Рішення № 87414196, 29.01.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2020 р. № 520/13253/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Панова М.М.,

за участю секретаря судового засідання - Кравчені Т.І.,

представник позивача - не прибув,

представник відповідача - не прибув,

представник третьої особи - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення управління Державної міграційної служби України в Київській області №193 від 13.12.2018 про скасування дозволу на імміграцію в Україні громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення винесено всупереч вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Представник позивача в судове засідання не прибув. 28.01.2020 подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити без його участі та без участі позивач. Адміністративний позов просив задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про день, час та місце судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, про день, час та місце судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що у листопаді 2019 року до УДМС України в Київській області надійшов запит з ГУДМС України в Харківській області щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію позивача.

Пунктом 21 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України віл 25 квітня 2018 року №321 (далі - Порядок оформлення), передбачено, що працівник територіального органу чи підрозділу ДМС України під час приймання заяви про обмін посвідки, перевіряє повноту поданих документів, зазначених у пунктах 32 - 34 Порядку оформлення, відповідність їх оформлення вимогам законодавства.

Відповідно до абзацу 3 пункту 37 Порядку оформлення, чинність дозволу на імміграцію копія якого надана іноземцем або особою без громадянства, перевіряється шляхом вивчення матеріалів справи про надання такого дозволу.

В ході перевірки було встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, 26 липня 2007 року звернувся до Тетіївського РВ ГУМВС України в Київській області з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» (далі - Закон) як особа, яка є батьком іммігрантки та його неповнолітня донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка міста Харкова, має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 3 статті 8 Закону України «Про громадянство України».

На підставі вказаного 15.10.2007 керівництвом ВГІРФО ГУМВС України у Київській області було прийняте рішення про надання вказаному іноземцю дозволу на імміграцію відповідно до пункту "б" частини другої статті 4 Закону та документовано посвідкою на постійне проживання КВ №13320/60388 віл 15.10.2007.

Суд зазначає, що вказане рішення прийнято не на підставах, передбачених Законом. Відповідно до вказаної правової норми право на отримання дозволу на імміграцію мають батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Проте, неповнолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент прийняття документів у її батька, не мала дозволу на імміграцію, а також не було підтверджено їй належність до громадянства України. Так, відповідно до абзацу першого частини першої статті 1 Закону, імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Відповідно до частини 4 статті 29 Цивільного Кодексу України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків. Тобто отримати дозвіл на імміграцію в Україну особа віком до 10 років могла тільки спільно з батьками, а не самостійно.

Таким чином, позивач, громадянин Соціалістичної Республіки В`ятнам, ОСОБА_1 не міг бути визнаний батьком іммігрантки.

Крім того, відповідно до пункту шостого частини 7 статті 9 Закону, для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 Закону, подається нотаріально засвідчений документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленому в Україні. Однак, відповідно до законодавства України лише повнолітня дитина (з 18-ти річного віку) може нести фінансові зобов`язання перед батьками. Отже, в даному випадку вимога статті 9 Закону не могла бути дотриманою.

Пунктом 1 частини 1 статті 12 Закону визначено, що дозвіл на імміграцію в Україну може бути скасовано у разі, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів, чи документів, що втратили чинність.

Відповідно підпункту 1 пункту 64, підпункту 4 пункту 72 Порядку, посвідка на постійне проживання скасовується у разі скасування дозволу на імміграцію відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію», та у подальшому вилучається, визнається недійсною та знищується.

Суд зазначає, що відповідно абзац 2 ч. 1 ст. 1 Закону, іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні па постійне проживання.

Згідно абзац 4 ч. 1 ст. 1 Закону, дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Згідно ч. 2 ст. 4 Закону, квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів. Разом з тим, дозвіл на імміграцію поза квоти імміграції надається особам, визначеним у ч. 3 ст. 4 Закону.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються документи, визначені ч. 5 ст. 9 Закону.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначає Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983.

У разі неподання особою всіх визначених Законом документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Отже, на підставі вищевказаного, було прийнято рішення про скасування рішення ВГІРФО ГУМВС України в Київській області від 15.10.2007 про надання дозволу на імміграцію громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнано недійсною видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання КВ №13320/60388 від 15.10.2007 та вжито заходів щодо її вилучення і знищення в установленому порядку.

Згідно статті 14 Закону, особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію чи його скасування.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи, а також якщо були встановлені обставини через які не має підстав на надання дозволу на імміграцію в Україні.

Таким чином, рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 13.12.2018 №193 про скасування дозволу на імміграцію, є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийняте уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (вул. Березняківська, буд. 4-а, м. Київ, 02152, ЄДРПОУ 42552598), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, ЄДРПОУ 37764460) про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 06 лютого 2020 року.

Суддя М.М.Панов