Вирок № 87354846, 04.02.2020, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 04.02.2020

ЄУН № 937/9803/19

Провадження № 1-кп/937/504/20

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2020 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого суді Юрлагіної Т.В.,

за участю секретаря: Бондаренко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі кримінальне провадження № 12019080140002491 відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Костянтинівка Мелітопольського району Запорізької області, громадянина України, з середньою освітою, не працює, розлученого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживає: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

обвинуваченого у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 286 КК України,

за участю прокурора - Гончара Д.С.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

потерпілого - ОСОБА_2

законного представника потерпілого - ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

05 вересня 2019 року приблизно о 20 годині 30 хвилин ОСОБА_1 , керуючи автомобілем ВАЗ-2109 реєстраційний номер НОМЕР_1 рухався по вул. Центральна в с. Костянтинівка, Мелітопольського району, Запорізької області, з боку вул. Дорожня в напрямку с. Мордвинівка Мелітопольського району, зі швидкістю не менш ніж 99,3-103,7 км/год, чим перевищив максимальну дозволену швидкість руху в населених пунктах.

На шляху прямування водій ОСОБА_1 , маючи технічну можливість уникнути ДТП, при виявленні небезпеки для руху, якою для нього явився мопед Honda Dio реєстраційного номерного знаку під керуванням ОСОБА_4 , який рухався попереду автомобіля ВАЗ-2109 реєстраційний номер НОМЕР_1 в попутному з ним напрямку, своєчасно не знизив швидкість руху транспортного засобу в результаті чого в районі б 268, допустив наїзд на мопед Honda Dio без реєстраційного номерного знаку.

В результаті ДТП пасажиру мопеда Honda Dio без реєстраційного номерного знаку ОСОБА_2 , були заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Своїми діями ОСОБА_1 , порушив п. п. 12.3, 12.4, 12.9 Правил дорожнього руху України, згідно з яким: У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди; У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

2.9. «Водієві забороняється: б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7;»

Порушення п. 12.3 ПДР України, вчинене водієм ОСОБА_1 , з заходиться в прямому причинному зв`язку з подією ДТП та її наслідками.

Згідно висновку судової медичної експертизи № 272 від 09.10.2019 року у ОСОБА_2 , були виявлені тілесні ушкодження - крайовий знутрішньосуглобовий перелом дистального епіфізу середньої фаланги 5-го пальця лівої кісті зі зміщенням відламків, травматичний набряк м`яких тканин в ділянці перелому, рвана рана з ушкодженням суглобової капсули між фалангового суглобу 5-го пальця лівої кісті; рвана рана в ділянці правого колінного суглобу (що зумовила необхідність хірургічного лікування); численні садна верхніх та нижніх кінцівок.

Зазначені тілесні ушкодження у ОСОБА_2 , кваліфікуються наступним чином: в ділянці 5-го пальця лівої кісті, зокрема, перелом середньої його фаланги середньої тяжкості, що спричинили за собою тривалий (більше 21 дня) розлад здоров`я; рвана рана в ділянці правого колінного суглобу (що зумовила необхідність хірургічного лікування)в ділянці голови, як легкі, що спричинили короткочасний (понад 6, але не більше 21 дня) розлад здоров`я; інші тілесні ушкодження - легкі.

Крім того, 05 вересня 2019 року приблизно о 20 годині 30 хвилин водій ОСОБА_1 , скоївши наїзд на мопед Honda Dio без реєстраційного номерного знаку під керуванням ОСОБА_4 , в результаті чого пасажир мопеду ОСОБА_2 , отримав тілесні ушкодження і потребував медичної допомоги, своїми протиправними діями поставив його в небезпечне для життя становище, після чого з місця пригоди зник, свідомо залишивши потерпілого без допомоги в небезпечному для життя стані і позбавлену можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, у зв`язку з травмами, отриманими ним при ДТП, маючи реальну можливість надати постраждалому допомогу, чим порушив вимоги п.2.10 Правил дорожнього руху України, згідно з яким: п.п. 2.10 «У разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний: а) негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди; б) увімкнути аварійну сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки відповідно до вимог пункту 9.10 цих Правил; в) не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди; г) вжити можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілим, викликати карету швидкої медичної допомоги, а якщо це неможливо, звернутися за допомогою до присутніх і відправити потерпілих до лікувального закладу; д) повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи підрозділ міліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття працівників міліції; е) вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об`їзд місця пригоди; є) до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки)».

Суд вважає вказане обвинувачення доведеним та кваліфікує дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 135 КК України тобто завідоме залишенні без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, за ч. 1 ст. 286 КК України тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 визнав себе винуватим у скоєнні інкримінованих йому злочинах у повному обсязі, погодився з кваліфікацією своїх дій за ч. 1 ст. 135, ч.1 ст. 286 КК України та пояснив, що він ввечері 05 вересня 2019 року приблизно о 20 годині керуював автомобілем ВАЗ-2109, реєстраційний номер НОМЕР_1 рухався по вул. Центральна в с. Костянтинівка, Мелітопольського району, Запорізької області, в напрямку с. Мордвинівка Мелітопольського району, зі швидкістю близько 100 км/год, чим перевищив максимальну дозволену швидкість руху. На шляху прямування він не побачив мопед Honda Dio реєстраційного номерного знаку під керуванням ОСОБА_4 , який рухався в попутному напряму попереду його автомобіля. Скоїв на нього наїзд, після чого мопед розвернуло, а осіб які рухались на мопеді кинуло на капот автомобіля, скільки було осіб він не бачив тому що пошкодилось лобове скло. Потім він призупинив автомобіль яким керував, не вимикаючи двигун увімкнув задню передачу, здав назад, об`їхав осіб та мопед і поїхав на сусідню вулицю, де залишив власний транспортний засіб та пішов додому. Наступного дня святкував день народження товариша, ввечері до нього приїхали працівники поліції, та відвезли його для проходження медичного огляду на стан сп`яніння. Зазначив, що 5 вересня 2019 року керував транспортним засобом тверезий. Поїхав з місця пригоди бо злякався, та спочатку говорив що його автомобілем заволоділи сторонні особи, однак потім зізнався в скоєному. Заявлений цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди визнав в повному обсязі в розмір 5 тисяч гривень в частині відшкодування моральної шкоди визнав позовні вимоги в розмірі 2 тисячі гривень.

Законний представник неповнолітнього потерпілого ОСОБА_3 , у судовому засіданні просила суд призначити покарання обвинуваченому, пов`язане з позбавленням волі, а також максимальним позбавленням права керування транспортними засобами. Просила задовольнити цивільний позов в повному обсязі, стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 5000 грн., та моральну шкоду в розмірі 500000 грн., оскільки він внаслідок дорожньо-транспортної пригоди її дитина втратила можливість займатись професійно футболом, стан здоров`я дитини не відновився також він переніс моральну травму, в родині змінився звичайний уклад життя. Обвинувачений не відшкодував жодної копійки.

Висновком експерта № 272 від 09.10.2019 року у ОСОБА_2 , були виявлені тілесні ушкодження - крайовий знутрішньосуглобовий перелом дистального епіфізу середньої фаланги 5-го пальця лівої кісті зі зміщенням відламків, травматичний набряк м`яких тканин в ділянці перелому, рвана рана з ушкодженням суглобової капсули між фалангового суглобу 5-го пальця лівої кісті; рвана рана в ділянці правого колінного суглобу (що зумовила необхідність хірургічного лікування); численні садна верхніх та нижніх кінцівок.

Зазначені тілесні ушкодження у ОСОБА_2 , кваліфікуються наступним чином: в ділянці 5-го пальця лівої кісті, зокрема, перелом середньої його фаланги середньої тяжкості, що спричинили за собою тривалий (більше 21 дня) розлад здоров`я; рвана рана в ділянці правого колінного суглобу (що зумовила необхідність хірургічного лікування)в ділянці голови, як легкі, що спричинили короткочасний (понад 6, але не більше 21 дня) розлад здоров`я; інші тілесні ушкодження - легкі.

Висновком експерта № 19-132 від 30.10.2019 року встановлено, що в діях водія автомобіля ВАЗ-2109 реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_1 , мається порушення правил дорожнього руху п.п. 12.3, 12.4, 12.9 Правил дорожнього руху України. Порушення п. 12.3 ПДР України, вчинене водієм ОСОБА_1 , з заходиться в прямому причинному зв`язку з подією ДТП та її наслідками.

Висновком експерта № 19-131 від 29.10.2019 року встановлено, що на момент експертного дослідження робоча гальмівна система, рульове управління та ходова частина автомобіля ВАЗ-2109 реєстраційний номер НОМЕР_1 знаходились у працездатному стані, на момент експертного дослідження.

У зв`язку з повним визнанням обвинуваченим ОСОБА_1 своєї вини у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч.1 ст. 286 КК України, наданням повних послідовних пояснень щодо обставин, та не заперечення сторін кримінального провадження про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, суд в порядку ч.3 ст.349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорювалися, і обмежився допитом обвинуваченого, та дослідженням матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого.

У частині дослідження цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди встановлено повний порядок дослідження наданих сторонами доказів.

При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_1 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Так, у рішеннях «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

За таких обставин, оцінюючи безпосередньо досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає «поза розумним сумнівом» доведеним пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення за ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 286 КК України.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (Із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 року), при призначенні покарання за ст. 286 КК України суди мають ураховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію транспортних засобів, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

При призначенні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд керується ст.65 КК України і враховує характер і ступінь тяжкості скоєних ним діянь, які відповідно до ч. 4 ст.12 КК України, належить до категорії злочинів невеликої тяжкості, дані про особу обвинуваченого, вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліках у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується задовільно.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , у відповідності до ст. 66 КК України, суд визнає правдиві послідовні покази надані в судовому засіданні, які сприяли встановленню істини по справі.

Згідно зі ст. 67 КК України, обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 , судом не встановлені.

При обранні покарання обвинуваченому згідно вимог ст.ст. 65 - 67 КК України, суд враховує: ступінь тяжкості вчинених злочинів, які кваліфікуються як злочини невеликої тяжкості; обставини, що обтяжують покарання: не встановлено; обставини, що пом`якшують покарання: правдиві покази. Останнє, узгоджується з правовою позицією, яка міститься у Постанові Верховного Суду від 18.09.2019 р. у справі №166/1065/18 (провадження № 51-3392 км19), де зазначено, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися у визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження, зокрема підтвердження, що обвинувачений намагався будь-яким чином допомогти потерпілому оговтатись від пережитого, компенсував йому перенесені страждання, чи полегшив душевний біль. Крім того, відшкодування матеріальної та моральної шкоди охоплюється поняттям - щире каяття в розумінні правової позиції, яка міститься у Постанові Верховного Суду від 18.09.2019 р. у справі №166/1065/18 (провадження № 51-3392 км19).

Суд також враховує особу обвинуваченого, який раніше не судимий, але такий, що офіційно не працює, за місцем проживання характеризується задовільно, відомостей щодо перебування на обліку в психоневрологічній лікарні та на обліку у лікаря-нарколога не має, його ставлення до скоєного, поведінку після скоєного.

Відповідно з вимогами ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен враховувати ступінь тяжкості скоєного злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, що скоїла злочин, повинно бути призначено покарання необхідне та достатнє для його виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Відповідно до ст. 75 КК України звільнення особи від відбування покарання з випробуванням в тому числі і у виді позбавлення волі може бути прийняте судом з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи, на підставі яких суд дійде висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання. Рішення суду з цього приводу має бути належним чином вмотивовано у вироку (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року з подальшими змінами "Про практику призначення судами кримінального покарання"). Крім того із роз`яснень, які містяться в п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України, вбачається, що суди визначаючи ступінь тяжкості скоєного злочину, зобов`язані виходити з класифікації злочинів, а також з особливостей конкретного злочину та обставин його скоєння (форма вини, мотив, спосіб скоєння, кількість епізодів, характер та ступінь тяжкості наслідків та інше). При цьому, суд враховує тяжкість вчинених обвинуваченим злочинів, які є злочинами невеликої тяжкості, але ст. 135 ч. 1 КК України є умисним злочином та характеризує відношення обвинуваченого до наслідків вчиненого ним першого злочину, внаслідок яких потерпілий отримав тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, особу обвинуваченого, який характеризується задовільно, відсутність обтяжуючих покарання обставин. Крім того, щодо думки законного представника потерпілого про міру покарання обвинуваченому, суд зауважує наступне, у судовому засіданні зазначено про необхідність призначення покарання пов`язаного з позбавленням волі та вважає необхідним додатково позбавити обвинуваченого права керування транспортними засобами. Що стосується позиції потерпілих стосовно призначення покарання, то у Постанові Верховного Суду від 21.08.2019 р. № справа № 682/956/17 провадження № 13-31кс19 зауважено: у справах цієї категорії ця позиція не є обов`язковою для суду, однак вона ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК, і не має над ними пріоритету.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

На переконання суду, з урахуванням конкретних обставин справи та ступеня тяжкості вчинених злочинів, не є достатніми для прийняття рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України. Також, судом враховується грубість порушення обвинуваченим Правил дорожнього руху України при керуванні транспортним засобом, а саме порушення вимог пункту п.п. 12.3, 12.4, 12.9, а саме, не зменшив швидкість та не зупинився, внаслідок чого скоїв наїзд та в порушення встановлених правил залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, до якої він причетний, не намагаючись надати потерпілому будь-яку допомогу. Характер та конкретні обставини вчинених дій обвинуваченим, які кваліфіковані за ч. 1 ст. 135 КК України, свідчать про підвищений ступінь їх суспільної небезпечності та таке психічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого на момент заподіяння злочину, яке виразилось у тому, що він, дбаючи насамперед про себе для уникнення несприятливих наслідків (побоювання реакції оточуючих), продемонстрував крайню байдужість до здоров`я та життя травмованої ним людини. Суд враховує роз`яснення, що містяться у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті».

Відповідно до зазначених положень, при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

За таких обставин, приймаючи до уваги суспільну небезпечність вчинених обвинуваченим злочинів, думку потерпілого, наслідки, які настали від таких дій, суд доходить висновку, що обвинуваченому необхідно призначити покарання, наближене до мінімально можливого за санкціями ч.1 ст. 286 КК України, ч.1 ст. 135 КК України у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами, що є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження скоєння нових злочинів.

Обрана міра покарання, за глибоким переконанням суду, відповідає не тільки тяжкості вчиненого злочину, обставинам справи, але й особі обвинуваченого, є обґрунтованою та буде відповідати цілям покарання.

Відповідно до ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.

Згідно з частиною 5 статті 128 Кримінального процесуального кодексу України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

У даному кримінальному провадженні до обвинуваченого заявлено позовні вимоги потерпілого про стягнення матеріальної шкоди на суму 5000 грн., які визнані обвинуваченим в повному обсязі та підлягають задоволенню.

Вирішуючи заявлені цивільні позови у даному кримінальному провадженні суд керується наступним.

За змістом ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Цей же принцип змагальності сторін, що передбачає самостійне обстоювання сторонами кримінальної справи їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів, свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості закріплений і в ст. 22 КПК України.

До того ж, приписами п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України визначено, що у кримінальній справі підлягає доказуванню, зокрема, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.

Як передбачено ч. 1 ст. 1177 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства (ч. 5 ст. 128 КПК).

У кримінальному провадженні, як зазначено у ч. 1 ст. 62 КПК, цивільним відповідачем може бути юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого, та до якої пред`явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно приписів ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За приписами ч.2 ст.1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Володільцем джерела підвищеної небезпеки - автомобіля ВАЗ 2109, реєстраційний номер НОМЕР_1 був ОСОБА_1 .

Матеріалами справи встановлено, що потерпілий внаслідок ДТП, яка трапилася з вини обвинуваченого отримав середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження.

Пункт 1 ч. 2.ст. 23 ЦК України передбачає, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я.

Представник позивача, обґрунтовуючи вимоги про відшкодування завданої моральної шкоди зазначив, що зазнав фізичного болю від отриманих тілесних ушкоджень, що спричинило сильні душевні переживання, тривале порушення її звичного способу життя.

Частиною 2 ст.1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини ...фізичної або юридичної особи, яка її завдала : 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Отже моральну шкоду необхідно відшкодовувати лише особі, якій вона завдана, тому суд вважає за необхідне в цій частині представнику позивача відмовити, стягнувши розмір заявленої моральної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації,характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Зокрема, ураховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Виходячи з викладеного та конкретних обставин справи, суд враховує характер та тривалість фізичних та моральних страждань потерпілого внаслідок ушкодження його здоров`я, принцип розумності, виваженості і справедливості, та вважає, що з врахуванням зазначених обставин позов про відшкодування моральної шкоди підлягає задоволенню частково в розмірі 50 000 грн. Дана сума, на думку суду, пропорційна та адекватна тим стражданням, яких зазнав потерпілий в результаті отриманих тілесних ушкоджень.

З огляду на викладене цивільний позов в частині відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню.

Приписами ч. 2 ст. 124 КПК також установлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався.

Долю речових доказів вирішити відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 100, 124, 369-371, 373-376 КПК України, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винуватим у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 135 КК України та ч. 1 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання:

За ч. 1 ст. 135 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

За ч. 1 ст. 286 КК України у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більше суворим, остаточно визначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 обчислювати з моменту його фактичного затримання після набрання вироком законної сили.

Цивільний позов законного представника потерпілого - ОСОБА_3 про стягнення суми матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , матеріальну шкоду в розмірі 5000 (п`ять) тисяч гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , моральну шкоду в розмірі 50000 (п`ятдесят) тисяч гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає: АДРЕСА_2 , на користь держави в особі Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України в Запорізькій області (рахунок № 31112115008009, одержувач - УК у Шевч. р-ні м. Зап./Шевч./24060300, код банку 899998, код ЄДРПОУ 38025367, назва банку казначейство України) витрати за проведення судових експертиз:

-№ 19-131 від 29.10.2019 у кримінальному провадженні у розмірі 2512 (дві тисячі п`ятсот дванадцять ) грн. 16 коп.,

-№ 19-132 від 30.10.2019 у кримінальному провадженні у розмірі 2512 (дві тисячі п`ятсот дванадцять ) грн. 16 коп.,

Речовий доказ, що, згідно розписки, знаходиться на відповідальному зберіганні ОСОБА_1 - автомобіль ВАЗ-2109 реєстраційний номер НОМЕР_1 - залишити в його користуванні та розпорядженні.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя Мелітопольського

міськрайонного суду: Т.В.Юрлагіна