Рішення № 87447364, 27.01.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.006007

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2020 року

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Сидор Н.Т.,

за участю секретаря судового засідання Колодій О.Р.,

представника позивача Іванова О.О.,

представник відповідача не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, в якій просить суд: визнати протиправним і скасувати рішення відповідача про коригування митної вартості товарів № UA209000/2019/000391/2 від 10.09.2019.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04 вересня 2019 року до Відділу митного оформлення №2 митного поста «Городок» подано митну декларацію №UA209190/2019/057773 разом з усіма необхідними документами. Митну вартість на товар заявлено за основним методом (за ціною договору) – 6 800 євро. За результатами перевірки митної декларації та доданих до неї документів відповідачем видано позивачу картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та винесено рішення про коригування митної вартості, де скориговано вартість автомобіля до 8900,00 євро. Втім, позивач зазначає, що під час митного оформлення товару ним подано всі необхідні документи, які відповідають вимогам ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України та чітко ідентифікують оцінюваний товар, не містять жодних розбіжностей щодо даних, які підлягають обчисленню при визначенні митної вартості, що дає можливість визначити митну вартість товару за першим методом визначення митної вартості - за ціною договору (контракту). У свою чергу, правильність визначення мною митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна неможливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем у рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2019/000391/2 від 10 вересня 2019 року, а тому висновки щодо документального не підтвердження мною митної вартості товару є необґрунтованими, а подальше коригування його вартості за допомогою іншого методу - протиправним.

Відповідач позов не визнає, позицію щодо позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву (вх. № 45676 від 03.12.2019). У поданому відзиві представник відповідача покликається на те, що при перевірці поданої позивачем митної декларації UA209190/2019/057773 від 04.09.2019 та документів, долучених до декларації, митним органом встановлено, що документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінюваний транспортний засіб, а тому відповідно до ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України декларанту скерована вимога про необхідність подання додаткових документів, для підтвердження заявленої митної вартості товару. Втім, додаткові документи декларантом не надавалися. Відтак, провівши відповідно до вимог ч. 4 ст. 57 Митного кодексу України консультацію з декларантом, послідовно розглянувши можливість застосування методів значення митної вартості, митниця встановила неможливість застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 Митного кодексу України) та методу 2б (ст. 60 Митного кодексу України) з причини відсутності в органу доходів і зборів та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст. 62 Митного кодексу України) та методу 2г (ст. 63 Митного кодексу України) з причини відсутності вартісної основи для перерахунку митної вартості в органу доходів і зборів. У зв`язку з викладеним, вартість транспортного засобу визначена Львівською митницею ДФС за резервний методом у зв`язку з наявністю у митного органу цінової інформації з системи АСУАР ДФС. Таким чином, представник відповідача вважає, що оскаржуване позивачем рішення прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства та не підлягає скасуванню.

Відносно процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом справи, слід зазначити наступне.

Ухвалою судді від 19.11.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі.

13.01.2020 протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив такі задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.

Заслухавши вступне слово представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач, ОСОБА_1 , придбав автомобіль марки VOLSWAGEN PASSAT 2014 року випуску, WIN:WVWZZZ3CZEE НОМЕР_1 . Зазначений автомобіль придбаний у юридичної особи нерезидента (AUTO’S DAVID B.V.B.A.), що підтверджується рахунком - фактурою №241 від 22.08.2019 (а.с. 17) на підставі якого 23 серпня 2019 року проведено безготівкову операцію, грошовий переказ «SWIFT» у сумі 6800 євро, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті №(MUR) 0408004 від 23.08.2019 (а.с. 21).

04 вересня 2019 року до Відділу митного оформлення №2 митного поста «Городок» подано митну декларацію №UA209190/2019/057773 (а.с. 15) разом з усіма необхідними документами.

Як вбачається із митної декларації №UA209190/2019/057773, митну вартість на товар заявлено, згідно п. 1 ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України, за основним методом (за ціною договору), а саме - 6800 євро.

На підтвердження ціни товару декларантом надано наступні документи: рахунок-фактура (інвойс) №241; акт проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу №UA20903/2019/67493; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 ; платіжне дорученням в іноземній валюті №(MUR 0408004); копія митної декларації країни відправлення №19ВЕЕ0000039962873; сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу UA.003.07301-19; паспортний документ фізичної особи, що надає право на перетин державного кордону України №FN476539; паспортний громадянина України № НОМЕР_3 .

Покликаючись на те, що жодного рішення за поданою митною декларацією не прийнято, позивач 09 жовтня 2019 року скерував на електронну адресу Львівської митниці ДФС скаргу на бездіяльність посадових осіб (а.с. 31-32).

25.09.2019 за № 3952/ДЗН/13-70-79/02 надано відповідь за результатами розгляду скарги позивача (а.с. 33- 38).

10 жовтня 2019 року державним інспектором Львівської митниці ДФС Маринкевичем Миколою Володимировичем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2019/000391/2 та визначено вартість транспортного засобу марки VOLSWAGEN PASSAT 2014 року випуску, WIN:WVWZZZ3CZEE НОМЕР_1 , у сумі 8 900,00 євро.

Згідно з п. 33 рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2019/000391/2, обставинами прийняття рішення та джерелами інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості товару, зазначено: «відповідно до Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні митного контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які перемішуються через митний кордон України, затверджених наказом від 11 вересня 2015 року №689, та постанови Кабінету Міністрів України №1077 від 12 грудня 2018 року у митного органу виникли сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом, оскільки заявлена митна вартість товару не підтверджена документально і не відповідає інформації по вартості даного транспортного засобу, яка згенерована АСАУР ДФС та складає 8 900,00 євро. Проведено консультації з декларантом згідно з ст. 57 Митного кодексу України. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 26 (ст. 60 МКУ) з причини відсутності в органу доходів і зборів та декларанта інформації про ідентичні та подібні аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МК України) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в органу доходів і зборів. Митну вартість визначено за резервним методом у зв`язку з наявністю у митного органу цінової інформації з системи АСАУР ДФС. Виходячи із вищезазначеного, митна вартість товару становитиме 8 900,00 Євро. Джерелом інформації для визначення митної вартості використано середню ціну, за яку транспортний засіб визначеної марки, моделі, комплектації пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції, визначену за результатами спрацювання АСАУР» (а.с. 39-40).

На підставі рішення про коригування митної вартості товарів головним державним інспектором відділу митного оформлення №2 митного поста «Городок» Золощенко P.O. складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209190/2019/01025 (а.с. 41-42).

Покликаючись на протиправність коригування Львівською митницею ДФС розрахованої декларантом митної вартості автомобіля, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався такими нормами законодавства.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, який набув чинності з 01.06.2012 та Генеральною угодою про тарифи та торгівлю 1994 року (ГАТТ 1994).

Статтею 49 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ст. 50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню ст. VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 р. (ГААТ).

Згідно з ч. 2 ст. VII ГААТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або аналогічного товару і не повинна базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.

Частинами 4 та 5 ст. 58 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Згідно з ч. 1 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Відповідно до ч.ч. 1 - 4 ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною 1 та ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

В силу ч. 5 ст. 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу ч.ч. 1, 2 ст. 53 Митного кодексу України вбачається, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Вказана норма кореспондується з положеннями ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим п. 3.16 та п. 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 15.02.2011 р. № 3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Водночас ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Зміст наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребуванням додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

При цьому витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Перевіряючи правомірність оскаржуваного рішення в аспекті належного обгрунтування такого, суд виходить з такого.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, у органу доходів і зборів виникли сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом, оскільки заявлена митна вартість не підтверджена документально і не відповідає інформації по вартості даного транспортного засобу, яка згенерована АСУАР та складає 8900 євро.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України, на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч.ч. 2-4 ст. 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому, суд зауважує, що з рахунку - фактури (інвойс) №241 від 22.08.2019 та платіжного доручення в іноземній валюті № (MUR) 0408004 від 23.08.2019, поданих позивачем до митного органу при поданні митної декларації №UA209190/2019/057773, чітко вбачається, що вартість транспортного засобу марки VOLSWAGEN PASSAT 2014 року випуску, WIN:WVWZZZ3CZEE142570 становить 6 800,00 євро, дані документи передбачені ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами ч. 4, 5 ст. 58 Митного кодексу України.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 20.02.2018 за результатом розгляду справи № 809/1884/16, посилання відповідача на те, що сума, яка зазначена в рахунку-фактурі (інвойсі), поданому декларантом, не була підтверджена, є безпідставними, оскільки положення ст. 53 Митного кодексу України не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару.

Згідно з п. 2, 4 ч. 2 ст. 55 Митного кодексу України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Стаття 64 Митного кодексу України, якою регламентовано застосування резервного методу, визначено - у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Проте, в оскаржуваному рішенні не вказано про раніше визначену органами доходів і зборів митну вартість товару, якою б керувався відповідач при визначенні вартості імпортованого мною транспортного засобу (тобто відсутнє конкретне посилання на митну декларацію з вартістю попередньо імпортованого товару іншими особами).

Як наслідок, відповідачем порушено вимоги наказу Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року №598 «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору», який зазначає, що посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (ст. 64 Митного кодексу України) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Однак, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів зазначено лише про неможливість застосування другого-п`ятого методів визначення митної вартості у зв`язку з відсутністю інформації щодо угод на ідентичні та подібні (аналогічні) товари та даних на підставі яких можливе визначення митної вартості згідно з методами четвертим та п`ятим, а також джерело інформації, що також не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм п.п. 2, 4 ч. 2 ст. 55 Митного кодексу України.

Відповідачем не обґрунтовано підстави незастосування другого-п`ятого методів при визначенні митної вартості імпортованого мною транспортного засобу, оскільки не надано доказів, що підтверджують проведення посадовою особою Митниці консультацій з позивачем щодо наявності чи відсутності відомостей про митне оформлення ідентичних чи аналогічних товарів, як того вимагають положення ч. 4 ст. 57 Митного кодексу України, а також відповідачем не обґрунтовано ціну, яка визначена ним у розмірі 8 900,00 Євро, внаслідок проведеного коригування митної вартості за резервним методом.

Відповідач в ході судового розгляду доказів на підтвердження того, що ним використовувались конкретні дані, чи які б спростовували формальний підхід щодо встановлення неможливості застосування другого-п`ятого методів визначення митної вартості товару, не надав.

При прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем використано виключно інформацію, надану у зв`язку зі спрацюванням ризиків АСАУР. Джерелом інформації для коригування митної вартості використано ціну, за яку транспортний засіб визначеної марки, моделі, комплектації пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції, визначену за результатами спрацювання АСАУР.

Таким чином, визначаючи вартість товару за другорядним методом, митний орган не навів жодних розрахунків визначеної ним митної вартості та не вказав, яким чином митна вартість товару визначена саме в такому розмірі та які складові вплинули на формування зазначеної вартості.

На необхідність з`ясування вказаних обставин при прийнятті рішення про корегування митної вартості вказав також Верховний Суд у постановах від 23 квітня 2019 року по справі №810/1479/16 та від 26 лютого 2019 року у справі №808/454/18.

Покликання відповідача на спрацювання системи управління ризиками АСАУР не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів.

При цьому, суд звертає увагу на те, що спрацювання системи управління ризиками є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

Такий висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 19 лютого 2019 року в справі № 805/2713/16-а.

Також враховуючи правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 11.09.2012 у справі №21-262а12, та Верховного Суду, викладену у постанові від 30.10.2018 у справі №826/25605/15, слід звернути увагу, що ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд вважає, що оскільки позивач під час митного оформлення надав усі необхідні документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар та містили об`єктивні і достовірні дані, що підтверджували заявлену декларантом митну вартість товарів за ціною договору, водночас митниця не довела наявність обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за основним методом, що свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого товару та протиправність оскаржуваного рішення про таке коригування.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Адміністративні суди у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить переконання, що оскаржуване рішення митниці про коригування митної вартості не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, що визначені ч. 2 ст. 2 КАС України.

Таким чином, встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, тоді як відповідач всупереч встановленому ч. 1 ст. 77 КАС України обов`язку доказування правомірності оскаржуваного рішення не довів, а відтак останнє підлягає скасуванню, а позов – задоволенню.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області на користь позивача судовий збір, витрати на професійну правничу допомогу та оплату по перекладу документів, необхідних для розгляду справи.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

До матеріалів справи долучено дублікат квитанції від 09.10.2019 № 14.11.2019 № 0.0.1522149745.1 про сплату судового збору на суму 768,40 грн (а.с. 4).

Відтак, сплачений судовий збір на суму 768,40 грн підлягає поверненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Понесення позивачем витрат на переклад документів, необхідних для розгляду справи, підтверджується товарними чеками від 14.11.2019 на суму 400 грн (а.с. 25) та від 09.01.2020 на суму 1260 грн (а.с. 80), відтак такі витрати підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, окрім іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано договір про надання професійної правничої допомоги № 5/1119 від 01.11.2019, укладений між позивачем та адвокатом Івановим Олегом Олександровичем, та акт про надання професійної правничої допомоги № 1 від 13.01.2020 (а.с. 83-86).

В акті про надання професійної правничої допомоги № 1 від 13.01.2020 зазначено, що сторони підтверджують, що клієнт сплатив адвокату гонорар у сумі 10000 грн. Втім, жодних платіжних документів, що підтверджували б здійснення позивачем оплати послуг адвоката, позивачем не подано. У судовому засіданні представник позивача зазначив, що оплата його послуг здійснена позивачем готівкою.

Відтак, враховуючи, що факт понесення витрат на оплату послуг адвоката не може бути підтверджена платіжними документами, суд враховує правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 15 травня 2018 року у справі №821/1594/17 (провадження №К/9901/39873/18) та від 8 травня 2018 року у справі №810/2823/17 (провадження №К/9901/7937/18).

Зокрема, згідно з вказаними постановами Верховного Суду вбачається доцільним доведення відображення адвокатом доходів, отриманих від адвокатської діяльності, незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи, або в адвокатському об`єднанні шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів України від 16 вересня 2013 року №481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2013 року за №1686/24218, або відповідних бухгалтерських документів обліку доходів юридичної особи у випадку отримання гонорару за послугами адвокатського об`єднання.

Доказів ведення адвокатом позивача Книги обліку доходів та витрат суду не подано, що унеможливлює перевірку отримання адвокатом позивача доходу у розмірі 10000 грн за надання правничої допомоги позивачу згідно з договором № 5/1119 від 01.11.2019.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що вимога позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення, задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці ДФС від 10.09.2019 № UA209000/2019/000391/2 про коригування митної вартості товарів.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Львівської митниці ДФС за рахунок її бюджетних асигнувань 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. сплаченого судового збору на користь ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 суму сплачених витрат понесених по оплаті послуг з перекладу документів в розмірі 1660 (одна тисяча шістсот шістдесят) грн.

В задоволенні відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 . Угри, Городоцький район, Львівська область, 81553).

Відповідач 1: Львівська митниця ДФС (ЄДРПОУ 39420875, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка,1).

Повне рішення складено та підписано 06.02.2020.

Суддя Сидор Н.Т.