Рішення № 87277920, 30.01.2020, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

30.01.2020 Провадження № 2/337/147/2020

ЄУН №337/6021/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.01.2020 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя

у складі: головуючого судді – Салтан Л.Г.

за участю секретаря – Шаповалової А.В.

позивача – ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

представника відповідача – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , що зареєстрована: АДРЕСА_1 до ОСОБА_4 , що зареєстрований: АДРЕСА_2 , третя особа: ОСОБА_5 , що зареєстрована АДРЕСА_3 , про стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В :

19.12.2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення аліментів, уточнивши який просить стягнути з відповідача на утримання неповнолітньої дитини аліменти в розмірі 1/4 частини заробітної плати та аліментів на своє утримання до досягнення дитиною трьох років в розмірі 1/6 частини заробітної плати.

Ухвалою судді Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 05.02.2019 відкрито провадження у справі, призначено спрощене судове засідання на 05.03.2019 р.

Заочним рішенням 05.04.2019 року позовні вимоги задоволені в повному обсязі.

Ухвалою суду від 20.09.2019 року заочне рішення скасовано, постановлено здійснювати розгляд справи в загальному порядку спочатку зі стадії розгляду справи по суті.

У судовому засіданні позивачка заявлені позовні вимоги підтримала, суду пояснила, що перебувала з ОСОБА_4 в шлюбних відносинах від яких має сина – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач є батьком дитини, однак після припинення шлюбних відносин дитина мешкає з нею та знаходиться на її утриманні, а відповідач матеріальної допомоги на утримання сина не надає. Крім того, вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення сином трирічного віку, доходів не отримувала та також потребувала матеріального забезпечення з боку відповідача. Доводи відповідача щодо передання грошової суми на придбання житла для дитини під умовою відмови від зобов`язання утримання сина, викладені в запереченнях відповідача, спростовує власними поясненнями, згідно яких зазначила, що домовленість така між ними дійсно була, однак написавши розписку, вона грошей від ОСОБА_4 не отримувала, та підпис свій не поставила, оскільки відповідач домовленість не виконав, розписку у неї забрав під приводом засвідчення її свідками, а житло нею було придбано за гроші батька. Просить позов задовольнити.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 допитаний у судовому засіданні за правилами допиту свідка, проти позову заперечував, суду пояснив, що дійсно перебував у шлюбних відносинах з ОСОБА_1 від яких має малолітнього сина ОСОБА_7 , 2016 р.н. Після припинення шлюбних відносин, за спільною домовленістю, 04.04.2018 року він передав ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 13800 доларів США, що еквівалентно 365354 грн., на придбання квартири для сина, в зв`язку з чим позивачка відмовилась від стягнення з нього в подальшому аліментів на утримання дитини до досягнення повноліття, про що особисто зазначила у власноруч написаній розписці. При написанні розписки був присутній його брат ОСОБА_8 та у присутності батька – представника позивачки ОСОБА_2 , який запевнив, що підпис на розписці позивачки не потрібен, оскільки вона написана нею власноруч, і цієї розписки цілком вистачить для оформлення їхніх домовленостей. На той час він цілком довіряв позивачці та її батькові, тому жодних сумнівів не мав. В зв`язку з викладеним, він вважає, що ним виконані зобов`язання щодо утримання дитини до повноліття. Крім того, зазначив, що має неповнолітнього сина ОСОБА_9 , 2010 р.н., від попереднього шлюбу, який є інвалідом, на утримання кого він щомісячно добровільно сплачує аліменти в твердій грошовій сумі з народження по теперішній час у розмірі 2000 грн. та несе додаткові витрати на лікування у разі необхідності, що підтверджується відповідними квитанціями.

В частині вимог, заявлених ОСОБА_1 щодо стягнення аліментів на утримання матері дитини в розмірі 1/6 частини заробітної плати до досягнення дитиною трирічного віку – право останньої на отримання від нього коштів не оспорює, однак вважає, що передана ним сума була визначена самою позивачкою з урахуванням її інтересів.

Представник відповідача в судовому засіданні за позовом заперечує, просить відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, оскільки вважає заявлені вимоги безпідставними та необґрунтованими. Вважає, що сплативши позивачці грошову суму на придбання квартири для дитини, відповідач повністю виконав своє зобов`язання щодо утримання дитини до повноліття.

Третя особа ОСОБА_5 у судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причину неявки суду не повідомила, з заявами щодо відкладення розгляду справи не зверталася, надала суду заяву, в якій зазначила, що має з відповідачем спільну дитину - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є дитиною інвалідом, що підтверджено медичним висновком від 3.12.2018 року, та підтверджує, що відповідач добровільно виконує свій обов`язок щодо утримання сина та сплачує на її рахунок аліменти у розмірі 2000 грн, просить врахувати її заяву при вирішенні розміру аліментів.

Вислухавши пояснення учасників провадження, пояснення свідка ОСОБА_11 , який пояснив, що в його присутності ОСОБА_4 передав позивачці грошові кошти відповідно до їхній домовленостей, на що остання власноруч склала розписку, яку він засвідчив, розглянувши матеріали провадження, з`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у фактичних шлюбних відносинах з 2014 року по січень 2018 року, мають неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у свідоцтві про народження якого батьком записаний відповідач – ОСОБА_4 . Дитина знаходиться на утриманні матері, яка до звернення до суду з позовом не працювала, знаходилась у відпустці по догляду за дитиною та також потребувала матеріальної допомоги з боку відповідача, а відповідач матеріальну допомогу в добровільному порядку на утримання дитини та матері дитини не надає.

Крім того, відповідач по справі є батьком ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є дитиною інвалідом, що підтверджено медичним висновком від 3.12.2018 року, на утримання якого в добровільному порядку сплачує на користь третьої особи ОСОБА_5 аліменти у розмірі 2000 грн., щомісячно.

У відповідності до ч. 2 ст. 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Таке утримання є безумовним, оскільки Закон не передбачає будь-яких спеціальних умов для виникнення обов`язку батьків з утримання своїх дітей, та не передбачає звільнення батьків від утримання незалежно від того, чи є батьки працездатними, та чи є в них кошти, достатні для утримання.

Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (батьки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зі змінами, внесеними Протоколом № 11) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебуванні в шлюбі та у випадку його розірвання.

Статтею 150 СК України визначені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Виходячи з вищенаведеного, сторони мають рівні права та обов`язки по утриманні та матеріальному забезпеченні дітей, а отже не тільки позивач, але й відповідач зобов`язані утримувати своїх малолітніх (неповнолітніх) дітей.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини, а отже і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими.

Згідно зі ст.ст. 141, 180 СК України, батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, тобто такий обов`язок є особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Способи виконання обов`язку утримувати дитину визначені статтею 181 СК України, за змістом якої, кошти на утримання дитини (аліменти) за рішенням суду присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Згідно ст.190 СК України той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується. Отже, надана відповідачем розписка, складена власноруч позивачку не може бути врахована судом як підстава припинення аліментних зобов`язань, оскільки зазначена угода є нікчемною та не породжує правових наслідків.

При визначенні розміру аліментів, суд враховує розмір встановленого законодавством прожиткового мінімуму, стан здоров`я і матеріальне становище сторін, дитини, матеріальне становище платника аліментів, який є працездатним, зі слів працює в ТОВ «АТБ-МАРКЕТ», має постійний та регулярний заробіток у вигляді заробітної плати, довідку про розмір своїх доходів суду не надав, наявність у відповідача іншої дитини, на утримання якої він сплачує аліменти у добровільному порядку, будь-які стягнення за виконавчими листами з нього не провадяться.

Крім того, у відповідності до ч.2 ст. 91 СК України, жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, має право на утримання в разі проживання нею, ним їхньої дитини, відповідно до ч.4 ст.84 та ст.ст.86, 88 СК України. Відповідачем таке право позивачки на отримання аліментів на своє утримання не оспорено.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку можливість про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини у розмірі по 1/6 частини заробітної плати щомісяця, до досягнення дитиною повноліття та матері дитини у розмірі по 1/6 частини заробітної плати щомісяця, до досягнення дитиною трирічного віку, а в подальшому до повноліття дитини –стягувати на користь позивачки аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частини доходу до повноліття дитини.

При цьому, суд вважає за необхідне, роз`яснити сторонам, що у відповідності зі ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом зменшений чи збільшений за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального чи сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось з них.

Керуючись ст. ст. 80, ч.2 ст.91, 182 - 184 СК України, ст. ст. ч.2 п.1 ст.141, ч.3 ст.200, ч.1п.1 ст.430 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 , що зареєстрована: АДРЕСА_1 до ОСОБА_4 , що зареєстрований: АДРЕСА_2 , третя особа: ОСОБА_5 , що зареєстрована АДРЕСА_3 , про стягнення аліментів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 , ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), на користь ОСОБА_1 , (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/6 частини заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного вікущомісяця, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 19.12.2018 року до досягнення дитиною трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а в подальшому стягувати 1/4 частину заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного вікущомісяця, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного вікудосягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_4 , ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), на користь ОСОБА_1 , (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) аліменти на її утримання в розмірі 1/6 частині заробітку (доходу), до досягнення неповнолітнім сином, ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , трирічного віку, щомісячно, починаючи з 19.12.2018 року до ІНФОРМАЦІЯ_6 .

В іншій частині позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 , ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь держави (отримувач коштів : ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код ЕДРПОУ отримувача: 37993783; номер рахунку отримувача: UA908999980313111256000026001 , код класифікації доходів бюджету: 22030106) в розмірі 704,80 грн.

Рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Хортицький районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі в 30-денний строк апеляційної скарги.

Повний текст рішення виготовлено 31.01.2020 року.

Суддя: Л.Г. Салтан