Рішення № 87281882, 31.01.2020, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 210/5020/19

Номер провадження 2/213/422/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2020 року м.Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі головуючого судді Князєвої Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін позовну заяву ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він працював з листопада 1996 року по грудень 2016 року слюсарем черговим та з ремонту устаткування в АТ «ПІВДГЗК». Працював в умовах, які характеризувалися перевищенням гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, 20 років 1 місяць.

У березні 2018 року рішенням ЛЕК Українського НДІ промислової медицини йому встановлено професійні захворювання: 1) радикулопатія шийна С5, С6 та попереково-крижова L4, L5, S1 білатеральна на фоні полісегментарної дископатії (лівобічна форамінальна грижа диску L4-L5 – 4,5 мм; правобічна парамедіальна секвестрована (секвестр розміром 5х4 мм) грижа диску L5-S1 – 6,5 мм) з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим та периферичним нейросудинним синдромами, нейродисторофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових суглобів (ПФ другого ступеня). 2) сидеросилікоз першої стадії (t/t, Ѕ, em), ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легень першої стадії, група А. ЛН першого ступеня.

Професійне захворювання було встановлено на підставі даних Санітарно-гігієнічної характеристики умов праці № 2/2/-11-3-1284 від 19.03.2015, де зазначено, що позивач працював в умовах підвищених параметрів концентрації пилу, несприятливого мікроклімату, напруженості праці, важкості праці, шуму.

За фактом професійного захворювання було проведено розслідування, за результатами якого складено акт розслідування хронічного професійного захворювання від 25.05.2018.

Актом встановлено, що позивач виконував роботи в умовах, які характеризувалися перевищенням гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища.

Висновком МСЕК позивачу встановлено первинно 30 % втрати професійної працездатності, повторно – 35 % втрати професійної працездатності з переоглядом у липні 2021 року.

У зв`язку з професійним захворюванням позивачу завдано моральної шкоди. Змінився його спосіб та якість життя, змушений лікуватися, постійно відчуває біль, не може допомагати по господарству, вимушений змінити звички, обмежити час спілкування з друзями, оскільки швидко стомлюється, не може риболовити, відчуває себе неповноцінною людиною.

У зв`язку із чим просить стягнути з відповідачів моральну шкоду в розмірі по 104325 грнз кожного.

Представник відповідача АТ «ПІВДГЗК» надав відзив на позов. Вважають позовні вимоги необґрунтованими. В обґрунтування заперечення зазначають, що відшкодування моральної шкоди можливе лише за наявності вини особи, яка її заподіяла. Стаж роботи позивача у шкідливих умовах – 20 років 01 місяць. Позивач, усвідомлюючи наявність шкідливих та небезпечних виробничих факторів на робочому місці, свідомо тривалий час працював у шкідливих умовах праці, отримуючи за це відповідні пільги, компенсації та більшу оплату. Позивач пропрацював у шкідливих умовах праці 20 років, незважаючи на те, що для отримання права на пенсію на пільгових умовах, йому достатньо було пропрацювати в таких умовах лише 10 років. Таким чином, позивач значно перевищив необхідний для отримання права на пенсію на пільгових умовах час роботи у шкідливих та важких умовах. При цьому позивач знав про негативний вплив на його здоров`я, проте не вчиняв заходів для усунення шкоди. Саме тривалий стаж роботи позивача став причиною виникнення у нього профзахворювання. Позивач не зазначає, яким чином відповідач порушив його законні права та інтереси, внаслідок чого він отримав моральні страждання. Позивачем не обґрунтовано розмір моральної шкоди та спричинення йому моральних страждань. Просять відмовити у задоволенні позову.

Від Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення надійшов відзив на позов, відповідно до якого позовні вимоги не визнають, вважають себе неналежним відповідачем. Зазначають, що належним відповідачем повинно бути саме підприємство. Просять відмовити у задоволенні позовних вимог до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає встановленими такі обставини.

Позивач працював у відповідача АТ «ПІВДГЗК» з 20.11.1996 по 23.12.2016 слюсарем черговим та з ремонту устаткування рудозбагачувальної фабрики № 2; 23.12.2016 звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України (а.с. 22-23).

Відповідно до Санітарно-гігієнічної характеристики умов праці ОСОБА_1 № 2/2/-11-3/1284 від 19.03.2015 умови праці, в яких працював позивач у відповідача, є шкідливими (а. с. 26-31).

Медичним висновком лікарсько-експертної комісії ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» від 01.03.2018 № 343 встановлено професійне захворювання ОСОБА_1 .: 1) радикулопатія шийна С5, С6 та попереково-крижова L4, L5, S1 білатеральна на фоні полісегментарної дископатії (лівобічна форамінальна грижа диску L4-L5 – 4,5 мм; правобічна парамедіальна секвестрована (секвестр розміром 5х4 мм) грижа диску L5-S1 – 6,5 мм) з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим та периферичним нейросудинним синдромами, нейродисторофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових суглобів (ПФ другого ступеня). 2) сидеросилікоз першої стадії (t/t, Ѕ, em), ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легень першої стадії, група А. ЛН першого ступеня (а.с. 8-9).

Згідно з актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 25.05.2018 проведено розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання позивача, а саме: ) радикулопатія шийна С5, С6 та попереково-крижова L4, L5, S1 білатеральна на фоні полісегментарної дископатії (лівобічна форамінальна грижа диску L4-L5 – 4,5 мм; правобічна парамедіальна секвестрована (секвестр розміром 5х4 мм) грижа диску L5-S1 – 6,5 мм) з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим та периферичним нейросудинним синдромами, нейродисторофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових суглобів (ПФ другого ступеня). 2) сидеросилікоз першої стадії (t/t, Ѕ, em), ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легень першої стадії, група А. ЛН першого ступеня.

Зазначений діагноз встановлений ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» 01.03.2018.

Відповідно до пункту 16 акту професійне захворювання виникло за таких обставин: внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища та недосконалості робочого місця ОСОБА_1 підпадав під вплив фізичного навантаження, що перевищувало нормативні показники, та пилу (крім періоду з 20.11.1996 по 30.12.1999), концентрація якого перевищувала нормативні показники.

Згідно з п. 17 акту причиною професійного захворювання визнано:

важкість праці: робоча поза (незручна) 31,8 – 54,8 % зміни, при нормі до 25 % з вимушеними нахилами тулуба уперед під кутом більше 30о 138 – 150 разів за зміну, при нормі 51 – 100 разів; робоча поза (вимушена) 27,6 % - 29,2 % при нормі до 10 %; величина статичного навантаження за зміну двома руками становила 217410 – 238400 кг/с при нормі до 70000 кг/с; маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну становила 30 – 49 кг, при нормі до 30 кг, згідно з Державними санітарними нормами та правилами «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затвердженими наказом МОЗ України № 248 від 08.04.2014.

виробничий мікроклімат: температура повітря 6,0 о С при нормі 13 о С; 6,4 о С при нормі 12-20 о С; відносна вологість повітря 84-94 % при нормі 75 % згідно з ДСН 3.3.6.042-99 «Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень».

Вміст пилу з вмістом вільного діоксиду кремнію від 10 % до 70 % в повітрі робочої зони в 2 – 4,5 разів перевищує ГДК (4,6 – 19,0 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3 ), вміст пилу з вмістом вільного діоксиду кремнію від 2 % до 10 % в повітрі робочої зони в 2.1 – 2,6 разів перевищує ГДК (8,4 – 10,4 мг/м3 при ГДК 4,0 мг/м3) згідно з ГОСТ 12.1.005-88 «Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны».

Осіб, які порушили законодавство про охорону праці, не встановлено через тривалий час роботи в умовах дії шкідливих факторів та зміною керівників структурного підрозділу (а.с. 4-5).

При огляді МСЕК 26.07.2018 позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності – 35 %, з них: 25 % – з радикулопатії, 10% – сидеросилікоз з 17.07.2018 до 01.08.2019. Група інвалідності не визначена (а.с. 6).

При повторному огляді МСЕК 18.08.2019 позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності – 35 %, з них: 25 % – з радикулопатії, 10% – сидеросилікоз з 01.08.2019 до 01.08.2021. Група інвалідності не визначена (а.с. 7).

ОСОБА_1 з приводу професійного захворювання проходив лікування в медичних закладах з 05.12.2014 по 17.12.2014, з 18.05.2015 по 27.05.2015, з 21.06.2016 по 08.07.2016, з 28.12.2016 по 11.01.2017, з 15.06.2017 по 30.06.2017, з 04.01.2018 по 16.01.2018 (а.с. 10-21).

Внаслідок професійного захворювання позивачу завдано моральної шкоди, що полягає у моральних стражданнях через погіршення здоров`я, постійне лікування, вимушені зміни способу життя, втрати професійної працездатності.

Викладеним обставинам відповідають правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.

Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Стаття 173 зазначеного кодексу закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Суд вважає встановленим факт спричинення позивачу моральної шкоди, внаслідок настання у позивача стійкої втрати професійної працездатності: 35 % з повторним переоглядом без визначення групи інвалідності.

Суд не може погодитися із запереченнями представника відповідача АТ «ПІВДГЗК», що позивач був ознайомлений зі шкідливими умовами праці, погодився з ними, через що відсутня вина підприємства у заподіянні шкоди, оскільки той факт, що роботодавець ознайомив свого працівника з умовами праці, в тому числі її шкідливими факторами, не позбавляє підприємства від законодавчо встановленого обов`язку забезпечити якісні та безпечні умови праці.

Рішенням Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08.10.2008 року встановлено, що обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду.

Частина 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Встановлено, що внаслідок професійного захворювання позивачу заподіяні моральні і фізичні страждання, що спричинили погіршення реалізації його фізичних можливостей, змінився його звичний спосіб життя, спричинені й інші негативні наслідки морального характеру, що призводить до порушення його звичайного способу життя та вимагають від нього додаткових зусиль для його організації.

Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 року встановлено, що “громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди”. Відповідно до п. 4.1 цього ж рішення ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року, із змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд не бере до уваги твердження представника відповідача АТ «ПІВДГЗК» про те, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин з відшкодування моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Доводи представника відповідача АТ «ПІВДГЗК» про недоведеність факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст.3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги до АТ «ПІВДГЗК» законними та частково обгрунтованими.

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди суд враховує конкретні обставини справи, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров`я, вину підприємства у заподіянні шкоди, суттєвість вимушених змін у житті.

Визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, ступінь втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням, обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили.

Також суд враховує вину підприємства в отриманні позивачем професійного захворювання, тривалість роботи позивача на підприємстві, наявність шкідливих умов праці.

З урахуванням вищезазначеного суд вважає, що належною компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди з боку АТ «ПІВДГЗК» є сума 65000 грн, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, що він зазнає у зв`язку з погіршенням здоров`я.

Щодо вимог до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення суд дійшов таких висновків.

Зміст положень статті 153, частини 1 статі 237-1 КЗпП України, статті 1167 ЦК України дає підстави для висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди за загальним правилом, при цьому Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у редакції, чинній на час звернення позивача з цим позовом, не передбачено відшкодування потерпілій особі моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України, як не передбачено у Державному бюджеті України коштів на таке відшкодування.

Тому позовні вимоги до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення є безпідставними.

Керуючись ст.ст. 5, 23, 1167, 1168 ЦК України, ст.ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, ст. 13 Закону України “Про охорону праці”, ст. ст. 7, 12, 13, 79-81, 141, 247, 258, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, код ЄДРПОУ: 00191000) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 65000 (шістдесят п`ять тисяч) гривень без урахування податку з доходів фізичних осіб.

У задоволенні позовних вимог до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення (м. Кривий Ріг, пр. Миру, 30 А, код ЄДРПОУ ВП 41418493) відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» в дохід держави судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривні 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Дніпровського апеляційного суду через Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Суддя Н. В. Князєва