Рішення № 87428738, 04.02.2020, Диканський районний суд Полтавської області

Справа № 529/749/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2020 року Диканський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Гвоздика А. Є.

при секретарі Скрипник Р. А., та Бурлизі Н.Л.

з участю позивача ОСОБА_1 , його представника адвоката Божко Т.Б.

та представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Жовницької В.І.

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Диканька цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім"єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільним сумісним майном та поділ спільного сумісного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про встановлення факту його спільного проживання з відповідачем ОСОБА_2 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з вересня 2004 року по 17 травня 2007 рік. При цьому, просить визнати житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя та здійснити поділ такого.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що він з відповідачем ОСОБА_2 (до реєстрації шлюбу ОСОБА_2 ) з осені 2004 року фактично почав проживати як чоловік та жінка, однак без реєстрації шлюбу. Разом з ними також проживав син відповідача від першого шлюбу ОСОБА_4 .

Після фактичного проживання як чоловіка та жінки, 17 травня 2007 року сторони зареєстрували шлюб між собою.

Від даного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилась дочка ОСОБА_5 ..

З початку фактичного спільного проживання однією сім`єю сторони орендували житловий будинок. Згодом, ще до реєстрації шлюбу, вони прийняли рішення придбати власний будинок, розташований по АДРЕСА_1 . Через нестачу всієї необхідної суми, вони вирішили укласти кредитний договір на ім`я відповідачки ОСОБА_2

Так, 27.04.2006 року між відповідачем ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством "ПриватБанк" укладено кредитний договір. Згідно вказаного договору банк надав відповідачу про справі кошти в загальній сумі 17 050 грн. на придбання житлового будинку.

В той же час позивач, наголошує, що ним надавалася відповідна згода на укладення позичальником - відповідачем по справі даного кредитного договору, а останньою надана відповідна довідка. У вказаній довідці відповідач вказала, що вона не проживає однією сім`єю з будь-кою особою, крім тієї, що надала Згоду отримання нею кредитних коштів, їх використання відповідно до укладеного договору.

27.04.2006 року на забезпечення виконання вказаного кредитного договору, відповідачем укладено Договір іпотеки. За умовами цього договору, іпотечним майном являвся спірний житловий будинок.

Позивач зазначає, що вказаний кредитний договір був достроково погашений за рахунок спільних коштів, які отриманні з спільної праці сторін.

В подальшому, сторони проживали у придбаному за спільні кошти житловому будинку, як чоловік та жінка, мали спільний побут, бюджет, були пов`язані взаємними сімейними правами та обов`язками, аж до реєстрації шлюбу - 17.05.2007 року . ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася спільна їх донька ОСОБА_5 .

Тобто, на думку позивача ОСОБА_1 його спільне проживання разом з відповідачем ОСОБА_2 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу тривало з вересня 2004 року по 17.05.2007 року .

Позивач зазначає, що придбаний за спільні кошти житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю, тому підлягає поділу з визнанням за ним 1/2 частини права власності на такий.

Відповідач ОСОБА_2 , в порядку дотримання вимог ст. 178 ЦПК України подала до суду відзив на позов у якому зазначила, що вона позовні вимоги не визнає, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності. В мотивування цього пояснила, що шлюб між сторонами розірвано ще 11.07.2012 року на підставі рішення Диканського районного суду. Жодних питань щодо поділу спільно нажитого майна у позивача до неї не виникало. А в самому рішенні про розірвання шлюбу між ними, зазначено, що спільне господарство вони не вели.

Тому на думку відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги позивача є не обґрунтованими.

Самим позивачем, на думку відповідача ОСОБА_2 , не подано до суду жодних належних доказів на підтвердження їхнього спільного проживання.

В той же час, відповідач по справі ОСОБА_2 у своєму відзиві пояснила, що у вересні 2004 року, вона перебувала у зареєстрованому шлюбу із ОСОБА_6 .. Вказаний шлюб розірвано лише 06.11.2004 року, а отже твердження відповідача про те, що вони спільно проживали як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з вересня 2004 року не відповідає дійсності. Від цього шлюбу має неповнолітню дитину.

Далі відповідач ОСОБА_2 пояснила, що спірний житловий будинок був придбаний нею за рахунок власних заощаджень від попереднього шлюбу і кредитних коштів. При цьому, в Договорі купівлі-продажу житлового будинку та у Витязі про реєстрацію права власності на нерухоме майно, покупцем та власником, відповідно, вказана вона. В той же час, Договір іпотеки також оформлений на її ім`я.

З огляду на вказані вище обставини, відповідач ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

17.07.2019 року відкрито провадження по справі, яка підлягає розгляду в порядку загального позовного провадження.

В судовому засідання позивач ОСОБА_1 та його представник позовні вимоги позивача підтримали з обставин викладених у позовній заяві та пояснень даних ними у судовому засіданні.

При цьому позивач пояснив, що він проживав та постійно проживає у спірному житловому будинку разом з спільною дочкою з позивачкою, ОСОБА_5 , а сама відповідач на даний час перебуває на заробітках за кордоном. В той же час, останній пояснив, що вони почали з відповідачкою фактичне спільне проживання як чоловіка та жінки, ще в зареєстрованому шлюбі ОСОБА_2 з гр. ОСОБА_6 ..

Позивач в судовому засіданні пояснив, що після початку спільного проживання як чоловіка та жінки з ОСОБА_2 , вони мали дійсно спільний побут, спільний бюджет, який складався з його та її заробітку, він приймав участь у вихованні її ОСОБА_4 від першого шлюбу.

В той же час, позивач вказав, що через деякий час, вони з відповідачем ОСОБА_2 вирішили придбати власний будинок, оскільки проживали в орендованому по АДРЕСА_2 . Однак, через відсутність всієї суми, яка була необхідною для придбання власного житла сторони вирішили укласти Кредитний договір, який дійсно укладався на ім`я останньої. Однак, сам позивач, як цивільний чоловік, надавав письмову Згоду на укладення такого, а відповідач ОСОБА_2 у відповідній Довідці зазначала про її проживання однією сім`єю з ним.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Жовницька В.І., яка брала участь у судовому засіданні, позовні вимоги позивача не визнала та проти них заперечувала пояснивши суду, що її довірителька в даний час перебуває за кордоном на заробітках, а в своїх телефонних розмовах стверджує, що позовні вимоги позивача є безпідставними, бо вона самостійно без матеріальної допомоги позивача придбала будинок по АДРЕСА_1 . Все майно, яке знаходиться на території спірного господарства належить тільки відповідачу. Неповнолітня дочка відповідача, яка на даний час проживає з позивачем у будинку відповідача могла б проживати і у матері останньої, що живе в смт. Диканька. При цьому будь-яких доказів у підтвердження заперечення позовних вимог озивача представник відповідача, адвокат Жовницька В.І. суду не надала.

Дослідивши документи справи, заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, пояснення свідків, оцінивши наявні в справі докази у сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 21 Сімейного Кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Разом з тим, згідно із ст. 74 Сімейного Кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 Сімейного Кодексу України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 Сімейного Кодексу України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Як вбачається з належно завіреної копії анкети-заяви на отримання кредиту, поданої відповідачем по справі ОСОБА_2 26.04.2006 року, остання зазначила, що перебуває у "Цивільному шлюбі", а у відомостях про членів сім`ї, як чоловік вказаний ОСОБА_1 - позивач по справі ( а.с. № 21).

Як вбачається з кредитного договору № PLDDK00000009 укладеного 27 квітня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2, останній надано кредит в сумі 17 050 грн. на купівлю житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 .

До вказаного договору додана відповідна Згода позивача по справі ОСОБА_1 на укладення Позичальником - відповідачем по справі, Кредитного договору № PLDDK00000009 від 27.04.2006 року. При цьому у цій Згоді зазначено, що останній також надає згоду на надання у заставу будь-якого майна, що належить йому на праві спільної власності з Позичальником - відповідачем по справі, в тому числі і житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 (а.с. № 27).

В той же час, разом з вказаною Згодою, надано відповідну Довідку Позичальником - ОСОБА_2 - позивачем по справі. Згідно вказаної довідки, остання зазначає, що вона не проживає однією сім`єю з будь-якою особою, крім той, що надала згоду на отримання кредитних коштів за кредитним договором № PLDDK00000009 від 27.04.2006 року (а.с.№27).

17.05.2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану Диканського районного управління юстиції Полтавської області сторони зареєстрували шлюб, який рішенням Диканського районного суду Полтавської області розірваний 11.07.2012 року (а.с.№12).

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 являються батьками неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджено належно завіреною копією свідоцтва про народження( а.с. № 13).

Тобто, з огляду на вказане, спільна дочка сторін, хоча і народжена вже у зареєстрованому шлюбі між сторонами, однак була зачатою, ще до реєстрації такого, що в свою чергу також свідчить про їх спільне проживання чоловіка та жінки без реєстрації та усталені відносини притаманні подружжю.

За таких обставин, суд не приймає до уваги твердження відповідача ОСОБА_2 зазначених у її Відзиві на позов про відсутність доказів, які б свідчили про відсутність ознак спільного проживання сторін.

Окрім того, допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 пояснили, що вони проживають по сусідству із сторонами. В своїх поясненнях вказані свідки суду пояснили, що сторони проживали у вказаному будинку разом з часу його придбання, тобто з весни 2006 року. З часу їх вселення до будинку, останні проживали там як чоловік та жінка, вели спільний побут, здійснювали облаштування та покращення помешкання. Відповідач ОСОБА_2 називала позивача ОСОБА_1 чоловіком, а він її дружиною відповідно. Разом з ними проживав також і син ОСОБА_2 від першого шлюбу. Згодом у сторін народилася дочка ОСОБА_5 ..

В той же час, спільне проживання, наявність у сторін сталих відносин чоловіка та жінки, ведення спільного побуту також підтвердили свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які під час судового засідання пояснили, що вони тривалий час знають позивач ОСОБА_1 , працювали разом. На той час, приблизно восени 2004 року, позивач познайомився та став спільно проживати разом з відповідачем ОСОБА_2 , як чоловік та жінка у орендованому житловому будинку по АДРЕСА_2 . Згодом, вони придбали власний будинок за кошти отриманні в кредит, який вирішили оформити на ім`я відповідача ОСОБА_2 , який погашали за рахунок спільного бюджету, який складав як заробітну плату самого позивача так і відповідача. Згодом, після придбання житлового будинку по АДРЕСА_1 . У сторін народилась дочка.

В той же час, свідки пояснили, що вони були не тільки співробітниками позивача ОСОБА_1 , а і його товаришами, тому неодноразово були в гостях останнього, проводили свята сім`ями. Аналогічні покази в судовому засіданні надані і свідком ОСОБА_11 , яка додала, що сторони неодноразово приходили до них у гості разом з дітьми спільною дочкою та сином від першого шлюбу відповідачки - ОСОБА_4 . Вони весь чес, і до реєстрації шлюбу, між собою спілкувались як чоловік та дружина, говорили один про одного в статусі чоловіка та дружини відповідно.

Свідок ОСОБА_7. також в судовому зазначила, що вона приживає по сусідству зі сторонами, на даний час, відповідач перебуває за кордоном, а позивач проживає у спірному будинку разом зі спільною дочкою. Свідок ОСОБА_7. пояснила суду, що вони з чоловіком постійно спілкувались та товаришували з позивачем та відповідачем по справі, які перед реєстрацією шлюбу, значний час проживали разом як чоловік та жінка, дбали один про одного як подружжя, мали спільний бюджет та побут. Після народження спільної дочки ОСОБА_5 , сторони рідше почали спілкуватися з сім`єю свідка ОСОБА_7 , оскільки почали приділяти час новонародженій дитині.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснив, що він проживає в с. Водяна Балка Диканського району Полтавської області, звідки родом позивач ОСОБА_1 ОСОБА_12 та позивач мають дружні стосунки доволі тривалий час. Останній суду пояснив, що восени 2004 року, його товариш ОСОБА_1 почав проживати однією сім`єю з відповідачем у найманому будинку в смт. Диканька Полтавської області. Згодом, через кілька років, останній разом з ОСОБА_2 шляхом отримання кредиту, придбали житловий будинок по АДРЕСА_1 Свідок ОСОБА_12 також зазначив, що він разом з позивачем обробляли та обробляють землю та саджають сільськогосподарську продукцію. І після реалізації цієї продукції, йому позивач по справі неодноразово казав, що вказані кошти він витратить на погашення кредиту, який отриманий ними з відповідачем для придбання будинку.

Свідок ОСОБА_12 пояснив, що він неодноразово був у гостях в сторін, і у під час їхнього проживання у найманому будинку, а також і вже у придбаному будинку. Позивач ОСОБА_1 завжди поводив себе як чоловік відповідача, а остання як його дружина, вони мали взаємні обов`язки один перед одним, а вирішили зареєструвати шлюб між собою вже напередодні пологів ОСОБА_2 .

За приписами ч. 2 ст. 3 Сімейного Кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

З вказаного, вбачається, що сторони на момент укладання відповідачем по справі ОСОБА_2 дійсно проживали однією сім`єю та відповідно були пов`язані спільним побутом, а також наявністю між ними взаємних прав та обов`язків.

Саме придбання вказаного житлового будинку, а також наявність відповідної Згоди позивача ОСОБА_1 та Довідки відповідача ОСОБА_2 , свідчить також про придбання такого в інтересах сім`ї, а також наявність спільних витрат, що зокрема є складовою ознакою і спільного бюджету сторін.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв`язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» суд визначив, що «поняття сім`ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».

В той же час, з дослідженого в судовому засіданні Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища сформованого 17 липня 2014 року, вбачається, що 02 листопада 2004 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про що, здійснено відповідний актовий запис № 66. Тому, враховуючи цю обставину, твердження позивача ОСОБА_1 про початок їх спільного проживання як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з вересня 2004 року не можуть бути прийняті судом для початку відліку строку такого проживання, оскільки протирічать положенням ч. 1 ст. 25 СК України, яким передбачено, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

Частиною 1ст. 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

При цьому, норми ст. 163 СК України зазначають, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідач ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу укладеного 27.04.2006 року, та посвідченого приватним нотаріусом Диканського районного нотаріального округу Полтавської області Дубовою Т.В., придбала житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 . Право власності на який, згідно цього договору зареєстровано у встановленому законом порядку.

Кошти на придбання якого, останньою, за відповідної письмової згоди Згоди позивача ОСОБА_1 , як особи, з якою проживає однією сім`єю, що сама зазначила у своїй Довідці наданій Кредитору.

Судом встановлено, що на момент придбання вказаного житлового будинку, останній також мав постійний заробіток, оскільки був працевлаштованим, що підтверджується відповідними записами здійсненими у його трудовій книжці.

Окрім цього, з моменту придбання житлового будинку у по цей час, останній проживає у ньому, що підтверджено відповідною довідкою Диканської селищної ради та поясненнями вище зазначених свідків.

Вказані обставини в своїй сукупності повністю спростовують твердження відповідача ОСОБА_2 щодо придбання нею спірного житлового будинку лише за її кошти, які вона заощадила для її проживання разом з неповнолітнім сином від першого шлюбу. При цьому, на підтвердження вказаного, остання жодних доказів не подала.

Отже, дослідивши та оцінивши докази по справі, пояснення позивача та його представника, представника позивача та покази допитаних у судовому засіданні свідків, суд приходить до висновку, що вказане в своїй сукупності підтверджує між сторонами наявність спільного бюджету за рахунок якого здійснювались витрати на придбання спільних речей, зокрема і будинку, ведення спільного побуту, зокрема в же і в придбаному будинку, спільної дитини ОСОБА_5 , яка хоча і народилася вже в зареєстрованому шлюбу, однак зачата до такого, а отже і їх спільне проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Також враховуючи ту обставину, що станом на вересень 2004 року у відповідача рахувався зареєстрований шлюб з гр. ОСОБА_6. , який розірвано лише 02.11.2004 року, суд вважає вірним встановити факт проживання сторін як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 03.11.2004 року, тобто з наступного дня від дати реєстрації попереднього шлюбу по 17.05.2007 року - до часу реєстрації шлюбу між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. При цьому, згідно ч. 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

З ч. 1 ст. 70 СК України вбачається, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст.ст.77, 78 ЦПК України), і це є її процесуальним обов`язком (ст.ст.12, 81 ЦПК України).

Суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо пропуску строку позовної давності на звернення до суду.

Відповідно до ст. 72 СК України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

З роз`яснень зазначених в п. 15 Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", роз`яснює, що початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України).

При цьому, як встановлено в судовому засіданні, позивач ОСОБА_1 , постійно після розірвання шлюбу, разом з їхньою спільною донькою ОСОБА_5 , проживав і проживає у даний час у спірному домоволодінні, сплачує комунальні послуги, здійснює ремонт вказаного житлового приміщення. Отже, позивач після розірвання шлюбу повноцінно, як співвласник спірного майна, користувався ним та в повній мірі реалізовував своє право власності на нього.

У зв"язку з цим позовна давність не розпочинається, якшо після розірвання шлюбу право того, хто залишив свою частку у спільному майні не було порушено дружиною або колишнім чоловіком.

Саме по собі порушення права спільної сумісної власності, виявлено лише у 2017 році, внаслідок чого і виник спір між сторонами, а тому строк позовної давності позивачем ОСОБА_1 на звернення до суду не пропущено.

Окрім цього, самим відповідачем ОСОБА_2 та її представником, до матеріалів справи не долучені належні та допустимі докази пропуску строку позовної давності, що у свою чергу є підставою для визнання необґрунтованим твердження відповідача про відмову у задоволенні позовних вимог через пропуск строку позовної давності.

Таким чином, з огляду на досліджені докази по справі, як кожного окремо так і їх в сукупності, враховуючи вище викладене, приймаючи до уваги те, що дане спірне будинковолодіння було придбано за спільні кошти сторін, в період спільного проживання однією сім`єю, сам позивач і по даний час проживає у ньому та користується ним як співвласник такого, а тому суд приходить до висновку про те, що воно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу з визнанням за позивачем права власності на 1/2 частину цього будинку.

Керуючись ст. ст. 57, 60, 61, 63, 69, 70, 74 163 СК України, ст. 57 СК України в редакції 10 квітня 2008 року, ст. 368, 372 ЦК України, п. 15 Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст. ст. 10, 12, 17, 81, 89, 200 ч. 3, 206 ч. 4, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , проживаючого по АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживаючої по АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім"єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільним сумісним майном та поділ спільного сумісного майна подружжя, задоволити частково.

Встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу починаючи з 03 листопада 2004 року до 17 травня 2007 року .

Визнати житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , придбаного за час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 .

Залишити за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Рішення набирає законної сили через 30 днів з дня його проголошення, якщо на нього не буде подана апеляційна скарга учасниками справи.

Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Головуючий: