Рішення № 87292120, 29.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2020 року м. Київ № 640/12891/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просить суд:

визнати бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України у м. Києві щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 протиправною;

визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 викладене в листах Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 18 березня 2019 року;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 07 жовтня 2009 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач отримував пенсію за віком. Виплату пенсії було припинено у зв`язку з його виїздом за кордон. Оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (далі - Рішення №25-рп/2009) визнано неконституційними положення Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV) щодо припинення виплати пенсії громадянам України, які постійно не проживають на її території, позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про поновлення виплати пенсії, на що отримав відмову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження. Вказаною ухвалою зобов`язано відповідача надати суду, протягом 15-ти днів з дня отримання ухвали суду, відзив на позовну заяву та всі письмові докази, наявні у відповідача разом з доказами направлення позивачу відзиву з додатками. Роз`яснено відповідачу, що, у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справу буде вирішено за наявними матеріалами.

11 жовтня 2019 року через канцелярію надійшов відзив відповідача, з якого вбачається, що відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами оскільки право на виплату пенсії мають право громадяни України, а з наданих до позовної заяви документів не вбачається і не підтверджено громадянство України позивача.

01 листопада 2019 року представник позивача надав відповідь на відзив відповідача, в якій зазначив, що при звернення із заявою до відповідача представником позивача було надано копію належним чином засвідчену паспорту громадянина України для виїзду за кордон, який засвідчений нотаріусом в Державі Ізраїль, підпис та повноваження якого підтверджено печаткою апостиль, відповідно до Гаазької конвенції. Також зазначено, що у Порядку "Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відсутні вимоги щодо виду паспорту, який необхідно пред`являти заявнику при зверненні із заявою про поновлення пенсії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2019 року було зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві надати суду протягом 5-ти днів з дня отримання даної ухвали належним чином засвідчені копії звернення від 29 січня 2019 року № 3995 щодо поновлення виплати пенсії гр. ОСОБА_1 та додані до вказаного звернення всі документи.

27 грудня 2019 року відповідачем надано до суду документи на вимогу ухвали суду від 03 грудня 2019 року.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України для виїзду за кордом НОМЕР_1 , виданий органом 2603 від 02 грудня 1997 року, який є громадянином України, з 04 лютого 1992 року призначена пенсія за віком відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

З 19 червня 2002 року позивач виїхав з України на постійне місце проживання до Ізраїлю.

З 2002 року виплата цієї пенсії була припинена у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю.

27 липня 2018 року представник позивача звернувся до Пенсійного фонду України у із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії за віком в розмірах відповідно до чинного законодавства.

29 січня 2019 року представником позивача було подано до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві додаткові документи для призначення пенсії вих. № 3995, як вбачається з вказаного листа до нього додано: копію довіреності представників та апостульовану особисту заяву про поновлення пенсії (оригінал).

Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві листом від 18 березня 2019 року № 53979/03 повідомило, що відповідно до норм чинного законодавства виплата пенсії не може бути поновлена без особистого звернення ОСОБА_1 .

Позивач не погоджується з такою відмовою відповідача, у зв`язку з чим ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду.

Вирішуючи справу по суті позовних вимог, суд зазначає, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-ІV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 (далі по тексту - рішення №25-рп-2009) пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Отже, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв`язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.

Крім того, як зазначив Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що з дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009, яким визнано неконституційними положення Закону, на підставі яких позивачу було припинено виплату пенсії, у нього виникло право на відновлення виплати пенсії за віком. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі №21-180а15, де визначено, що після прийняття рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 виникли умови для поновлення виплати пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Статтею 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із соціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно з частиною п`ятою статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Відповідно до пункту 1.5 "Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1) заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Пунктом 1.7 Порядку № 22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Згідно з пунктом 2.8. Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Пунктом 2.22 Порядку № 22-1 визначено, що за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання.

Відповідно до пункту 2.23 Порядку № 22-1, документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Згідно з пунктом 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних i відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Отже, обов`язковою умовою відновлення виплати раніше призначеної пенсії є подача пенсіонером заяви встановленої форми та необхідних документів особисто або через законного представника.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності);

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсії справі.

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 визначено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

З матеріалів справи вбачається, що предметом оскарження у даній справі є саме відмова відповідача у задоволенні заяви позивача про поновлення пенсії.

Листом від 18 травня 2019 року № 53979/03 позивачу повідомлено, що відповідно до норм чинного законодавства, а саме статті 49 Закону № 1058-ІV та пункту 1.5 розділу І Порядку № 22-1 виплата пенсії не може бути поновлена без особистого звернення ОСОБА_1 .

Отже, підставою для відмови слугувало те, що позивач звернувся до уповноваженого органу не особисто, а через свого представника.

Матеріали справи свідчать, що заява про поновлення пенсії позивачу підписана особисто Бісноватим Н. А. та подана до пенсійного органу представником позивача за нотаріально посвідченою довіреністю.

Суд зазначає, що під "поданням заяви" слід розуміти - особисте підписання пенсіонером заяви про виплату пенсії, (або коли це не дозволяє зробити стан самого пенсіонера, то замість нього - його законним представником), а не фізичне переміщення цієї особистої заяви пенсіонера вже підписаної їм або його законним представником до приймальні відповідача.

Абзацом 6 статті 5 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства.

Отже, чинним законодавством передбачено, що письмові заяви громадян можуть бути передані до відповідного органу через уповноважену ним особу.

Разом з тим, відповідно до статті 18 вказаного Закону прямо передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою, має право користуватися послугами адвоката, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Отже, враховуючи те, що повноваження представників позивача оформлені відповідно до статтями 244, 245 Цивільного кодексу України, відповідною довіреністю з печаттю та апостилем, позивач подав свою заяву через свого представника у відповідності до діючого законодавства.

А відтак, немає жодних підстав стверджувати, що представник позивача, діючий на підставі нотаріально посвідченої довіреності, не мав права передати відповідачу особисту заяву позивача про поновлення пенсії.

Приймаючи до уваги той факт, що право позивача на відновлення виплати пенсії виникло на підставі вищевказаного рішення Конституційного Суду України, суд приходить до висновку про неправомірність та незаконність дій відповідача щодо відмови у поновленні виплати раніше призначеної пенсії у зв`язку з відсутністю врегулювання нормами законодавства порядку виплати пенсії особам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не спростовуючи при цьому факт призначення та припинення йому пенсійних виплат.

В той же час, суд звертає увагу, що виходячи з приписів статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, права позивача підлягають захисту в межах шестимісячного строку звернення до суду, тобто не з 07 жовтня 2009 року, а з 09 січня 2019 року, оскільки позов поданий до суду 09 липня 2019 року (відмітка на поштовому конверті)

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 12 та 19 травня 2015 року (справи №№ 21-180а15, 21-168а15 відповідно), а також від 8 червня 2016 року (справа №21-174а16), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року (справа №523/5348/17).

Щодо позовної вимоги про визнання бездіяльності Головного управління пенсійного фонду України у м. Києві щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 протиправною, суд зазначає наступне.

З урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, під протиправною бездіяльністю суб`єкта треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі Закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально необхідними для реалізації але фактично не були здійсненні.

Вчинення дій, прийняття рішення своєчасно, тобто протягом розумного строку, означає, що такі дії, прийняття рішення вчиненні (прийняті) без невиправданого для конкретної ситуації зволікання.

Отже, бездіяльністю є певна форма поведінки особи, яка полягає у невиконанні нею дій, які вона повинна була і могла вчинити відповідно до покладених на неї посадових обов`язків і згідно з законодавством України.

Однак, суд звертає увагу, що позивачем не доведено будь-якими доказами, що в межах заявлених позовних вимог наявні ознаки бездіяльності, оскільки, як встановлено судом відповідачем було відмовлено в поновлені виплати пенсії ОСОБА_1 , вказана відмова оформлена листом від 18 березня 2019 року № 53979/03, а тому позовна вимога в цій частині не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем надано суду достатні документальні докази на підтвердження заявлених позовних вимог в частині визнання протиправним рішення Головного управління пенсійного фонду України у м. Києві про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії за віком позивачу з 09 січня 2019 року з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, керуючись положеннями частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи пропорційність розміру судових витрат до предмета спору, рішення суду, а також те, що у справі міститься документальне підтвердження сплати позивачем судового збору у розмірі 768,40 гривень, судові витрати позивача, який не є суб`єктом владних повноважень, підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління пенсійного фонду України у м. Києві.

Керуючись статтями 77, 78, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним рішення Головного управління пенсійного фонду України у м. Києві від 18 березня 2019 року № 53979/03.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити виплату пенсії за віком Бісноватому Науму Ароновичу з 09 січня 2019 року з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві (04053 м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова