Постанова № 8732383, 18.02.2010, Вінницький окружний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця, вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2010 р.           Справа № 2-а-5410/09/0270

Вінницький окружний адміністративний суд

у складі: головуючого –судді Сапальової Т.В.

при секретарі Афанасьєвій З.В.

за участю:

прокурора Гембери С.В.,

представника позивача –Охрімовського Я.В.,

представника відповідача –Заболотного В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом прокурора Тиврівського району Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області до малого приватного підприємства «Марина»про стягнення заборгованості по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності у сумі 2921,46 грн.,

ВСТАНОВИВ :

первинно до суду звернувся прокурор Тиврівського району в інтересах Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції (далі - позивач) з позовом до приватного малого підприємства «Марина»(далі - відповідач) про стягнення заборгованості по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності у сумі 3350,23 грн.

Згодом позивач надав суду заяви про зменшення та збільшення розміру позовних вимог (а.с.52,53), згідно з якими станом на 16.02.2009 року за відповідачем рахується заборгованість зі сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності у сумі 2921,46 грн., в т.ч.: 1358,99 грн. –основний платіж, 1506,77 –штрафні санкції, 55,70 грн. –пеня.

Враховуючи наявність зазначеної заборгованості, позивач просить суд стягнути її з відповідача.

В судовому засіданні прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, а також на письмові докази у справі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов визнав в повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Приватне мале підприємство «Марина»зареєстроване Тульчинською районною державною адміністрацією 24.12.1996 р., про що свідчить відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності –юридичної особи (а.с.10).

Згідно з довідкою Головного управління статистики у Вінницькій області №2511 від 21.06.2002 року приватне мале підприємство «Марина»є юридичною особою та включене до ЄДРПОУ, ідентифікаційний код - 23062392, місцезнаходження: Вінницька область, м. Тульчин, вул. Леніна, 126 (а.с.9).

Як платник податків підприємство взято на облік у Державній податковій інспекції у Тульчинському районі Вінницької області (а.с.8).

На підставі поданих позивачем доказів, а саме: податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2009 рік (а.с.54,55), витягу з облікової картки платника податків станом на 31.12.2009 р. (а.с.57,58), витягу з облікової картки платника податків станом на 16.02.2010 р. (а.с.59), корінців податкових повідомлень-рішень форми «Ш»від 28.01.2010 р. №0000041501/0, №0000051501/0 та №0000061501/0 (а.с.60), акту про порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов’язання №1/1501-ІV від 28.01.2010 р. (а.с.61), виписки з особового рахунку відповідача станом на 16.02.2010 р. (а.с.62), розрахунку заборгованості відповідача станом на 18.02.2010 р. (а.с.63), судом встановлено, що у приватного малого підприємства «Марина»станом на 18.02.2010 р. є заборгованість по сплаті орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності в сумі 2921,46 грн.

Судом також встановлено, що на виконання вимог Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” позивачем 02.05.2009 року винесено відносно відповідача першу податкову вимогу за №1/23 (а.с.18) та 03.06.2009 року винесено другу податкову вимогу за №2/24 (а.с.20).

У зв’язку з неможливістю вручення платнику вищезазначених податкових вимог через відсутність його посадових осіб за юридичною адресою підприємства, вказані податкові вимоги було розміщено на дошці податкових повідомлень, про що складені відповідно акт №1 від 04.05.2009 р. (а.с.19) та акт №2 від 03.06.2009 р. (а.с.21).

До матеріалів справи також були долучені відповідні квитанції, що свідчать про часткову сплату відповідачем податку в рахунок погашення первинно заявленої позивачем суми, на загальну суму 3355 грн. (а.с.39).

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог та наданих у справу доказів суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 14 Закону України “Про плату за землю” платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій.

Згідно зі ст. 17 “Про плату за землю” податкове зобов’язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до п. 5.4.1. ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” узгоджена сума податкового зобов’язання, не сплачена платником податків у строки, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетами та державними цільовими фондами” платник податків зобов’язаний самостійно погасити узгоджену суму податкового зобов’язання, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов’язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п’ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Згідно з пп. 16.1.1 п. 16.1 ст. 16 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетами та державними цільовими фондами” після закінчення встановлених строків погашення узгодженого податкового зобов’язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Згідно до п. 16.4.1. п. 16.1 ст. 16 цього Закону пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Пунктом 3 частини 1 статті 9 Закону України “Про систему оподаткування” встановлено, що платники податків зобов’язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових платежів) у встановлені законами терміни. Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України “Про систему оподаткування” обов’язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) припиняється зі сплатою податку, збору (обов’язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Частиною 1 статті 11 Закону України “Про систему оподаткування” визначено, що відповідальність за правильність обчислення, своєчасність, сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов’язкових платежів) відповідно до законів України.

Згідно з п. 3.1.1. ст. 3 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Стаття 67 Конституції України встановлює, що платник податків зобов’язаний вчасно й у повному розмірі сплачувати податки. З метою реалізації обов’язків платника податків законодавчі акти встановлюють строки сплати податків.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що вказана у заяві про збільшення позовних вимог сума заборгованості підтверджується належними доказами у справі, суд дійшов висновку, що позивач діяв в межах своєї компетенції та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Оцінюючи визнання представником відповідача позову в повному обсязі, суд бере до уваги наступне.

Частиною третьою ст. 136 КАС України передбачено, що судове рішення у зв’язку з визнанням адміністративного позову ухвалюється за правилами, встановленими статтею 112 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 112 КАС України відповідач може визнати адміністративний позов повністю або частково. Згідно з ч. 4 цієї статті суд не приймає визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Суд, дослідивши матеріали справи та надані докази, перевіривши повноваження представника відповідача, дійшов висновку, що визнання позову не суперечить закону, не порушує нічиї права, свободи або інтереси.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.

З урахуванням встановлених у судовому засіданні обставин справи та вищезазначених положень чинного законодавства України суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам справи, а тому підлягають задоволенню з розподілом судових витрат за правилами статті 94 КАС України.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 17, 69-72, 94, 112, 158-163, 186, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

прийняти визнання позову повністю відповідачем –малим приватним підприємством «Марина».

Позов прокурора Тиврівського району Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області до малого приватного підприємства «Марина»про стягнення заборгованості по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності у сумі 2921,46 грн. задовольнити.

Стягнути з малого приватного підприємства «Марина»(Вінницька область, Тульчинський район, м. Тульчин, вул. Леніна, 126, і.і.н. за ДРФО 1521103389) 2921,46 грн. (дві тисячі дев’ятсот двадцять одну гривню 46 коп.) в рахунок погашення заборгованості по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відшкодування судових витрат віднести на рахунок держави.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови оформлено: 19.02.10 р.

Суддя           Сапальова Тетяна Валентинівна