Рішення № 87292217, 29.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2020 року м. Київ № 640/19173/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЮНІОС"

до ГУ ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

О Б С Т А В И Н И С П Р А ВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЮНІОС" (далі також - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до ГУ ДФС у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Ухвалою суду від 27.11.2019 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивач вважає, що висновки контролюючого органу, викладені у акті перевірки про порушення ним вимог п.п 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України є необґрунтованими та безпідставними, оскільки в їх основу покладено лише один мотив - протокол допиту свідка ОСОБА_1 , у якому останній надав пояснення, що не планував здійснювати будь-яку фанансово-господарську діяльність на підприємстві. До того ж, крім протоколу допиту, відсутні процесуальні документи судів, які б свідчили про порушення кримінального провадження. На переконання позивача, показання свідків при незакінченому досудовому розслідуванні не можуть бути взяті до уваги при проведенні податкової перевірки, оскільки їх оцінка має надаватися виключно в межах кримінального провадження відповідно до норм КПК України. Відповідний протокол допиту свідка не є та не може підміняти собою первинні та інші документи, що свідчать про об`єкти оподаткування та не є податковою інформацією.

23.12.2019 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Відзив обґрунтований тим, що надані до перевірки первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підписані зі сторони ТОВ «Гарант Корпорейшин» від імені особи, яка не брала участі у фінансово-господарській діяльності, отже перерахування грошових коштів на рахунки товариства не відбувалося, тому право грошової вимоги за договором купівлі-продажу цінних паперів до ТОВ «Лигатура» є безоплатно отриманими.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

В С Т А Н О В И В:

В період з 26 квітня 2019 по 21 травня 2019 Головним управлінням ДФС у м. Києві, на підставі наказу ГУ ДФС у м. Києві від 11.04.2019 № 4465 проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЮНІОС" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, валютного законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 11.08.2015 по 31.12.2018.

За результатами проведеної перевірки складено Акт від 28.05.2019 року №514/26-15-14-06-02/39945134, у висновках якого зазначено, зокрема серед інших порушень, порушення позивачем п.п.134.1.1. п. 134.1 ст. 134 ПК України, внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 2125006,00 грн., в т.ч. за 2017 рік на суму 2125006,00 грн.

У подальшому, 03.07.2019 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0040411406, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток фінансових установ, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на території України, за винятком страхових організацій на суму 2125006,00 грн за основним платежем та 531252,00 за штрафними (фінансовими) санкціями.

TOB «ФК «ЮНІОС», користуючись своїм правом, передбаченим нормами ПК України, звернулося із скаргою про перегляд рішень ГУ ДФС у м. Києві. Зазначивши у скарзі своє категоричне непогодження з висновками викладеними в Акті перевірки від 28.05.2019 наголошуючи на їх упередженості, необґрунтованості та не відповідності дійсним обставинам і суперечливості чинному законодавству України.

24.09.2019 року TOB «ФК «ЮНІОС» отримано Рішення Державної податкової служби України від 16.09.2019 № 2030/6/99/-00-08-05-01 про результати розгляду скарги. В результаті розгляду скарги TOB «ФК «ЮНІОС» Державна податкова служба України залишила без змін податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 03.07.2019 № 00404111406, а скаргу без задоволення.

Вважаючи рішення відповідача від 03.07.2019 № 0040411406 протиправним, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду про його скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та досліджуючи надані сторонами докази в їх сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частина 1 стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, які виникають з приводу справляння податків і зборів, порядок адміністрування податків і зборів, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства в Україні регулюються ПК України.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Положеннями підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Відповідно до пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року N 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками). Доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників);

Основним документом, який регулює формування доходу у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року N 290 (далі - П(С)БО 15).

Пунктом 5 П (С)БО 15 визначено, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Згідно п. 21 П (С)БО 15 визначено, що дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню. Якщо безоплатно отриманий актив забезпечує надходження економічних вигід протягом кількох звітних періодів, то доходи визнаються на систематичній основі (наприклад, у сумі нарахованої амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 N 996-XIV (далі - Закон N 996-XIV).

Відповідно до ст. 1 цього Закону, "первинний документ" - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що "господарська діяльність" - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону N 996-XIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч. ч. 1 та 2 ст. 9 Закону N 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції. При цьому, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з наведеними вище нормами Податкового кодексу України.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що контролюючим органом в ході проведення перевірки встановлено порушення позивачем податкового законодавства під час здійснення господарської операції між TOB «ФК «ЮНІОС» та TOB «Грант Корпорейшн», здійсненої на підставі договору надання послуг факторингу від 03.10.2017 № 3-17/10/ф.

Досліджуючи зміст даної господарської операції та взаємовідносин позивача із зазначеним контрагентом, судом встановлено наступне.

За Договором надання послуг факторингу від 03.10.2017 № 3-17/10/ф. TOB «ФК «ЮНІОС» передає грошові кошти в сумі 11 805 590 гривень, 50 копійок в розпорядження TOB «Грант Корпорейшн» за плату. TOB «Грант Корпорейшн» в свою чергу відступає TOB «ФК «ЮНІОС» право грошової вимоги за договором купівлі-продажу цінних паперів від 19.04.2017 №БВ-1904-17/3-1 до TOB «Лигатура» в розмірі 11 810 590 (одинадцять мільйонів вісімсот десять тисяч п`ятсот дев`яносто) гривень, 50 копійок.

Згідно акту прийому-передачі документів до Договору факторингу № 3-17/10/ф від 03.10.2017, Клієнт передає Фактору, а Фактор приймає наступні документи: договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ-1904-17/3-1 від 19.04.2017.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Також, контролюючим органом не подано доказів на підтвердження недобросовісності позивача, як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Відповідно до приписів статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року по справі №826/16134/14 (адміністративне провадження №К/9901/9387/18).

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 08 серпня 2018 року по справі №816/3144/13-а (№К/9901/507/18).

Як зазначається в Акті перевірки згідно з даними АІС «Податковий блок», TOB «Грант Корпорейшн» зареєстровано Києво-Святошинським управлінням юстиції 31.01.2015 року. Податкова звітність до органів ДФС не подавалась з 01.01.2017 року. На дату укладання договору надання послуги факторингу керівником (засновником) вищевказаного товариства був (є) ОСОБА_1 .

В Акті перевірки податковий орган посилається на протокол допиту свідка громадянина ОСОБА_1 від 25.11.2016, проведеного о/у ВОВЕЗ ОУ ДПІ Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві, яким встановлено наступне:

«..Приблизно в кінці 2015 року, працюючи на TOB «Агрофірма Нива» гр. ОСОБА_1 запропонували стати керівником підприємства TOB "Гарант Корпорейшин" за грошову винагороду в розмірі 3 тис. грн. щомісячно. Зі слів знайомого гр. ОСОБА_1 нічого робити не потрібно було, окрім надати копії документів, а саме: копію паспорту та ідентифікаційного коду. Після чого гр. ОСОБА_1 разом із знайомим поїхали в банківське відділення для відкриття рахунків. В банку гр. ОСОБА_1 підписав якісь документи, надав зразки підпису, після чого поїхав додому, грошові кошти гр. ОСОБА_1 не отримав. Де знаходиться TOB «Гарант Корпорейшен», чим займається, де знаходяться установчі документи та печатка підприємства гр. ОСОБА_1 не відомо, гр. ОСОБА_1 будь яку фінансово-господарську діяльність на підприємстві не планував здійснювати...»

Стосовно посилань на протокол допиту ОСОБА_1 як порушення податкового законодавства, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України.

У частині першій статті 23 Кримінального процесуального кодексу України закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 95 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту свідків, отримані на стадії досудового розслідування, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінального провадження в суді.

Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту свідка на стадії досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

До того ж, в Акті та у відзиві відповідача відсутній номер кримінального провадження та не надано доказів внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про порушення кримінального провадження взагалі.

У даному випадку сам факт отримання свідчень ОСОБА_1 не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та такими особами. Це, з поміж іншого, пояснюється також і тим, що лише в ході розгляду кримінальної справи судом може надаватися належна правова оцінка показанням свідка. До цього, кримінальне процесуальне законодавство надає можливість свідку змінити свої покази, в тому числі і безпосередньо в суді, а тому всі свідчення, отримані під час досудового розслідування не є остаточним та належним доказом.

Отже, підсумовуючи викладене, суд вважає, що єдиний доказ на який відповідач посилається як на підставу відсутності реальних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Гарант Корпорейшин», протокол допиту свідка ОСОБА_1 - не відповідає вимогам належності на допустимості в розумінні КАС України.

Будь-яких інших доказів на підтвердження викладених у акті перевірки висновків відповідач суду не надав і таких в ході самої перевірки останнім не встановлено.

Аналогічна позиція із цього приводу викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.11.2018 у справі N 822/551/18 (адміністративне провадження N К/9901/61751/18), від 19.03.2019 року у справі № 826/9534/17 (адміністративне провадження N К/9901/50915/18).

Висновки акту перевірки не містять жодних зауважень щодо повноти та правильності складання усіх первинних та бухгалтерських документів по даній господарській операції.

Визнання первинних документів та господарських операцій податковим органом недійсними лише із підстав наявності протоколів допиту свідків, які не можуть вважатися належними доказами в адміністративному судочинстві, здійснено відповідачем на підставі припущень в односторонньому порядку, які не породжують факту недійсності фінансових та первинних документів, пов`язаних з виконанням правочинів та здійсненням підприємницької діяльності.

Податковий орган не надав жодних доказів, які б свідчили про фіктивність виконання господарських операцій, не досліджено рух активів або інших товаро-матеріальних цінностей під час здійснення конкретної господарської операції.

Таким чином, суд не приймає до уваги посилання ГУ ДФС у місті Києві на протокол допиту відповідної фізичної особи як доказ.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Згідно зі статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, який застосовується судом з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Отже, суду необхідно дотримуватися позиції, вказаної у пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені податковим органом аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд вважає, що висновки відповідача, які викладені в акті перевірки №514/26-15-14-06-02/39945134 від 28.05.2019 року про порушення позивачем п.п.134.1.1. п. 134.1 ст. 134 ПК України, є безпідставними та такими, що ґрунтуються на неналежних доказах. Як наслідок, прийняте на підставі таких висновків податкове повідомлення-рішення від 03.07.2019 року № 0040411406 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ТОВ "Фінансова компанія "ЮНІОС" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 03.07.2019 року № 0040411406.

Стягнути на користь ТОВ "Фінансова компанія "ЮНІОС" (код ЄДРПОУ 39945134) за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 19210,00грн. (дев`ятнадцять тисяч двісті десять гривень).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій