Рішення № 87446509, 14.11.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2019 року Справа № 160/9893/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, що виразилася не виплаті Позивачу пенсії за період з 01.04.2018р. по 30.09.2018р. в сумі 16 232,70 грн.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити Позивачу заборгованість по пенсії за період з 01.04.2018р. по 30.09.2018р. в сумі 16 232,70 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є внутрішньо переміщеною особою, отримує пенсію за віком, проживає у АДРЕСА_1 і має відповідну безстрокову довідку від 06.09.2016р. №1211001405 встановленого зразку, виданою управлінням праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міського районної у м. Кривий Ріг ради. Перебуває на обліку у відділі з питань призначення перерахунку та виплати пенсій Криворізького центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, яке є територіальним підрозділом Відповідача – Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Також має діюче електронне пенсійне посвідчення (ЕПП) – персоніфікована електронна карта АТ «Ощадбанк», терміни проходження фізичної ідентифікації внутрішньо переміщених осіб ним не порушуються, пенсію щомісячно отримує у відділені даного банку.

Проте, починаючи з грудня 2017р. Криворізьке центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України без надання будь-яких пояснень або повідомлень на вищевказану адресу припинило виплату пенсії Позивачу, що призвело до обмеження можливості у реалізації гарантованого державою та належного Позивачеві права на соціальний захист.

17.05.2018р. відповідними посадовими особами Виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті Кривому Розі ради було прийнято рішення про поновлення Позивачеві реєстрації як внутрішньо переміщеній особі за адресою м. Кривий Ріг, вул. Свято-Миколаївська, 28/121.

Згідно витягу з протоколу засідання районної комісії з призначення субсидій, допомог та надання пільг при виконкомі районної у місті ради від 17.05.2018р. №19 Позивачеві поновлено виплату пенсії з 01.04.2018р.

Однак, у виплаті накопиченої заборгованості по пенсії за період з квітня 2018р. по вересень 2018р. Криворізьким центральним об`єднаним управлінням ПФУ Дніпропетровської області Позивачеві було відмовлено.

У відповіді від 12.10.2018р. №А15893-18 Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області вказана сума заборгованості за період з 01.04.2018р. по 30.09.2018р. яка становить 16 232,70 грн. та повідомлено Позивача, що вказаний борг буде виплачений лише за умови прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Від Відповідача надійшла заява про залишення адміністративного позову без розгляду, яка мотивована тим, що Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом від 12.10.2018р. №А15893-18 повідомляло Позивача про те, що його пенсія за період з 01.04.2018р. по 30.09.2018р. нарахована, але не виплачена.

Також Відповідач зазначає, що будь-які об`єктивні чи суб`єктивні обставини не позбавляли Позивача можливості звернутись до суду у визначені законом строки, з відповідним позовом до відповідача, якщо Позивач вважав, що діями чи бездіяльністю Відповідача порушуються його права та законні інтереси.

З урахуванням вищевикладеного Відповідач вважає, що Позивачем було порушено вимоги ст. 122 КАС України та порушено строк для звернення з адміністративним позовом.

Суд зазначає, що в Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права(статті 1, 3 та 8).

Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльність суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.

Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежні також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.

Зважаючи на те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування Позивача, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), суд вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення ч. 3 ст. 122 КАС України та при визначені права Позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Так, відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

В свою чергу, відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Системний аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою доходу як складової конституційного права на соціальний захист, до якого належить, зокрема, й пенсія.

Також, з огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої ст.233 Кодексу законів про працю України, ст.ст.1, 12 Закону України «Про оплату праці» і у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення ч.3 ст.122 КАС України, в системному зв`язку з положенням ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» можна дійти висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Також, ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно положень статті 1 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право Позивача на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

До такого висновку можна дійти і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» (заява № 48787/99), в якій встановив обов`язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає дотримання норм, які регламентують строки подання скарг. У той же час, такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби правового захисту (рішення у справі «Мельник проти України» № 23436/03).

У рішенні «Стагно проти Бельгії» Європейський Суд з прав людини дійшов до висновку, що при застосуванні законодавчого строку давності національні суди мають приймати до уваги конкретні обставини справи, таким чином, щоб обмеження на доступ до суду було пропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя (Stagno v. Belgium № 1062/07).

Сама по собі протиправна бездіяльність Відповідача, яка полягає у невиплаті Позивачу пенсії за минулий час є тривалими порушеннями прав Позивача.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Також, така правова позиція наведена і Верховним Судом України у постанові від 25.05.2016 у справі № 21-1249а16 (ЄДРСР 58275228) в якій наголошено, що при розгляді даної категорії справ слід застосовувати положення спеціальних норм (ст.46 ЗУ № 1058-ІV).

Верховний Суд в своїй постанові від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 зазначив, що «адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія.»

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення, не має підстав застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 122 КАС України.

Також, на виконання вимог ухвали суду, Відповідач подав до канцелярії суду письмовий відзив на позов, у якому просив відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог в повному обсязі посилаючись на те, що Позивач у вересні 2018р. звернувся до Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про виплату нарахованої пенсії за період з 01.04.2018р. по 30.09.2018 р.

Відповідач зазначає, що Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Центрально-Міський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) листом від 12.10.2018р. за №А15893-18 повідомило Позивача про те, що пенсія за період з 01.04.2018р. по 30.09.2018 р. нарахована але не виплачена, у зв`язку із відсутністю Порядку виплати заборгованості коштів внутрішньо переміщеним особам.

Відповідач у своєму відзиві також посилається на ч.1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідно до якої пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

На час виникнення спірних правовідносин відповідно до п. 15 Постанови №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам» (в редакції Постанови КМУ №335 від 25.04.2018р.) суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Крім того Відповідач наголошує на тому, що на сьогодні відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014р. №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (із змінами, внесеними згідно з постановою КМУ №788 від 21.08.2019р.), суми пенсій, які не виплачені за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку з тим, що Кабінетом Міністрів України не визначено порядок щодо виплати соціальних виплат по внутрішньо переміщеним особам, які не виплачені за період до місяця їх відновлення, тому Відповідач в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позбавлений можливості провести виплату нарахованої пенсії Позивача за період з 01.04.2018р. по 30.09.2018р. в розмірі 16 232,70 грн., її буде виплачено після прийняття окремого порядку виплати, визначеного постановою Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно ч.2 ст.263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1 (Позивач), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером та з 22.04.2009 року отримує пенсію за віком, що підтверджується копією паспорту та копією пенсійного посвідчення, з терміном дії: довічно.

Згідно копії довідки №1211001405 від 06.09.2016р. ОСОБА_1 взятий на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті Кривому Розі ради за фактичною адресою: м. Кривий Ріг, вул. Свято-Миколаївська, 28/121.

Позивач звернулася до пенсійного органу із заявою від 11.09.2018р. щодо повідомлення причин припинення виплати їй пенсії з 01.04.2018р. та вжиття заходів по виплаті заборгованості з пенсії за вказаний період, що підтверджується змістом копії відповідної заяви.

Листом Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про те, що підставою для призупинення виплати пенсії позивачеві з 01.04.2018р. стала інформація з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» про тривалу відсутність позивача за місцем проживання, а також повідомлено позивача про те, що на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконкомі районної у місті ради (протокол №19) Позивачеві було поновлено виплату пенсії з 01.04.2018р., за період з 01.04.2018р по 30.09.2018р. в Пенсійному фонді України обліковується борг в розмірі 16232,70 грн., що підтверджується змістом копії відповідного листа.

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою Позивача з бездіяльністю Відповідача щодо не виплати пенсії Позивачеві за період з 01.04.2018р. по 30.09.2018р., у зв`язку з чим Позивач просить захистити його порушене право на належне пенсійне забезпечення шляхом визнання такої бездіяльності протиправною, зобов`язання Відповідача здійснити виплату пенсії Позивачеві за період з 01.04.2018р по 30.09.2018р.

При цьому, в даному випадку, слід розглянути не тільки правомірність бездіяльності відповідача щодо не виплати пенсії позивачеві за період з 01.04.2018р. по 30.09.2018р., а й розглянути правомірність дій відповідача щодо призупинення виплати позивачеві пенсії з 01.04.2018р. по 30.09.2018р. відповідно до вимог ст.ст. 5, 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення Позовних вимог Позивача, виходячи з наступного.

Частиною 3 ст. 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (далі - Конвенція) визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України або підставою для їх обмеження.

Також і за приписами рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009р., встановлено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того де проживає особа, якій призначена пенсія.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон №1706), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Зокрема, відповідно до ст.7 цього Закону №1706, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 N 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 N509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у ст. 1 Закону N1706, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону N 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Згідно п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N509 від 01.10.2014 (в редакції постанови КМ N 352 від 08.06.2016) (далі - Порядок N509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

Відповідно ст. 12 Закону №1706 підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами п. 7-1 Порядку N509 у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Уповноважений орган на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки.

Пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 365 від 08 червня 2016 року встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.

Відповідно до п.п. 5 п. 12 зазначеного Порядку соціальні виплати припиняються, зокрема, отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Разом з тим, із наданих копій документів, судом встановлено, що довідка №1211001405 від 06.09.2016р. про взяття Позивача на облік, як внутрішньо переміщеної особи, є чинною, оскільки доказів про скасування вказаної довідки з 01.04.2018р. у спосіб та у порядку, встановленому вищенаведеними нормами Відповідачем суду не надано.

Отже, за умови не надання Відповідачем доказів, які свідчать про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи стосовно позивача з 01.04.2018р., у пенсійного органу були відсутні підстави для припинення позивачеві виплати пенсії.

Також, слід зазначити, що загальні принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058).

Частиною 3 ст.4 Закону №1058 встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно до ч.1 ст.5 Закону №1058 передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до ч.1 ст.47 Закону №1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено підстави для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду, а саме: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Аналізуючи вказані норми можна дійти висновку, що саме ст.49 вказаного вище Закону №1058 встановлено виключний перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіального органу Пенсійного фонду, норми якого носять пріоритет над нормами постанов Кабінету Міністрів України, а тому і підлягають застосуванню, так як носять вищу юридичну силу.

Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд у своєму рішенні від 03.05.2018р. у зразковій справі №805/402/18, що набрало законної сили 04.09.2018р.

Дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, що визначені у пункті 113 рішення Верховного Суду у справі №805/402/18.

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Так, як вбачається із наданих суду документів, позивач з 1995 року є пенсіонером та отримує пенсію за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення позивача (а.с.13).

З 06.09.2016р. Позивач набув статусу внутрішньо переміщеної особи на підставі довідки №1211001405 від 06.09.2016р., яка є чинною та не була скасована з 01.03.2018р. у порядку встановленому ст.12 Закону №1706, відповідних доказів суду не надано.

Пенсійний орган з 01.04.2018р. по 30.09.2018р. тимчасово призупинив виплату пенсії позивачеві на підставі інформації з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» про тривалу відсутність позивача за місцем проживання у зв`язку з чим в органах пенсійного фонду обліковується заборгованість по виплаті позивачеві пенсії за період з 01.04.2018р. по 30.09.2018р. в розмірі 16 232,70 грн., що підтверджується копією листа відповідача від 12.10.2018р. №А15893-18.

Проаналізувавши зміст вищевказаних довідок, пенсійного посвідчення та вищенаведені норми чинного законодавства у сукупності, можна дійти висновку, що довідка про взяття Позивача на облік як внутрішньо переміщену особу №1211001405 від 06.09.2016р. (яка є чинною на момент розгляду справи, вказане не спростовано Відповідачем), а відповідно, дії Відповідача щодо припинення Позивачеві виплати пенсії за віком з 01.04.2018р. по 30.09.2018р., тобто у період дії вказаних вище довідок, є протиправними, необґрунтованими та такими, що суперечать ст.49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, нормам Конвенції, Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", рішенню Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009р. та рішенню Верховного Суду від 03.05.2018р. у зразковій справі №805/402/18.

При цьому, висновки Верховного Суду у зразковій справі підлягають застосуванню адміністративним судом згідно до вимог ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, Відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність дій відповідача щодо припинення виплати позивачеві пенсії з 01.04.2018р. по 30.09.2018р. та бездіяльності відповідача щодо не виплати пенсії позивачеві за період з 01.04.2018р. по 30.09.2018р. з урахуванням норм вищенаведеного пенсійного законодавства, аналізу наданих суду доказів, які не спростовані відповідачем жодними доказами, з урахуванням норм Конвенції, правової позиції Верховного Суду у зразковій справі №805/402/18 та Конституційного Суду України, зазначених вище.

Є безпідставними, необґрунтованими та відхиляються судом посилання відповідача на те, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365" суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, а саме: 16 232,70 грн., обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, оскільки пріоритетними для застосування у даних правовідносинах є положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зокрема, ст.47 вказаного Закону, якою визначено порядок виплати пенсії та передбачено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, а також і положеннями ст.52 Закону №2262, якими встановлено, що виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що така бездіяльність Відповідача є протиправною, не відповідає Конституції та законам України, вчинена не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, суд приходить до висновку, що бездіяльність Відповідача щодо не виплати пенсії Позивачеві за період з 01.04.2018р. по 30.09.2018р. призвела до порушення саме Відповідачем прав та інтересів Позивача на належне пенсійне забезпечення, а тому такі порушені права підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності Відповідача щодо не виплати пенсії Позивачеві за період з 01.04.2018р. по 30.09.2018р.

Також підлягають задоволенню похідні позовні вимоги Позивача про зобов`язання відповідача здійснити виплату пенсії позивачеві за період з 01.04.2018р. по 30.09.2018р. з урахуванням того, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача щодо не виплати пенсії позивачеві за період з 01.04.2018р. по 30.09.2018р., а тому належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог Позивача.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наявність підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст.243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) пенсії за період з 01.04.2018р. по 30.09.2018р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) здійснити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) виплату пенсії за період з 01.04.2018р. по 30.09.2018р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова