тому числі, й з визначеної ним нормативно грошової оцінки землі у 2017 - 2018 році.

Відповідно, суд, перевіривши алгоритм нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення з 01 січня 2018 року, виходячи із суми заборгованості з орендної плати, вважає наведені позивачем розрахунки обґрунтованими і правильними, у той час, як представник відповідача своїх розрахунків, які б спростовували ті, що надані позивачем, суду не представила.

Як наслідок, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача, згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 325,05 грн. та 3% річних у розмірі 185,88 грн. за період прострочення з 01 січня 2018 року і до 06 лютого 2019 року, тобто, у межах визначених позивачем.

Крім цього, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ч.1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею, зокрема, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

А тому, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення за кожних день прострочення, як те визначено у п. 14 Договору оренди землі, що укладений між сторонами.

Так як період прострочення, за твердженням позивача, мав місце з 01 січня 2018 року по 06 лютого 2019 року, то шляхом перевірки установлених НБУ облікових ставок за цей період, суд вважає вірним наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 2 147, 58 грн., який і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

При цьому, суд зауважує, що учасники справи не заявляли застсоування спеціальної позовної давності щодо стягнення пені, а тому сотання підлягає стягненню з 01 січня 2018 року, як те визначено позивачем.

Як наслідок, у контексті всього вищевикладеного, суд приходить до висновку, що права позивача є порушеними з боку відповідача у зв`язку із систематичною несплатою останнім орендної плати за 2017 та 2018 роки, а тому вони підлягають судовому захисту у спосіб, що запропонований позивачем, тобто шляхом розірвання договору оренди землі та застосування наслідків прострочення грошового зобов`язання, установлених п.14 вказаного договору та ч.2 ст. 625 ЦК України.

Разом із цим, не підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення орендної плати за 2017 - 2018 роки у розмірі 9 502, 64 грн., оскільки на час розгляду справи остання перерахована на картковий рахунок позивача, причому у більшому розмірі, аніж пред`явлено позивачем.

А тому правові підстави для задоволення цією вимоги відсутні, позаяк, це порушення усунуте відповідачем, про що суду надано належні докази.

При цьому, суд вважає за необхідне стягнути пеню та виплати, із числа передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, оскільки є дійсним сам факт прострочення з боку відповідача, у той час, як відповідач погасив перед позивачем заборгованість лише із самої орендної плати.

Відповідно, позов підлягає частковому задоволенню, а саме : з мотивів, що викладені судом вище, у даному випадку слід задовольнити вимоги про розірвання договору оренди землі, стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов`язання ( п. 14 договору), стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за період прострочення з 01 січня 2018 року до 06 лютого 2019 року, як те передбачено ч.2 ст. 625 ЦК України.

Однак, у задоволенні вимоги про стягнення орендної плати слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

За правилами ч.1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір у розмірі 959,64 грн., так як судом задоволено одну вимогу немайнового характеру та вимогу майнового характеру на 20,03 % від пред`явленої позивачем суми.

Стосовно вимоги про стягнення правової допомоги, то суд враховував таке.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц вказала на те, що склад та розмір витрат, пов`язаних із оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Але у цьому випадку, на підтвердження вказаних витрат позивачем надано лише Договір № 24 від 20 червня 2018 року та Додаткову угоду від 06 лютого 2019 року, яка, зокрема, містить відомості про те, що сума витрат на правову допомогу складає 6 300,00 грн., у той час, як фактично сплачено 6 000,00 грн.

Разом із цим, Додаткова угода, яка містить відомості про фактичну сплату витрат, не є тим документом, що оформлений у встановленому законом порядку саме для підтвердження дійсності факту її оплати, як то, принаймні, банківським документом.

До того ж, ані Договір про надання юридичних послуг № 24 від 20 червня 2018 року, ані Додаткова угода № 2 від 06 лютого 2019 року не містять у собі відомостей про те, що позивач поніс витрати на правову допомогу, яка надавалась йому в рамках саме цієї справи.

Відповідно, суд вважає, що розмір витрат на правову допомогу у цьому випадку не є підтвердженим за допомогою належних і допустимих доказів, а тому у стягненні цього роду витрат на користь позивача слід відмовити.

Про будь - які ніші понесені позивачем судові витрати докази суду не надавались.

З цих мотивів, керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вісла" про розірвання договору оренди землі та стягнення орендної плати - задовольнити частково.

Договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вісла», зареєстрований у книзі державної реєстрації договорів оренди в Миколаївській регіональній філії №5 29 травня 2006 року за № 040600500580, - розірвати.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вісла» на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 2 147 ( дві тисячі сто сорок сім) грн. 58 коп., інфляційні втрати у розмірі 352 (триста п`ятдесят дві) грн. 05 коп. та 3% річних у розмірі 185 (сто вісімдесят п`ять) грн. 88 коп.

У решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вісла» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 959 (дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн. 64 коп.

У стягненні витрат на правову допомогу - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду або через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Явіца