Рішення № 87400462, 03.02.2020, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/20014/19

Провадження № 2/344/1246/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

03 лютого 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої-судді Ковалюк І.П.,

секретаря Караїм Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до громадської організації «Матері мобілізованих» про скасування наказів про прийняття та звільнення з роботи, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з наведеним позовом із вимогами про скасування наказів про прийняття та звільнення з роботи.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 06 вересня 2016 року вона була зареєстрована у Івано-Франківському міському центрі зайнятості як безробітна. З 13 вересня 2016 року їй призначено виплату допомоги по безробіттю. З метою пошуку роботи, вона подавала своє резюме та особисті дані на відповідні інтернет-сайти. У березні 2017 року їй зателефонувала представник Громадської організації «Матері мобілізованих» з пропозицією працевлаштування. Для розгляду її кандидатури на вакантну посаду та проходження співбесіди, попросили надіслати фотокопію її диплому, трудової книжки, паспорту та ідентифікаційного коду. Фотокопії вказаних документів вона надіслала роботодавцю на електронну адресу. Пізніше, в телефонному режимі, їй повідомили про те, що її кандидатура не підійшла на вакантну посаду. В листопаді 2017 року до неї звернувся із позовом Івано-Франківський міський центр зайнятості з вимогою повернути суму виплаченого забезпечення, вартості наданих їй соціальних послуг у сумі 6780,10 гривень, підставою чого стало встановлення факту виконання нею оплачуваної роботи. Зокрема, встановлено, що ГО «Матері мобілізованих» перерахувало внесок на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за ОСОБА_1 на підставі Наказу №5 від 17.03.2017 року про прийняття її на посаду психолога з 20.03.2017 року. Відповідно ж до Наказу №6 від 20.03.2017 року її звільнено з посади психолога з 21.03.2017 року . За період працевлаштування їй нараховано дохід 290,90 гривень. Однак, між нею та ГО «Матері мобілізованих» не узгоджувались трудові обов`язки, умови виконуваних робіт, оплати праці і тому подібне. Вона не зверталася із заявою про прийняття на посаду психолога, не подавала відповідачу оригіналу паспорту чи трудової книжки. Відповідного запису про прийняття її на посаду психолога у ГО «Матері мобілізованих» у її трудовій книжці немає, з наказом про прийняття на роботу її не ознайомлено, та вона не приступала до виконання трудових обjв`язків, а відповідно і не писала заяви на звільнення. Звертає увагу суду на те, що вказані накази не містять посилань на підстави прийняття та звільнення її з роботи, а також не містять її підпису, який би свідчив про ознайомлення з такими. Просила суд скасувати наказ №5 від 17.03.2017 року про прийняття на роботу та наказ №6 від 20.03.2017 року про звільнення з посади психолога.

Позивач в судове засідання не з`явилась, подала суду заяву в якій просила проводити розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, не заперечила проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про причину неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Від відповідача не надходив відзив на позов, не надходило в установленому судом строку заяв із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження,згідно ст.277 ч.4 ЦПК України.

З урахуванням положень ст. 280 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Згідно ч. 2 ст. 2 КЗпП України, працівники реалізують право на працю шляхом укладання трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Частиною 1 ст. 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило,в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим зокрема при укладенні трудового договору з фізичною особою.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що наказом ГО «Матері мобілізованих» від 17.03.2017 року № 5, ОСОБА_1 було прийнято на посаду психолога з 20.03.2017 року (а.с. 5).

Згідно наказу ГО «Матері мобілізованих» від 20.03.2017 року № 6, ОСОБА_1 було звільнено з посади психолога з 21.03.2017 року (а.с. 6).

Відповідно до копій трудової книжки встановлено, що останній запис в трудовій книжці зазначено про звільнення позивача з роботи за згодою сторін відповідно до наказу №6 від 27.04.2018 року. Записів щодо оформлення на посаду психолога з 20.03.2017 року відповідно до наказу №5 ГО «Матері мобілізованих» немає (а.с.12-14).

Згідно матеріалів справи встановлено, що позивач подала копії документів на ознайомлення з її кандидатурою на посаду психолога, однак з роботодавцем не дійшли згоди щодо трудових обов`язків, умов праці, оплати праці, до виконання трудових обов`язків вона не приступала, трудового договору між нею та ГО «Матері мобілізованих» не було укладено.

Наказ №5 від 17.03.2017 року та наказ №6 від 20.03.2017 року не містять підпису позивача ОСОБА_1 .

Тому, Наказ №5 від 17.03.2017 року про прийняття ОСОБА_1 на посаду психолога з 20.03.2017 року та Наказ №6 від 20.03.2017 року про звільнення її з посади психолога з 21.03.2017 року видано відповідачем безпідставно та є незаконними.

За ч.1ст. 26 КЗпП при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не дотримано порядку прийняття на роботу та звільнення працівника, тому наказ №5 та наказ №6 підлягають скасуванню.

Частиною 3статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

За правилами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи з наведеного, керуючись Конституцією України, Кодексом законів про працю України, ст.ст.6, 7, 10-13,18,76-81, 89, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 280-282, 352-353,430ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до громадської організації «Матері мобілізованих» про скасування наказів про прийняття та звільнення з роботи – задовольнити.

Скасувати наказ №5 від 17.03.2017 року в частині прийняття ОСОБА_1 на посаду психолога з 20.03.2017 року та наказ №6 від 20.03.2017 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади психолога з 21.03.2017 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 05 лютого 2020 року.

Суддя Ковалюк І.П.