Рішення № 87230730, 29.01.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2020 року Справа № 182/7521/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Неклеса О.М., одноособово розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) про відмову в перерахунку раніше призначеної пенсії по втраті годувальника, яка була призначена за щомісячним довічним утриманням судді у відставці, виходячи з розміру грошового утримання судді, працюючого на відповідній посаді, починаючи з 01.12.2018 року;

- зобов`язати управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок її пенсії згідно зі статтею 37 ЗУ «Про державну службу» у розмірі 70 % щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з його розміру станом на 01.12.2018 року - 26 430,00 грн. та станом на 01.01.2019 року - 43 222,50 грн. та в подальшому при наданні нею нової довідки у разі підвищення щомісячного довічного грошового утримання працюючого на відповідній посаді судді, здійснювати такий перерахунок.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує з жовтня 2010 року пенсію по втраті годувальника. ОСОБА_2 - її чоловік, мав статус судді Нікопольського міського суду Дніпропетровської області у відставці та отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. В січні 2015 року постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у справі № 182/7252/14-а було визнано неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в місті Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області щодо нездійснення перерахунку її пенсії у зв`язку із втратою годувальника та зобов`язано Управління Пенсійного фонду України провести перерахунок її пенсії у зв`язку із втратою годувальника відповідно до ст. 37 та ст. 371 ЗУ „Про державну службу у розмірі 70 % заробітної плати померлого годувальника з урахуванням довідки територіального управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області від 20.03.2014 року. Проте, у 2019 році в перерахунку пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати працюючих суддів позивачу було відмовлено, з чим вона не погоджується. Посилається на норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 року № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п`ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці). Зауважила, що позиція Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.05.2019 вих. № 934/03-18 та 21.06.2019 № 1208/03-18 обґрунтована положеннями законів, які у встановленому порядку визнані неконституційними, а тому є неправомірною.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.11.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії передано за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.11.2019 року адміністративну справу №182/7521/19 прийнято до провадження судді Неклеси О.М., відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження безповідомлення учасників справи.

23.12.2019 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовної заяви. В обґрунтування відзиву зазначає, що у перерахунку пенсії було відмовлено адже на час звернення позивача ст. 37 Закону України Про державну службу припинила діяти, а саме відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 року за №213-VIII з 01.06.2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Закону України Про державну службу. Тому з 01 червня 2015 року пенсії в порядку на умовах, визначених вищезазначеним законом, не перераховуються. Зауважив, що управління є органом державної влади і за приписами ст. 19 Конституції України має право діяти виключно у спосіб прямо передбачений Законом.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з жовтня 2010 року отримує пенсію по втраті годувальника - ОСОБА_2 , який отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно дост.43 Закону України «Про статус суддів».

Пенсія по втраті годувальника була призначена позивачу на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993 року у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 року у справі №182/7252/14-а управління Пенсійного фонду України було зобов`язано провести перерахунок ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до ст. 37, ст. 37-1 Закону України Про державну службу у розмірі 70% заробітної плати померлого годувальника з урахуванням довідки територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області від 20.03.2014 р. та здійснених виплат починаючи з 01.06.2014 року. Рішення суду виконано в повному обсязі, що не заперечується сторонами.

16.05.2019 року та 14.06.2019 року, у зв`язку із зміною розміру суддівської винагороди діючих суддів, ОСОБА_1 звернулася до відділу з питань призначення та перерахунків пенсії № 11 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявами про перерахунок розміру раніше призначеної пенсії у зв`язку із втратою годувальника, надавши нові довідки територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області від 28.05.2019 року № Б-с-652 (станом на 01.12.2019 року ) та від 28.05.2019 року № Б-с-653 (станом на 01.01.2019 року).

Листами начальника відділу з питань призначення та перерахунків пенсії № 11 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.05.2019 вих. №934/03-18 та від 21.06.2019 року №1208/03-18 позивачу було відмовлено у перерахунку пенсії. Відмови обґрунтовані тим, що відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за № 213-V11I з 1 червня 2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до ЗУ «Про державну службу», тому з 1 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених цим законом, не призначаються та раніше призначені пенсії не перераховуються.

Вважаючи неправомірними дії відповідача про відмову в перерахунку раніше призначеної пенсії по втраті годувальника, яка, на думку позивача, була призначена за щомісячним довічним утриманням судді у відставці, виходячи з розміру грошового утримання судді, працюючого на відповідній посаді, починаючи з 01.12.2018 року, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

Відповідно достатті 46 Конституції Українигромадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ іорганізацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Законом, який на цей час регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення та визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України № 1058-IV від 09 липня 2003 року «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно із ч.1 ст. 9 Закону № 1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч.1 статті 36 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 з жовтня 2010 року отримує на підставі ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993 року пенсію по втраті годувальника - ОСОБА_2 , який отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно дост.43 Закону України «Про статус суддів».

Частиною 10 статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993 року (в редакції чинній на час переведення позивача на пенсію по втраті годувальника) було визначено, що у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, на яку нараховувалися страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, з урахуванням норм частини п`ятої цієї статті, а на двох і більше членів сім`ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи,

зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Частина першастатті 37-1 зазначеного Законуу редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачала, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв`язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.

Проте, 01 січня 2015 року набрав чинностіЗакон України від 28 грудня2014 року №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України»(далі-Закон № 76-VIII), яким, зокрема,статтю 37-1 Закону № 3723-ХІІвикладено у новій редакції, згідно з якою умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України.

Прийняття зазначеногоЗакону, як вбачається із пояснювальної записки до його законопроєкту, було обумовлено необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих законів України, створення умов для стабілізації фінансового стану держави та удосконалення окремих положень соціальної політики.

Таким чином, законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку пенсій призначених на підставі Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ після 01 січня 2015 року делегував Уряду.

Правове регулювання Урядом зазначеного питання у період з01 січня по 01 грудня 2015 року знайшло своє відображення у пунктах 4, 5 Постанови Кабінету Міністрів України №865, за змістом яких підвищення розміру заробітноїплати працюючого державного службовця було передумовою для перерахунку пенсії.

Так, за правилами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №865 у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинностіЗаконом № 3723-ХІІ, визначається в такому порядку:

1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію,на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку;

2) іншим пенсіонерам на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок.

Перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи. Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення (перерахунку) пенсії державним службовцям, затверджується правлінням ПФУ за погодженням з Мінсоцполітики (пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України №865).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», якою підвищено розміри заробітку працюючих державних службовців та яка відповідно до її пункту 6 застосовується з 01 грудня 2015 року, пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України № 865 виключено, а пункт 5 викладено в такій редакції: «форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики».

Положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, постанова Кабінету Міністрів України №1013 не містить.

Отже, з 1 грудня 2015 року по 1 травня 2016 року чинне законодавство, яке регламентувало пенсійне забезпечення державних службовців, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців не визначало як підставу для перерахунку пенсій, призначених застаттею 37 Закону № 3723-ХІІ. При цьому чинна у зазначений період редакціястатті 37-1 Закону №3723-ХІІне визначала передумов перерахункупенсій, а лише відносила вирішення такого питання до компетенції Кабінету Міністрів України.

У ході реформування системи державного управління 10 грудня 2015 року прийнято новийзакон, який регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням,Закон №889-VIII.

У зв`язку з набуттям з 01 травня 2016 року чинності зазначенимЗаконом, положенняЗакону №3723-XIIвтратили чинність, в тому числі норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців (крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12розділу XI Закону №889-VIII).

Натомість, устатті 90 Закону №889-VIIIзакріплено правило, за яким пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно доЗакону №1058-IV, стаття 42 якого визначає підстави перерахунку призначених пенсій, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців до яких не віднесено.

Згідно зістаттею 22 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина, закріплені цієюКонституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

НіЗакон №76-VIII, яким, зокрема,статтю 37-1 Закону № 3723-ХІІвикладено у новій редакції, ністаття 90 Закону №889-VIII, не визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов`язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини.

У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що, з`ясовуючи, чи існує позитивне зобов`язання стосовно людини, належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини.

У рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмудсон проти Ісландії»).

У рішенні від 03 червня 2014 року у справі «Великода проти України» №43331/12, Суд, розглянувши скаргу, зокрема, за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів, вказав на відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.

У цьому рішенні Суд також вказав на відсутність підстав для висновку про те, що, передавши КМУ право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв на порушення якихось положень Конвенції, та зазначив, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою не вважав, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.

Ураховуючи наведені вище положення джерел права, суд дійшов висновку, що з 01 грудня 2015 року, початку застосування постанови Кабінету Міністрів України № 1013, якою пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України № 865 виключено, а її пункт 5 викладено в іншій редакції, та у зв`язку з набранням у подальшому чинностіЗаконом №889-VIII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов`язані із пенсійним забезпеченням державних службовців, пенсії, призначені застаттею 37 Закону № 3723-XII, не підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців.

Відповідно достатті 19 Конституції Україниправовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

УРішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99цей Суд зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першійстатті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується тойзаконабо інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Оскільки законодавством, чинним на час звернення позивача за перерахунком розміру пенсії, непередбачено можливість її перерахунку у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців (у тому числі суддів), у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку.

Аналогічна позиція з приводу застосуваннянорм Закону України №3723-XIIщодо перерахунку пенсій призначених на підставі цього Закону була висловлена Верховним Судом України постанові: від 07 листопада 2017 року по справі №398/4332/16, Верховним Судом у постановах від 03 квітня 2018 року по справі №646/10879/16-а, від 13 березня 2018року по справі№243/8492/16-а, від 04 травня 2018 року по справі№712/12892/16-а.

Враховуючи те, що позивач звернулась до відповідача із заявами про перерахунок пенсії 16.05.2019 року та 14.06.2019 року (тобто, після набуття чинності новимЗаконом України «Про державну службу» №889-VIII), суд прийшов до висновку, що у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку у зв`язку з підвищенням заробітної плати працюючим державним службовцям (у даному випадку суддям).

До аналогічних висновків також прийшов Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2019 року по справі №398/3449/16-а, правовідносини у якій є тотожними до тих, що розглядаються у цій справі.

Також суд наголошує на тому, що позивач не відноситься до суб`єктів, яким надано право на пенсію за спеціальним Законом, вона отримує пенсію по втраті годувальника на підставі ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993 року та Закону України № 1058-IV від 09 липня 2003 року «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, безпідставними є посилання позивача на норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI) та рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці), оскільки вони не мають відношення до спірних правовідносин, так як позивач не є суддею у відставці та не отримує довічне грошове утримання судді у відставці.

Також помилковими є доводи позивача з приводу того, що пенсію вона отримує у розмірі 70 % щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки чинною на момент переведення позивача на пенсію по втраті годувальника нормою було визначено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї призначається у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, отже пенсію по втраті годувальника позивач отримує виходячи з заробітної плати померлого годувальника, а не довічного грошового утримання судді у відставці.

Слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 20 грудня 2018 року по справі №159/3804/16-а, яка є подібною до справи що розглядається, висловив правову позицію, згідно якої отримання пенсії по втраті годувальника не передбачає виникнення права у особи, яка не відноситься до суб`єктів, яким надано право на пенсію за спеціальним Законом, на перерахунок пенсії згідно норм цьогоЗаконута з підстав, що надають право виключно працівникам на здійснення перерахунку призначеної пенсії. Розмір пенсії або його заробітку не підлягає перерахунку після смерті особи, якщо право на таку пенсію або заробіток годувальник не мав за життя.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до приписівст. 72 КАС Українидоказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу

Відповідно до ч.2ст.77 КАС Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень дії якого оскаржуються, належним чином доведено правомірність своїх дій, тоді як позивачем не доведено своєї правової позиції та не спростовано доводи відповідача, а тому суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що оскільки позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, підстави для стягнення з відповідача судового збору відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 72, 77,241, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49094) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 29.01.2020 року.

Суддя О.М. Неклеса