Рішення № 87354670, 22.01.2020, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/6879/16-ц

Провадження №2/333/21/2020

РІШЕННЯ

Іменем України

22 січня 2020 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Холода Р.С.,

за участю секретаря судового засідання Єрохіної А.Б.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя позовну заяву АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 06.12.2016 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути на його користь з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 82 297 грн. 61 коп. та судові витрати, посилаючись на те, що 09.03.2011 року між банком та фізичною-особою підприємцем ОСОБА_2 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта було укладено кредитний договір № б/н, згідно вимог якого, відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок 26007055896180.

20.08.2014 року ОСОБА_2 була припинена господарська діяльність, про що був внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідно до ст. ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, 47-49 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», однією із особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Отже, вимоги кредиторів фізичної особи-підприємця, чия діяльність була припинена, можуть бути заявлені в порядку, встановленому цивільним законодавством України.

Відповідно до 3.2.1.1.16. Умов і правил надання банківських послуг, які є невід`ємною частиною кредитного договору (надалі Умови) - при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до «Умов і правил надання банківських послуг» (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт- банк. або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно - цифрового підпису та / або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом «першого» підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

На підставі п. 3.2.1.1.1 Умов і правил надання банківських послуг банком встановлено кредитний ліміт в розмірі 15 000,00 грн.

Згідно розділу Умов 3.2.1.4, яким затверджений порядок розрахунків, за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт виплачує проценти, виходячи з процентної ставки; розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка).

Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати.

При несплаті винагороди, відсотків у відповідні їм дати сплати, вони вважаються простроченими.

Відповідно до п. 3.2.1.2.3.4. Умов - банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбаченого «Умовами, змінити умови кредитування - вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитом в повному обсязі.

Пунктом 3.2.1.5.1. Умов встановлено, що при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п. 3.2.1.2.2.2, 3.2.1.4.1, 3.2.1.4.2, 3.2.1.4.3, термінів повернення кредиту, передбачених п.п. 3.2.1.1.8, 3.2.1.2.2.3, 3.2.1.2.3.4, винагороди, передбаченого п.п. 3.2.1.2.2.. 3.2.1.4.4, 3.2.1.4.5, 3.2.1.4.6 клієнт виплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту. Клієнт сплачує банку пеню у розмірі, зазначеному у п. 3.2.1.4.1.3 Умов від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні.

У порушення, зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, а саме не сплатив необхідні кошти для погашення заборгованості.

ОСОБА_2 порушив вимоги кредитного договору, а саме: не виконав в обумовлені строки зобов`язання щодо сплати кредиту та відсотків, тому станом на 17.11.2016 року наявна заборгованість в розмірі 82 297 грн. 61 коп., яка включає: 15 000 грн. – заборгованість за кредитом; 25 927 грн. 04 коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 35 455 грн. 57 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 5 915 грн. 00 коп. – заборгованість по комісії за користування кредитом.

Тому, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 в розмірі 82 297 грн. 61 коп. та понесені судові витрати.

22.12.2016 року відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.

20.03.2017 року від банку надійшли письмові пояснення, відповідно до яких 09.03.2011 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було написано заяву про відкриття поточного рахунку. Згідно цієї заяви ОСОБА_2 приєднався до «Умов і правил надання банківських послуг», Тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із заявою складають Договір банківського обслуговування № б/н від 09.03.2011 року.

Відповідно до заяви про відкриття карткового рахунку, сторони погодили, що відносини між банком та клієнтом можуть полягати як в підписанні окремих угод так і шляхом обміну інформації через сайт банку чи через інший ресурс/sms – ресурс.

Згідно п. 3.2.1.1.1. Умов - кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення оборотних коштів та здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банка та Клієнта.

Ліміт може бути змінений банком в односторонньому порядку (п. 3.2.1.1.6 Умов).

У відповідності з розрахунком заборгованості, за період з 27.05.2013 року по 20.09.2013 року ОСОБА_2 скористався банківськими коштами в сумі 15 000 грн.

Згідно розрахунку заборгованості та випискам по нарахуванню процентів за період з 01.07.2013 року по 25.09.2013 року відповідачу на залишок заборгованості по тілу кредиту нараховано до сплати та не сплачено останнім відсотки про процентній ставці 24 % в сумі 845 грн. 59 коп., за період з 26.09.2013 року по 30.06.2014 року нараховано проценти по процентній ставці 48 % річних на суму – 5040,00 грн., за період з 01.07.2014 року по 17.11.2016 року нараховано до сплати та не сплачено останнім відсотки по процентній ставці 56 % річних на суму – 20 880,00 грн., а разом – 26 774 грн. 59 коп., однак позичальник частково сплатив суму боргу по процентам у розмірі 847 грн. 55 коп., тому залишок заборгованості по процентам складає станом на 17.11.2016 року – 25 927 грн. 04 коп.

Також, за період з 01.10.2013 року по 17.11.2016 року на залишок заборгованості по тілу кредиту в сумі 15 000 грн., відповідачу нараховано та не сплачено комісію у сумі 5 915 грн.

ОСОБА_2 частково сплачено суму боргу з пені у розмірі – 3 грн. 15 коп., та банком списано – 2 грн. 41 коп., станом на 17.11.2016 року заборгованість з пені становить – 35 455 грн. 57 коп.

При цьому, додатково зазначено, що терміни позовної давності щодо вимоги про стягнення кредиту, відсотікв за користування кредитом, винагороди, неустойки – пені, штрафів встановлюється сторонами тривалістью 5 років, що передбачено п. 3.2.1.5.7 Умов.

Ухвалою суду від 10.10.2017 року за клопотанням відповідача витребувано з банку документи: статут ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» станом на 10.10.2017 р.; виписки з ЄДРПОУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» станом на 10.10.2017 р.; кредитне досьє (справу) за кредитним договором № Б/Н від 09.03.2011 року, включаючи:

заяву від 09.03.2011 року про відкриття поточного рахунку ОСОБА_2 ; картку від 09.03.2011 року зі зразками підписів ОСОБА_2 та відбитком печатки;письмове клопотання (заяву) ОСОБА_2 про надання кредиту з його підписом; кредитний договір № Б/Н від 09.03.2011 року; невід`ємні додатки до кредитного договору № Б/Н від 09.03.2011 року, в тому числі ті, що включають умови кредитування та обслуговування;первинні документи (виписки за рахунками Відповідача, заяву на видачу готівки, меморіальні ордери, платіжні доручення тощо), що свідчать про надання та погашення кредиту; документи, що підтверджують повноваження особи підписувати договір про надання кредиту; докази ознайомлення Відповідача(підписання Відповідачем) з «Умовами та правилами надання банківських послуг», дійсних станом на 09.03.2011 року; угоду з ОСОБА_2 про надання доступу до системи клієнт-банк/інтернет клієнт-банк “Приват24” та можливість її використання для узгодження/підписання документів (договорів); угоду з ОСОБА_2 щодо використання електронного цифрового підпису для саме такого способу підписання договорів, угод тощо; докази отримання ОСОБА_2 посиленого сертифікату електронного ключа для підписання заяви про відкриття поточного рахунку від 09.03.2011 року; докази підписання заяви про відкриття поточного рахунку від 09.03.2011 року електронним цифровим підписом саме ОСОБА_2 ; докази наявності у Позивача відкритого ключа перевірки електронного цифрового підпису, яким підписана заява про відкриття поточного рахунку від 09.03.2011 року, на яку посилається Позивач.

30.11.2017 року банком надано витребувані документи, але не у повному обсязі.

10.01.2018 року у зв`язку з набранням чинності 15.12.2017 року ЗУ «Про внесення змін Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК викладено в новій редакції суддею постановлено ухвалу про розгляд цивільної справи за правилами загального позовного провадження.

29.01.2018 року до суду від ОСОБА_2 надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує той факт, що приєднався до Умов та Тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом з заявою, на думку позивача, складають договір банківського обслуговування № Б/Н від 09.03.2011 року, а також, що взяв на себе зобов`язання виконувати умови цього договору. Крім того, відповідач категорично не згоден з тим, що отримував кредит за цим договором, здійснював його погашення. В матеріалах справи відсутні підписані сторонами (позивачем та відповідачем) копії заяви про відкриття поточного рахунку від 09.03.2011 року, «Умов та правил надання банківських послуг» та «Тарифів Банку», які, начебто, на думку позивача, разом складають договір банківського обслуговування № Б/Н від 09.03.2011 року. Відсутні докази того, що позивач взагалі знайомив відповідача з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», а відповідач їх підписував. Заява, «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» не є складовими частинами договору.

Наведене в позовній заяві твердження, що підписання Заяви електронно-цифровим підписом свідчить про укладання договору, також є безпідставним.

Як зазначив Вищий господарський суд України у Постанові від 09 листопада 2017 року у справі № 910/361/14, «відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 207 ЦК України (в редакції на дату підписання заяви від 09.03.2011 року правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або За письмовою Згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Тобто, використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого Законом для вчинення правочинів у письмовій формі».

Також зазначає, що представник позивача надав до матеріалів справи копію заяви про відкриття рахунків (т.1 а.с. 141), стверджуючи у своїй довідці (т.1 а.с. 142), що саме ця заява підписана ним 09.03.2011 року та підписанням якої він приєднався до Умов та Тарифів банку, які разом з цією заявою складають договір банківського обслуговування № Б/Н від 09.03.2011 року та взяв на себе зобов`язання виконувати умови цього договору. Але вищезазначена заява про відкриття рахунків датована 18.03.2003 року, саме ця заява була підставою укладання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № Z0025D від 18.03.2003 року та відкриття поточного рахунку № НОМЕР_1 .

ПАТ «Приватбанк» у відповідності до відомостей з Електронного реєстру суб`єктів, які надають послуги, пов`язані з ЕЦП вперше отримав свідоцтво про акредитацію центру сертифікації ключів СА № 26 та внесений за № 16 до Реєстру суб`єктів — засвідчувальних центрів та акредитованих центрів сертифікації ключів, які надають послуги, пов`язані електронним цифровим підписом, лише 06.04.2011 року, тобто через 19 днів після, начебто, підписання мною заяви електронним цифровим підписом.

Правовідносини між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 були врегульовані договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування № Z0025D від 18.03.2003 року зі внесеними змінами від 26.07.2004 року. Позивач визнавав дійсним та керувався цим договором щонайменше до 19.09.2013 року. Про це свідчить те, що останнє списання комісії «за дебетовий платіж по рахунку», згідно договору банківського рахунку № Z0025D від 18.03.2003 року без ПДВ було виконане 19.09.2013 року, тобто після 09.03.2011 року.

Тобто, фактично, договору банківського обслуговування № б/н від 09.03.2011 року укладено не було.

До позовної заяви додано розрахунок суми заборгованості станом на 17.11.2016 року. З неї не зрозуміло, яким чином виникла заборгованість, але можливо встановити що, на думку позивача, заборгованість виникла 26.09.2013 року, тобто саме тоді у позивача і виникло право на звернення до суду. Умовами договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № Z0025D від 18.03.2003 року зі змінами від 26.07.2004 року не передбачено збільшення строку позовної давності.

У відповідності до Постанови ВСУ від 11.03.2015 року у справі № 6-16цс15, «без окремого підпису позичальника під документом, який збільшує строк позовної давності, банк не має права стягувати борг та забезпечення, якщо минув строк більше 3 років, а для пені та штрафів більше 1 року».

Звертаю увагу суду, що ніяких додаткових угод стосовно збільшення строку позовної давності з позивачем він не підписував.

Тобто, системно аналізуючи матеріали справи та вищенаведене, можна зробити висновок, що: договір банківського обслуговування № б/н від 09.03.2011 року не укладався; на умовах Договору банківського обслуговування № б/н від 09.03.2011 року кредит не видавався; позовна давність для захисту порушеного, на думку позивача, його цивільного права або інтересу, сплинула.

У задоволенні позову ОСОБА_2 просить відмовити.

08.02.2018 року до суду від ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» надійшла відповідь на відзив. У відповіді банком зазначено, що 09.03.2011 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 приєднався до «Умов та правил надання банківських послуг», Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbanlc.ua, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування № б/н від 09.03.2011 р. та взяв на себе зобов`язання виконувати умови договору. Відповідно до договору відповідачу було встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок 26007055896180 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта. Відповідачем накладено електронний цифровий підпис, що у відповідності до ст. З Закону України «Про електронний цифровий підпис» прирівнюється до власноручного підпису (печатки).

Пунктом 3.2.1.1.16 Умов передбачено, що при укладанні договорів та угод, або вчинення інших дій, що свідчать про приєднання клієнта до «Умов та правил надання банківських послуг» (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/Інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом «першого» підпису. Підписання договорів та угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитний ліміт що підтверджується випискою з рахунку. В Умовах та правилах надання банківських послуг, а саме в п.3.2.1.2.2.3., встановлений обов`язок клієнта проводити погашення кредиту, отриманого в межах встановленого ліміту, не пізніше строку закінчення періоду безперервного користування кредитом.

При цьому, у разі непогашення кредиту впродовж 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними (п.п.3.2.1.4.1.3 Умов).

Під «непогашенням кредиту» мається на увазі не виникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня (пп. 3.2.1.4.1.4 Умов).

Відповідач свої зобов`язання щодо повернення вказаних грошових коштів не виконав.

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін (ч.1 ст. 259 ЦК України).

Відповідно до п. 3.2.1.5.7 Умов договору строк позовної давності за кредитним договором був збільшений до 5 років.

Так, з дня прострочення чергового платежу та до подачі банком позову до суду не пройшло 5 років. Оскільки прострочення відбулось 26.09.2013 року, а позов подано 02.12.2016 року.

У зв`язку з цим, обставини, на які відповідач посилається не відповідають дійсності, а строк позовної давності позивачем дотримано при зверненні до суду.

Просить суд позов задовольнити.

13.03.2018 року підготовче провадження у справі було закрито.

10.05.2018 року за клопотанням відповідача ОСОБА_2 з банку витребувано інформацію щодо списання заборгованості за кредитним договором б/н від 09.03.2011 року.

07.06.2018 року до суду на виконання вимог ухвали суду від 10.05.2018 року надано докладний розрахунок заборгованості, але не витребувану судом інформацію.

12.06.2018 року за клопотанням відповідача ОСОБА_2 повторно з банку витребувано інформацію щодо списання заборгованості за кредитним договором б/н від 09.03.2011 року, який банком був виконаний аналогічним способом та суду надано детальний розрахунок заборгованості.

26.09.2018 року ухвалою суду замінено позивача ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» належним позивачем АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

На підставі розпорядження № 106-к від 11.04.2019 року керівника апарату Комунарського районного суду цивільну справу передано для призначення повторного автоматизованого розподілу, підстава – відпустка по вагітності та пологам судді Варнавської Л.Л. з 09.04.2019 року.

11.04.2019 року під час повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями вказаної цивільної справи головуючого обрано суддю Холода Р.С.

11.04.2019 року в провадження судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя Холода Р.С. передано цивільну справу № 333/6879/16-ц.

16.04.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

06.05.2019 року до суду надійшов відзив на позов. Заперечення проти позову викладені аналогічні тим, що подані до суду 29.01.2018 року. Додатково зазначено, що в позові відсутні підписані сторонами копії заяви про відкриття поточного рахунку від 09.03.2011 року, «Умов та правил надання банківських послуг» та «Тарифів Банку», які, начебто, на думку позивача, разом складають договір банківського обслуговування № Б/Н від 09.03.2011 року. Докази про його ознайомлення з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» відсутні. Отже, Заява, «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» не є складовими частинами договору.

Така позиція збігається з правовою позицією Верховного Суду України, яка висловлена в постанові Судової палати у цивільних справах від 11 лютого 2015 року в справі № 6-240цс14 - не підписані умови не є складовою частиною договору.

Тотожну думку висловлено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17: “Витяг з Тарифів ... та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ..., не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети.”

Твердження позивача, що, начебто, підписання заяви електронно-цифровим підписом свідчить про укладання договору, також є безпідставним, так як банк не мав на той час електронного цифрового підпису.

Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі».

Отже, не підписані - Заява, «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» не є складовими частинами договору, а сам договір № Б/Н від 09.03.2011 року є - не укладеним.

Між ним та Банком взагалі не узгоджувалася, як того вимагає ч. 3 ст. 207 ЦК України, можливість використання електронного цифрового підпису для укладання будь яких угод через засоби електронного зв`язку. Докази узгодження стосовно вищенаведеного, позивачем не зазначалися, у позовній заяві та у матеріалах справи відсутні.

Позивачем, при поданні позовної заяви, не враховано положення ст. 61 Конституції України, стосовно індивідуального характеру юридичної відповідальності особи;у позовній заяві та матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази укладання договору банківського обслуговування № Б/Н від 09.03.2011 року, а саме:

- роздруківка заяви від 09.03.2011 року не містить підписів та відбитку печатки фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ;

- відсутні будь-які докази того, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 взагалі було підписано Заяву про приєднання до Умов та Тарифів Банку, зокрема, електронним цифровим підписом;

- відсутні будь-які докази того, що банк, станом на 09.03.2011 року, мав статус акредитованого центру сертифікації ключів електронних цифрових підписів, тобто банк не мав законних підстав для генерування та надання будь-кому ключів електронного цифрового підпису;

- відсутні будь-які докази отримання відповідачем ключа електронного цифрового підпису в іншому акредитованому центрі сертифікації ключів;

- у матеріалах справи відсутні належні та достовірні докази укладення між сторонами угоди щодо надання відповідачу доступу до системи інтернет-банкінгу та узгодження сторонами можливості укладати договори (угоди) з використанням системи інтернет-банкінгу;

- у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідач та позивач погоджували у письмовій формі збільшення строків позовної давності;

- у матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази отримання відповідачем коштів у відповідності до договору банківського обслуговування № Б/Н від 09.03.2011 року.

Також, ОСОБА_2 просив застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності, визнати договір банківського обслуговування № Б/Н від 09.03.2011 року не укладеним та відмовити у задоволенні позову ПАТ «Приватбанк» про стягнення заборгованості за цим договором.

05.06.2019 року за клопотанням відповідача з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ухвалою суду витребувано кредитне досьє (справу) за кредитним договором № б/н від 09.03.2011 року, включаючи:

Ухвалою суду від 10.10.2017 року за клопотанням відповідача витребувано з банку документи: статут ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» станом на 10.10.2017 р.; виписки з ЄДРПОУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» станом на 10.10.2017 р.; кредитне досьє (справу) за кредитним договором № Б/Н від 09.03.2011 року, включаючи:

заяву від 09.03.2011 року про відкриття поточного рахунку ОСОБА_2 ; картку від 09.03.2011 року зі зразками підписів ОСОБА_2 та відбитком печатки;письмове клопотання (заяву) ОСОБА_2 про надання кредиту з його підписом; кредитний договір № Б/Н від 09.03.2011 року; невід`ємні додатки до кредитного договору № Б/Н від 09.03.2011 року, в тому числі ті, що включають умови кредитування та обслуговування;первинні документи (виписки за рахунками Відповідача, заяву на видачу готівки, меморіальні ордери, платіжні доручення тощо), що свідчать про надання та погашення кредиту; документи, що підтверджують повноваження особи підписувати договір про надання кредиту; докази ознайомлення Відповідача(підписання Відповідачем) з «Умовами та правилами надання банківських послуг», дійсних станом на 09.03.2011 року; угоду з ОСОБА_2 про надання доступу до системи клієнт-банк/інтернет клієнт-банк “Приват24” та можливість її використання для узгодження/підписання документів (договорів); угоду з ОСОБА_2 щодо використання електронного цифрового підпису для саме такого способу підписання договорів, угод тощо; докази отримання ОСОБА_2 посиленого сертифікату електронного ключа для підписання заяви про відкриття поточного рахунку від 09.03.2011 року; докази підписання заяви про відкриття поточного рахунку від 09.03.2011 року електронним цифровим підписом саме ОСОБА_2 ; докази наявності у Позивача відкритого ключа перевірки електронного цифрового підпису, яким підписана заява про відкриття поточного рахунку від 09.03.2011 року, на яку посилається Позивач.

Угоду Ухвалою суду від 10.10.2017 року за клопотанням відповідача витребувано з банку документи: статут ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» станом на 10.10.2017 р.; виписки з ЄДРПОУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» станом на 10.10.2017 р.; кредитне досьє (справу) за кредитним договором № Б/Н від 09.03.2011 року, включаючи:

заяву від 09.03.2011 року про відкриття поточного рахунку ОСОБА_2 ; картку від 09.03.2011 року зі зразками підписів ОСОБА_2 та відбитком печатки;письмове клопотання (заяву) ОСОБА_2 про надання кредиту з його підписом; кредитний договір № Б/Н від 09.03.2011 року; невід`ємні додатки до кредитного договору № Б/Н від 09.03.2011 року, в тому числі ті, що включають умови кредитування та обслуговування;первинні документи (виписки за рахунками Відповідача, заяву на видачу готівки, меморіальні ордери, платіжні доручення тощо), що свідчать про надання та погашення кредиту; документи, що підтверджують повноваження особи підписувати договір про надання кредиту; докази ознайомлення Відповідача(підписання Відповідачем) з «Умовами та правилами надання банківських послуг», дійсних станом на 09.03.2011 року; угоду ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з ОСОБА_2 про надання доступу до системи клієнт-банк/інтернет клієнт-банк «Приват24» та можливість її використання для узгодження/підписання документів (договорів); угоду з ОСОБА_2 щодо використання електронного цифрового підпису для саме такого способу підписання договорів, угод тощо; докази отримання ОСОБА_2 посиленого сертифікату електронного ключа для підписання заяви про відкриття поточного рахунку від 09.03.2011 року; докази підписання заяви про відкриття поточного рахунку від 09.03.2011 року електронним цифровим підписом саме ОСОБА_2 ; докази наявності у Позивача відкритого ключа перевірки електронного цифрового підпису, яким підписана заява про відкриття поточного рахунку від 09.03.2011 року, на яку посилається Позивач.

05.07.2019 року до суду на виконання вимог ухвали суду від 05.06.2019 року надано виписку по рахунку, меморіальні ордери, довідку про реєстрацію в додатку «Приват24», копію картки зі зразками підписів та відбитками печатки.

04.09.2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

11.12.2019 року до суду ОСОБА_2 подано додаткові пояснення стосовно виписки по рахунку № НОМЕР_1 . Як вбачається з позовної заяви ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 22.11.2016 року до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, згідно, начебто укладеному, договору банківського обслуговування № б/н від 09.03.2011 року відповідачу 09.03.2011 року був наданий кредитний ліміт у розмірі 1000 грн. на поточний рахунок відповідача № НОМЕР_1 . Також, згідно доданої позивачем до позовної заяви “Справке о размерах установленных кредитных лимитов”, розмір кредиту, наданого відповідачу, збільшувався: 05.11.2012 року — до 6000 грн., 04.02.2013 року — до 7500 грн., 13.03.2013 року — до 10500 грн., 21.03.2013 року — до 13500 грн., 08.04.2013 року — до 15000 грн. Але, виписка з рахунку відповідача № 26007055896180 не підтверджує перерахування кредитних коштів на цей рахунок не тільки у вказані дати та у відповідних сумах, а взагалі у будь-які дати. У відповідності до виписки, банк лише списував відсотки, комісію та винагороду за, начебто, використання кредитного ліміту, а 26.09.2013 року виніс кредит “на просрочку”, списавши з рахунку 15 000 грн.

Тобто, банк не виконав, нібито укладений кредитний договір, а відповідач не отримав кредитні кошти за начебто укладеним кредитним договором.

Враховуючи висновки, висловлені Верховним Судом у Постанові від 18.07.2019 року у справі № 191/3454/15-ц, «не надання доказів на підтвердження позовних вимог є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову по суті», тому оскільки суду не надано доказів отримання відповідачем кредитних коштів, у задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення заборгованості ОСОБА_2 просить відмовити.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав, просив його задовольнити. Додатково зазначив, що між банком та фізично особою-підприємцем ОСОБА_2 09.03.2011 року укладено кредитний договір, встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок НОМЕР_1 , який у подальшому збільшувався, в електронному вигляді через встановлені засоби зв`язку банку та клієнта. Тобто, підписавши заяву, ОСОБА_2 приєднався до «Умов та правил надання банківських послуг», Тарифів банку, що розміщені на сайті банку і є складовою договору. ОСОБА_2 було накладено цифровий підпис, що у відповідності до ЗУ «Про електронний цифровий підпис» прирівнюється до власноручного підпису. Банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом «першого» підпису. Підписання договорів та угод таким чином прирівнюється до укладення договорів та угод у письмовій формі. Отже, підписавши договір, ОСОБА_2 зобов`язався виконувати умови, що містяться в Умовах та Правила надання банківських послуг, Тарифах банку. Відповідач користувався кредитним коштами, про що свідчать виписки по рахунку, погашення заборгованості не здійснював, тому нараховувалися відсотки, пеня та комісія. У 2014 року відповідач припинив свою діяльність, проте мав заборгованість, тому вони звернулись із позовом до суду як до фізичної особи з метою захистити свої порушені права. Зазначив, що ними не порушено строк позовної давності, так як Умовами договору строк позовної давності був збільшений до 5 років. З дня прострочення чергового платежу – 26.09.2013 року та до моменту звернення із позовом до суду – 02.12.2016 років п`ятирічний строк не пройшов.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 (у попередніх засіданнях) проти позову заперечували, просили відмовити у його задоволенні.

ОСОБА_2 зазначив, що договір 09.03.2011 року з банком він не укладав, мав договірні відносини з позивачем лише на підставі укладеного 18.03.2003 року договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № Z0025D, за яким було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 . Жодних заяв про надання кредиту чи про відкриття рахунків 09.03.2011 року він не писав.Стосовно приєднання до Умов, Тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті підписанням «Заяви» електронним цифровим підписом та укладанням, таким чином, договору банківського обслуговування № б/н від 09.03.2011 року зазначає, що доказів наявності у відповідача електронного цифрового підпису (надалі ОСОБА_4 ЕЦП) позивач до матеріалів справи не надав.

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у відповідності до відомостей з Електронного реєстру суб`єктів, які надають послуги, пов`язані з ЕЦП отримав Свідоцтво про акредитацію центру сертифікації ключів та внесений за № 16 до Реєстру суб`єктів — засвідчувальних центрів та акредитованих центрів сертифікації ключів, які надають послуги, пов`язані з електронним цифровим підписом, лише 06.04.2011 року, тобто, через 19 днів після, начебто, підписання ОСОБА_2 заяви за допомогою ЕЦП.Банк не мав законних повноважень на генерування та сертифікацію ключів електронного цифрового підпису до 06.04.2011 року для своїх клієнтів, що унеможливлює укладання угоди, а саме, договору банківського обслуговування № Б/Н від 09.03.2011 року, підписанням за допомогою ЕЦП. Також, ці обставини підтверджують неможливість видачі ОСОБА_2 та отримання ним сертифікату ключа електронного цифрового підпису від банку, зокрема, посиленого, як того вимагав Закон України «Про електронний цифровий підпис».При цьому, між ОСОБА_2 та банком взагалі письмово не узгоджувалася, як того вимагає ч.3 ст. 207 ЦК України, можливість використання електронного цифрового підпису для укладання будь-яких угод через засоби електронного зв`язку.

Звернув увагу суду, що в матеріалах справи відсутні підписані сторонами договір, заява, Умови та Тарифи банку, або належним чином посвідчені їхні копії, які б підтверджували узгодження сторонами в належній формі істотних умов договору.Твердження про те, що заява разом з Умовами та Тарифами банку, які розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, складають договір банківського обслуговування № б/н від 09.03.2011 року є необґрунтованою так яку заяві не зазначені сума та валюта кредиту, процентна ставка, строк дії договору, відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її розміру; Умови та Тарифи банку неодноразово змінювалися самим банком, тобто, банк міг долучити до позовної заяви копію Тарифів та копію витягу з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Відповідач просив суд застосувати до позовних вимог строк позовної давності, так як вважає, що банк його пропустив, при цьому зазначив, що ніяких додаткових угод стосовно збільшення строку позовної давності з банком він не підписував.

Суд, заслухавши сторони, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, дійшов до такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

Згідно з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно вимог ст.ст.76,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК» посилається на договір банківського обслуговування № б/н від 09.03.2011 року, укладений з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , який було підписано із використанням його електронного цифрового підпису Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання послуг (т. 1, а.с. 8). ОСОБА_2 відповідно до цієї заяви приєднався і погодився із Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифах банку, які розміщені на офіційному сайті АТ «Приватбанк», приймає на себе всі зобов`язання, зазначені в цих Умовах та укладає кредитний договір.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є: умови про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Для укладення договору основне значення мають істотні умови. За загальною нормою цивільного права, договір вважається укладеним в належній формі тільки якщо сторони домовилися з приводу всіх істотних умов договору (ч.1 ст. 638 ЦК України).

Крім цього, коли мова йде про істотну умову, притаманну договору, підпис особи має засвідчувати не лише ознайомлення з документом, а і згоду на викладені в договорі умови, обов`язки, наслідки невиконання зобов`язань, розміри штрафних санкцій, розміри та порядок нарахування процентів, право банку на зміну умов в односторонньому порядку, збільшення розміру ліміту тощо.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Положеннями ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Позивачем до суду у якості доказу на укладання кредитного договору надано: заяву від 09.03.2011 року; заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на відкриття рахунків від 19.03.2003 року, за якою останній просить відкрити поточний рахунок; договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування № Z0025D, за яким було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 (т.1, а.с.8, 223-228).

Жодних істотних умов, що притаманні договорам, заява від 09.03.2011 року, не містить. Зміст цієї заяви складається із зазначення назви ФОП, банку, реквізитів банку та № рахунку (т.1, а.с.8).

Згідно договору № Z0025D від 18.03.2003 року, можливість надання кредиту (встановлення кредитного ліміту) була врегульована ч. 5 «Правила користування кредитними лімітами» додатку 4 до цього Договору, п. 5.1 «Кредитне обслуговування Клієнта здійснюється з дати підписання Додаткової угоди про встановлення кредитного ліміту, в якій вказуються: ліміт кредитування Клієнта, процентна ставка і кредитні ліміти, правила погашення кредитного ліміту, правила нарахування плати за користування кредитним лімітом».

26.07.2004 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № Z0025D.

Пункт 7.7 Додаткової угоди № Z0025D від 26.07.2004 року до договору розрахунково-касового обслуговування № Z0025D від 18.03.2003 року, також регламентує, що «Зміни та доповнення до договору можуть бути внесені тільки в письмовій формі шляхом укладення додаткових угод до договору».

Тобто, для надання банком кредиту клієнту або встановлення кредитного ліміту на поточний рахунок № НОМЕР_1 , банк повинен був укласти додаткову письмову угоду з ОСОБА_2 або укласти окремий кредитний договір.

Докази стосовно укладання додаткової письмової угоди до договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № Z0025D про встановлення кредитного ліміту або надання кредиту, або укладення окремого кредитного договору, представником позивача суду не надані.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно до ст. 1 ЗУ «Про електронний цифровий підпис» (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Підписувач - особа, яка на законних підставах володіє особистим ключем та від свого імені або за дорученням особи, яку вона представляє, накладає електронний цифровий підпис під час створення електронного документа.

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифікату ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.

Частинами 1-3 ст. 4 ЗУ «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Тобто, використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

До суду дофайл перевірки електронних цифрових підписів з боку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 , використаних в анкеті - заяві про приєднання до Умов та правил надання послуги, позивачем до суду не надано.

Відповідач у своїх поясненнях посилався на те, що з Умовами та Правилами надання банківських послуг позивач його не знайомив, у письмовому вигляді йому не надавав, він їх не підписував.

Матеріали справи не містять підтверджень, що відповідач ознайомився та погодився з положеннями Умов та Правил надання банківських послуг (підписав ці Умови та Правила, на які посилається позивач).

В даному випадку не може бути належним доказом і роздруківка із сайту позивача, на якому, розміщуються Умови та Правила, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповіді зміни в умови та правил споживчого кредитування.

Як зазначила Велика Палата Верхового Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 неможливо застосувати до правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача є такими, що змінюються самим АТ «ПРИВАТ Банк». Тобто, кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів, пені, штрафів у чітко визначеному розмірі або шляхом зазначення порядку її нарахування, Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова форма), що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує відповідальність відповідача, тоді як доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не приймає до уваги посилання представника позивача на те, що укладення договору банківського обслуговування № б/н від 09.03.2011 року були врегульовані договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування № Z0025D від 18.03.2003 року з внесеними змінами від 26.07.2004 року, так як це не було підтверджено наданими до суду письмовими матеріалами. При цьому, судом неодноразово на підставі ухвал суду було витребувано з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» документи, які змогли б підтвердити укладення саме 09.03.2011 року договору, ознайомлення ОСОБА_2 з Умовами та правилами надання банківських послуг, з Тарифами банку, але вказаних документів до суду позивач так і не надав.

Ухвали суду про витребування доказів банком були виконані частково: надано лише статут банку, виписка з ЄДРПОУ, копія карти зі зразками підпису ОСОБА_2 від 19.03.2003 року, копія заяви на відкриття рахунку від 19.03.2003 року, копія договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № Z0025D та докладний розрахунок, тобто документи, які б підтвердили укладення договору ОСОБА_2 саме 09.03.2011 року (кредитний договір; невід`ємні додатки до нього, в тому числі, що включають умови кредитування та обслуговування; письмового підтвердження, яке було підписане ОСОБА_2 про ознайомлення з умовами договору кредитування та умовами обслуговування; документів, на підставі яких приймалося рішення кредитним комітетом про видачу кредиту; довідку про рух коштів по рахунку, відкритого відповідно до кредитного договору) не надано.

Отже, надані під час судового розгляду позивачем Умови та правила надання банківських послуг не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані відповідачем, матеріали справи не містять. Тому, заява від 09.03.2011 року не є кредитними договором у розумінні вимог ЦК України, а «Умови та правила надання банківських послуг» і «Тарифи Банку» не є складовими частинами договору.

З відомостей Електронного реєстру суб`єктів, які надають послуги, пов`язані з ЕЦП, ПАТ «ПРИВАТБАНК» отримав Свідоцтво про акредитацію центру сертифікації ключів СА № 26 та внесений за № 16 до Реєстру суб`єктів — засвідчувальних центрів та акредитованих центрів сертифікації ключів, які надають послуги, пов`язані електронним цифровим підписом - 06.04.2011 року, а договір банківського обслуговування (заява), нібито підписаний електронним цифровим підписом ОСОБА_2 був укладений 09.03.2011 року, тобто раніше ніж мав на це повноваження. Зазначене підтверджує неможливість видачі ОСОБА_2 та отримання останнім сертифікату ключа електронного цифрового підпису від банку (т. 2, а.с. 111-113).

20.08.2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 припинив свою підприємницьку діяльність, про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру, номер запису 21030060004062488 (т. 1, а.с.26).

З огляду на положення ст.ст. 51, 52, 598-609 ЦК України однією із особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи-підприємця є те, що у разі припинення суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі №6-125 цс 13, який також підтверджений в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17.

Отже, твердження відповідача щодо неправомірності звернення банку до нього як фізичної особи, суд не приймає до уваги і вважає, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК», діючи у межах закону звернувся до суду до ОСОБА_2 , як до фізичної особи.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає за його необґрунтованістю та недоведеністю.

Стосовно застосування судом у даній справі позовної давності, про що наполягала сторона відповідача, суд зазначає таке.

За змістом статей 256, 261, 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц ( провадження № 14-96цс18).

З урахуванням того, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову через необґрунтованість та недоведеність, тому відсутні підстави для застосування положення статті 267 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі відмови в позові – на позивача.

Отже, у даному випадку стягнення судових витрат з відповідача не передбачено, враховуючи, що у задоволенні позову суд відмовляє.

ОСОБА_2 до суду надано попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які він поніс і очікує понести у зв`язку з розглядом справи (т.3, а.с.52).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

ОСОБА_2 до закінчення судових дебатів у справі не надано доказів понесених судових витрат, тому відсутні підстави для стягнення з банку вказаних відповідачем судових витрат.

Керуючись ст.ст. 1, 3, 51, 52, 205, 207, 256, 261, 267, 598-609, 626, 628, 638, 1055 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 76, 77, 81, 141, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення складено 31.01.2020 року.

Суддя Р.С. Холод