Рішення № 87208594, 16.01.2020, Заліщицький районний суд Тернопільської області

Справа №597/1435/19

Провадження №2/597/10/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2020 р. Заліщицький районний суд Тернопільської області

в складі: головуючого судді Дудяка С.В.

з участю:

секретаря судового засідання Богдана В.М.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

третьої особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Заліщики, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом представника ОСОБА_4 — ОСОБА_1 до Заліщицького районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсними постанов та актів державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу

в с т а н о в и в:

Представник позивача в позовній заяві просить скасувати постанову та два акти заступника начальника Заліщицького РВ ДВС Головного управління юстиції у Тернопільській області від 22.03.2018 року №34758008 про передачу майна стягувачу в рахунок погашення суми боргу. Також просить судові витрати по даній справі покласти на відповідача.

В обґрунтування своїх позовних вимог представник позивача покликається на те, що в рамках виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого листа №1905/30/2012 від 16.10.2012 року, виданого Заліщицьким районним судом Тернопільської області про стягнення з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 заборгованості в сумі 215599,18 гривні та 3233,98 гривні судових витрат, державним виконавцем 01.11.2012 року було накладено арешт на все майно ОСОБА_4 та заборонено його відчуження, а згодом, 22.03.2018 року майно останнього, зокрема: 1/3 частину будинковолодіння, що в АДРЕСА_1 ; 1/2 частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських приміщень, що за вищевказаною адресою було, в рахунок погашення боргу, передано стягувачу ОСОБА_3 , внаслідок його реалізації на електронних торгах ДП “СЕТАМ”.

Представник позивача переконаний, що постанова та акти державного виконавця винесені з порушенням чинного законодавства, порушують законні права і свободи позивача, тому підлягають скасуванню з огляду на те, що майно, яке передано ОСОБА_3 , та значиться таким, що належить на підставі рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області власністю позивача ОСОБА_5 , насправді таким не являється, оскільки саме рішення суду не є документом про право власності на майно, а лише документом на підставі якого це майно може бути зареєстроване. Державним виконавцем, як вважає представник позивача, накладено арешт та в подальному передано стягувачу майно, на яке відсутні правовстановлюючі документи. Виходячи з того, що позивач володіє майном спільно з іншими особами, державний виконавець, як зазначає представник позивача, повинен був звернутися до суду з поданням про виділ частки боржника зі спільного майна, а оскільки він цього не зробив, частка майна позивача не була виділена в натурі, тобто не набула статусу самостійного об`єкта нерухомості, вказане майно не могло бути реалізовано з електронних торгів, а відтак передане стягувачу в рахунок погашення заборгованості.

З огляду на вищевказане, представник позивача в судовому засіданні позовну заяву підтримав та просить задоволити позов в повному обсязі позовних вимог.

Представник відповідача — представник Заліщицького районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області в судовому засіданні позову не визнав, просить відмовити в його задоволенні.

Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні позову не визнав, вважає, що постанова та акти державного виконавця є правомірними та скасуванню не підлягають. Тому просить відмовити в задоволенні даного позову представнику позивача.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, третьої особи, дослідивши матеріали справи, матеріали виконавчого провадження №34758008, суд вважає, що даний позов до задоволення не підлягає, виходячи із наступного:

Відповідно до положень ст.1 Закону України “Про виконавче проваження” - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ст.3 ч.1 п.1 вищевказаного Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 30.07.2012 року у справі №1905/308/2012 вирішено стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 кошти в сумі 215599,18 гривні.

На підставі вказаного рішення суду 16.10.2012 року судом видано виконавчий лист №1.

Постановою заступника начальника ВДВС Заліщицького РУЮ від 16.10.2012 року відкрито виконавче провадження №34758008 з виконання вищевказаного рішення суду.

05.03.2013 року виконавче провадження №34758008 приєднане постановою начальника ВДВС Заліщицького РУЮ до зведеного виконавчого провадження №36897514.

Відповідно до положень ст.56 ч.ч.1-3 ЗУ “Про виконавче провадження” арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

02.12.2016 року постановою заступника начальника ВДВС Заліщицького РУЮ описано та накладено арешт на нерухоме майно боржника ОСОБА_4 - 1/3 частину будинковолодіння, що в АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських приміщень, що за вищевказаною адресою.

Відповідно до ст.20 ч.1 ЗУ “Про виконавче провадження” для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання.

Постановою від 29.09.2017 року заступника начальника ВДВС Заліщицького РУЮ призначено суб`єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні — ПП “Експертоцінка”.

Постановою від 12.10.2017 року заступника начальника ВДВС Заліщицького РУЮ призначено суб`єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні — ОСОБА_6 .

Вищевказані суб`єкти господарювання надали державному виконавцю свої звіти про оцінку нерухомого майна 25.10.2017 року та 24.10.2017 року відповідно.

Ринкова вартість 1/3 частини житлового будинку на момент оцінки становила 69760 гривень, ринкова вартість 1/2 частини земельної ділянки на момент оцінки становила 27090,50 гривні.

В судовому засіданні встановлено, що державним виконавцем направлялася Головному територіальному управлінню юстиції у Тернопільській області заявка на реалізацію арештованого майна ОСОБА_4 та таке майно було виставлено на електронні торги ДП “СЕТАМ”.

Вказані електронні торги 14.12.2017 року не відбулися з причини відсутності допущених учасників торгів, згідно протоколу №303377.

04.01.2018 року електронні торги знову не відбулися з аналогічної причини, згідно протоколу №309262.

24.01.2018 року електронні торги не відбулися втретє з тієї ж причини, згідно протоколу №313029.

Після цього, державним виконавцем було запропоновано стягувачу ОСОБА_3 залишити за собою нереалізоване майно в рахунок погашення боргу, листом №1312/1330 від 12.03.2018 року, на що останній погодився письмовою заявою від 21.03.2018 року.

22.03.2018 року заступник начальника ВДВС Заліщицького РУЮ постановою передав ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу за виконавчим листом №597/308/2012 майно ОСОБА_4 - 1/3 частину будинковолодіння, що в АДРЕСА_1 ; 1/2 частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських приміщень, що за вищевказаною адресою.

Також 22.03.2018 року заступник начальника ВДВС Заліщицького РУЮ виніс оспорювані акти про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

Судом встановлено, що вищевказані дії державного виконавця повністю узгоджуються з положеннями ст.61 ч.ч.1, 6, 8, 9 ЗУ “Про виконавче провадження”, відповідно до яких реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у ст.56 ч.8 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. У разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові. Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.

Твердження представника позивача про те, що постанова та акти державного виконавця винесені з порушенням чинного законодавства, порушують законні права і свободи позивача, тому підлягають скасуванню з огляду на те, що майно, яке передано ОСОБА_3 , та значиться таким, що належить на підставі рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області власністю позивача ОСОБА_5 , насправді таким не являється, оскільки саме рішення суду не є документом про право власності на майно, а лише документом на підставі якого це майно може бути зареєстроване, суд вважає надуманими та до уваги не приймає з огляду на наступне:

Згідно ст.181 ч.1 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ст.182 ч.1 ЦК України).

Дійсно, відповідно до положень ст.27 ч.1 п.9 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Однак, судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7 за час перебування у зареєстрованому шлюбі придбано 14.11.2009 року житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , 28.10.2009 року придбано земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0575 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 , 28.10.2010 року придбано земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських приміщень, площею 0,01493 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Титульним власником вищевказаного нерухомого майна значився позивач ОСОБА_4 , проте відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Згідно ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними. Відповідно до ст.70 ч.3 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти.

На вказаній правовій підставі рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 15.07.2013 року по справі №597/723/13-ц скасовано постанову ВДВС Заліщицького РУЮ про арешт майна ОСОБА_4 та оголошення заборони на його відчуження.

Додатковим рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 21.03.2014 року по справі №597/723/13-ц за ОСОБА_4 залишено право власності на 1/3 частину житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами, що в АДРЕСА_1 , 1/2 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що в АДРЕСА_1 , 1/2 частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських приміщень, що в АДРЕСА_1 , 1/2 частину нежитлового приміщення (телятника), що в АДРЕСА_2 .

Вказані рішення суду набрали законної сили, оскільки апеляційних скарг на них у встановлені законом строки подано не було.

Суд вважає, що оскільки позивач ОСОБА_4 був титульним власником усього нерухомого майна до його поділу між подружжям, в той час як вказане майно було належним чином зареєстроване у відповідних Державних реєстрах, та залишився після його поділу власником 1/3 частини житлового будинку та 1/2 частини земельної ділянки, лише той факт, що ним не проведено державної реєстрації належних йому часток нерухомого майна, після поділу між подружжям, не може бути перешкодою для передачі такого майна стягувачу в рахунок погашення боргу ОСОБА_4 в рамках виконавчого провадження про стягнення коштів з останнього в користь ОСОБА_3 , з огляду на можливість таким чином ОСОБА_4 своєю бездіяльністю унеможливлювати реальне виконання рішення суду, за яким він являється боржником перед ОСОБА_3 .

Згідно ст.61 ч.ч.6, 7 ЗУ “Про виконавче провадження” у разі нереалізації майна на третіх електронних торгах та якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. За відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання.

Доводи представника позивача про порушення відповідачем гарантованого положеннями статті 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права позивача на мирне володіння майном суд до уваги не приймає, оскільки статтею 346 ч.1 п.8 ЦК України дозволено припинення права власності у випадку звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника з чим погоджується у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, зокрема вказане прослідковується у рішенні ЄСПЛ від 10.07.2007 року у справі “Kanala v. Slovakia” (Канала проти Словаччини), заява № 57239/00.

Згідно ст.17 ЗУ “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання про безпідставність позовних вимог представника позивача, тому в задоволенні позову представника ОСОБА_4 — ОСОБА_1 до Заліщицького районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсними постанов та актів державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу слід відмовити повністю.

Вирішуючи, відповідно до положень сь.141 ЦПК України, питання розподілу судових витрат по справі, суд вважає, що їх слід покласти на сторони в понесених ними розмірах.

Керуючись ст.ст.181, 182, 316, 346 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 3, 20, 56, 61 Закону України “Про виконавче провадження”, ст.ст.60, 70 Сімейного кодексу України, ст.27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, рішенням ЄСПЛ від 10.07.2007 року у справі “Kanala v. Slovakia” (Канала проти Словаччини), заява № 57239/00, ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”,no.no.10, 11, 76-81, 89, 141, 211, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

В задоволенні позову представника ОСОБА_4 — ОСОБА_1 до Заліщицького районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсними постанов та актів державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу відмовити повністю за безпідставністю позовних вимог.

Судові витрати по справі покласти на сторони в понесених ними розмірах.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подано апеляцію, яка подається безпосередньо Тернопільському апеляційному суду протягом 30 днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 24 січня 2020 року.

Суддя

С. В. Дудяк