Постанова № 8732156, 26.01.2010, Вінницький окружний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця, вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2010 р.           Справа № 2-а-4620/09/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Сторчака Володимира Юрійовича,

при секретарі судового засідання: Гонті Інні Олександрівні

за участю представників сторін:

позивача : Буняк І.Я. - представник

відповідача : Балуєва С.С., Мавроді Р.М.- представники

третьої особи: Боценко Д.І. - представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Фірма "Люстдорф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до: Вінницької митниці

третя особа: Головне управління Державного казначейства України у Вінницькій області

про: визнання дій неправомірними та скасування рішення про визначення митної вартості товару

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася Фірма "Люстдорф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю ( надалі - позивач) з позовом до Вінницької митниці ( надалі - відповідач) про визнання неправомірними дій та скасування рішення про визначення митної вартості товару №401000000/2009/000056/2 від 07.07.2009 р., а також про зобов’язання здійснити повернення надмірно сплачених коштів, а саме: митного збору в сумі 10767, 83 грн. та податку на додану вартість в сумі 109831, 61 грн. на розрахунковий рахунок позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем неправомірно відмовлено декларанту - фірмі "Люстдорф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю у митному оформленні товарів ( асептичної пакувальної машини з комплектами та пристроями) у зв’язку з непогодженням із розміром митної вартості товару, визначеної декларантом позивача ( ПП "Грін-Компанії") у Вантажно-митній декларації №401010000/9/000789 від 16.06.2009 р., а також Декларації митної вартості товару №413 від 16.06.2009 року..

Відповідач виніс рішення про визначення митної вартості товару №401000000/2009/000056/2 від 07.07.2009 р. та зобов'язав задекларувати його за більшою митною вартістю. В рішенні відповідача митна вартість товару визначена в розмірі 508485,21 євро, що більше ніж визначена Декларантом на 51062, 31 євро.

Після подання Декларантом заяви №554 від 15.06.2009 року про надання дозволу на подання Вантажно-митної декларації під гарантійне зобов'язання шляхом сплати до державного бюджету суми податків і зборів, Вантажно-митної декларації №401010000/9/000794 від 16.06.2009 року , Декларації митної вартості №410 від 16.06.2009 року із збільшеним розміром митної вартості та сплати позивачем 1212000,00 грн. за митні послуги - митне оформлення відповідачем було здійснено.

Позивач вважає, що прийняте Вінницькою митницею рішення про визначення митної вартості товарів є необґрунтованими, а тому підлягає скасуванню, а надмірно сплачені кошти поверненню, з огляду на те, що правомірність та обґрунтованість заявленої декларантом митної вартості товарів підтверджується документами, які позивач долучив до матеріалів позовної заяви.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Представник позивача пояснив, що підставою для звернення до суду з вищезазначеними позовними вимогами є необґрунтоване з боку митного органу завищення митної вартості товарів, встановленої в оскаржуваному рішенні, яке він просить визнати нечинними та скасувати.

Щодо визначення митної вартості товарів представник позивача пояснив, що враховували вартість товарів, визначену у відповідності до даних, які містилися у поданих митному органу документах. Позивач надав всі необхідні документи у відповідності до вимог п. 7.8 Порядку декларування митної вартості товарів та переліку документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що обов'язкові для подання відповідачу. Крім того, представник позивача вважає, що згідно з чинним законодавством України поданих митному органу документів достатньо для спростування сумнівів, які в нього виникли під час проведення митного оформлення.

Відповідач –Вінницька митниця –не погодився з заявленими позовними вимогами з мотивів, викладених в наданих суду письмових запереченнях (а.с.62-65), зазначивши, що всі дії посадових осіб митного органу вчинено у чіткій відповідності до вимог Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого Постановою КМУ України від 20.12.2006 р. № 1766.

Також представник митного органу звернув увагу суду на той факт, що декларанту було надано можливість подати додаткові документи, необхідні для підтвердження зазначених в митній декларації відомостей, від чого останній відмовився.

Щодо визначення митної вартості представник відповідача пояснив, що митна вартість оцінюваних товарів була визначена із застосуванням 1-го методу визначення митної вартості - метод оцінки за ціною договору щодо товарів, які імпортуються. Крім того, митний орган, при здійсненні контролю митної вартості товару, проведенні аналізу наявної у митного органу цінової інформації по заявленому товару, вивчення зовнішньоекономічного договору від 21.04.2009 року укладеного між компанією АТ "Елекстер" та позивачем встановлено, що загальна сума договору становить 507072 євро. Представник митного органу послався на ту обставину, що у вартість операції декларантом не була включена плата за надання товарного кредиту, як зазначено у договорі від 21.04.2009 року.

В судовому засіданні представники відповідача підтримали в повному обсязі подані заперечення та в задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Ухвалою суду від 14.01.2010 р. Головне управління Державного казначейства України у Вінницькій області залучене до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача (а.с.75).

Головне управління Державного казначейства України у Вінницькій області надало суду письмові пояснення на позовну заяву, у відповідності до яких воно не наділено повноваженнями щодо визначення митної вартості товарів під час митного оформлення та перетині товарів через митний кордон України, а також щодо справляння митних платежів під час митного оформлення. Також посилається на те, що органи Держказначейства лише здійснюють повернення надміру сплачених коштів до Державного бюджету України на підставі відповідного рішення суду, яке набрало законної сили, відповідно до положень Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевого бюджетів, або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 609 від 09.07.2008 р..

Заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали справи, з’ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

На підставі контракту № 090405 від 21.04.2009р. з компанією АО "ЭЛЕКСТЕР" (а.с.29-35) та специфікацій до даного контракту № 1 та № 2 (а.с.36, 38), а також додаткової угоди №1 від 27.04.2009 року позивач придбав асептичну пакувальну машину з комплектами та пристроями на загальну суму 456 000 євро ( еквівалент 4807055, 78 грн.)..

Судом встановлено, що з метою проведення митного оформлення даного товару декларантом –Фірма "Люстдорф" було надано Вінницькій митниці вантажно-митну декларацію, декларацію визначення митної вартості, де заявлено митну вартість товару на суму 4822055, 78 грн. ( еквівалент 457422 євро), а також комерційні рахунки (інвойси) із зазначенням країни - виробника та походження товару.

При здійснення контролю митної вартості товару, відповідач на підставі договору від 21.04.2009 року укладеного між компанією АТ "Елекстер" та позивачем встановив, що загальна сума договору становить 507072 євро. Однак у вартість операції декларантом не була включена плата за надання товарного кредиту, як зазначено у договорі від 21.04.2009 року. Відповідач визнав за можливе визначення митної вартості за першим методом, але не погодився з її розміром на підставі чого видав картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні та пропуску товарів через митний кордон України №401010000/2009/000301 від 16.06.2009 р.(а.с.45).

Крім того, митний орган, шляхом застосування 1-го методу визначення митної вартості, виніс рішення про визначення митної вартості товарів №401000000/2009/000056/2 від 07.07.2009 р., яким встановлено митну вартість, відмінну від заявленої декларантом, а саме у розмірі 508485, 21 євро, що більше ніж заявлено декларантом на 51062, 31 євро.

З метою недопущення затримки оформлення та пропуску товарів через митний кордон України позивач здійснив, під гарантійне зобов"язання, доплати до сум, встановлених оскаржуваним рішенням, на суму 120599 грн. 44 коп. ( з них: мита на 10767 грн. 83 коп., податку на додану вартість на 109831 грн. 61 коп.) Даний факт сторонами у судовому засіданні не заперечувався.

В судовому засіданні були досліджені подані сторонами письмові докази, на які представники сторін посилалися в обґрунтування позицій по спору.

Перевіряючи дані дії митного органу на відповідність вимогам частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд погоджується з твердженням позивача про їх протиправність з огляду на наступне.

Загальні положення визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, методи її визначення передбачені статтями 266 - 273 Митного Кодексу України. Умови та форми декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, встановлені Порядком декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 N 1766.

Відповідно до статті 265 МК митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов’язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.

Для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларантом подаються документи, передбачені пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 N 1766., зокрема: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.

Крім зазначених документів за вимогою митного органу можуть надаватися і інші документи, зазначені в пункті 11 Порядку.

Відповідно до згаданої норми, посадова особа митного органу у графі «Для відміток митниці»декларації митної вартості робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складенням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис. Посадова особа митного органу не має права вимагати від декларанта документи, не зазначені у графі «Для відміток митного органу».

У відповідності до пункту 14 Порядку якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.

Визначення митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування методів, визначених у частині першій статті 266 МК.

Виходячи із зазначеної норми, методами визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України є:

- метод оцінки за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (метод 1);

- метод оцінки за ціною договору щодо ідентичних товарів (метод 2);

- метод оцінки за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3);

- метод оцінки на основі віднімання вартості (метод 4);

- метод оцінки на основі додавання вартості (метод 5);

- резервний метод (метод 6).

Відповідно до частин другої - п’ятої статті 266 МК України основним методом визначення митної вартості товарів є метод оцінки за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються. У випадку, якщо основний метод при визначені митної вартості товару не можна використати, застосовується послідовно кожний із зазначених методів.

Як свідчать матеріали справи, декларант при митному оформлені товару застосував саме метод 1 визначення митної вартості товарів, що ввезені на митну територію України. При цьому митним органом також застосовано 1-й метод визначення митної вартості товарів, однак у ціну товару було включено плату за надання товарного кредиту відповідно до договору від 21.04.2009 року.

Щодо визначення митної вартості товарів представник відповідача пояснив, що відповідно до Додатку №1 "Специфікація товару" до Договору №090405 від 21.04.2009 року, предметом договору є асептична пакувальна машина, тобто заявлений митниці і оцінюваний товар. Відповідно до п.2 Договору, а також Додатку №2 до Договору "Умови розрахунків" - загальна сума договору складає 507072 євро. Тобто загальна сума всіх платежів, які позивач здійснив на користь продавця складає 507072 євро, що в розумінні ч.1 ст. 267 МК України є митною вартістю за ціною договору.

Оцінюючи обґрунтованість визначення митної вартості товарів, суд враховує, що відповідно до п.2 Договору №090405 від 21.04.2009 року загальна сума договору складає 507072, 00 євро. При цьому вартість товару становить 456000,00 євро, а плата за наданий товарний кредит становить 51072,00 євро. Додатком №2 до Договору встановлений термін надання товарного кредиту - 36 місяців та визначено, що річний процентний відсоток за користування даним кредитом становить 8%.

Слід звернути увагу, що як в Митному кодексі України так і в підзаконних актах, що регламентують порядок визначення митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію України, відсутнє визначення поняття "товарний кредит".

Визначення поняття "товарного кредиту" міститься в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств". Зокрема, п.п. 1.11.2. п. 1.11. ст. 1 даного Закону визначено, що товарний кредит - це товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент.

Відповідно до п 1.10 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" термін "проценти" визначено як доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включається, зокрема, платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит.

Тобто, в даному випадку, проценти за надання компанією-продавцем послуги у вигляді товарного кредиту слід розцінювати як винагароду за надання такої послуги.

Відповідно до ст. 267 МК митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

Тобто відповідачем, при визначенні митної вартості товару, не враховано того, що згідно вищезазначеної статті, термін "ціна", що була фактично сплачена або підлягає сплаті, стосується тільки ціни оцінюваних товарів, а девіденти або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості.

Суд враховує, що згідно з вимогами чинного законодавства для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, декларантами подаються документи, передбачені п.п. 7, 8 Порядку №1766, які підтверджують витрати, визначені у ст. 267 МК України.

Так, в документах, поданих позивачем, ціна товару зазначена в розмірі 456000,00 євро, з яких: ціна обладнання - 436600 євро, вартість пакування та оформлення документів - 1700 євро, вартість шефмонтажу, поїздки і проживання спеціалістів продавця - 17100 євро. Декларант в повній мірі врахував вимоги ст. 267 МК також і при визначенні митної вартості товару в розмірі 4822055, 78 грн. ( еквівалент 457422 євро), додав до ціни товару - 4807055,78 грн. (еквівалент 456000,00 євро), витрати на транспортування товару до місці ввезення на митну територію України в розмірі 15000,00 грн. ( еквівалент 1422,91 євро).

Крім того, в підтвердження відповідності ціни товару у розмірі 456000,00 євро, позивачем надано експертний висновок Вінницької торгово-промислової палати №124 від 11.06.2009 року та висновок про вартість обладнання Вінницької торгово-промислової палати за договором О-16 від 10.06.2009 року.

Оцінюючи доводи сторін, зокрема щодо достовірності даних експертного висновку №124 від 11.06.2009 року та висновок про вартість обладнання Вінницької торгово-промислової палати за договором О-16 від 10.06.2009 року, суд бере до уваги наступне.

При визначенні вартості товару експертом Вінницької торгово-промислової палати направлено запит на адресу підприємства - продавця, на підставі чого зроблено обґрунтований висновок про те, що ціна товару –асептичної пакувальної машини з комплектами та пристроями, поставлених позивачу згідно з договором № 090405 від 21.04.2009 р., відповідає ціні компанії-продавця.

Відповідач не взяв до уваги висновки суб'єкта оціночної діяльності - Вінницької торгово-промислової палати, чим порушив вимоги ст.ст. 1-3, 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" в частині використання результатів оцінки майна юридичних осіб з метою захисту законних інтересів як держави так і іншого суб'єкта правовідносин, а даному випадку - позивача.

При цьому суд, заслухавши пояснення учасників процесу, вважає, що зауваження представника митного органу щодо даного експертного висновку нічим не підтверджується, крім усних доводів відповідача.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно завищено митну вартість товару, шляхом включення у його вартість суму відсотків за користування товарним кредитом, що, як встановлено судом, не передбачено чинним законодавством. Крім того, позивачем - декларантом надано митному органу достатньо доказів, що підтверджують заявлену у декларації митну вартість, а відтак визначення відповідачем митної вартості без врахування таких джерел інформації не можна вважати обґрунтованим та неупередженим.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що митний орган безпідставно не врахував надані декларантом докази в підтвердження визначеного ним розміру митної вартості.

З огляду на викладене, оскаржуване рішення Вінницької митниці про визначення митної вартості товару суд вважає протиправними, у зв’язку з чим їх слід скасувати.

Окрім того суд вважає за необхідним зазначити, що Вінницькою митницею було винесено картку відмови в прийнятті митної декларації, за умов якої проведення митного оформлення товару могло мати місце лише в разі виконання умов вищезгаданого рішення.

Позивачем була подана заява №554 від 15.06.2009 року про надання дозволу подання вантажно-митної декларації під гарантійне зобов"язання шляхом сплати до державного бюджету суми податків і зборів та Декларації митної вартості з більшим розміром митної вартості товару, а також сплатою позивачем 1212000,00 грн. за митні послуги.

Необхідність уникнення зайвих витрат на користування митним складом, наднормований простій транспорту та запобігання втраті часу зумовила позивача здійснити митне оформлення товару за новою вантажно-митною декларацією, із зазначенням тієї митної вартості товару, на якій наполягав митний орган.

Після подання позивачем заяви №554 від 15.06.2009 року про надання дозволу подання Вантажно-митної декларації під гарантійне зобов"язання шляхом сплати до державного бюджету суми податків і зборів Вантажно-митної декларації №401010000/9/000794 від 16.06.2009 року, Декларації митної вартості №410 від 16.06.2009 року з більшим розміром митної вартості товару, а також сплатою позивачем 1212000,00 грн. за митні послуги - митне оформлення було здійснено.

Такі дії позивача суд не може розцінювати як власне виправлення помилки чи підтвердження протиправності попередніх заходів по наданню недостовірних даних митної вартості товарів.

Відповідно до п.3 ст. 264 Митного кодексу України у разі виникнення потреби в уточненні заявленої митної вартості товарів або в разі незгоди декларанта з митною вартістю, визначеною митним органом, декларант має право звернутися до митного органу з проханням випустити товари, що декларуються, у вільний обіг під гарантію уповноваженого банку або сплатити податки і збори (обов'язкові платежі) згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною митним органом.

Частиною 6 статті 264 МК України встановлено, що після надання банком гарантій, зазначених у частині третій цієї статті, митний орган зобов'язаний випустити товари у вільний обіг. У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у місячний термін з дня прийняття рішення, у порядку, передбаченому законодавством.

Виходячи з наведеного, заперечення відповідача щодо не оскарження декларантом дій митниці по винесені картки відмови та правомірність самостійного обрахування митної вартості товару є безпідставними.

Згідно зі статтею 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому чи іншому захисту, є диспозитивним правом позивача. І проведення розмитнення придбаного позивачем товару на підставі нової вантажно-митної декларації з врахуванням рішення митного органу про визначення митної вартості виходячи зі змісту п. 17 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 N 1766, не позбавляє декларанта на оскарження такого рішення про визначення митної вартості в судовому порядку, що і було здійснено позивачем.

Визначаючись щодо визначеної позивачем суми надмірно сплачених митних платежів, суд виходить з наступного.

В судовому засіданні при дослідженні поданих позивачем доказів судом встановлено, що відповідач - митний орган підтвердив та не заперечує розміру сплачених декларантом митних платежів, вказаних у ВМД, за якою було здійснено митне оформлення товарів. Також митний орган не заперечував тієї обставини, що позивач здійснив доплату до сум, встановлених оскаржуваними рішеннями про визначення митної вартості товарів, а саме: митного збору у розмірі 10767, 83 грн. та податку на додану вартість в розмірі 109831, 61 грн..

В даному випадку суд керується ч. 3 ст. 72 КАС України, згідно з якою обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В силу ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, та норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та відповідають дійсним обставинам, встановленим у справі, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Так платіжним дорученням №135 від 12.10.2009 року позивачем сплачено 3 грн. 40 коп. судового збору, крім того платіжним дорученням №149 від 12.11.2009 року підтверджено розмір судового збору сплаченого позивачем, що складає 1206 грн. 00 коп.. Таким чином загальна сума судового збору, яка підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача становить 1209 грн. 40 коп..

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Визнати нечинним та скасувати рішення Вінницької митниці про визначення митної вартості товару №401000000/2009/000056/2 від07.07.2009 року.

3.Повернути з Державного бюджету на розрахунковий рахунок Фірми "Люсторф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю ( р/р №26001301455716 у філії "ПАТ Промінвестбанк в м.Одеса", МФО 328135, код ЄДРПОУ 23063575) надмірно сплачені кошти за митне оформлення товарів у сумі 10767 ( десять тисяч сумсот шістдесят сім) грн. 83 коп. митного збору та 109831 ( сто дев"ять тисяч вісімсот тридцять одну) грн. 61 коп. податку на додану вартість.

4.Стягнути з Державного бюджету на користь Фірми "Люсторф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю документально підтверджений розмір судових витрат, відповідно до задоволених позовних вимог в розмірі 1209 ( одну тисячу двісті дев"ять) грн. 40 коп..

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови оформлено: 29.01.10

Суддя           Сторчак Володимир Юрійович

26.01.2010