Рішення № 87412584, 06.02.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 лютого 2020 р. Справа № 560/2928/19

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Вища кваліфікаційна комісія суддів України про визнання протиправними та скасування висновку і рішення

ВСТАНОВИВ:

До Хмельницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_2 , позивач) з адміністративним позовом до Громадської ради доброчесності (далі — Громадська рада доброчесності, рада, відповідач) про:

- визнання протиправним та скасування висновку про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності від 03 червня 2019 року;

- визнання протиправним та скасування рішення оформленого у вигляді протоколу від 03 червня 2019 року про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що 03.06.2019 р. Громадською радою доброчесності надано висновок та рішення про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики, які обумовлені тим, що суддя безпідставно не задекларував своєчасно майно члена сім`ї, що є ліквідним активом; приватизував квартиру, яка була надана як службова та ухвалював рішення, обумовлені політичними мотивами.

Позивач з такими висновками не погоджується та вказує, що дійсно 14.08.2017 р. громадянин ОСОБА_3 видав довіреність на ім`я його дружини ОСОБА_4 та її батька ОСОБА_5 на “користування і розпорядження (в тому числі відчуження) належним нерухомим майном (та/або часткою в праві власності), а саме: земельною ділянкою та/або житловим будинком з надвірними будівлями”.

Однак в жовтні 2017 року довіритель - ОСОБА_6 помер, а відтак, відповідно до п.6 ч. 1 ст. 248 ЦКУ представництво за зазначеною довіреністю було припинено у зв`язку зі смертю особи, яка її видала.

17.08.2018 р. ОСОБА_5 набув право власності на цей будинок та ділянку за договором купівлі-продажу (продавцем виступав спадкоємець ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 25 червня 2018 року).

Оскільки у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави і місцевого самоврядування зазначається інформація станом на кінець звітного періоду, то, як вказує позивач, у нього не було обов`язку зазначати у декларації за 2017 рік інформацію про довіреність на ім`я дружини, представництво за якою було припинено у зв`язку зі смертю особи, яка видала довіреність.

Щодо наведених у висновку Громадської ради доброчесності обставин приватизації службової квартири, то позивач зазначив, що рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 21 листопада 2011 року №1227 йому надано двокімнатну квартиру №107-А на території АДРЕСА_1 сільської ради, житловою площею 38,8 кв.м. загальною площею 77.2 кв.м. Зазначив, що квартира не мала статусу службової.

24 жовтня 2012 року позивач продав цю квартиру за 276 612 грн. що відображено у декларації за 2012 рік та 16 листопада 2012 року придбав трикімнатну квартиру у м АДРЕСА_2 , житлова площа 53.1 АДРЕСА_3 ., загальна площа 120.8 кв.м. за 413000 грн. При цьому частину коштів на купівлю квартири у сумі 238000 грн. ОСОБА_1 надано ПАТ “Укргазбанк” в іпотечний кредит під заставу зазначеної нерухомості.

Відносно прийняття рішення обумовленого політичними мотивами, то тут позивач вказав, що дійсно в його провадженні перебувала справа №822/4731/13-а за позовом Славутського міжрайонного прокурора до Славутської міської ради про скасування рішення 36 позачергової сесії Славутської міської ради шостого скликання №2-36/2013 від 03.12.2013 року "Про звернення щодо дотримання прав і свобод громадян України". Відповідно до зазначеного рішення міська рада вирішила звернутися до Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України та народного депутата України ОСОБА_8 з листами, у яких висловлено недовіру Президенту України, Прем`єр-міністру та голові Верховної Ради України, а також поставлено вимогу щодо негайної відставки уряду та дострокових виборів Президента України, Верховної Ради України.

Судом було частково задоволено позовні вимоги Славутського міжрайонного прокурора до Славутської міської ради, зокрема визнано протиправним та скасовано рішення 36 позачергової сесії Славутської міської ради шостого скликання №2-36/2013 від 3 грудня 2013 року "Про звернення щодо дотримання прав і свобод громадян України" в частині схвалення звернення до Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України.

При прийнятті рішення суд виходив з того, що є питання вирішення яких належить до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради визначені ст. 26 "Про місцеве самоврядування в Україні", зокрема, на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради приймаються рішення про недовіру сільському, селищному, міському голові; прийняття рішення про недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації.

Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право міської ради висловлювати недовіру Президенту України, Прем`єр-міністрові України, голові Верховної Ради України та вимагати їх відставки. Оспорюване рішення 36 позачергової сесії Славутської міської ради шостого скликання №2-36/2013 від 3 грудня 2013 року "Про звернення щодо дотримання прав і свобод громадян України" в частині схвалення звернення до Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України порушує встановлений чинним законодавством порядок управління державою, оскільки Славутською міською радою вирішене питання, яке виходить за межі її повноважень.

Відтак, на думку позивача, висновок Громадської ради доброчесності ґрунтується виключно на припущеннях та не відповідає фактичним обставинам, що і стало підставою для звернення до суду.

26.09.2019 р. ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду направлено матеріали для визначення підсудності до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

02.10.2019 р. ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду справу передано до Вінницького окружного адміністративного суду.

11.10.2019 за результатами автоматизованого розподілу між суддями Вінницького окружного адміністративного суду судової справи № 560/2928/19 визначено головуючого суддю Свентуха Віталія Михайловича.

Ухвалою суду від 16.10.2019 р. заяву судді Свентуха В.М. про самовідвід задоволено.

В подальшому, справу передано для автоматичного розподілу і визначено головуючим суддею Яремчука Костянтина Олександровича.

Ухвалою суду від 21.10.2019 р. заяву судді Яремчука К.О. про самовідвід задоволено та справу направлено до розподілу справи і визначено головуючим суддею Слободонюка Михайла Васильовича.

Ухвалою суду від 24.10.2019 р. заяву судді Слободонюка М.В. про самовідвід задоволено.

За результатом повторного автоматизованого розподілу справи визначено головуючим суддею Альчука Максима Петровича та ухвалою суду від 25.10.2019 заяву головуючого судді про самовідвід задоволено.

25.10.2019 р. за результатами повторного автоматичного розподілу позовної заяви ОСОБА_1 визначено головуючу суддю Шаповалову Т.М. Ухвалою суду від 30.10.2019 заяву судді Шаповалової Т.М. про самовідвід задоволено.

30.10.2019 р. за результатом повторного автоматизованого розподілу позовної заяви ОСОБА_1 визначено головуючу суддю Демитор Н.В. У зв`язку зі зміною прізвища головуючої судді Демитор на Віятик, в подальшому ОСОБА_9 В.

Ухвалою суду від 04.11.2019 р. заяву судді Віятик Н.В. про самовідвід задоволено.

04.11.2019 року за результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями Вінницького окружного адміністративного суду визначено головуючу суддю Заброцьку Людмилу Олександрівну.

Ухвалою суду від 08.11.2019 р. заяву судді Заброцької Л.О. про самовідвід задоволено.

За результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями Вінницького окружного адміністративного суду визначено головуючу суддю Жданкіну Наталію Володимирівну. Ухвалою суду від 12.11.2019 р. задоволено самовідвід судді Жданкіної Н.В.

За результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями Вінницького окружного адміністративного суду визначено головуючу суддю Воробйову Інну Анатоліївну.

Ухвалою від 15.11.2019 р. відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду в порядку спрощеного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи.

При цьому, дана ухвала направлена відповідачу за адресою місцезнаходження, однак конверт повернутий зі змістом поштового відправлення з відміткою поштового відділення зв`язку: "не знайдено". Окрім того. ухвалу направлено й на електронну адресу відповідача.

Тут слід вказати, що згідно частини третьої статті 124 КАС України, судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється:

1) за наявності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки на офіційну електронну адресу;

2) за відсутності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур`єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу.

Згідно з частиною одинадцятою статті 126 КАС України, у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

За таких обставин ухвала про відкриття провадження у справі у відповідності до положень статті 126 КАС України вважається врученою відповідачу належним чином. При цьому відзив від відповідача до суду не надходило.

19.12.2019 р. рішенням суду залучено в якості третьої особи ВККС України та витребувано додаткові докази.

02.01.20 р. надійшли пояснення від третьої особи, в яких вказано, що спірний висновок залишено без розгляду через порушення строків його надходження, а інформація викладена в ньому взята до відома. При цьому, комісією прийнято рішення про відповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді, однак рішення набуває чинності в порядку , визначеному підпунктом 4.10.8 пункту 4.10 розділу 4 Регламенту ВККС України. На сьогодні розгляд питання про підтримку вказаного рішення колегії комісії, ухваленого в межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Михайлова О.О. на відповідність займаній посаді не відбувся.

Ухвалою від 09.01.2020 р. за клопотанням позивача у витребувано додаткові докази.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

03 червня 2019 року Громадською радою доброчесності затвердженого висновок про невідповідність ОСОБА_1 вимогам доброчесності та професійної етики.

Так, у спірному висновку зазначено наступне:

“ Суддя безпідставно не задекларував своєчасно майно члена сім`ї, що с ліквідним активом (підпункт 4.6 пункту 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019 р.)

Згідно з даними досьє судді, 14.08.2017 громадянин Кучер ОСОБА_10 видав довіреність на ім`я дружини судді, ОСОБА_4 , та її батька, ОСОБА_5 , на "користування і розпорядження (в тому числі відчуження) належним нерухомим майном (та/або часткою в праві власності), а саме: земельною ділянкою та/або житловим будинком з надвірними будівлями”. Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 17.08.2018 ОСОБА_5 набув право власності на цей будинок та ділянку за договором купівлі-продажу. У декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави і місцевого самоврядування, за 2017” рік суддя не вказав права дружини на це майно, хоча був зобов`язаний це зробити на підставі ч. 3 ст. 46 Закону України "Про запобігання корупції”.

Суддя приватизував квартиру, яка була надана як службова.

Згідно з даними досьє судді, 24.10.2012 він оформив право власності на квартиру площею 71,2 кв. м в Хмельницькому районі Хмельницької області. Підставою для набуття квартири у власність стало розпорядження Управління комунального майна Хмельницької міської ради від 14.05.2012. У цей же день суддя здійснив відчуження вказаної квартири за договором купівлі-продажу. 16.11.2012 суддя придбав квартиру площею 120,8 кв. м в м. Хмельницький за 413 000 гри. При цьому, згідно з інформацією, отриманою Громадською радою доброчесності від Хмельницького окружного адміністративного суду у 2009-2012 роках дохід судді (отриманий на руки) склав 249 372 грн. Таким чином, суддя приватизував житло, ймовірно отримане як службове, а потім здійснив його відчуження.

Суддя ухвалював рішення, обумовлені політичними мотивами (підпункт 1.8. п. І Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженим рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019).

26.12.2013 р. суддя визнав протиправним та скасував рішення 36 позачергової сесії позачергової сесії Славутської міської ради шостого скликання №2-36/2013 від 03 грудня 2013 року “Про звернення щодо дотримання прав і свобод громадян України” в частині схвалення звернення, в якому висловлено недовіру Президенту України, Прем`єр-міністру та Верховній Раді України. Такі судові рішення масово виносились у часи Революції Гідності і мали ознаки політично вмотивованих.

Громадська рада доброчесності не забезпечила судді право на відповідь, оскільки не отримала контактних даних від судді.

Поведінка, яку демонструє суддя, для учасників процесу та інших осіб не є еталоном порядності і справедливості, прикладом чесності. Така поведінка судді підриває упевненість громадян у справедливості судової системи.”.

Не погоджуючись із негативним висновком, вважаючи його протиправним та таким, що порушує права та інтереси, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частинами першою, шостою, сьомою статті 87 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” визначено, що громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Громадська рада доброчесності:

1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді);

2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді);

3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє;

4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді);

5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.

Для здійснення повноважень, зазначених у цій статті, членам Громадської ради доброчесності надається право безоплатного та повного доступу до відкритих державних реєстрів.

Згідно частини першої статті 88 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її члена.

Правила організації та діяльності Громадської ради доброчесності, визначає Регламент Громадської ради доброчесності, який схвалено рішенням Громадської ради доброчесності № 1/2016 від 23.11.2016 р. (далі - Регламент).

Відповідно до статті 2 Регламенту, завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі. З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.

Позиція щодо сприяння ГРД роботі ВККС України, про що акцентується у ст. 87 Закону, викладена у Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності від 10.04.2017 (адреса посилання: https://vkksu.gov.ua/userfiles/doc/perelik-dokumentiv/visnovok_grd.pdf), згідно якого ГРД створена як громадський орган, який сприяє роботі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка, відповідно, є основною інституцією, що здійснює перевірку інформації та надання остаточних висновків під час оцінювання суддів та кандидатів на посаду судді. Оскільки ГРД бере участь у процесі індивідуального оцінювання суддів та кандидатів на посаду судді, її робота має ставити за мету вдосконалення суддівського корпусу, забезпечуючи його якомога вищу професійність. Згідно з європейськими стандартами, оцінювання суддів має здійснюватися в інтересах громадськості в цілому. Повноваження та сфера компетенції ГРД регулюються як Законом, так і Регламентом. Правова основа статусу й повноважень ГРД визначені ст. 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Завдання ГРД детально описані в ст. 87 Закону і пов`язані зі сприянням Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання. Це основне положення, що регламентує повноваження ГРД. Регламент ГРД є продовженням положень Закону і, відповідно до п. 1 ст. 2 Регламенту, головним завданням ГРД є сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям. Як справедливо зазначено в Регламенті, ГРД лише сприяє роботі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в питаннях кваліфікаційного оцінювання суддів, але ГРД не може виносити остаточного рішення щодо доброчесності або професійної етики окремого судді.

Отже, виходячи з викладених у Висновку Ради Європи правових позицій, положень ст. 87 Закону та ст. 2 Регламенту, на ГРД покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями, яка (функція) забезпечується шляхом сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді.

Тобто, відповідач приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями.

За сферою правового регулювання Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, тобто містить норми саме публічного права.

У статті 88 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” вказано, що у разі, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Отже, затвердження щодо позивача негативного висновку та рішення Громадською радою доброчесності створило для позивача негативні наслідки у вигляді суттєвого ускладнення процедури подальшого кваліфікаційного оцінювання та підтвердження здатності брати участь у здійсненні правосуддя.

Окрім того, оскаржуваний висновок є різновидом акту індивідуальної дії, оскільки безпосередньо стосується прав та інтересів позивача, містить твердження про невідповідність позивача критеріям доброчесності та професійної етики, підлягає дослідженню у межах кваліфікаційного оцінювання.

Окремо суд зазначає, що хоч й у рішенні ВККС №362/ко-19 від 4.06.2019 р. про результати кваліфоцінювання судді Хмельницького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді й зазначено, що висновок залишено без розгляду, проте й вказано, що інформацію, яка в ньому міститься взята до відома. Більш того, згідно резолютивної частини цього ж рішення, воно набирає чинності відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу ІУ Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Відтак, висновок безпосередньо впливає на права та інтереси позивача, створюючи правовідносини, в яких отримати рішення про підтвердження ним здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді позивач зможе лише у разі, якщо таке рішення буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами Комісії, тобто кваліфікованою більшістю, в той час, як рішення щодо інших кандидатів, які не отримали негативного висновку ГРД, ухвалюватиметься відповідно до вимог ч. 3 статті 101 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” простою більшістю голосів її складу і зразу набуває чинності.

У відповідності до частин 1 та 2 статті 3 Регламенту Громадської ради доброчесності, схваленого рішенням Громадської ради доброчесності №1/2016 від 23 листопада 2016 року (далі - Регламент ГРД), члени Ради поділяють такі цінності як гідність, справедливість, права людини, доброчесність, повага до незалежності суддів і керуються ними у своїй діяльності. Рада та її члени здійснюють свою діяльність на засадах добросовісності, безсторонності, прозорості, рівноправності членів, політичної нейтральності.

Частиною першою статті 12 Регламенту ГРД передбачено, що Рада здійснює свою діяльність у чотирьох колегіях, до кожної з яких входить п`ять членів Ради.

Згідно з пунктами 2 та 4 частини 2 статті 12 Регламенту ГРД колегія Ради, серед іншого:

- організовує збір, перевірку та аналіз інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) членами Ради, які входять до колегії;

- приймає рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо судді (кандидата на посаду судді);

- приймає, за наявності відповідних підстав, висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності і передає його зборам Ради для затвердження.

У відповідності до статті 18 Регламенту ГРД за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді, якщо вона може бути важлива для цілей кваліфікаційного оцінювання.

У рішенні наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.

Згідно зі статтею 19 Регламенту ГРД за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, якщо визнає:

1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або

2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

Негативна репутація судді або кандидата на посаду судді, недобросовісність можуть згадуватися у висновку, якщо твердження про це обґрунтовується відповідними обставинами.

У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.

Суд звертає увагу, що поняття "доброчесність" чинним законодавством не визначене, а тому є оціночним поняттям.

Поряд з цим, відповідно до пункту 12 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді), показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС України від 03 листопада 2016 року №143/зп-16, відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками:

12.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї задекларованим доходам.

12.2. Відповідність способу життя судді та членів його сім`ї задекларованим доходам.

12.3. Відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.

12.4. Наявність обставин, передбачених підпунктами 9- 12, 15- 19 частини першої статті 106 Закону.

12.5. Наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді.

12.6. Наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею.

12.7. Загальна оцінка інтегративності (доброчесності) за такими складовими:

12.7.1. Чесність і порядність.

12.7.2. Контрпродуктивна поведінка.

12.7.3. Схильність до зловживань.

Показники, передбачені пунктами 12.1 - 12.6 цієї глави, оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема:

1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади;

2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

3) результатів повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності);

4) декларації родинних зв`язків судді та декларації доброчесності судді;

5) результатів регулярного оцінювання;

6) результатів перевірки декларації родинних зв`язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності);

7) висновків Громадської ради доброчесності (за наявності);

8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.

Показник, передбачений пунктом 12.7 цієї глави, визначається за допомогою відповідних тестувань особистих морально-психологічних якостей та оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

Із аналізу вище процитованих норм видно, що Громадська рада доброчесності формує висновок про невідповідність кандидата на посаду судді за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді), та за умови, якщо вважає достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або наявний обґрунтований сумнів щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

Разом з тим, будь-яке рішення суб`єкта владних повноважень, зокрема й висновок ГРД має бути обґрунтованим, ґрунтуватись на достовірних обставинах та підтверджуватись відповідними доказами та бути винесений у спосіб визначений законодавством.

Стосовно змісту оскаржуваного рішення, то тут суд вказує наступне.

Так, відповідач в оскаржуваному висновку зазначив, що 14 серпня 2017 року громадянин ОСОБА_3 видав довіреність на ім`я дружини судді - ОСОБА_4 та її батька ОСОБА_5 на користування і розпорядження (в тому числі відчуження) належним нерухомим майном (та/або часткою в праві власності), а саме: земельною ділянкою та/або житловим будинком з надвірними будівлями. Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 17 серпня 2018 року ОСОБА_5 набув право власності на цей будинок та ділянку за договором купівлі-продажу. Проте суддя у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави і місцевого самоврядування за 2017 рік не вказав права своєї дружини на вказане майно.

Як встановлено судом, 14 серпня 2017 року ОСОБА_3 видав довіреність на ім`я дружини позивача - ОСОБА_4 та її батька ОСОБА_11 на користування та розпорядження майном, а саме - земельною ділянкою та житловим будинком за адресою: Хмельницька область, Летичівський район, село Митківці.

Однак, в жовтні 2017 року ОСОБА_3 помер, а тому представництво за зазначеною довіреністю було припинено.

Так, статтею 244 ЦК України визначено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності (п.6 ч.1 ст.248 ЦК України).

Отже, як видно представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність.

Відтак із врахуванням даних норм, в жовтні 2017 р. довіреність видана на ім`я ОСОБА_4 щодо користування, розпорядження, а саме: земельною ділянкою та/або житловим будинком з надвірними будівлями - припинила свою дію.

При цьому, в роз`ясненнях щодо застосування окремих положень Закону України “Про запобігання корупції” стосовно заходів фінансового контролю, затверджених рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції 11 серпня 2016 р. № 3, вказано, що відповідно до вимог Закону суб`єкт декларування повинен задекларувати усі об`єкти нерухомості незалежно від їх вартості, що належать йому на праві власності, знаходяться у нього на праві оренди чи іншого права користування станом на останній день звітного періоду (31 грудня звітного року для щорічної декларації) (п.26 Роз`яснень ).

Більшість об`єктів декларування (а саме: нерухомість, об`єкти незавершеного будівництва, цінне рухоме майно, транспортні засоби, цінні папери, корпоративні права, юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї, нематеріальні активи, грошові активи, фінансові зобов`язання, членство в громадських об`єднаннях або входження до їхніх органів) декларується відповідно до їх наявності станом на останній день звітного періоду. Наприклад, при поданні щорічної декларації, якщо зазначені об`єкти станом на 31 грудня попереднього року не перебувають у володінні, користуванні або власності (для різних об`єктів передбачено різні права – див. відповідні розділи декларації) суб`єкта декларування або членів його сім`ї, то вони не повинні відображатися в декларації, навіть якщо вони перебували на такому праві упродовж певного часу у звітному періоді (п. 11 Роз`яснень).

Відтак, враховуючи, що право користування майном дружина суб`єкта декларування станом на 31 грудня звітного року припинилось, позивачем правомірно не включено до декларації 2017 року право користування/розпорядження його дружиною земельною ділянкою та/або житловим будинком з надвірними будівлями.

Щодо висновків відповідача відносно приватизації квартири, яка, як вказує відповідач, «ймовірно була службовою» та придбання іншої зі відсутності необхідного доходу, суд зазначає наступне.

Як вказує відповідач, за даними досьє, суддя 24.10.12 р. оформив право власності на квартиру площею 71,2 кв.м у Хмельницькому районі Хмельницької області. Підставою для набуття квартири у власність стало розпорядження Управління комунального майна Хмельницької міської ради від 14 травня 2012 року. У цей же день суддя здійснив відчуження вказаної квартири за договором купівлі-продажу. 16.11.2012 р. суддя придбав квартиру площею 120,8 кв.м в м. Хмельницький вартістю 413 000 грн. При цьому, згідно інформації, отриманої ГРД від Хмельницького окружного адміністративного суду у 2009-2012 роках дохід судді (отриманий на руки) склав 249372 грн. Таким чином, суддя приватизував житло, ймовірно отримане як службове, а потім здійснив його відчуження.

Так, судом встановлено, що 29.11.2011 р. ОСОБА_1 з сім`єю (4 чол.) отримав ордер на жиле приміщення на право заселення (жилою площею 38,8 кв.м, заг. площею 77,2 кв.м), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_2 .

В свою чергу, підставою для видачі ордеру стало рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 21 листопада 2011 року № 1227, прийняте на підставі статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Житлового кодексу Української РСР та Правил обліку громадян, потребуючих поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, і, за змістом якого, на виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду від 1 жовтня 2010 року та рішення апеляційного суду Хмельницької області від 18.11.2010 р. надано ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 в житловому масиві «Грузевиця-2» на території Грузевицької сільської ради, житловою площею 38,8 кв.м, сім`я 4 чол. В цьому ж рішенні вказано, що «квартира належить територіальній громаді міста, знімається з квартирного обліку».

Водночас слід зазначити, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду у Хмельницькій області у справі № 2-10507/10 від 1.10.2010 р., що набрало законної сили 18.11.2010 р., встановлено, що ОСОБА_1 з 13 серпня 2009 року перебуває на квартирному обліку складом сім`ї чотири особи в позачерговій черзі.

Додаково суд зазначає, що згідно довідки відділу обліку та розподілу житлової площі виконкому Хмельницької міської ради №544-11 від 20.08.09 р. ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку по місцю проживання при міськвиконкомі з 13 серпня 2009 р., складом сім"ї 4 чол.

Отже наведене свідчить, що позивач отримав не службове житло, а квартиру як особа, що перебувала на квартирному обліку.

На цю квартиру позивач отримав свідоцтво про право власності 18.05.2012 р. та 24 жовтня 2012 року продав за 276 612 грн. Вартість проданої квартири відображено у декларації за 2012 р. у розділі, що стосується доходів.

16 листопада 2012 року позивач придбав трикімнатну квартиру у місті Хмельницькому загальною площею 120,8 кв. м за 413 000 гри.

При цьому, як свідчать матеріали справи, позивач, на підставі кредитного договору №5/85/2012/ро від 16.11.2012 р., на придбання квартири отримав кредит у розмірі 238000 грн.

Отже, за математичними підрахунками можна дійти висновку, що вартість купленої у 2012 році квартири (413000 грн.) складає суму меншу ніж загальна сума проданої квартири (276612 грн.) та отриманого кредиту (238000 грн.) і заробітної плати (126499грн.), а отже «необхідний дохід» для придбання квартири позивачем офіційно отриманий.

Відносно висновків ГРД щодо ухвалення суддею рішення обумовленого політичними мотивами, суд зазначає наступне.

Як видно зі змісту оскаржуваного висновку, ГРД вказує, що суддя ухвалював рішення, обумовлені політичними мотивами.

Так, 26.12.2013 р. суддя визнав протиправним та скасував рішення 36 позачергової сесії Славутської міської ради шостого скликання №2-36/2013 від 3.12.2013 р. «Про звернення щодо дотримання прав і свобод громадян України» в частині схвалення звернення до Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України.

Як вказує відповідач, такі рішення виносились у часи Революції Гідності і мали ознаки політично вмотивованих.

Оцінюючи такі висновки суд враховує наступне.

Правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - перевірка суддів) як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв`язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості, визначаються Законом України “Про відновлення довіри до судової влади в Україні” (далі- Закон № 1188-VII).

Статтею 3 Закону № 1188-VII визначено, що суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів таких рішень:

1) про обмеження прав громадян на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій в Україні у період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом;

2) про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків, рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій про перегляд обвинувальних вироків, наслідком якого не було їх скасування, щодо осіб, які визнані політичними в`язнями, за дії, пов`язані з їх політичною та громадською діяльністю;

3) про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв`язку з їх участю у таких акціях;

4) про накладення адміністративних стягнень на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на підставі статті 1222 Кодексу України про адміністративні правопорушення за невиконання водіями вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу та про залишення зазначених рішень без змін судом апеляційної інстанції в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом;

5) про накладення адміністративних стягнень на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, на підставі статті 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця та про залишення зазначених рішень без змін судом апеляційної інстанції в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом;

6) про накладення адміністративних стягнень на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, на підставі статті 185-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій та про залишення зазначених рішень без змін судом апеляційної інстанції в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом;

7) про накладення адміністративних стягнень на підставі статті 185-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, за створення умов для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій та про залишення зазначених рішень без змін судом апеляційної інстанції в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом;

8) у справах, пов`язаних з проведенням виборів до Верховної Ради України сьомого скликання, скасуванням їх результатів або позбавленням статусу народного депутата України особи, яка була обрана народним депутатом України до Верховної Ради України сьомого скликання (перевірка суддів проводиться за заявою особи, права або інтереси якої були порушені безпосередньо);

9) про надання дозволу на проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій стосовно осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до 21 лютого 2014 року, у зв`язку з їх участю у таких акціях.

Відповідно до частини першої-другої статті 2 Закону № 1188-VII, перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - Тимчасова спеціальна комісія), що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону.

Заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно із статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до Тимчасової спеціальної комісії протягом шести місяців з дня опублікування в газеті "Голос України".

Положеннями статті 7 Закону № 1188-VII передбачено, що за результатами перевірки суддів Тимчасова спеціальна комісія ухвалює висновок, який повинен бути обґрунтованим і який оприлюднюється на офіційному веб-сайті Вищої ради юстиції.

Висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється Вищій раді юстиції для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку у порядку, визначеному законом. Порушення даного строку Вищою радою юстиції не є підставою для припинення процедури перевірки судді. Суддя має право на оскарження рішення Вищої ради юстиції в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги є обов`язковим для розгляду Вищою радою юстиції.

У разі якщо Тимчасовою спеціальною комісією за результатами перевірки не встановлено фактів, що свідчать про порушення суддею присяги судді, а виявлено підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, матеріали перевірки направляються до Вищої ради юстиції або до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Матеріали Тимчасової спеціальної комісії щодо перевірки суддів, що свідчать про наявність у діях судді ознак кримінального правопорушення, направляються Тимчасовою спеціальною комісією до Генеральної прокуратури України для проведення перевірки дій судді на предмет наявності в його діях ознак кримінального правопорушення.

Із аналізу процитованих норм видно, що суддя підлягає перевірці Тимчасовою спеціальною комісією у разі подання юридичними або фізичними особами заяв у письмовій формі, за наслідком розгляду яких складався відповідний висновок.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів, які б вказували, що така перевірка проводилась відносно прийнятого суддею Михайловим ОСОБА_12 рішення від 26.12.2013 р. у справі № 822/4731/13-а. Слід також зазначити, що судове рішення набрало законної сили.

На думку суду, посилання на «політичні мотиви» прийняття судового рішення є лише припущенням, яке не підтверджено жодними доказами.

Окремо суд вказує й на таке.

У відповідності до пункту 4.10.1 регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів №81/зп-16 від 13 жовтня 2016 року (зі змінами та доповненнями на час виникнення спірних правовідносин) інформація щодо судді (кандидата на посаду судді або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності надається до Комісії Громадською радою доброчесності не пізніше ніж за 10 днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди стосовно такого судді (кандидата на посаду судді).

Інформація або висновок подаються до Комісії у паперовій або електронній формі безпосередньо чи за допомогою засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію подання документів.

Приймання Комісією інформації або висновку завершується о 18 год. 00 хв. (о 24 год. 00 хв. у разі направлення електронною поштою) дня, який передує першому з 10 днів до визначеної Комісією дати проведення співбесіди.

Інформація або висновок вважаються поданими, якщо отримані Комісією у строк, визначений абзацом третім цього пункту.

У разі недотримання Громадською радою доброчесності строку, визначеного абзацом третім цього пункту, питання щодо розгляду матеріалів, вирішується Комісією у складі колегії під час проведення засідання, про що ухвалюється протокольне рішення.

Висновок, що надійшов після початку засідання з проведення співбесіди, Комісією не розглядається.

Як видно з матеріалів справи, всупереч вищезазначеним нормам оскаржуваний висновок було подано відповідачем до ВККС лише 03 червня 2019 року, в той час, як співбесіда відбулась 04.06.2019 р. Тобто з порушенням строків визначених пунктом 4.10.1 регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

Таким чином, з боку відповідача було порушено права позивача щодо ознайомлення з висновком у встановлений законом строк.

Окремо суд вказує й на те, що у спірному висновку зазначено, що Громадська рада доброчесності не змогла забезпечити судді право на відповідь до початку її співбесіди з Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, оскільки не отримала контактної інформації.

Разом з тим, суд зазначає, що досьє судді, до якого за відповідним запитом може мати доступ член ГРД, містить відповідну контактну інформацію, тому відповідач не був позбавлений права направити такий запит та отримати засоби зв`язку з позивачем, або самостійно направити інформацію до Хмельницького окружного адміністративного суду (через канцелярію), або на електронну адресу судді/суду.

Відтак, оцінюючи оскаржуване рішення, суд керується нормами частини другої статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

На думку суду, оскаржуваний висновок прийнято без врахування розтлумачених критеріїв.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що спірний висновок є протиправним та, відповідно, підлягає скасуванню.

Разом з тим, оцінюючи вимогу щодо скасування рішення оформленого протоколом від 03.06.2019 р., то суд вказує, що такий протокол є невід`ємною складовою висновку, а не окремим рішенням, та не тягне для позивача юридичних наслідків. Відтак, не підлягає окремому дослідженню та оскарженню. А отже, в цій частині вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати висновок Громадської ради доброчесності від 03 червня 2019 року "Про невідповідність судді Хмельницького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики".

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , ідентифікаційний номер за ДРФО НОМЕР_1 ).

Відповідач: Громадська рада доброчесності (вул. Генерала Шаповала, 9, м. Київ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Вища кваліфікаційна комісія суддів України (вул. Генерала Шаповала, 9, м. Київ, код ЄДРПОУ 37316378).

Повний текст рішення сформовано: 06.02.2020 р.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна