Рішення № 87272607, 23.01.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.2020 справа № 914/1997/19

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Трускавецького В. П., секретаря судового засідання Хороз І. Б., розглянувши матеріали справи

за позовом: фізичної особи-підприємця Гриник Наталії Миколаївни, м. Львів,до відповідача 1:Львівської міської ради, м. Львів,до відповідача 2:Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, м. Львів,про: визнання незаконним та скасування пункту додатку ухвали Львівської міської ради; визнання незаконним та скасування розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради.За участю представників сторін:позивача:Мікуш З. В. - представник,відповідача 1:не з`явився,відповідача 2:Іваненко О. В. - представник.

1. Судові процедури

1.2. На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов фізичної особи-підприємця Гриник Наталії Миколаївни до відповідача 1: Львівської міської ради та відповідача 2: Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про визнання незаконним та скасування пункту 5 додатку 4-В ухвали Львівської міської ради від 01.12.2016 № 1282 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 23.04.2015 № 4527 «Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова»; визнання незаконним та скасування розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 08.02.2017 № 61 «Про демонтаж тимчасової споруди встановленої за адресою: АДРЕСА_2».

1.3. Ухвалою суду від 01.10.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24.10.2019.

1.4. Львівською міською радою та Залізничною РА Львівської міської ради 21.10.2019 і 24.10.2019 відповідно, подано до суду відзиви на позов, якими проти позову заперечено повністю.

1.5. Розгляд справи у підготовчому засіданні відкладався на 18.11.2019, на 02.12.2019 та на 16.12.2019. Окрім того, ухвалою суду від 02.12.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

1.6. Ухвалою суду від 16.12.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.12.2019. У судовому засіданні 23.12.2019 розгляд справи по суті відкладено на 23.01.2020.

Рух справи відображено в попередніх ухвалах та протоколах суду.

В судове засідання 23.01.2020 представником Львівської міської ради подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю представника у іншому судовому засіданні. Представник позивача проти заявленого клопотання заперечив, представник відповідача 2 залишив вирішення заявленого клопотання на розсуд суду.

1.7. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи. Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до частини 2 статті 195 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Судом також враховано, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

1.8. Заслухавши думку представників сторін присутніх у судовому засіданні щодо клопотання відповідача 1 про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку, що заявлене клопотання є необґрунтованим, адже сторона не обмежена певним колом представництва, більше того, наданий процесуальним законом строк для розгляду справи по суті спливає 23.01.2020. Відтак, суд виконавши передбачені законом завдання господарського судочинства, надавши сторонам можливість реалізувати свої права, з`ясувавши обставини справи та дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, вважає за необхідне розглянути спір по суті у даному судовому засіданні. У судовому засіданні 23.01.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

2. Аргументи сторін

2.1. У позовній заяві в обґрунтування позовних вимог ФОП Гриник Н. М. вказує, що у Львівської міської ради не було жодних підстав для прийняття рішення про виключення належної їй тимчасової споруди з Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд у зв`язку із самовільним збільшенням площі, оскільки така підстава для анулювання паспорту прив`язки у «Порядку розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові», затвердженому ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 № 4526 (далі - Порядок №4526) - відсутня.

Натомість, Львівською міською радою при виявленні даного порушення не було вжито жодних заходів врегулювання спору, а саме ФОП Гриник Н. М. не проінформовано про необхідність усунути допущені порушення та/або не запропоновано, при наявності такої можливості, вжити заходів для оформлення всіх відповідних дозвільних документів на новоутворений розмір тимчасової споруди та не попереджено про наслідки у випадку невжиття передбачених заходів.

Оскаржувану ухвалу Львівської міської ради прийнято 01.12.2016, тобто за місяць до закінчення дії договору оренди земельної ділянки та паспорту прив`язки - 30.12.2016.

Таким чином, на час винесення оскаржуваної ухвали Львівської міської ради, договір оренди не закінчився, а збільшення площі тимчасової споруди не тягне за собою припинення договору оренди земельної ділянки в односторонньому порядку.

Так, відповідно до вимог, які закріплені в Положенні про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності (розділ 7), затвердженого ухвалою ЛМР від 23.04.2015 № 4526, відсутній акт про виявлення тимчасової споруди, яка відповідно до Положення підлягає демонтажу.

Як вбачається з Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові (розділ 7), затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 № 4526 при виявленні тимчасових споруд, які підлягають демонтажу, складається акт довільної форми та районна адміністрація, на території якої розташована тимчасова споруда, приймає розпорядження про її демонтаж у 10-денний термін. Акт обстеження підписують представники районної адміністрації, комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» та власник тимчасової споруди. У разі, якщо власник відмовляється від підписання або від участі в обстеженні копія акта скеровується йому рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до п. 7.1. ухвали Львівської міської ради № 4526 від 23.04.2015 демонтажу підлягають тимчасові споруди, для встановлення яких закінчився термін дії договору оренди окремих конструктивних елементів благоустрою або термін дії договору оренди земельної ділянки і суб`єкту господарювання відмовлено у його продовженні; самовільно встановлені (ТС, яка встановлена за відсутності одного із документів, передбачених цим Положенням: ухвали міської ради, договору оренди земельної ділянки чи договору оренди окремих конструктивних елементів благоустрою, паспорту прив`язки ТС); Зовнішній вигляд яких не відповідає виданому паспорту прив`язки або погодженому проекту та суб`єкту господарювання мотивовано відмовлено у внесенні змін до паспорту прив`язки чи проекту; розміщені з порушенням вимог пунктів 2.5 (тимчасові споруди розміщуються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 № 198 «Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони) та 2.6 (розміщення тимчасових споруд забороняється безпосередньо біля фасадів адміністративних і культових будівель, біля пам`ятників, скульптурних та інших елементів оздоблення будинків) цих Правил.

Зважаючи на відсутність, передбачених вказаним Положенням, підстав для демонтажу тимчасової споруди на АДРЕСА_2, передбачений Положенням акт не складався, відповідно ФОП Гриник Н. М. не підписувався та на адресу позивача не надсилався, що в свою чергу, є порушенням передбаченого порядку реагування.

Як наслідок, позивач вважає, що відсутні підстави для демонтажу тимчасової споруди. Разом з тим, покликається на порушення Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради вимог Порядку № 4526 в частині дотримання порядку демонтажу тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності.

2.2. У відзиві на позов відповідач 1 зазначає, що пункт 5 Додатку 4-В ухвали Львівської міської ради № 1282 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 23.04.2015 № 4527 «Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова» від 01.12.2016 щодо вилучення з Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд, тимчасової споруди належної ФОП Гриник Н. М., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 є законним та таким, що прийнятий Львівською міською радою відповідно до наданих їй повноважень.

Так, п. 1.6 ухвали Львівської міської ради «Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові» визначено, що не допускається встановлення ТС площею більше 30 кв.м, за винятком розміщення групи тимчасових споруд (але не більше п`яти), якщо площа орендованого окремого конструктивного елементу благоустрою дозволяє розміщення зблокованих тимчасових споруд.

Враховуючи вищевказане, а також зважаючи на те, що ФОП Гриник Н. М. самовільно збільшено площу ТС на 16 м. кв., Львівською міською радою прийнято пункт 5 Додатку 4-В ухвали Львівської міської ради № 1282 Про внесення змін до ухвали міської ради від 23.04.2015 року №4527 про вилучення тимчасової споруди ФОП Гриник Н. М., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 із Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд.

2.3. У відзиві на позов відповідач 2 вказує, що на території Залізничного району без дозвільних документів функціонує тимчасова споруда, самовільно встановлена СПД ФО Гриник Наталією Миколаївною на АДРЕСА_2 .

Керуючись ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 № 4526 «Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові» ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 № 4527 «Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова» п. 12.2.6. «Правил благоустрою м. Львова», затверджених ухвалою Львівської міської ради від 21.04.2011 № 376, п. 4.1.9., у зв`язку з вилученням із Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові СПД Гриник Н. М., що випливає з ухвали ЛМР № 1282 від 01.12.2016, Залізничною районною адміністрацією ЛМР видано розпорядження № 61 від 08.02.2017 «Про демонтаж тимчасової споруди встановленої на АДРЕСА_2 у м. Львові».

Так, відповідач 2 вказує, що нею здійснено належні заходи передбачені законом щодо демонтажу самовільно встановлених тимчасових споруд, тому просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

3. Обставини справи

3.1. Управлінням архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету від 16.03.2015 № 219 з врахуванням ухвал Львівської міської ради від 23.04.2015 №4526, № 4527 та додаткової угоди від 01.07.2015 № 3-2653 до договору оренди земельної ділянки від 28.10.2010 №3-1530 видано ФОП Гриник Н. М. Паспорт Прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_2 дійсний до 30.12.2016, площа ТС 25,00 кв.м. (а.с. 26-27).

3.2. 01 серпня 2016 року Департамент містобудування Львівської міської ради листом № 4-2401-761(а.с. 21) звернувся до Галицької, Залізничної, Личаківської, Сихівської, Франківської та Шевченківської районних адміністрацій, в якому просить обстежити тимчасові споруди на території районів та подати запитану інформацію в термін до 15.08.2016.

Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради листом від 09.08.2016 № 4-32-1975 (а.с. 18) просила для проведення об`єктивного обстеження ТС скерувати районного архітектора з копіями паспортів прив`язок, час та дату заздалегідь погодити у телефонному режимі.

Відповідач 2 листом № 4-32-2266 від 09.09.2016 (а.с. 19-20) подав Департаменту містобудування інформацію стосовно обстежених на території Залізничного району Тимчасових споруд, де вказав, що ТС на АДРЕСА_2, СПД Гриник збільшено площу ТС на 16 м.кв.

01 грудня 2016 року Львівською міською радою прийнято ухвалу № 1282 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 23.04.2015 № 4527 «Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова» (а.с. 17 зворотній бік) згідно з пунктом 5 Додатку 4-В якої, тимчасову споруду на АДРЕСА_2 ФОП Гриник Н. М. вилучено у зв`язку самовільним збільшення площі ТС на 16 м.кв. (а.с. 17).

3.3. 06 січня 2017 року Відповідач 2 листом № 32-вих-14 звернувся до позивача з повідомленням про необхідність у термін до 06.02.2017 демонтувати тимчасову споруду за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 23).

07 лютого 2017 року складено Акт обстеження за підписом начальника відділу соціально-економічного розвитку Залізничної РА - Г. Косар, головного спеціаліста відділу соціально-економічного розвитку - Н. Бойко, інженера з благоустрою КП «Адміністративно-технічне управління» - С. Гнипок, якими здійснено обстеження тимчасової споруди ФОП Гриник Н. М. за адресою АДРЕСА_2 та встановлено, що ТС не демонтовано в добровільному порядку (а.с. 24).

Залізнична РА ЛМР пунктом 1 розпорядження від 08.02.2017 № 61 «Про демонтаж тимчасової споруди встановленої за адресою: АДРЕСА_2» (а.с. 23) прийняла: Рекомендувати Гриник Н. М. демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду у термін до 07.03.2017.

Листом від 10.02.2017 № 32-вих-559 (а.с. 25) Залізнична РА ЛМР скерувала позивачу копію розпорядження про демонтаж тимчасової споруди.

3.4. 17 липня 2017 року ФОП Гриник Н. М. звернулась до Залізничного районного суду м. Львова із позовом про скасування п. 5 додатку 4-в ухвали № 1282 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 23.04.2015 № 4527 «Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова» згідно з яким тимчасову споруду на АДРЕСА_2 ФОП Гриник Н. М. вилучено у зв`язку самовільним збільшення площі ТС на 16 м.кв.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 31.01.2019 у справі № 462/3155/17 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2019 у справі № 857/2633/19 апеляційну скаргу ФОП Гриник Н. М. задоволено частково, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31.01.2019 у справі № 462/3155/17 скасовано та провадження у справі адміністративній справі закрито. Підставою закриття провадження у справі, із посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, вказано, що спірним правовідносинам притаманні не адміністративні, а цивільні правовідносини, які з урахуванням суб`єктивного складу можуть бути предметом розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.

26 вересня 2019 року позивач для захисту своїх порушених прав та законних інтересів звернувся до Господарського суду Львівської області із даним позовом.

4. Позиція суду

4.1. Відповідно до частини першої статті 7 та частини першої статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

4.2. Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з положеннями частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті) та інші справи у визначених законом випадках.

4.3. Водночас, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Таким чином, визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність стороною у справі суб`єкта владних повноважень та виконання ним у спірних відносинах управлінських функцій.

Наведений правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 161/14920/16-а, від 16.05.2018 у справі № 522/5487/17, від 16.05.2018 у справі № 826/14493/17 (К/9901/28314/18), від 18.06.2019 у справі № 912/1286/18, від 13.11.2018 у справі № 910/2145/18, від 21.11.2018 у справі № 826/12372/17, від 05.02.2019 у справі № 903/922/17.

4.4. Як встановлено у п. 3.4. даного рішення, ФОП Гриник Н. М. зверталась до Залізничного районного суду м. Львова із позовом до Львівської міської ради та Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про скасування пункту 5 додатку 4-В ухвали Львівської міської ради від 01.12.2016 № 1282 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 23.04.2015 № 4527 «Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова» щодо вилучення з Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд, належної заявнику тимчасової споруди, що розташована за адресою: АДРЕСА_2; визнання протиправним та скасування розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 08.02.2017 № 61 «Про демонтаж тимчасової споруди встановленої за адресою: АДРЕСА_2».

Підставою закриття провадження у справі № 857/2633/19 за апеляційною скаргою ФОП Гриник Н. М. - Восьмим апеляційним адміністративним судом вказано, що спірним правовідносинам притаманні не адміністративні, а цивільні правовідносини, які з урахуванням суб`єктивного складу можуть бути предметом розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.

4.5. Як свідчать матеріали у даній справі, Позивач - фізична особа-підприємець звернувся до органу місцевого самоврядування - Відповідача 1 з позовом про визнання незаконним та скасування пункту 5 додатку 4-В ухвали Львівської міської ради від 01.12.2016 № 1282 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 23.04.2015 № 4527 «Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова»; визнання незаконним та скасування розпорядження Відповідача 2 від 08.02.2017 № 61 «Про демонтаж тимчасової споруди встановленої за адресою: АДРЕСА_2» - тобто, із цим самим позовом для захисту своїх оспорених та невизнаних прав.

4.6. Закон України «Про благоустрій населених пунктів» визначає правові, економічна, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.

Згідно з статтею 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо.

У силу статті 12 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.

4.7. Як свідчать встановлені обставини, позивачем оскаржена ухвала відповідача 1, якою внесено зміни в ухвалу від 23.04.2015 № 4527 щодо вилучення з Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності тимчасової споруди Позивача у зв`язку з самовільним збільшення площі ТС. Адміністрація повідомила Позивача про спірну ухвалу та про необхідність демонтувати тимчасову споруду.

4.8. Також встановлено, що оскаржена ухвалу прийнята відповідно до Законів України «Про місцеве самоврядування», «Про благоустрій населених пунктів, «Про регулювання містобудівної діяльності», Положення про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м. Львові та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, тощо.

4.9. З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що оскаржувані ухвала ЛМР від 01.12.2016 № 1282 та розпорядження Залізничної РА від 08.02.2017 № 61 прийняті на виконання владних управлінських функцій Ради та відповідно, Адміністрації у сфері благоустрою міста.

Відтак, господарський суд дійшов висновку, що вказані дії є реалізацією владних-управлінських функцій, тому звернення до суду з метою їх оскарження зумовлено правовідносинами публічно-правового характеру й повинно здійснюватись у порядку адміністративного судочинства.

При цьому, варто також зазначити, що у цій справі, виходячи з заявлених позовних вимог та підстав, якими Позивач обґрунтував ці вимоги, не вбачається спору про належне Позивачу право власності, оскаржуваною ухвалою та розпорядженням наявність такого прав не заперечується.

Зазначений спір не є спором про право власності Позивача на тимчасову споруду, оскільки не позбавляє Позивача права володіння, користування та розпорядження нею, і Позивачем не заявлено вимог про захист права власності способами, встановленими для захисту права власності.

4.10. Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13.11.2018 у справі № 910/2145/18 та від 18.06.2018 у справі № 912/1286/18.

4.11. Однак, як вказує Європейський суд з прав людини, у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendz v. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).

Як вказала у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у справі № 498/496/17 остання вважає, що постановлення 27 липня 2016 року Одеським окружним адміністративним судом ухвали про закриття провадження у справі № 815/3167/16, залишеної без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року, поставили під загрозу сутність гарантованих Конвенцією прав позивачки на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. З огляду на можливість виникнення юрисдикційного конфлікту та на імперативний припис частини другої статті 239 КАС України Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір слід в цілому вирішити за правилами цивільного судочинства.

4.12. Проаналізувавши у сукупності вищезазначене, господарський суд з метою недопущення обмеження позивача у доступі до правосуддя, з метою реалізації останнім своїх законних прав та інтересів на судовий розгляд справи незалежним та безстороннім судом, враховуючи встановлений факт існування конфлікту юрисдикцій, що виник при розгляді даної справи, дійшов висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами господарського судочинства.

4.13. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина 2 статті 55 Конституції України кожному гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий … органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, предметом судового розгляду є правовий акт, а підставами для визнання відповідного акту незаконним - його невідповідність актам цивільного законодавства, якщо така невідповідність порушує цивільні права або інтереси конкретної особи.

4.14. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною 1 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковим до виконання на відповідній території. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Частиною 3 сатті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту.

Згідно частини 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

4.15. Спеціальним законом, який визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини, є Закон України «Про благоустрій населених пунктів».

Згідно з статтею 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій.

Суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни (ст. 12 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»). До об`єктів благоустрою населених пунктів належать, зокрема, території загального користування (майдани, площі, бульвари, проспекти; вулиці, дороги, провулки, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки тощо) (ст. 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»). Елементами (частинами) об`єктів благоустрою є, зокрема, покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм і стандартів; малі архітектурні форми. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил (ст. 22 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»).

Відповідно до статті 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.

4.16. Ухвалою Львівської міської ради № 376 від 21.04.2011 затверджено Правила благоустрою міста Львова (далі - Правила), якими визначені правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою міста Львова та які спрямовані на створення сприятливих для життєдіяльності людини умов.

Відповідно до п. 2.1.1. Правил благоустроєм міста вважається, зокрема, розміщення малих архітектурних форм.

Згідно з пунктами 1.4, 1.5 Правил організацію благоустрою м. Львова забезпечують органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, встановлених законодавством України. Благоустрій здійснюється в обов`язковому порядку балансоутримувачами та власниками територій. Повноваження Львівської міської ради, її виконавчих органів та органів самоорганізації населення у сфері благоустрою визначені Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про благоустрій населених пунктів», «Про органи самоорганізації населення», іншими нормативно-правовими актами.

4.17. Як встановлено у п. 3.1. даного рішення, Львівською міською радою на підставі рішення виконавчого комітету від 16.03.2015 № 219 з врахуванням ухвал Львівської міської ради від 23.04.2015 №4526, № 4527 та додаткової угоди від 01.07.2015 № 3-2653 до договору оренди земельної ділянки від 28.10.2010 №3-1530 видано ФОП Гриник Н. М. Паспорт Прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_2 дійсний до 30.12.2016, площа ТС 25,00 кв.м. (а.с. 26-27).

Відповідачем 1 оскаржуваною ухвалою від 01.12.2016 № 1282 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 23.04.2015 № 4527 «Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова» згідно з пунктом 5 Додатку 4-В такої, тимчасову споруду на АДРЕСА_2 ФОП Гриник Н. М. вилучено у зв`язку самовільним збільшення площі ТС на 16 м.кв. (а.с. 17).

При прийнятті даної ухвали Львівська міська рада керувалась Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про благоустрій населених пунктів», Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», Законом України «Про архітектурну діяльність», Законом України «Про охорону культурної спадщини», постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 № 198 «Про затвердження єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони», наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», беручи до уваги ухвалу міської ради від 23.04.2015 № 4526 «Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові», а також ухвалу міської ради від 23.04.2015 № 4527 «Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова».

Водночас, вказаними нормативно-правовими актами не передбачено повноважень органу місцевого самоврядування на вилучення тимчасової споруди з відповідних переліків, на підставі яких видається паспорт прив`язки та укладається відповідний договір оренди об`єктів благоустрою.

4.18. Також, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача 1 про відсутність предмету спору в частині оскаржуваної ухвали, адже така припинила свою дію. Зазначене не відповідає дійсності, адже спірні правовідносини на час їх виникнення, а саме 01.12.2016, регулювались чинними на той час нормативно-правовими актами.

4.19. Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 16.04.2009 у справі № 1-9/2009, в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Згідно п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 у справі № 1-9/2009, в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

В аспекті конституційного подання положення частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (з наступними змінами) стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 у справі № 1-9/2009).

4.20. Між сторонами, зокрема, позивачем та відповідачем 1, на підставі ухвал Львівської міської ради від 23.04.2015 №4526, № 4527 та додаткової угоди від 01.07.2015 № 3-2653 до договору оренди земельної ділянки від 28.10.2010 №3-1530, якими позивачу до 30.12.2016 було продовжено термін здійснення підприємницької діяльності у тимчасовій споруді, розташованій за адресою АДРЕСА_3, виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів особи, тобто у даному випадку право позивача на тимчасове користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності площею 25 кв.м.

У рішенні Конституційного Суду України зазначено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. У даному випадку між сторонами виникли відповідні правовідносини і позивач заперечує щодо їх зміни чи припинення, що стосується користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності площею 25 кв.м. Більше того, що стосується збільшення площі ТС на 16 кв.м., то представник позивача у судовому засіданні не заперечував факту такого збільшення, однак вказує про правомірність користування окремим конструктивним елементом благоустрою комунальної власності дозволеною площею до 30.12.2016.

Слід також зазначити, що п. 5 додатку 4-В ухвали Львівської міської ради №1282 від 01.12.2016 не містить жодних обґрунтованих підстав вилучення пункту 5 відповідного додатку, що суперечить пп. 6.1 п. 6 ст. 33 Регламенту Львівської міської ради, затвердженого ухвалою Львівської міської ради № 260 від 17.03.2016, згідно якого мотивуюча частина ухвали повинна містити посилання на закони, інші нормативні акти та документи, обставини, якими викликана необхідність прийняття ухвали.

Як передбачено частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

4.21. З наведеного вбачається, що пункт 5 додатку 4-В ухвали Львівської міської ради від 01.12.2016 № 1282 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 23.04.2015 № 4527 «Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова» суперечить чинному законодавству, оскільки відповідач 1, як орган місцевого самоврядування, не наділений правом змінювати або скасовувати свої рішення про надання дозволу чи продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.07.2018 у справі №914/1389/17.

Отже, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 5 додатку 4-В ухвали Львівської міської ради від 01.12.2016 № 1282 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 23.04.2015 № 4527 «Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова» є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

4.22. Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження Залізничної РА Львівської міської ради, суд зазначає таке.

Як встановлено з аналізу положень законодавства зазначених у п. 4.15., 4.16. даного рішення, а також ухвали Львівської міської ради від 14.07.2016 № 777 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» та Положення про Залізничну районну адміністрацію Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 01.11.2016 № 977, Відповідач 2 наділений контролюючими повноваженнями та здійснює владні управлінські функції у сфері благоустрою міста, приймає рішення про демонтаж та вживає заходи із демонтажу елементів благоустрою.

4.23. 08 лютого 2017 року Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради розпорядженням № 61 «Про демонтаж тимчасової споруди встановленої за адресою: АДРЕСА_2» прийняла оскаржене рішення про демонтаж ТС належної ФОП Гриник Н. М.

Оскаржене розпорядження відповідача 2 прийняте керуючись п. 7.1.3. та п. 7.1.4. ухвали Львівської міської ради від 23.04.2015 № 4526 «Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові», ухвалою Львівської міської ради від 01.12.2016 № 1282 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 23.04.2015 № 4527 «Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова», п. 4.1.4. ухвали Львівської міської ради від 14.07.2016 № 777 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» та Положення про Залізничну районну адміністрацію Львівської міської ради, затвердженим рішенням виконкому Львівської міської ради від 01.11.2016 № 977.

Пунктами 7.1.3., 7.1.4. Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові встановлено, що демонтажу підлягають ТС:

- Зовнішній вигляд яких не відповідає виданому паспорту прив`язки або погодженому проекту та суб`єкту господарювання мотивовано відмовлено у внесенні змін до паспорту прив`язки чи проекту.

- Розміщені з порушенням вимог пунктів 2.5 та 2.6 цих Правил.

Згідно з пунктами 2.5. та 2.6. Правил, тимчасові споруди розміщуються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 № 198 «Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони». Розміщення тимчасових споруд забороняється безпосередньо біля фасадів адміністративних і культових будівель, біля пам`ятників, скульптурних та інших елементів оздоблення будинків.

4.24. Як встановлено з матеріалів справи та не заперечується представниками сторін присутніми у судовому засіданні, станом на час прийняття оскарженого розпорядження, продовжений термін на здійснення підприємницької діяльності у тимчасовій споруді, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 закінчився. Проте, до матеріалів справи не долучено доказів мотивованої відмови про внесення змін до паспорту прив`язки чи проекту, з заявою про, що зверталась ФОП Гриник Н. М. (звернення зареєстровано у Центрі надання адміністративних послуг Львівської міської ради 14.12.2016) (а.с. 28).

Також, як зазначає відповідач 2 і у відзиві на позов (а.с. 59, зворт.сторона 1 абз.) та усно у судовому засіданні, ТМ підлягає демонтажу у зв`язку із самовільним встановленням. Однак, суд оцінюючи вказані доводи зазначає, що зазначені підстави, які вказані у п. 7.1.2. Положення, згідно з якими демонтажу підлягають самовільно встановлені ТС, не були підставою для прийняття оскарженого розпорядження відповідача 2. Зазначені обставини встановлені судом в абз. 2 п. 4.23. даного рішення.

Враховуючи викладене у сукупності, суд розглянувши позовні вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 08.02.2017 № 61 «Про демонтаж тимчасової споруди встановленої за адресою: АДРЕСА_2» дійшов висновку, що заявлені вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, адже прийняття оскарженого розпорядження було прийняте на виконання незаконної ухвали позивача 1 та без дотримання визначеного Положенням порядку.

5. Судові витрати

5.1. Пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, судовий збір покладається на обох відповідачів.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 124, 129, 180, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати пункт 5 додатку 4-В ухвали Львівської міської ради від 01.12.2016 № 1282 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 23.04.2015 № 4527 «Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова» щодо вилучення з комплексної схеми розміщення тимчасових споруд, належної фізичній особі-підприємцю Гриник Наталії Миколаївні тимчасової споруди, розташованої за адресою:

АДРЕСА_2. 3 . Визнати незаконним та скасувати розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 08.02.2017 № 61 «Про демонтаж тимчасової споруди встановленої за адресою: АДРЕСА_2».

4. Стягнути з Львівської міської ради (79006, м. Львів, пл. Ринок, буд. 1; ідентифікаційний код 04055896) на користь фізичної особи-підприємця Гриник Наталії Миколаївни ( АДРЕСА_5 ; індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ) 1'921,00 грн - відшкодування витрат на оплату судового збору.

5. Стягнути з Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради (79006, м. Львів, вул. Виговського, буд. 34; ідентифікаційний код 04056084) на користь фізичної особи-підприємця Гриник Наталії Миколаївни ( АДРЕСА_5 ; індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ) 1'921,00 грн - відшкодування витрат на оплату судового збору

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 31.01.2020.

Суддя Трускавецький В.П.