Рішення № 87165135, 27.01.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

27 січня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/5302/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

17 грудня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду Луганської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (далі також - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 30.11.2019;

- зобов`язати нарахувати і виплатити зазначену грошову компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.11.2019.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач проходив кадрову військову службу на офіцерських посадах в Управлінні СБУ в Луганській області, яке було реформовано в 3 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, яке у теперішній час є підрозділом Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (далі - Відповідач).

01 вересня 2015 року позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій (серія НОМЕР_2 від 01 вересня 2015 року), оскільки з 2014 року брав участь в проведенні АТО на території Луганської області.

Додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій під час проходження служби не використовував.

30 листопада 2019 року, у зв`язку із закінченням дії строку контракту та небажанням проходити подальшу військову службу у Службі безпеки України, відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», підпункту «а» пункту 62 (у зв`язку із закінченням строку контракту) Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБ України, позивача звільнено з органів безпеки та виключено із списків.

Однак, в порушення норм діючого законодавства, в день звільнення, тобто 30 листопада 2019 року Відповідач не здійснив повний розрахунок з позивачем, а саме не нарахував та не виплатив належні види грошового забезпечення.

Ухвалою від 28.12.2019 після усунення недоліків відкрито провадження у справі за правилами спрощеного повного провадження без виклику сторін.

17 січня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях надало відзив на позов (арк. спр. 33-38), в якому зазначено, що позивач проходив військову службу в органах Служби безпеки України.

Наказом Служби безпеки України від 18 жовтня 2019 року № 1414-ос позивача звільнено з військової служби за підпунктом «а» пункту 61, підпунктом «а» пункту 62 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, підпунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у зв`язку з закінченням строку контракту), у запас Служби безпеки України. ЗО листопада 2019 наказом ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях №520-ос Стельмаха Є.О. виключено зі списків особового складу.

На даний час в Україні діє особливий період.

Відповідно до частини сімнадцятої статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям не надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" для учасників бойових дій

Крім того, протягом особливого періоду військовослужбовці - учасники бойових дій не набувають права па додаткову відпустку, передбачену статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Оскільки, зазначена додаткова відпустка учасникам бойових дій відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки" не має обов`язкового щорічного характеру, вона не надається у наступному році у разі її невикористання в минулому році, зокрема і при звільненні з військової служби в порядку, передбаченому пунктом 15 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки для учасників бойових дій відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не може виплачуватися, оскільки відпустка, на яку військовослужбовець не набув права, не може вважатися невикористаною

Крім того, позивач під час проходження військової служби в ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях в період з 2015 року по 2019 рік не звертався з відповідними рапортами до керівництва ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також не звертався з рапортом на момент звільнення в 2019 році щодо виплати йому грошової компенсації за невикористанні дні відпустки як учаснику бойових дій.

ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях не має підстав для виплати грошової компенсації позивачу за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, як і відсутня протиправна бездіяльність в ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо не нарахування та невиплати позивачу такої компенсації.

З урахуванням викладеного відповідач просить суд у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статтей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, проходив військову службу в органах Служби безпеки України, з 2014 року по 2018 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції в містах Луганської області, що підтверджується документами: паспортом громадянина України НОМЕР_3, виданим 4439 24.07.2019 (арк. спр. 9,10), витягом із протоколу Комісії Центрального управління СБ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у СБ України від 17 серпня 2015 року № 13/VIII/2015/2768 (арк. спр. 12), довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України № 3835 від 10 грудня 2019 року (арк. спр. 13), посвідченням серії НОМЕР_2 від 01 вересня 2015 року (арк. спр. 11).

03 грудня 2019 року позивач через представника звернувся до 3 управління Головного управління СБ України в Донецькій та Луганській областях, зокрема з нарахуванням і виплатою грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2014-2019 роки (арк. спр. 15-16).

Листом № 78/3/20/Б-179/21/154 від 11 грудня 2019 року відповідач повідомив позивача, що відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Особливий характер військової служби впливає на визначення статусу військовослужбовця як спеціального суб`єкта правовідносин, його прав та обов`язків, обсяги яких можуть обмежуватися у визначених законодавством випадках. Спеціальним актом законодавства, який регулює соціальний захист військовослужбовців, зокрема, питання надання відпусток є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців». Відповідно до приписів частин 17, 18, 19 статті 10-1 цього Закону в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію не передбачено надання військовослужбовцям додаткових відпусток учасникам бойових дій. Визначена статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» додаткова відпустка учасникам бойових дій є пільгою. Механізм реалізації пільг передбачає волевиявлення особи-пільговика. Тому така відпустка не має обов`язкового щорічного характеру, її надання здійснюється за бажанням військовослужбовця, вона не надається у наступному році у разі невикористання її у минулому році, зокрема, і у випадку закінчення дії особливого періоду. Отже, підстави для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку, право на яку не набуто, відсутні (арк. спр. 17-18).

Відповідно до довідки відповідача від 16 січня 2020 року розмір грошового забезпечення позивача за останньою займаною посадою склав 18896,58 грн (арк. спр. 42).

Судом встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій з 01 вересня 2015 року та звільнений з військової служби 30 листопада 2019 року, що не заперечується відповідачем.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Статтею 291 КАС України визначено особливості провадження у типовій справі, зокрема, згідно з частиною третьою цієї статті при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

З огляду на обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, викладені у рішенні Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18, суд визнає дану адміністративну справу типовою до зразкової справи № 620/4218/18 та вважає за необхідне розглянути її з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До спірних правовідносин необхідно застосувати Закон України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР), Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ), Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ) та Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-ХІІ), Наказ від 14 жовтня 2008 року № 772 Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України (далі - Інструкція № 772), Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України затвердженого Указом Президента України від 27 грудня 2007 року № 1262/2007 (далі - Положення № 1262/2007).

Згідно з пунктом 1.1. Інструкції № 772, ця Інструкція визначає механізм реалізації вимог Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України (далі - Положення).

Відповідно до розділу IX Інструкції № 772 Порядок роботи з військовослужбовцями, присвоєння їм військових звань, призначення на посади, атестування, надання відпусток та звільнення з військової служби у особливий період, встановлений розділом X Положення й іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на особливий період.

У рік звільнення зазначених в абзацах другому та третьому цього пункту військовослужбовців Служби безпеки України зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям, які мають дітей (абз. 4 пункт 56 Положення № 1262/2007).

Пунктом 87 Положення № 1262/2007 встановлено, що військовослужбовці Служби безпеки України проходять військову службу в особливий період з урахуванням особливостей, передбачених цим Положенням та іншими відповідними нормативно-правовими актами.

Підпунктом «б» пункту 88 Положення № 1262/2007 передбачено, що усі відпустки, за винятком відпусток, що можуть надаватися військовослужбовцям відповідно до пункту 88-4 цього Положення, припиняються, а військовослужбовці Служби безпеки України, які перебувають у відпустках, зобов`язані негайно повернутися до місця служби або до найближчого підрозділу (органу, закладу, установи).

Пунктом 88-4 Положення № 1262/2007, передбачено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються щорічні основні відпустки і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям щорічних основних відпусток здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені абзацами першим та другим цього пункту, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв`язку з оголошенням демобілізації, надається відпустка з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 54 цього Положення, за кожний повний місяць служби у році звільнення. Якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У рік звільнення зі служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв`язку з оголошенням демобілізації, у разі невикористання ними щорічної основної відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.

У разі звільнення зі служби військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягає звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв`язку з оголошенням демобілізації, до закінчення календарного року, за який він уже використав щорічну основну відпустку, проводиться відрахування із грошового забезпечення військовослужбовця за дні відпустки, використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця, у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з статтею 5 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено право військовослужбовців на відпустки та порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них.

Згідно з пунктом восьмим статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацами першим-другим пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ закріплено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац третій пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).

Відповідно до пунктів сімнадцятого, вісімнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Згідно з пунктом дев`ятнадцятим статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (абзац перший пункту двадцять першого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію", постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, припиняється.

Відповідно до пункту восьмого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011-ХІІ.

Так, відповідно до пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому, суд зазначає, що норми Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача 27 червня 2019 року зі списків особового складу, відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ з 2015 року по 2019 рік.

Суд вважає, що припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; грошова компенсація відпустки особі.

Посилання відповідача, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не має обов`язкового щорічного характеру, вона не надається у наступному році у разі її не використання в минулому році, зокрема при звільненні з військової служби, суд відхиляє за необґрунтованістю, з мотивів викладених у рішенні.

Твердження відповідача, що грошова компенсація за всі не використані дні відпустки для учасників бойових дій не може виплачуватися, оскільки відпустка, на яку військовослужбовець не набув права, не може вважатися не використаною, суд вважає безпідставними та зазначає.

Норми Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ з 2015 року по 2019 рік.

Щодо посилання відповідача, що позивач під час проходження служби в період з 2015 по 2019 роки не звертався з відповідними рапортами щодо надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд вважає безпідставними з мотивів викладених у рішенні.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв`язку з чим позов слід задовольнити повністю.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ "Про судовий збір" від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262, 263, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (код ЄДРПОУ 20001504, 84300, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 56) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 листопада 2019 року.

Зобов`язати Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 листопада 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Тихонов