Рішення № 87231428, 23.01.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2020 р. справа № 300/2135/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Тимощука О.Л.,

за участю: секретаря судового засідання - Ткачук О.П.,

представника позивача - Богославця О. М.,

представника відповідача - Бондара О. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1.1. Короткий зміст позовних вимог.

Адвокат Богославець Олег Мирославович (надалі, також - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (надалі, також - позивач), 29.10.2019, звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №49555-17 від 21.08.2015, №1240-1704 від 30.06.2016, №1698-1304 від 30.06.2017.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно, у порушення приписів Податкового та Земельного кодексів України винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими нараховано податкові зобов`язання з орендної плати за землю. Протиправність оскаржених податкових повідомлень-рішень уповноважений представник обґрунтовує тим, що вони не направлялися позивачу, а тому податкові зобов`язання визначені ними є неузгодженими. Окрім цього, податкові зобов`язання з січня 2016 по грудень 2016 сплачені, а з 20.12.2016 позивачем припинене користування земельною ділянкою у зв`язку з продажем нерухомого майна, яке знаходилося на цій земельній ділянці. Також, враховуючи, що орендна плата за земельну ділянку за період з 12.08.2015 по 31.05.2018 вже стягнута на підставі рішення Івано-Франківського міського суду в справі №344/13452/18, наявність оскаржених податкових повідомлень рішень може призвести до виникнення подвійного обов`язку сплати оренди за земельну ділянку (а.с.53-60).

У додаткових поясненнях від 02.12.2019 позивач також вказав, що особа, яка набула право власності на це майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, які були у попереднього власника, важливо, що у даній ситуації договір не підлягає розірванню, а має місце заміна сторін у зобов`язанні. Таким чином, після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже, й відповідні права та обов`язки орендаря, у тому числі зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою. Тобто має місце автоматичне припинення права користування та дії договору оренди землі у попереднього власника (а.с.68-70).

1.2. Позиція відповідача.

Відповідно до поданого відзиву на позовну заяву №1297/09-19-08-02 від 03.12.2019, уповноважений представник відповідача вказав, що обставини викладені у позовній заяві не відповідають дійсності, а позовні вимоги не підлягають до задоволення (а.с.73-75).

В обґрунтування безпідставності вимог позовної заяви відповідач зазначив, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 7 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2019 року, вирішено стягнути з ОСОБА_1 кошти за договором оренди землі в розмірі 131743,30 грн. Структура заборгованості про яку йдеться у вищезазначених судових рішеннях включає в себе заборгованість з орендної плати за період від 2016 по початок 2018 року. Так, весь розрахунок обрахованих та сплачених зобов`язань зводиться до того, що сума зобов`язань визначена оскарженими податковими повідомленнями-рішеннями містить в собі заборгованість, досліджену та стягнуту згідно з рішенням Івано-Франківського міського суду від 7 листопада 2018 року в справі №344/13452/18, яке набрало законної сили. Таким чином, відповідач наголосив, що сума, визначена оскарженими податковими повідомленнями-рішеннями детально визначена наведеним рішенням суду та на підставі частини 4 статті 78 КАС України не підлягає доказуванню. Окрім цього, відповідач зазначив, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, який позивачем розірвано не було.

1.3. Заяви учасників справи та процесуальні дії.

Разом із позовною заявою позивачем подано клопотання про витребування доказів від 29.10.2019 (а.с.43-44).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.11.2019, дану позовну заяву залишено без руху. Надано представнику позивача десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом подання належним чином аргументованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із долученням відповідних доказів, підтверджуючих, що позивач не знала або не могла дізнатися про порушення своїх прав (а.с.45-48).

На адресу суду 11.11.2019 надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду обґрунтована тим, що про наявність складених щодо позивача податкових повідомлень-рішень остання дізналася в ході розгляду адміністративної справи №300/1163/19. Жодних із спірних податкових повідомлень-рішень позивач не отримувала та на її адресу такі не надходили (а.с.51-52).

Ухвалою суду від 01.11.2019, заяву адвоката Богославця Олега Мирославовича що діє в інтересах ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду - задоволено. Визнано поважними підстави пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Відкрито провадження в даній адміністративній справі. Призначено судовий розгляд на "03" грудня 2019 р. о 10:00 год. Витребувано у Головного управління ДПС в Івано-Франківській області належним чином завірені копії: - податкових повідомлень-рішень №49555-17 від 21.08.2015, №1240-1704 від 30.06.2016, №1698-1304 від 30.06.2017; - усіх наявних документів, що стали підставою винесення оскаржених податкових повідомлень-рішень; - доказів направлення позивачу оскаржених податкових повідомлень-рішень. Витребувані докази зобов`язано надати суду протягом п`ятнадцяти днів з моменту вручення цієї ухвали (а.с.1-3).

У судовому засіданні, яке відбулося 03.12.2019 представником відповідача заявлено клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання більш тривалого часу для підготовки документів витребуваних ухвалою суду про відкриття провадження, у зв`язку з чим, судом відкладено розгляд справи на 11.12.2019, 10 год 00 хв.

Представником відповідача, 11.12.2019 заявлено клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яким долучено корінці податкових повідомлень-рішень №1240-1704 від 30.06.2016 та №1698-1304 від 30.06.2017 та службову записку (внутрішня переписка структурних підрозділів відповідача) про надання копій документів (а.с.90,91,92,93).

В судовому засіданні, призначеному 11.12.2019 оголошено перерву до 13.01.2020, 10 год 00 хв, у зв`язку з витребуванням у представника позивача доказів сплати боргу, у відповідача доказів належного направлення податкових повідомлень-рішень, можливість їх вручення та розрахунки за 2016-2017 роки.

На виконання протокольної ухвали суду позивачем 12.12.2019 надано додаткові пояснення про те, що не надіслання податкового повідомлення-рішення не є належною підставою для стягнення з неї спірної суми податкових зобов`язань, оскільки такі зобов`язання є неузгодженими (а.с.99-102), також долучено постанову про закінчення виконавчого провадження №59238426 від 28.11.2019 (а.с.103).

У судовому засіданні, яке відбулося 13.01.2020 оголошено перерву до 23.01.2020, 10 год 00 хв у зв`язку з витребуванням додаткових доказів у представника відповідача.

Представником відповідача 23.01.2020 надано додаткові пояснення з приводу відображення факту сплати позивачем суми грошових зобов`язань згідно з рішенням суду у справі №344/13452/18, розрахунку зобов`язань за оскарженими податковими повідомленнями-рішеннями, помилок у розрахунку представника відповідача та розбіжностей із сумою стягнення за виконавчим провадженням.

У судовому засіданні, яке відбулося 23.01.2020 представник позивача вимоги викладені в позовній заяви та додаткових поясненнях підтримав в повному обсязі. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача підтримав заперечення наведені у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях. Просив в задоволенні позову відмовити.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив таке.

У ході розгляду адміністративної справи №300/1163/19 за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Богославець Олег Мирославович, до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги №12420-55 від 12.03.2019 про сплату податкового боргу у сумі 228 625,36 гривень, позивачу стало відомо, що у період 2015-2018 років Головним управлінням Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області винесено податкові повідомлення-рішення №49555-17 від 21.08.2015, №1240-1704 від 30.06.2016, №1698-1304 від 30.06.2017, №2543903-5502-0915 від 22.05.2018.

Вважаючи протиправними податкові повідомлення-рішення №49555-17 від 21.08.2015, №1240-1704 від 30.06.2016, №1698-1304 від 30.06.2017 позивач звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права шляхом їх скасування.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення події, обставин чи відповідних відносин або вчинення конкретної дії у спірних правовідносинах.

Статтею 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Принцип обов`язковості судового рішення закріплений також в статті 2 "Завдання та основні засади адміністративного судочинства" КАС України.

Статтею 14 КАС України також передбачено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Разом з цим, згідно зі статтею 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (надалі, також - ПК України), контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян).

Відповідно до приписів пункту 58.3 статті 58 ПК України, податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

Пунктами 42.1 та 42.4 статті 42 ПК України передбачено, що податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу. У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 36.1 та 36.5 статті 36 ПК України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Згідно з пунктом 57.3 статті 57 ПК України, у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III (надалі, також - ЗК України), використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Підпунктом 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України встановлено, що платниками земельного податку є землекористувачі.

Підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України визначено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Згідно із статтею 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до пунктів 287.1, 287.5, 287.6, 287.9 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

У разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове (податкові) повідомлення-рішення у строки, встановлені цією статтею, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання.

Згідно з пунктом 288.1, 288.2 статті 288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

ІV. ОЦІНКА СУДОМ ОБСТАВИН СПРАВИ.

Враховуючи наведені вище приписи застосованих до спірних правовідносин норм права, суд приходить до висновку, що вимоги позовної заяви не підтверджуються доказами та застосованими позивачем нормами права, а також спростовуються доводами відповідача.

Так, аргументами позивача при обґрунтуванні протиправності оскаржених рішень є те, що:

- позивачу не надсилалося жодне з оскаржених податкових повідомлень-рішень, а тому суми визначені в них є неузгодженими;

- за рішенням місцевого суду, яке набрало законної сили вже стягнуто суми по орендній платі за земельну ділянку в спірний період, а тому існує ризик подвійного стягнення сум орендної плати;

- позивач взагалі не повинен сплачувати за оренду землі в період охоплений оскарженими податковими повідомленнями-рішеннями, оскільки разом із продажем нерухомого майна позивач де-факто передала обов`язок сплати орендної плати за земельну ділянку, на якій знаходиться це майно.

Суд констатує, що жоден із наведених аргументів не може слугувати підставою для скасування оскаржених податкових повідомлень-рішень з огляду на таке.

Виходячи із процитованих вище норм ПК України, суд зазначає, що не надіслання або відсутність доказів надіслання податкових повідомлень-рішень не може бути підставою їх скасування, оскільки єдиним правовим наслідком такого не надіслання є неузгодженість податкових зобов`язань, що унеможливлює саме стягнення грошових сум до моменту такого узгодження у передбачений ПК України спосіб. Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості з моменту того коли дізнається про факт неналежного направлення податкових повідомлень-рішень направити їх повторно у визначений ПК України спосіб для завершення процедури узгодження податкового зобов`язання.

Стосовно ризику подвійного стягнення орендної плати за земельну ділянку та відсутності обов`язку сплачувати позивачем вказану плату суд зазначає, що в цивільній справі № 344/13452/18 за позовною заявою Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором оренди землі в розмірі 131 743,30 грн, стягнення 1 976,15 грн витрат по оплаті судового збору, заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2018 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР - 77929660), залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду 28 лютого 2019 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР - 80193541), позов Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором оренди землі в розмірі 131 743,30 грн, стягнення 1 976,15 грн витрат по оплаті судового збору - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської міської ради кошти за договором оренди землі у сумі 131 443 (сто тридцять одна тисяча чотириста сорок три) грн 30 коп та судовий збір у розмірі 1 976 грн (одна тисяча дев`ятсот сімдесят шість) грн 15коп. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду 28 лютого 2019 року зокрема встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 за користування орендованою земельною ділянкою за період з 12.08.2015 по 31.05.2018 складає 131 743 грн. 30 коп. Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. В п. 40 Договору оренди землі укладеного між Івано-Франківською міською радою та позивачем зазначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку чи на об`єкти нерухомості розташовані на орендованій земельній ділянці до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря, є підставою для розірвання договору та укладення договору оренди з новим власником земельної ділянки, об`єктів нерухомості та правонаступником юридичної особи-орендаря. В матеріалах справи відсутні докази щодо укладення ТОВ «ТРЕНТОВА ЛТД» нового договору оренди землі. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про припинення дії договору оренди землі від 26.05.2015 року укладеного із ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги про те, що апелянтом відчужено станцію технічного обслуговування автомобілів з крамницею по АДРЕСА_1 , тому вона припинила володіти та користуватись земельною ділянкою площею 0,1499 га, яка згідно договору оренди земельної ділянки була відведена виключно для обслуговування вказаних приміщень, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно п.40 Договору оренди землі від 26.05.2015 року укладеного між сторонами позивачкою не ставилось питання про розірвання цього договору у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Враховуючи вказані вище обставини, які не підлягають доказуванню у відповідності до приписів частини 4 статті 78 КАС України, суд зазначає, що вказаним вище рішенням суду встановлено обов`язок позивачки сплатити орендну плату за земельну ділянку в період з 12.08.2015 по 31.05.2018. Виходячи з прецедентної практики Європейського суду, принцип правової визначеності передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Європейський суд в ряді рішень зазначає: якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata (рішення у справах «Устименко проти України», «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії» та ін.).

Виходячи із досліджених обставин справи, суд наголошує, що посилання представника позивача на відсутність законодавчих підстав для сплати орендної плати за земельну ділянку суперечать вищевказаним рішенням в цивільній справі, які набрали законної сили. Висловлення протилежної правової позицій загрожуватиме порушенню принципу правової визначеності, зокрема стабільності судового рішення, яке є остаточним та не підлягає оскарженню. Таким чином, в суду відсутні правові підстави встановлювати законність визначення за позивачем обов`язку сплатити орендну плату за період з 12.08.2015 по 31.05.2018, так як такі обставини встановлені рішенням суду та не підлягають доказуванню.

Проте, позивач не позбавлена права звернення до суду в порядку цивільного (господарського) судочинства з метою стягнення виплачених сум орендної плати з підприємства ТОВ «ТРЕНТОВА ЛТД», яке зі слів уповноваженого представника фактично користувалося орендованою земельною ділянкою та повинно було вжити невідкладних дій щодо реєстрацій права користування на умовах оренди земельною ділянкою як власник нерухомого майна, що знаходиться на ній.

Щодо ризику подвійного стягнення сум орендної плати, суд зазначає, що дана обставина сама по собі не є підставою для скасування спірних податкових повідомлень-рішень, проте необхідно зазначити, що така можливість є реальною, проте завідомо неправомірна.

Судом встановлено, що позивачем в межах виконавчого провадження сплачено кошти з орендної плати за земельну ділянку на рахунки органу місцевого самоврядування, які не адмініструються контролюючим органом для цілей справляння орендної плати за земельні ділянки, а тому вказані суми не обліковуються відповідачем як сплачені.

З даного приводу суд зазначає, що позивачем здійснено оплату сум орендної плати в порядку примусового виконання, а тому корегувати чи впливати на визначення розрахункових рахунків, на які здійснюються зарахування стягнених сум, вона не могла. Надання відповідних рахунків органам виконавчої служби здійснювалося Івано-Франківською міською радою, а тому покладати на позивача обов`язок вчиняти дії щодо сплати коштів на вірні рахунки є надмірним тягарем та неприпустимо. На підставі матеріалів справи суд встановив, що суми орендної плати, визначені оскарженими податковими повідомленнями-рішеннями позивачем сплачені в розмірі 131 443,30 грн (сума визначена в заочному рішенні в справі №344/13452/18), проте вся сума боргу становить 131 732,99 грн (розрахунок наданий у відзиві, а.с.73-74), тобто непогашеною залишається 289,69 грн вказана сума утворилася у зв`язку із виключенням контролюючим органом 10,30 грн пені за часткову сплату боргу в 2016 році, а також ймовірно у допущеній описці місцевим загальним судом, що зумовило виникнення різниці між фактично погашеною сумою орендної плати і тієї, яка підлягає стягненню на 300 грн. Таким чином, контролюючий орган не позбавлений права здійснити процедуру узгодження податкових зобов`язань з орендної плати виключно в розмірі 289,69 грн. Будь які дії контролюючого органу, спрямовані на стягнення решти суми податкового зобов`язання з ОСОБА_1 з орендної плати за земельну ділянку за період 12.08.2015 по 31.05.2018 вважатимуться неправомірними, оскільки такі суми позивачем вже сплачені.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

В той же час, в адміністративному судочинстві діє принцип офіційного з`ясування усіх обставин справи, який полягає в активній позиції суду щодо з`ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини 3 статті 2, частини 2, 4 статті 9, частина 3 статті 77, частина 6 статті 94 КАС України).

З урахуванням встановлених вище обставин, суд вважає, що уповноважений представник позивача не довів протиправність, а відповідач обґрунтував правомірність своїх податкових повідомлень-рішень №49555-17 від 21.08.2015, №1240-1704 від 30.06.2016, №1698-1304 від 30.06.2017.

Як свідчать встановлені судом обставини, відповідач, приймаючи оскаржені рішення діяв на підставі закону, обґрунтовано, із урахування усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення питання у спірних відносинах.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про не обґрунтованість адміністративного позову в цілому, а позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Зважаючи на висновок суду про безпідставність позовних вимог в силу норм статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий збір не підлягає стягненню із відповідача суб`єкта владних повноважень.

Учасниками справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ;

відповідач: Головне управління ДПС в Івано-Франківській області, адреса: вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 43142559.

Рішення складене в повному обсязі 28 січня 2019 р.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.