Рішення № 8729640, 24.03.2010, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" березня 2010 р.Справа № 15/145-2301

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Бучинської Г.Б.

Розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міхаель Хубер Україна", вул. Шахтарська, 9-г, м. Київ 74, 04074

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпрінт-Захід", вул. Лук'яновича, 8, м. Тернопіль, 46002

про стягнення 33.425,20 грн. боргу, 3.271,09 грн. пені, 1.148,36 грн. трьох відсотків річних, 5.348,03 грн. інфляційних витрат.

за участю представників сторін:

позивача:           не з'явився;

відповідача:          не з'явився.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Міхаель Хубер Україна", вул. Шахтарська, 9-г, м. Київ 74, звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпрінт-Захід", вул. Лук'яновича, 8, м. Тернопіль, про стягнення 33.425,20 грн. боргу, 3.271,09 грн. пені, 1.148,36 грн. трьох відсотків річних, 5.348,03 грн. інфляційних витрат.

Сторони відповідно до ст. 64 ГПК України повідомлені про місце і час розгляду справи.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалася.

Позивач в судове засідання 24.03.2010р. не з'явився, однак подав заяву про зменшення розміру позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача 27.260,65 грн. боргу, 2.377,82 грн. пені, 1.128,80 грн. трьох відсотків річних, 5.764,02 грн. інфляційних витрат.

Суд, розглянувши заяву, приймає її як таку, що подана у відповідності до ст. 22 ГПК України.

Відповідач без поважних причин витребуваних ухвалами суду від 17.12.2009р., 20.01.2010р., 10.02.2010р., 24.02.2010р. та 15.03.2010р. матеріалів не подав, повноважний представник в судове засідання не з’явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши представлені докази в їх сукупності, судом встановлено наступне:

Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема підприємств і організацій, які звертаються до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред’явлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, фізичні особи –підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Позивач –Товариство з обмеженою відповідальністю "Міхаель Хубер Україна", вул. Шахтарська, 9-г, м. Київ 74, є юридичною особою, що підтверджується довідкою № 158 від 28.01.2008р. відділу статистики у Оболонському районі Головного управління статистики у м. Києві, а тому наділений правом на звернення до суду за захистом своїх прав.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Міхаель Хубер Україна", вул. Шахтарська, 9-г, м. Київ 74 (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпрінт-Захід", вул. Лук'яновича, 8, м. Тернопіль (Покупець), 10.01.2008 року укладено договір постачання № Л7-100108 відповідно до якого сторони взяли на себе зобов’язання:

- позивач, як "Постачальник" передає у власність Покупця поліграфічні фарби і витратні матеріали, а Покупець приймає товар згідно видаткових накладних і оплачує його в обумовлений договором термін (п. 1.1 Договору).

Пунктом 8.4. договору сторони передбачили, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2008р..

Позивач на виконання взятих зобов’язань по вищезазначених договорах відпустив, а відповідач прийняв товарно-матеріальні цінності, що підтверджується видатковими накладними наявними в матеріалах справи, які підписані представниками сторін без заперечень.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, а саме цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що непередбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов’язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем виникло зобов’язання постачання, згідно якого, в силу ст. 712 Цивільного кодексу України та ст. 265 Господарського кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України).

Розділом 2 договору сторони визначили порядок розрахунків за товар, зокрема згідно п. 2.2. оплата за товар проводиться в українських гривнях шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Підставою для переказу грошових коштів Покупцем є рахунок-фактура, який надається Постачальником з кожним відвантаженням товару (п. 2.3. договору). Датою оплати товару, згідно п. 2.4. договору, вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

Всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач свої зобов’язання по договору постачання № Л7-100108 від 10.01.2008р. в повному обсязі не виконав і станом на час розгляду справи за ним рахується неоплаченою сума 27.260,65 грн., що підтверджено актом звірки розрахунків складеним на вимогу суду та підписаним представниками сторін без заперечень.

Таким чином, доводи позивача про порушення його майнових прав на заявлену суму (27.260,65 грн.) є правомірними, документально підтвердженими та не спростованими відповідачем в установленому законом порядку.

Згідно ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому неустойкою (штрафом, пенею) визнається, визначена договором або актом цивільного законодавства, грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пунктом 6.2. договору, сторони передбачили, що у разі порушення термінів оплати, Покупець оплачує Постачальникові відповідно до ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми. Крім того, Покупець зобов’язаний сплатити Постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості відвантаженого, але несплаченого в строк товару за кожен день прострочення.

У зв’язку з наведеним та відповідно до ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України від 16.01.2003р., який набрав чинності з 01.01.2004р., за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання відповідачу правомірно нарахована пеня в сумі 2.377,82 грн. із врахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. (у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України).

Також, згідно вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У судовому засіданні знайшло підтвердження, що відповідачем на час звернення позивача до суду не виконано взятих на себе зобов’язань в частині оплати вартості поставленого товару, таким чином допущено прострочення виконання грошових зобов’язань перед позивачем, що дає правові підстави останньому застосувати до відповідача відповідальність, передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України, у зв’язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення 5.764,02 грн. інфляційних нарахувань та 1.128,80 грн. річних такими, що підлягають до задоволення.

У відповідності до ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідач не спростував наявності заборгованості за поставлений товар, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Міхаель Хубер Україна", вул. Шахтарська, 9-г, м. Київ 74, щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпрінт-Захід", вул. Лук'яновича, 8, м. Тернопіль –27.260,65 грн. боргу, 2.377,82 грн. пені, 1.128,80 грн. трьох відсотків річних, 5.764,02 грн. інфляційних витрат обґрунтованими, підтвердженими документально та такими, що підлягають до задоволення.

Судові витрати, згідно ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

З огляду на наведене, керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 509, 526, 546 –551, 625, 655 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 173, 193, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 22, 32, 33, 43 - 49, 82 - 85, 115 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпрінт-Захід", вул. Лук'яновича, 8, м. Тернопіль, код 32290743 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Міхаель Хубер Україна", вул. Шахтарська, 9-г, м. Київ 74, код 34401968 –27.260,65 грн. боргу, 2.377,82 грн. пені, 1.128,80 грн. трьох відсотків річних, 5.764,02 грн. інфляційних витрат, 432 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (підписання рішення).

4.Накази видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.

5.На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення "02" квітня 2010 року через місцевий господарський суд.

                    Суддя