Рішення № 87294072, 31.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2020 року м. Київ № 640/4555/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доПриватного виконавця Мельниченка Олега Володимировича Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Назара Васильовича провизнання протиправними та скасування постанов

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Мельниченка Олега Володимировича, Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Назара Васильовича, в якому просить:

- визнати незаконною та скасувати Постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 14.11.2018р. за виконавчим провадженням № 55862326, винесену приватним виконавцем Павлюк Назаром Васильовичем щодо стягнення з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (адрес реєстрації АДРЕСА_1 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) основної винагороди у розмірі 119048,27 грн.

- визнати незаконною та скасувати Постанову про відкриття виконавчого провадження від 25 лютого 2019 року, винесену приватним виконавцем Мельниченко Олегом Володимировичем за виконавчим провадженням № 58483800 щодо стягнення з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (адрес реєстрації АДРЕСА_1 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) основної винагороди у розмірі 119048,27 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на його думку, оскільки грошові кошти за виконавчим документом стягнуто не було, то в свою чергу, виключає підстави для стягнення основної винагороди з боржника. У зв`язку з цим винесені приватними виконавцями постанови є незаконними та необґрунтованими, з огляду на що підлягають скасуванню в судовому порядку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2019р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін.

26.04.2019р. до суду надійшов відзив від Приватного виконавця виконавчого органу міста Києва Павлюка Назара Васильовича в якому просив адміністративний позов залишити без задоволення, оскільки оскаржувані постанови прийняті в порядку, у спосіб та в межах повноважень визначених чинним законодавством.

06.05.2019р. до суду надійшов відзив від Приватного виконавця Мельниченка Олега Володимировича, в якому просив закрити провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконною та скасування Постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 14.11.2018р. за виконавчим провадженням № 55862326, винесену приватним виконавцем Павлюк Назаром Васильовичем щодо стягнення з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (адрес реєстрації АДРЕСА_1 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) основної винагороди у розмірі 119048,27 грн., а в іншій частині позовних вимог відмовити, з огляду на законність оскаржуваної постанови.

Згідно листа АТ «ПУМБ» від 17.04.2019р № КНО-33/60475 повідомлено позивача про те, що за період з 21.02.2018р. по 14.11.2018р. (дата закриття ВП № 55862326) на рахунки ПАТ за виконавчим провадженням грошові кошти від приватного виконавця Павлюк Н.В. не надходили.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2020р провадження в частині вимог до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Назара Васильовича про визнання незаконною та скасування Постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 14.11.2018р. за виконавчим провадженням № 55862326 у розмірі 119048,27 грн. закрито.

Проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12.03.2012р. у справі № 2-7395/11 позов ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», місцезнаходження: м. Донецьк, вул. Університетська, 2-А, код ЄДРПОУ 14282829, заборгованість за кредитним договором 6759267 від 18.08.2008 року та додатковими угодами № 1 від 16.01.2009 року та № 7419696 від 16.02.2009 року, в сумі 44058,29 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», місцезнаходження: м. Донецьк, вул. Університетська, 2-А, код ЄДРПОУ 14282829, судовий збір в сумі 1700,00 грн. та витрати на ІТЗ розгляду справи у розмірі 120,00 грн.

На виконання вищезазначеного рішення 15.06.2012р. Святошинським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 2/2608/1757/12.

Постановою приватного виконавця Павлюком Назаром Васильовичем 21.02.2018р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 55862326 та постановлено стягнути з боржника основну винагороду приватного виконавця у розмірі 119 051,27 грн.

Однак, 13.11.2018р. від стягувача до державного виконавця надійшла заява про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Постановою приватного виконавця Павлюком Назаром Васильовичем про стягнення з боржника основної винагороди від 14.11.2018р. у ВП № 55862326. у сумі 119 048,27 грн.

Постановою приватного виконавця Павлюка Н.В. про повернення виконавчого документа стягувачу від 14.11.2018р. у ВП № 55862326 виконавчий документ повернутий стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

25.02.2019р. приватним виконавцем Мельниченко О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 58483800 з метою примусового виконання постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 14.11.2018р. № 55862326, винесеної в межах виконавчого провадження № 55862326.

Позивач вважаючи протиправною постанову про відкриття виконавчого провадження № 58483800, звернувся до суду з позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Положеннями Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.

Відповідно до частини першої статті 1 цього Закону примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

У свою чергу, відповідно до частини першої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Відповідно до частини третьої статті 31 цього Закону основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді:

1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру;

2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини четвертої статті 31 цього ж Закону основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

З 28.08.2018р набрала чинності редакція частини сьомої статті 31 зазначеного Закону, відповідно до якої приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Разом з тим, частинами четвертою та п`ятою вказаної статті передбачено, що основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до пункту 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 №643, приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

У даному випадку, предметом виконавчого провадження № 58483800 є примусове виконання постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 14.11.2018р. № 55862326, винесеної в межах виконавчого провадження № 55862326.

На переконання суду, позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав. Натомість відповідач 2 довів суду відсутність протиправних дій зі свого боку та прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № 58483800, про примусове виконання постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 14.11.2018р. № 55862326, винесеної в межах виконавчого провадження № 55862326, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене у сукупності у суду відсутні підстави для висновку про протиправність оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження № 58483800.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приймаючи до уваги те, що адміністративний позов задоволенню не підлягає, то судові витрати позивачу не відшкодовуються.

З огляду на викладене, керуючись статтями 241-245, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Мельниченка Олега Володимировича про визнання незаконною та скасування Постанови про відкриття виконавчого провадження від 25 лютого 2019 року № 58483800 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська