Рішення № 87172474, 21.12.2019, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/19623/19-ц

Категорія 81

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

21 грудня 2019 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Остапчук Т.В.

при секретарі Ткаченко Ю.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНАВТОКОМ» про захист прав споживачів, визнання договору удаваним та стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНАВТОКОМ» про захист прав споживачів. В обґрунтування позову посилався на ту обставину, що ОСОБА_1 маючи намір придбати у свою власність автомобіль, звернувся до Товариства з обмеженою відповідальність «ВІНАВТОКОМ». ОСОБА_1 повідомив ТОВ «ВІНАВТОКОМ» бажану марку, модель автомобіля, а також на приблизну вартість автомобіля, за котру готовий здійснити купівлю автомобіля. Представники ТОВ «ВІНАВТОКОМ» повідомили, то потрібен час для пошуку автомобіля який влаштує позивача за комплектацією та технічним станом та на ту суму, на яку ОСОБА_1 розраховує. З метою підтвердження прав та обов`язків у ОСОБА_1 та ТОВ «ВІНАВТОКОМ», 21 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ВІНАВТОКОМ» укладено Договір № 300089. Відповідно до укладеного між сторонами Договору № 300089, ТОВ «ВІНАВТОКОМ» взяло на себе зобов`язання по пошуку та в подальшому продажу ОСОБА_1 автомобіля, а ОСОБА_1 взяв на себе обов`язки сплатити вартість автомобіля. Як повідомив відповідач, така форма підтвердження відносин буде свідчити про наявність прав і обов`язків між ТОВ «ВІНАВТОКОМ» та ОСОБА_1 , а також надасть можливість не сплачувати податки, що є «вигідним» для обох сторін. Одночасно з підписанням Договору № 300089 позивача просили сплатити кошти в якості авансу в розмірі 10% від суми орієнтовної вартості автомобіля, а також передбачено п. 3.3 Договору № 300089, але позивачем сплачено більшу суму - 32900 грн. Після оплати авансу, протягом 2 (двох) тижнів представники ТОВ «ВІНАВТОКОМ» мали повідомній ОСОБА_1 про можливість приїхати та оглянути автомобіль. Проте, незважаючи на взяті на себе обов`язки, жодного автомобіля позивачу не було запропоновано. Від ТОВ «ВІНАВТОКОМ» позивачу буле надіслано аналітичний висновок № 300089/1 який містив пропозиції щодо продажу автомобілів які є загальновідомими. Оскільки представник відповідача умисно ввів в оману позивача щодо умов договору, договір не містить всіх істотних умов (предмета договору, визначеного індивідуальними ознаками, зокрема: технічними характеристиками, номера шасі, стану вжитку), тому має місце порушення прав споживача, яке полягає у замовчуванні однієї з істотних умов договору - ціни автомобіля, а також вартість виконаної роботи є несправедливою, що спричинило порушення прав споживача. На підставі цього позивач просив визнати договір №300089 від 21.12.2018 року удаваним та стягнути з відповідача сплачені за договором кошти у розмірі 32900,00 грн. У судове засідання позивач не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, просив задовольнити позов, проти заочного розгляду справи не заперечував. Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, а саме, через оголошення на офіційному веб-сайті «Судова влада України», відзив на позовну заяву не надав, причин неявки суду не повідомив. Суд визнав за можливе розглянути справу без участі відповідача, у порядку заочного розгляду справи, відповідно до ст.ст.280-281 ЦПК України. У судовому засіданні встановлено, що між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІНАВТОКОМ» укладено договір №300089 від 21.12.2018 року з Додатком №2, за умовами якого замовник з метою отримання транспортного засобу доручає виконавцю, виконавець зобов`язується за завданням замовника здійснити наступні дії: пошук належного транспортного засобу і інформування замовника про продавців такого транспортного засобу, про ринок продажу транспортного засобу в Україні, який задовольняє потреби замовника, про умови і види правочинів, згідно з якими можливе отримання ним транспортного засобу, надання пропозицій замовнику щодо отримання транспортного засобу (інформаційно-консультаційна послуга). Назва транспортного засобу, ціна його придбання вказуються у додатках за №№1,2 до договору. Винагорода виконавцю за інформаційно-консультаційні послуги виплачується замовником протягом одного банківського дня після підписання сторонами договору на умовах стовідсоткової передоплати шляхом банківського переказу на рахунок виконавця. Винагорода виконавця за юридичні послуги виплачується замовником протягом одного банківського дня після надання таких послуг. Вид розрахунків: безготівковий. Замовник зобов`язаний: своєчасно прийняти від виконавця надані послуги. Договір вступає в силу з моменту його укладення (підписання його та додатків сторонами). Договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань. Зміни у договір можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, які оформляються додатковою угодою до договору. За квитанцією №N1C6P39096 від 21.12.2018 року ОСОБА_1 перерахував ТОВ «ВІНАВТОКОМ» 32 900,00 грн., де призначенням платежу значиться оплата за автомобіль згідно з договором №300089 від 21.12.2018 року. З претензії від 14.03.2019 року вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «ВІНАВТОКОМ» із проханням розірвати договір №300089 від 21.12.2018 року і повернути належні йому кошти. Відповідь позивач не отримав. Таким чином, між сторонами виникли договірні відносини, які крім іншого регулюються ЗУ «Про захист прав споживачів». Вирішуючи питання про недійсність договору, вчиненого під впливом обману, суд оцінив наступні факти. 1) У договорі ціна автомобіля зазначеною не була, не було визначено індивідуальних ознак автомобіля, необхідних характеристик такого автомобіля. Відсутні такі відомості й у наданому позивачу відповідачем Додатку 2. Так, п.2.1.3 Договору передбачає, що замовник зобов`язаний до початку здійснення виконавцем своїх повноважень надати йому вичерпну інформацію відносно бажаного транспортного засобу, що повинно бути відображено у додатку №1 до Договору. Натомість такий додаток замовнику не видавався, що може свідчити про замовчування виконавцем такої істотної умови договору. Таким чином, представник відповідача розумів та достеменно знав про те, що відсутність у замовника повної інформації щодо всіх умов договору в подальшому може призвести до порушення майнового права замовника, пов`язаного з укладенням такого договору, яке полягатиме у правомірному очікуванні отримати право власності на автомобіль, та невиконання (неналежного виконання) такого договору. 2) Умовами п. 3.3 Договору визначено вартість послуги виконавця, яка складає 10% від суми, вказаної у заявці, відповідно до якої визначається перелік юридичних послуг. Як зазначалося, договір не містить однієї з істотних умов договору - вартості автомобіля. Визначення суми яка складає 10% від суми, вказаної у заявці, як плати за послугу, відбулося не на підставі укладеного договору, не за бажанням замовника, а саме за вказівкою виконавця послуги. 3) Відповідач в аналітичному висновку № 300089/1 від 03.01.2019 року зазначив, що придбати автомобіль Renault Duster, за бажаною ціною 329 000,00 грн на території України неможливо. Натомість зазначив можливі пропозиції з іншими моделями автомобілів близькими за такими характеристиками, як: потужність/комплектація, ціна. Таким чином, наведені факти у своїй сукупності підтверджують, що пропонуючи позивачу ціну автомобіль Renault Duster, за бажаною ціною 329 000,00 грн, відповідач заздалегідь достовірно знав, що таких цін на такі автомобілі не існує в Україні, тому міг розуміти, що він не зможе виконати своїх зобов`язань за Договором. Саме вказана обставина свідчить про обман у формі замовчування про існування істотної обставини, який відповідач застосував під час укладання Договору. На противагу відповідачу - ТОВ «ВІНАВТОКОМ», ОСОБА_1 здійснював оплату як за купівлю автомобіля, а не оплату послуг, що вбачається із інформації про призначення платежу - оплата за автомобіль згідно з договором №300089 від 21.12.2018 року. Відповідно до ст.6, ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу. За 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Приписами ч. 1, ч. 2 ст. 17 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено, що за всіма споживачами однаковою мірою визнається право на задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування. Встановлення будь-яких переваг, застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається, крім випадків, передбачених нормативно-правовими актами. Споживач має право на вільний вибір товарів і послуг у зручний для нього час та на вільне використання електронних платіжних засобів з урахуванням режиму роботи та обов`язкових для продавця (виконавця) форм (видів) розрахунків, установлених законодавством України. Продавець (виконавець) зобов`язаний всіляко сприяти споживачеві у вільному виборі продукції та форм її оплати. Забороняється примушувати споживача придбавати продукцію неналежної якості або непотрібного йому асортименту, у будь-який спосіб обмежувати використання ним електронних платіжних засобів, якщо відповідно до законодавства продавець (виконавець) зобов`язаний приймати їх до сплати. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Відповідно до п. 2, 4, 11 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору. Відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів», перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Відповідно до ч. 2 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Дослідивши надані докази, суд прийшов до висновку, що відповідач Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНАВТОКОМ», замовчуючи про істотну умову договору щодо дійсної вартості автомобіля, ввів позивача ОСОБА_1 в оману щодо предмету договору. Також, надав аналітичний висновок про виконання інформаційно-консультаційної послуги, який не може вважатися якісною послугою, оскільки висновок не містив інформацію про схожий за характеристиками автомобіль, не був спрямований на реалізацію права споживача отримати якісну послугу. Також, виходячи з ціни інформаційно-консультаційної послуги, суд вважає, що положення договору про вартість виконаної роботи є несправедливим, тому вказаний договір є нікчемним, та оскільки на його виконання позивачем були сплачені грошові кошти у розмірі 32900,00 грн, то відповідно до вимог ст.216 ЦК України підлягають застосуванню наслідки нікчемного правочину шляхом стягнення з відповідача на користь позивача сплачених грошових коштів, а тому вимога позивача про стягнення вказаної суми є обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню. Щодо вимоги про визнання укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «ВІНАВТОКОМ» договору №300089 від 21.12.2018 року удаваним та розірвання укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «ВІНАВТОКОМ» договору №300089 від 21.12.2018 року, суд приходить до висновку про відмову у задоволення вказаних позовних вимог на підставі наступного. Згідно статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно статті 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, суд приходить до висновку про те, що між сторонами дійсно укладені договори дарування, що в повній мірі узгоджується із дослідженими судом доказами та встановленими судом обставинами. Згідно роз`яснень, викладеними в пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним», за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Тобто, при вирішенні спору про визнання правочину удаваним, суду необхідно встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо. Удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали). Суб`єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою. Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином При цьому позивач повинен вказати, який інший правочин приховується з допомогою укладеного правочину. Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Таким чином, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування та з`ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду та яку саме. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести:факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним;спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин;настання між сторонами інших прав та обовязків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином. Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування, а також зясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме. Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин( фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини,які мають значення для вирішення справи. Аналізуюючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність спрямованості волі сторін в договорі дарування на встановлення сторонами правовідносин, що регулюють договір купівлі-продажу та мету щодо приховання вчинення договору дарування спірних будинку та земельних ділянок. Згідно статті 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно статті 12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 6 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору. Згідно статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказі в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.ст. 76-77 ЦПК України). Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про задоволення заявлених позовних вимог частково та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНАВТОКОМ» на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 32900 грн. У відповідності до ч.3 ст.22 Закону України « Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Враховуюче те, що позивача звільнено від сплати судового збору, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, з відповідача мають бути стягнуті 768 грн. 40 коп. судового збору на користь держави, виходячи з розміру, встановленого підпунктом 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-89, 141, 258, 259, 263-265, ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНАВТОКОМ» про захист прав споживачів, визнання договору удаваним та стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНАВТОКОМ» на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 32900 грн.

В іншій частині відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНАВТОКОМ» на користь держави судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи. Апеляційні скарги подаються протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15.12.2 017. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач: ОСОБА_1 : зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІНАВТОКОМ»: 01133, вул. Євгена Коновальця, 3, м. Київ.

Суддя Остапчук Т.В.