Рішення № 87296677, 27.01.2020, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

27.01.2020

Справа № 644/ 1531 /18

н/п 2/644/ 592 /20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2020 року м. Харків

Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого - судді Сітало А.К.,

за участю:

секретаря судового засідання – Трач М.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова, в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області про стягнення процентів за користування позикою, трьох процентів річних та інфляційних збитків,-

В С Т А Н О В И В:

12.03.2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою в якій просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь проценти за користування позикою за період з 02.02.2013 року по 12.03.2018 року у розмірі 24 272,27 грн.; 3 % річних від простроченої суми заборгованості за період з 02.02.2013 року по 12.03.2018 року у розмірі 4 898,29 грн.; інфляційні збитки за період з 02.02.2013 року по 12.03.2018 року у розмірі 42 417,25 грн., а всього стягнути – 71 587,81 грн. та стягнути судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконує свої зобов`язання за договором позики від 21.08.2008 року. Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20.08.2013 року у цивільній справі № 644/1538/13-ц, яке частково змінено рішенням апеляційного суду Харківської області від 01.07.2015 року, з відповідача стягнуто на її користь 31 972, 00 грн. основного боргу, 4 471, 06 грн. процентів та 1758, 46 грн. 3 % річних, а всього стягнуто 38 201, 52 грн.

Внаслідок невиконання відповідачем рішення суду у відповідача утворилась заборгованість, яка складається з суми процентів за користування позикою за період з 02.02.2013 року по 12.03.2018 року у розмірі 24 272,27 грн., 3 % річних від простроченої суми за період з 02.02.2013 року по 12.03.2018 року у розмірі 4 898,29 грн. та інфляційних збитків за період з 02.02.2013 року по 12.03.2018 року у розмірі 42 417,25 грн., а всього - 71 587,81 грн.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25.09.2018 року у цивільній справі № 644/1531/18 (провадження № 2/644/1188/18) позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 , проценти за користування позикою за період з 02.02.2013 року по 12.03.2018 року у розмірі 24 272,27 грн.; 3 % річних від простроченої суми заборгованості за період з 02.02.2013 року по 12.03.2018 року у розмірі 4 898,29 грн.; інфляційні збитки за період з 02.02.2013 року по 12.03.2018 року у розмірі 42 417,25 грн., а всього стягнуто - 71 587,81 грн.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17.07.2019 року, заяву відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволено та скасовано заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25.09.2018 року. Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Після скасування заочного рішення від 25.09.2018 року, позивачем ОСОБА_1 зміст позовних вимог та підстави на які позивач посилається в обґрунтування позову не змінювалися.

У визначений судом строк, відповідачем ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву в якому відповідач зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

В обґрунтування своїх заперечень, які зазначені у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позивач ще у 2013 році зверталась до суду та отримала рішення про стягнення заборгованості за договором позики, процентів та 3% відсотків річних. Таким чином, відповідач зазначає, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про стягнення кредитної заборгованості чи звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої ст. 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Крім того, відповідач зазначає, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором.

У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18), в якій Верховний Суд провів аналіз статей 1048 та 1050 ЦК України, у яких зазначено, що позикодавець має право нараховувати на суму позики проценти, а у випадку обов`язку повертати позику частинами та за умови прострочення сплати чергової частини, кредитор має право вимагати повернення всієї позиченої суми та нарахованих за цей час процентів. Аналізуючи зазначені статті, Велика Палата Верховного Суду, прийшла до висновку, що у випадку закінчення строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту, кредитор втрачає право на нарахування процентів передбачених кредитним договором, а його права підлягають захисту відповідно до положень частини 2 ст. 625 ЦК України, відповідно до якої кредитор отримує право нараховувати 3 % річних від простроченої суми кредиту та інфляційні втрати.

Враховуючи викладені обставини, вимоги про нарахування процентів за користування позикою за період з 02.02.2013 року по 12.03.2018 року у розмірі 24272,27 грн. є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивач вже отримала рішення суду про стягнення з нього суми боргу за договором позики від 21.08.2008 року, строк якого закінчився 01.11.2010 року.

В своєму відзиві, відповідач також просить застосувати до позовних вимог наслідки спливу позовної давності, передбаченої ч. 2 ст. 258 ЦК України, відповідно до якої встановлена спеціальна позовна давність в 1 рік до вимог, у тому числі, про стягнення неустойки (штрафу, пені), оскільки позивач просить стягнути з нього проценти, 3 % річних та інфляційні витрати, починаючи з 02.02.2013 року, однак з даною позовною заявою звернулась лише 12.03.2018 року, тобто з перевищенням строку позовної давності. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

На підставі викладеного, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування позикою, 3 % річних та інфляційних збитків у зв`язку зі спливом позовної давності.

Протягом встановленого строку позивачем ОСОБА_1 відповідь на відзив не подавалась.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги, викладені в позовній заяві від 12.03.2018 року підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі, з підстав викладених в позові.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував в повному обсязі та просив відмовити в задоволенні позовних вимог, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

Від представника третьої особи до суду надійшла заява, в якій він просить справу розглянути за відсутності їхнього представника. Жодних письмових пояснень щодо позовних вимог від третьої особи до суду не надходило.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до договору позики від 21.08.2008 року укладеного між чоловіком позивача та відповідачем, ОСОБА_3 надав відповідачу ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 5 000,00 доларів США, які останній зобов`язався повернути у розмірі 5 850,00 доларів США до 01.11.2010 року. Однак борг відповідач повернув не повністю і згідно до розписки від 02.07.2011 року зобов`язався повернути борг у сумі 4 000,00 доларів США до 31.12.2011 року зі сплатою відсотків в розмірі 60 доларів США щомісячно.

ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивача ОСОБА_3 помер, а позивач фактично прийняла після нього спадщину. У встановлений термін відповідач грошові кошти не повернув, внаслідок чого позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.

20.08.2013 року заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова у цивільній справі № 644/1538/13-ц задоволено позов позивача та стягнуто з відповідача на її користь 44 861,58 грн. та судові витрати в сумі 448,61 грн.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 01.07.2015 року заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20.08.2013 року було змінено, позов задоволено частково, зменшено розмір заборгованості за договором позики, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача до суми 31 972 грн. основного боргу, 4 471,06 грн. процентів та 1 758,46 грн. трьох процентів річних, а всього 38 201,52 грн. Зменшено відшкодування судових витрат до 382,01 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

01.06.2016 року Орджонікідзевським районним судом м. Харкова було видано виконавчий лист у справі № 644/1538/13-ц, який було подано на примусове виконання до Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції.

08.06.2016 року державним виконавцем Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління було відкрито виконавче провадження № 51402299 про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 38 201,52 грн.

На даний час рішення суду у справі № 644/1538/13-ц відповідачем не виконується, виконавче провадження триває.

Відповідно до обставин, зазначених у позові, внаслідок односторонньої відмови відповідача від своїх зобов`язань за рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20.08.2013 року у справі № 644/1538/13-ц з урахуванням рішенням апеляційного суду Харківської області від 01.07.2015 року, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, яка складається з суми процентів за користування позикою за період з 02.02.2013 року по 12.03.2018 року у розмірі 24 272,27 грн., 3 % річних від простроченої суми за період з 02.02.2013 року по 12.03.2018 року у розмірі 4 898,29 грн. та інфляційних збитків за період з 02.02.2013 року по 12.03.2018 року у розмірі 42 417,25 грн., а всього - 71 587,81 грн.

Вказані суми вирахувані, виходячи з суми залишку основного зобов`язання, встановленого рішеннями судів у цивільній справі № 644/1538/13-ц, що складає - 31 972 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її тримання.

Відповідно до ст. ст. 1048, 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позику у строк та в порядку, що встановлені договором, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики.

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

З позовної заяви вбачається та підтверджується матеріалами справи, що заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20.08.2013 року у цивільній справі № 644/1538/13-ц, яке частково змінено рішенням апеляційного суду Харківської області від 01.07.2015 року, з відповідача ОСОБА_2 стягнуто на користь позивача ОСОБА_1 - 31 972, 00 грн. основного боргу, 4 471, 06 грн. процентів та 1758, 46 грн. 3 % річних, а всього стягнуто - 38 201, 52 грн.

Таким чином, заборгованість у повному обсязі за тим самим договором позики вже стягнута, а тому повторне стягнення заборгованості всупереч положень статті 61 Конституції України призведе до подвійного стягнення заборгованості за одне й те ж саме зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до укладеного 21.08.2008 року між чоловіком позивача та відповідачем, ОСОБА_3 надав відповідачу ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 5 000,00 доларів США, які останній зобов`язався повернути у розмірі 5 850,00 доларів США до 01.11.2010 року. Однак борг відповідач повернув не повністю і згідно до розписки від 02.07.2011 року зобов`язався повернути борг у сумі 4 000,00 доларів США до 31.12.2011 року зі сплатою відсотків в розмірі 60 доларів США щомісячно.

Згідно позовної заяви, спір між сторонами стосується, зокрема стягнення заборгованості за нарахованими процентами за договором позики після спливу передбаченого договором строку.

Таким чином, в даній позовній заяві вимоги позивача про стягнення процентів за користування грошовими коштами після закінчення строку договору, тобто після 31.12.2011 року не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Вказані правові висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові у Постанові від 28 березня 2018 року у справі у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18).

З правового висновку, викладеного в Постанові Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 14-10цс18, вбачається, що згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору позики сторони погодили строк виконання зобов`язання до 31.12.2011 року.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у даній позовній заяві кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

На підставі вище викладеного, суд приходить до висновку, що у позивача відсутнє право на стягнення заборгованості за нарахованими процентами за користування позикою за період з 02.02.2013 року по 12.03.2018 року у розмірі 24 272,27 грн., після закінчення строку дії договору позики, який закінчився 31.12.2011 року.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на корить позивача процентів за користування позикою за період з 02.02.2013 року по 12.03.2018 року, у зв`язку з безпідставністю позовних вимог.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних від простроченої суми заборгованості за період з 02.02.2013 року по 12.03.2018 року у розмірі 4 898,29 грн. та інфляційних збитків за період з 02.02.2013 року по 12.03.2018 року у розмірі 42 417,25 грн., суд приходить до наступних висновків.

У відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про застосування до позовних вимог наслідків спливу позовної давності, передбаченої ч. 2 ст. 258 ЦК України, відповідно до якої встановлена спеціальна позовна давність в 1 рік до вимог, у тому числі, про стягнення неустойки (штрафу, пені), оскільки позивач просить стягнути з нього проценти, 3 % річних та інфляційні витрати, починаючи з 02.02.2013 року, однак з даною позовною заявою звернулась лише 12.03.2018 року, тобто з перевищенням строку позовної давності. А тому відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зазначити наступне

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

На підставі викладеного, суд не погоджується з доводами відповідача щодо застосування спеціального строку позовної давності, оскільки до даних правовідносин застосовується загальна позовна давність, яка складає 3 роки.

Позивач звернулася за захистом своїх прав до суду з вказаною позовною заявою 12.03.2018 року, в межах трирічного строку позовної давності після ухвалення рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20.08.2013 року, яке набрало законної сили 01.07.2015 року.

У зв`язку з вище викладеним, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних від простроченої суми заборгованості та інфляційних збитків, за період з 12.03.2015 року по 12.03.2018 року, тобто за 3 (три) останні роки, які передували зверненню позивача до суду з позовом 12.03.2018 року.

Розмір заборгованості 3 % річних від простроченої суми заборгованості та інфляційних збитків, наданий позивачем до позовної заяви в додатку № 2 та додатку № 3.

З урахуванням вище викладеного, суд приходить до висновку, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість, яка складається з 3 % річних від простроченої суми заборгованості за період з 12.03.2015 року по 12.03.2018 року в розмірі – 2877,48 грн., яка розраховується за формулою: 31972,00 (сума боргу) х 3 % річних ?100% ? 365 днів х 1095 (днів прострочення), та інфляційні збитки за період з 12.03.2015 року по 12.03.2018 року в розмірі - 23 234,05 грн., які розраховується за формулою: 23 234,05 грн. (збитки від інфляції) = 31972,00 (сума боргу) х 172,67 (сукупний індекс інфляції) ? 100% - 31972,00 (сума боргу).

Загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 26 111,53 грн.

Вказана заборгованість розрахована в межах 3-річного строку позовної давності.

Розподіл судових витрат, суд вирішує в порядку ст. 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір в розмірі 715,88 грн. та за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 352,40 грн. Загальна сума судового збору сплачена позивачем складає 1068,28 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені та документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог, яка складає 389,60 грн., виходячи із наступного розрахунку ((26 111,53 грн. (сума задоволених позовних вимог) ? 71 587,81 грн. (сума заявлених позовних вимог) х 100%=36,47 %); 1068,28 грн. (сума сплаченого судового збору) х 36,47 % = 389,60 грн.).

Керуючись ст. ст. 509, 526, 534, 549, 599, 610, 612, 625, 1048 1050, 1054 ЦК України, п. 9 ч. 1, п. п. 15.5 п. 15 ст. 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, ст. ст. 4, 10, 12, 76, 81, 89, 95, 141, 247, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області про стягнення процентів за користування позикою, трьох процентів річних та інфляційних збитків – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) - 3 % річних від простроченої суми заборгованості за період з 12.03.2015 року по 12.03.2018 року в розмірі – 2877,48 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) - інфляційні збитки за період з 12.03.2015 року по 12.03.2018 року в розмірі - 23 234,05 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 389,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Харкова.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 31.01.2020 року.

Суддя: А. К. Сітало