Рішення № 87289709, 10.01.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2020 року Справа № 160/9754/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши в письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

07.10.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення Відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 6 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 22/03-10/19 від 08.04.2019 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; зобов`язати зарахувати до страхового стажу періоди роботи у колгоспі «Леніна» Криничанського району Дніпропетровської області з 05.08.1986 року до 02.05.1987 року та період проходження строкової військової служби в лавах Радянської армії із 02.05.1987 року по 07.06.1989 року, здійснити розрахунок та призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачу були надані усі необхідні документи, які підтверджують стаж роботи у колгоспі «Леніна» з 05.08.1986 року по 02.05.1987 року та з 28.05.1993 року по 20.03.2000 року, а також проходження служби у лавах Радянької арміїі з 02.05.1987 року по 07.06.1989 року. Натомість Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зазначені періоди безпідставно не зараховано до трудового стажу, та відповідно відмовлено в призначенні пенсії.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.10.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Відповідачем 17.10.2019 року отримано копію ухвали суду про відкриття провадження в даній адміністративній справі та копію позову разом із копіями доданих до нього документів.

04.11.2019 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи в колгоспі ім. Леніна, відповідно до виданих Комунальним закладом «Криничанський районний трудовий архів» довідок від 19.02.2019 № 56-С (за період 1987-1997 роки), від 19.02.2019 № 56-С (за період 1998-2000 роки), період роботи в колгоспі за 1987 рік, 1989 рік, та за період з 1993 по 1997 рік до загального трудового стажу для призначення пенсії немає-підстав, оскільки в довідках за цей період значаться розбіжності ім`я та по батькові позивача.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 10.01.2020 року не з`явились, надали клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні без їх участі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та свідків, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 28.03.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Відділу з питань призначення та перерахунку пенсій № 6 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.

За результатами розгляду заяви позивача Відділом з питань призначення та перерахунку пенсій № 6 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняте рішення від 08.04.2019 року № 22/03-10/19 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

В обґрунтування рішення відповідачем зазначено, що до загального стажу не зараховано період роботи в колгоспі за 1987, рік, 1989 рік, за період з 1993 року по 1997 рік, оскільки в архівній довідці від 19.02.2019 року № 56-С, за цей період не вказано ім`я по батькові. Таким чином у позивача відсутній загальний стаж роботи -22 роки необхідний для призначення пенсії, відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно матеріалів пенсійної справи позивача при розрахунку стажу, ОСОБА_1 станом на 28.02.2019 року зараховано до загального стажу - 20 років 2 місяці 8 днів, в тому числі до пільгового стажу за Списком № 1 - 10 років 5 місяців 6 днів. До загального стажу не було зараховано період роботи в колгоспі за 1987 рік, 1989 рік, та за період з 1993 року по 1997 рік, оскільки в архівній довідці від 19.02.2019 року №56-С, за цей період роботи не вказано ім`я по батькові.

Вважаючи протиправним вказане рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядку № 637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З аналізу вказаних вище положень Порядку № 637 слідує, що подання інших документів, окрім трудової книжки, для підтвердження трудового стажу з метою призначення пенсії здійснюється виключно у випадку, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

У трудовій книжці позивача записи про роботу у колгоспі ім. Леніна у період з 05.08.1986 року по 01.05.1987 року, з 24.06.1989 року по 15.06.1992 року та з 28.05.1993 року по 30.03.2000 року були внесені на підставі наказів з посиланням на їх номер і дату та скріплені печатками підприємств, виконані чітко та без будь-яких виправлень, помарок чи підтирань. Тобто, вказані записи були внесені до трудової книжки позивача у відповідності до вимог Інструкцій №162 №58, а тому не викликають сумнівів в своїй достовірності та не потребують підтвердження іншими документами.

В свою чергу, зазначення в довідках даних позивача на російській мові, чи не зазначення по батькові позивача не може бути підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи до страхового стажу, враховуючи наявність всіх необхідних даних в трудовій книжці позивача.

Крім цього, за змістом пункту 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які у спірні періоди працювали у колгоспі ім. Леніна, що підтверджується даними зазначеними у трудових книжках, повідомили, що позивач дійсно працював у колгоспі ім. Леніна, однак чіткої дати днів, місяців та років зазначити не можуть за сплином великого проміжку часу.

Згідно з п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014р. № 13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються зокрема, документи про стаж.

Відповідно до матеріалів справи, а саме, записів в трудовій книжці позивача, підтверджено, що ОСОБА_1 працював у колгоспі ім. Леніна у період з 05.08.1986 року по 01.05.1987 року, з 24.06.1989 року по 15.06.1992 року та з 28.05.1993 року по 30.03.2000 року.

Згідно розрахунку стажу ОСОБА_1 наявного в матеріалах пенсійної справи, відповідачем зараховано до трудового стажу позивача військову службу з 02.05.1987 року по 07.06.1989 року.

Таким чином позовні вимоги в частині зобов`язання зарахувати до трудового стажу період проходження строкової військової служи в лавах Радянської армії з 02.05.1987 року по 07.06.1989 року не підлягають задоволенню.

Разом з цим, згідно розрахунку стажу позивача, періоди роботи з 05.08.1986 року по 01.05.1987 року, з 24.06.1989 року по 31.12.1989 року та з 28.05.1993 року по 31.12.1997 року не зараховано відповідачем до трудового стажу.

Отже, відповідачем за один і той самий період роботи позивача в колгоспі ім. Леніна з 28.05.1993 року по 30.03.2000 року частину стажу зараховано, а частину з 28.05.1993 року по 31.12.1997 року не зараховано до трудового стажу; за період з 24.06.1989 року по 15.06.1992 року частину стажу зараховано, а частину з 24.06.1989 року по 31.12.1989 року не зараховано до трудового стажу. При цьому, позивач в означені періоди непреривно працював в даному колгоспі.

В свою чергу, позивачем заявлено вимоги про зобов`язання зарахувати період роботи у колгоспі «Леніна» Криничанського району Дніпропетровської області лише у період з 05.08.1986 року до 02.05.1987 року та призначити пенсію за віком на пільгових умовах. Натомість в обґрунтування позовної зави позивач зазначає про незаконність дій шодо відмови у зарахуванні до трудового стажу періодів роботи з 28.05.1993 року по 20.03.2000 року.

З цього приводу суд зазначає, що згідно частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Тобто, суд може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи.

У даному випадку вимога про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію є передчасною, оскільки, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права позивача, є зобов`язання відповідача зарахувати до трудового стажу позивача періоди роботи у колгоспі ім. Леніна з 05.08.1986 року по 01.05.1987 року, з 24.06.1989 року по 31.12.1989 року та з 28.05.1993 року по 31.12.1997 року та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків суду.

В силу вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При поданні адміністративного позову, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати на сплату судового збору підлягають відшкодуванню пропорційно до задоволених позовних вимог - у сумі 384,20 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд виходить наступного.

Так, відповідно до частин 3-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу адвоката, позивачем додано до позовної заяви договір між ОСОБА_1 та адвокатом Мушик Василем Лук`яновичем про надання правничої допомоги №16 від 14.08.2019 року та квитанцію до прибуткового ордеру на суму 3000 грн.

Відповідно до пункту 1.1 Договору №16 про надання правничої допомоги від 14.08.2019 року, предметом даного договору є зобов`язання адвоката надавати необхідну правничу допомогу клієнту в порядку адміністративного судочинства в Дніпропетровському окружному адміністративному суді про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та зобов`язання вчинити певні дії. Статус клієнта у провадженні - позивач.

Пунктом 1.2 Договору №16 про надання правничої допомоги від 14.08.2019 року, предметом даного договору є надання адвокатом правової допомоги у вигляді: забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів клієнта у зазначеному в пункті 1.1 Договору статусі особи; надання клієнту правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу захисту інтересів, а також складання заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво інтересів клієнта в судах під час здійснення цивільного судочинства, а також в інших державних органах, установах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів клієнта в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно пунктів 4.2, 4.6, 4.7 розділу 4 Договору №16 про надання правничої допомоги від 14.08.2019 року, який регулює порядок сплати гонорару, гонорар складається з суми вартості наданої правової допомоги, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені в Додатку 1 до цього Договору. Факт надання правової допомоги підтверджується актом наданих послуг, зразок якого є Додатком 2 до цього Договору. Клієнт сплачує гонорар у день підписання цього договору. Сторони можуть встановити сплату гонорару у розмірі 3 000 грн. за принципом «pro bono», про що зазначається у Додатку №1 до

Договору.

На виконання договору про надання правничої допомоги було видано ордер №944 від 14.08.2019 року на адвоката Мушик Василя Лукяновича.

Судом було встановлено, що Мушик Василь Лукянович є адвокатам та здійснює діяльність на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1077 від 16.05.2002 року.

Позовну заяву від імені позивача було подано саме його представником - адвокатом Мушик В.Л. Участь в судових засіданнях в Дніпропетровському адміністративному суді в даній адміністративній справі приймав також адвокат Мушик В.Л.

Отже, участь адвоката Мушик В.Л. в розгляді справи та поданні позовної заяви до адміністративного суду підтверджується матеріалами даної справи.

Однак, суд звертає увагу, що відповідно вимог статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодуванню на користь позивача підлягають виключно витрати за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо.

В даному випадку, квитанція про сплату гонорару адвоката у розмірі 3000 грн. за надання правничої допомоги видана на підставі Договору №16 про надання правничої допомоги від 14.08.2019 року, предметом якого являється не лише представництво позивача в Дніпропетровському окружному адміністративному суді, а й інші послуги передбачені пунктом 1.2 даного Договору.

Суд зазначає, що позивачем не надано належних доказів стосовно обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості (акт виконаних робіт (послуг), або інший документ, що підтверджує факт надання (виконання) таких послуг). Додаток до Договору про надання правової допомоги в якому було б зазначено факт надання правової допомоги (п. 4.6 Договору), до суду також надано не було.

Таким чином, суд вважає, що у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача витрат, понесених у зв`язку із наданням правничої допомоги у розмірі 3000,00 грн., слід відмовити, оскільки понесення таких витрат не підтверджено належними доказами.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 6 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 22/03-10/19 від 08.04.2019 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 періоди роботи у колгоспі ім. Леніна з 05.08.1986 року по 01.05.1987 року, з 24.06.1989 року по 31.12.1989 року та з 28.05.1993 року по 31.12.1997 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 28.03.2019 року з урахуванням зарахованого до трудового стажу ОСОБА_1 періоду роботи у колгоспі ім. Леніна з 05.08.1986 року по 01.05.1987 року, з 24.06.1989 року по 31.12.1989 року та з 28.05.1993 року по 31.12.1997 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 384,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 10 січня 2020 року.

Суддя С.І. Озерянська