Рішення № 87448785, 06.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2020 року м. Київ № 640/24017/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві

третя особа Громадська організація "Український інститут з прав людини"

про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування постанов

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - відповідач), в якому просить: визнати дії старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Савчука К.П. щодо списання з рахунку Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" коштів в сумі 17 149,92 грн в рахунок виконавчого збору та витрат виконавчого провадження ВП №60215145 протиправними; визнати протиправними та скасувати постанови старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Савчука К.П. від 04 жовтня 2019 року ВП №60215145 про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору; судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2019 року у справі №826/14346/18, яким адміністративний позов задоволено повністю, а саме: визнано протиправними дії Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" щодо відмови в наданні Громадській організації "Український інститут з прав людини" інформації та копій документів у відповідь на запит на публічну інформацію від 04 липня 2018 року; зобов`язано Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надати Громадській організації "Український інститут з прав людини" інформацію та копії документів, у відповідь на запит на публічну інформацію від 04 липня 2018 року - виконано добровільно до відкриття виконавчого провадження №60215145. Вказане, на думку позивача, свідчить про відсутність підстав, визначених Законом України «Про виконавче провадження» як для відкриття виконавчого провадження №60215145 так і для винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

У відзиві на позов представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав, що виконавчий лист виданий Окружним адміністративним судом міста Києва у справі №826/14346/18 було оформлено відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», отже відповідно до статті 26 названого Закону відповідач був зобов`язаний відкрите виконавче провадження з примусового виконання такого виконавчого листа. Оскільки судове рішення у названій справі не виконано боржником (позивачем), було прийнято оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору.

В судове засідання 23 січня 2020 року жодна зі сторін не з`явились, хоча і були повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Постановою старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 04 жовтня 2019 року відкрито виконавче провадження №60215145 з примусового виконання виконавчого листа №826/14346/18, виданого 01 липня 2019 року Окружним адміністративним судом міста Києва, про зобов`язання Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» надати Громадській організації «Українській інститут з прав людини» інформацію та копії документів, у відповідь на запит на публічну інформацію від 04 липня 2018 року.

Також, постановою старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 04 жовтня 2019 року з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» стягнуто виконавчий збір в сумі 16 692,00 грн.

Незгода позивача із вказаними вище постановами зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року 1404-VIII (далі - Закону України «Про виконавче провадження»), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Вимоги до виконавчих документів визначені частиною 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження». Одночасно частиною 4 статті 4 названого Закону визначено підстави для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, а саме:

1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);

2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання;

3) боржника визнано банкрутом;

4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) юридичну особу - боржника припинено;

6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;

7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;

8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим;

9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.

Позивачем не наведено та судом не встановлено наявності підстав, визначених частиною 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», для повернення виконавчого листа 826/14346/18 виданого 01 липня 2019 року Окружним адміністративним судом міста Києва без виконання.

Відповідно до частини 4 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

З огляду на викладене, позов в частині визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Савчука К.П. від 04 жовтня 2019 року ВП №60215145 про відкриття виконавчого провадження є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Згідно з частинами 1, 3, 4, 5 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Отже, станом на час прийняття оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору відповідач діяв відповідно до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Проте, частиною 9 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Так, матеріалами справи підтверджено, що листом від 18 листопада 2019 року №14/5-859-19 позивач повідомив державного виконавця про виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2019 року у справі №826/14346/18, яким зобов`язано Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надати Громадській організації "Український інститут з прав людини" інформацію та копії документів, у відповідь на запит на публічну інформацію від 04 липня 2018 року.

Суд зауважує, що станом на час прийняття оскаржуваних постанов про відкриття виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору від 04 жовтня 2019 року та стягнення виконавчого збору (платіжна вимога від 17 жовтня 2019 року) відповідач не був обізнаний про вчинення позивачем дій щодо виконання названого судового рішення.

Одночасно суд звертає увагу, що частиною 9 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 названого Закону.

Проте, предметом розгляду даної справи є виключно постанови про відкриття виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору, а також дії щодо стягнення витрат виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

А відтак суд не надає правову оцінку наявності або відсутності підстав для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та, як наслідок, вирішення питання щодо наявності підстав для повернення позивачу стягнутої суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

В контексті наведеного суд зауважує, що належним способом захисту прав позивача в даному випадку є саме повернення позивачу стягнутої з нього суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Саме по собі визнання протиправними дій щодо винесення відповідної постанови та скерування платіжної вимоги не матимуть правовим наслідком відновлення прав позивача.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено наявності правових підстав для визнання неправомірними та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору від 04 жовтня 2019 року та дій щодо стягнення такого виконавчого збору з рахунків позивача, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов не підлягає задоволенню у повному обсязі.

Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко