Постанова № 8730125, 25.03.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 22-а- 2974/09 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" березня 2010 р.

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

           головуючого – судді Костюк Л.О. ,

суддів Ізмайлової Т.Л..М., Шостака О.О.,

при секретарі Бундукову С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків, Державної податкової адміністрації у м.Києві, ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2008 року у справі за адміністративним позовом ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до Державної податкової адміністрації України, Державної податкової адміністрації у м.Києві, Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків про визнання податкових повідомлень-рішень та рішення про результати розгляду скарг нечинними, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2008 року Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.11.2007р. №0000984310/0 та від 12.02.2008р. №0000984310/1 видані СДПІ у м.Києві по роботі з великими платниками податків в частині донарахування на загальну суму 217054,98грн., з них 144703,32 грн. податку на прибуток, 72351,66грн. штрафу, податкове повідомлення-рішення СДПІ у м.Києві по роботі з великими платниками податків від 18.04.2008р. №0000184310/2 в частині донарахування на загальну суму 217054,98грн., з них податку на прибуток 144703,32грн., штрафу 72351,66грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2008 року вказаний позов задоволено частково, а саме: визнано нечинним податкові повідомлення-рішення винесені Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м.Києві по роботі з великими платниками податків від 12.02.2008р. №0000984310/1, від 18.04.2008р. №0000184310/2 в частині донарахування податку на прибуток на загальну суму 190853,89 грн., з яких 127235,93грн. основного платежу та 63617,96 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В апеляційній скарзі позивач та відповідачі, кожен окремо, просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2008 року, відмовити у задоволенні позовних вимог (відповідачі), задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (позивач).

Заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, зміст судового рішення і апеляційної скарги, та, перевіривши доводи апеляцій наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, однак постанову суду слід змінити з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м.Києві по роботі з великими платниками податків була проведена перевірка Закритого акціонерного товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 по 30.06.2007.

За результатами перевірки був складений Акт від 21.11.2007р. за № 958/43-10/00039002.

Відповідачем під час перевірки дотримання порядку амортизації основних фондів були встановлені та відображені у акті перевірки факти порушення позивачем п.п. 8.4.1 п. 8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». А саме, позивач неправомірно включив до балансової вартості основних фондів суму податку на додану вартість, який був сплачений ним при придбанні легкових автомобілів.

Відповідно до пп. 8.2.2 п. 8.2. ст. 8 Закону, автомобільний транспорт відноситься до групи 2 основних фондів, а витрати на його придбання підлягають амортизації.

Відповідно до п.п. 8.4.1 п.8.4 ст. 8 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Пунктом 5.3.3. п. 5.3 ст. 5 Закону, встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Разом з тим, відповідно до п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Згідно з Актом перевірки позивачем придбавалися легкові автомобілі, які були включені до другої групи основних фондів. Тому, суд погоджується з твердженням позивача про необхідність застосування норми п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону «Про ПДВ» як спеціальної щодо формування валових витрат при придбанні легкових автомобілів.

Норми п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону «Про ПДВ» є спеціальними, оскільки регулюють питання оподаткування конкретної операції. Крім того, суд враховує, що така редакція п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону «Про ПДВ» прийнята згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України», тобто пізніше, ніж наведені вище норми Закону «Про оподаткування прибутку підприємств».

В свою чергу правовий наслідок неоднозначного (множинного) тлумачення прав та обов'язків платника податку прописаний у пп. 4.4.1 ст. 4 закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-III, що полягає у тому, що рішення повинно прийматися на користь платника податку.

Перевіркою також було встановлено порушення філіями позивача п.п. 8.2.2 п. 8.2 та п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України № 283/97-ВР, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань.

Відповідно до п.п. 8.2.2. п. 8.2. ст.. 8 Закону основні фонди підлягають розподілу за такими групами: група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач відніс охоронно-пожежну сигналізацію до 3 групи основних фондів.

Охоронно-пожежна сигналізація є структурним компонентом та передавальним пристроєм будівель та підлягає включенню до 1 групи основних фондів. Охоронна та пожежна сигналізація являє собою єдину технічну систему, які діє в комплексі, та яку не можна розглядати, з точки зору податкового обліку, в розрізі окремих елементів.

Охоронно-пожежна сигналізація є структурним компонентом та передавальними пристроями будівель, що призначені для подачі сигналів від приймально-контрольних приладів охоронної пожежної сигналізації на пульти централізованого спостереження.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про пожежну сигналізацію» забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємств. Забезпечення пожежної безпеки при технічному переоснащенні підприємств, будівель і споруд покладається на органи архітектури, замовників, забудовників, проектні та будівельні організації.

Відповідно до ст. 10 вказаного Закону виробничі, жилі, інші будівлі та споруди, устаткування, транспортні засоби, що вводяться в дію чи в експлуатацію після завершення будівництва, реконструкції або технічного переоснащення, в також технологічні процеси та продукція повинні відповідати вимогам нормативних актів з пожежної безпеки. Кожен будинок повинен бути обладнаний пожежоохоронною сигналізацією, інакше забороняється будівництво, реконструкція, технічне переоснащення приміщень, об’єктів виробничого та іншого призначення, впровадження нових технологій, випуск пожежонебезпечної продукції без попередньої експертизи (перевірки) проектної та іншої документації на відповідність нормативним актам з пожежної безпеки.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що охоронна та пожежна сигналізація є невід’ємним компонентом будівлі чи споруди, яка може працювати при встановленні у будівлі чи споруді, та не може виконувати свої функції відособлено.

Отже, доводи апеляційних скарг спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Разом з тим, дійшовши висновку про необхідність зміни постанови суду першої інстанції, колегія суддів керується наступним.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Зі змісту даної норми вбачається, що встановлені способи захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним – індивідуального акта.

Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, враховуючи, що предметом оскарження у даному спорі є індивідуальний акт, наслідком задоволення позовних вимог за правилами Кодексу адміністративного судочинства може бути лише визнання такого акту недійсним.

З огляду на викладене, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2008 року підлягає відповідній зміні.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 198, п.1 ч.1 ст. 201 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити постанову суду, якщо суд першої інстанції правильного по суті вирішив справу, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись ст.ст.160, 198, 201, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

у х в а л и в :

Апеляційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків, Державної податкової адміністрації у м.Києві, ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2008 року змінити, виклавши пункт 2 резолютивної частини в наступній редакції:

«Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення винесені Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м.Києві по роботі з великими платниками податків від 12.02.2008р №0000984310/1, від 18.04.2008р. №0000184310/2 в частині донарахування податку на прибуток на загальну суму 190853,89 грн., з яких 127235,93грн. основного платежу та 63617,96грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення цієї постанови у повному обсязі, тобто з 31 березня 2010 року.

          Головуючий суддя Л. Костюк

          Судді: Т. Ізмайлова

О.Шостак