Рішення № 87164390, 14.01.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 року м. Житомир справа № 240/10162/19

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Капинос О.В.,

секретар судового засідання Недашківська Н.В. ,

за участю: позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - Білоуса О.А.,

представника відповідача - Болохівського А.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

-визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації № 209-к від 06.08.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника апарату Житомирської обласної державної адміністрації за угодою сторін 07 серпня 2019 року;

-поновити на посаді керівника апарату Житомирської обласної державної адміністрації з 07 серпня 2019 року.

-стягнути з Житомирської обласної державної адміністрації на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 серпня 2019 року по день винесення рішення суду у справі;

-стягнути з Житомирської обласної державної адміністрації на користь завдану моральну шкоду в сумі 25 000 грн. 00 коп.

В обґрунтування позову зазначає, що розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації, за підписом тимчасово виконуючого обов`язки голови адміністрації № 209-к від 06.08.2019 його звільнено з посади керівника апарату Житомирської обласної державної адміністрації за угодою сторін. Разом з тим, вказує, що звільнятися наміру він не мав. Заява про звільнення була написана під психологічним тиском відповідача. Скликані збори трудового колективу апарату Житомирської ОДА для вирішення питання щодо оголошення йому недовіри, відсторонення від займаної посади, були неправомочні вирішувати будь-які питання, оскільки їх було скликано не у порядку визначеному законом та не у строк, передбачений законом. Крім того, вказує, що написання ним заяви про відкликання заяви про звільнення 07.08.2019 свідчить про те, що у нього не було дійсних намірів та власної волі на звільнення. Вважає, що його звільнення фактично здійснене за ініціативою суб"єкта призначення, а не за угодою сторін.

12.09.2019 позивачем через канцелярію суду подана заява, відповідно якої він відмовився від позову в частині стягнення з Житомирської обласної державної адміністрації моральної шкоди в сумі 25 000 грн.00 коп..

Оскільки ця заява подана до вирішення питання про відкриття провадження у справі, суд розцінює її як заяву про зменшення позовних вимог.

Ухвалою від 17.09.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 22.10.2019.

10.10.2019 відповідачем подано відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву зазначив, що позивачем було прийнято рішення про припинення трудових відносин з Житомирською обласною державною адміністрацією, про що було досягнуто домовленості між ним і суб"єктом призначення. Взаємні дії позивача та відповідача слід вважати погодженням звільнення за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що між роботодавцем та позивачем була взаємна згода щодо скасування раніше досягнутої домовленості про звільнення, а відтак-про визнання такої угоди недійсною. Отже, дії відповідача щодо звільнення позивача з посади керівника апарату Житомирської ОДА за п.1 ч.1 ст.36 КЗпПУ узгоджуються з вимогами законодавства.

22.10.2019 позивачем подано відповідь на відзив. В обґрунтування відповіді на відзив зазначив, що відповідачем не наведено жодних доказів в спростування обставин щодо відсутності у нього волевиявлення на звільнення, не наведено жодної норми законодавства, за якою збори трудового колективу 06.08.2019 могли б вважатися законними. Вказує, що оголошення недовіри державному службовцю, зокрема, керівнику апарату обласної адміністрації, не передбачено жодним законом. Відповідач не заперечує факту відсутності між сторонами угоди щодо визначення дати звільнення. Факт звільнення іншим днем свідчить про відсутність такої чіткої домовленості сторін щодо строків, зокрема, що є істотною умовою договору у даному випадку. Крім того, розпорядження складено з порушенням інструкції з діловодства.

22.10.2019, 06.11.2019 та 13.11.2019 у підготовчому судовому засіданні оголошувалась перерва.

18.11.2019 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив. В обґрунтування заперечень зазначив, що наведені позивачем причини і підстави протиправності розпорядження про його звільнення, ніяк не заперечують існування угоди сторін про припинення трудового договору. Матеріали справи не містять доказів , які б свідчили про те , що між роботодавцем та позивачем була взаємна згода щодо скасування раніше досягнутої домовленості про звільнення, а відтак-про визнання такої угоди недійсною.

Ухвалою від 18.11.2019 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 25.11.2019.

В судовому засіданні 25.11.2019 оголошено перерву до 19.12.2019.

В судовому засіданні 19.12.2019 продовжено перерву до 13.01.2020.

В судовому засіданні позивач та представник позов підтримали. Крім іншого, позивач вказав на те, що його звільнено у період тимчасової непрацездатності, що також свідчить про протиправність спірного розпорядження.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, з підстав, викладених у письмовому відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини.

Розпорядженням голови Житомирської ОДА від 02.05.2018 №103-к призначено за переведенням ОСОБА_1 за його згодою, на посаду керівника апарату Житомирської обласної державної адміністрації з 03.05.2018. (а.с.23)

06.08.2019 на зборах трудового колективу апарату Житомирської обласної державної адміністрації, на порядок денний якого поставлено питання звернення керівників структурних підрозділів апарату Житомирської ОДА про оголошення недовіри керівнику апарату Житомирської обласної державної адміністрації ОСОБА_1 з подальшим усуненням його від виконання посадових обов"язків, вирішено висловити недовіру керівнику апарату Житомирської обласної державної адміністрації ОСОБА_1 та рекомендовано т.в.о голови облдержадміністрації Лагуті Я.М. видати розпорядження про відкриття дисциплінарного провадження та відсторонення керівника апарату облдержадміністрації ОСОБА_1. від виконання посадових обов"язків. Зазначені обставини підтверджуються протоколом зборів трудового колективу апарату Житомирської обласної державної адміністрації від 06.08.2019. (а.с.24)

Цього ж дня, після завершення зборів трудового колективу, ОСОБА_1 , на ім"я т.в.о. голови Житомирської ОДА Лагути Я.М., подав заяву від 06.08.2019 про звільнення із займаної посади за угодою сторін з 07.08.2019. (а.с.22)

06.08.2019 розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації, за підписом тимчасово виконуючого обов`язки голови адміністрації Я.М.Лагути №209-к від 06.08.2019, відповідно до п.3 ст.83 та ч.2 ст.86 "Про державну службу" ОСОБА_1 звільнено з посади керівника апарату Житомирської обласної державної адміністрації за угодою сторін з 07.08.2019. Підстава: заява ОСОБА_1 від 06.08.2019.(а.с.21)

Вважаючи звільнення незаконним, позивач звернувся до суду.

Перевіряючи дії відповідача на відповідність вимогам ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить з наступного.

За приписами ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Спеціальним законодавчим актом у сфері проходження публічної служби є Закон України "Про державну службу", який регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу та визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

У ст. 83 Закону України "Про державну службу" визначені підстави припинення державної служби .

За змістом ч.1 ст.83 Закону України "Про державну службу", крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади".

За змістом ст. 86 Закону України "Про державну службу" державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом. Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Отже, при звільненні особи з публічної служби за загальними підставами, передбаченими Кодексом законів про працю України, на цю особу поширюються гарантії, передбачені цим Кодексом, якщо інше прямо не визначено спеціальним законом.

Згідно з ч. 3 ст. 5 вказаного Закону дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 Кодексу законів про працю України).

Згідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Підставою звільнення позивача за угодою сторін та винесення спірного розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації № 209-к від 06.08.2019 слугувала власноруч написана ним заява на ім"я т.в.о. голови облдержадміністрації Лагути Я.М. від 06.08.2019, у якій позивач просив звільнити його із займаної посади за угодою сторін з 07.08.2019. (а.с.22)

Доводи позивача ґрунтуються, зокрема, на тому, що заява про звільнення складена ним при відсутності власного внутрішнього волевиявлення, під впливом психологічного тиску.

За приписами п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, норми якого підлягають субсидіарному застосуванню до спірних правовідносин у частині, не врегульованій спеціальним законодавством, однією з підстав для припинення трудового договору є угода сторін.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз`яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника.

За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП можуть бути укладені як в письмовій так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 статті 36 КЗпП раніше домовлена дата звільнення.

Отже, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. При цьому, угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін. Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов`язується із вчиненням фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження розпорядження про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін. (Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд в постанові від 27 березня 2019 року у справі № 524/3490/17-ц).

Отже, вирішуючи питання щодо дотримання у спірних правовідносинах зазначених умов та порядку звільнення позивача за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) судом встановлено наступне.

Так, як встановлено в ході розгляду справи, звільненню позивача передували збори трудового колективу апарату Житомирської обласної державної адміністрації.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.08.2019 на ім"я т.в.о. голови облдержадміністрації Лагути Я.М. надійшло колективне звернення працівників апарату Житомирської облдержадміністрації, в якому керівники структурних підрозділів апарату ініціювали проведення зборів трудового колективу з приводу свавілля з боку керівника апарату ОСОБА_1 та висловлення йому недовіри з подальшим усуненням його від виконання посадових обов"язків (а.с. 166-168).

Результати зборів трудового колективу оформлено протоколом від 06.08.2019, згідно змісту якого трудовим колективом вирішено висловити недовіру керівнику апарату облдержадміністрації ОСОБА_1 та рекомендувати т.в.о. голови облдержадміністрації Лагуті Я.М. видати розпорядження про відкриття дисциплінарного провадження та відсторонення керівника апарату облдержадміністрації ОСОБА_1. від виконання посадових обов"язків. (а.с.24-29)

У протоколі зборів трудового колективу вказано, що керівник апарату ЖОДА ОСОБА_1 по завершенню голосування оголосив, що звільняється із займаної посади. (а.с.24-29)

Цього ж дня, 06.08.2019, по завершенню зборів трудового колективу, ОСОБА_1 , на ім"я т.в.о. голови Житомирської ОДА Лагути Я.М. , подав заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін з 07.08.2019, на підставі якої т.в.о. голови облдержадміністрації Лагути Я.М. видав розпорядження № 209-к від 06.08.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника апарату Житомирської обласної державної адміністрації за угодою сторін з 07.08.2019 (а.с. 21-22).

Досліджений в ході розгляду справи зміст заяви про звільнення із займаної посади за угодою сторін свідчить про те, що вона містить дату написання заяви - 06.08.2019, містить волевиявлення позивача, оскільки написана власноруч, містить підпис позивача та визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати за угодою сторін - з 07.08.2019, а також - резолюцію керівника "до розпорядження" 06.08.2019, що свідчить про наявність волевиявлення обох сторін трудових відносин та в розумінні трудового законодавства України сторони досягли домовленості про дату та підстави припинення трудового договору.

В судовому засіданні, посилаючись на незаконність спірного розпорядження, позивач стверджував на відсутність власного волевиявлення, оскільки наміру звільнятися він не мав, а написав заяву під впливом психологічного тиску з боку керівництва Житомирської обласної державної адміністрації та на ґрунті свідомого приниження перед трудовим колективом на зборах апарату Житомирської ОДА.

З даного приводу в судовому засіданні було заслухано диск з аудіо записом зборів трудового колективу апарату Житомирської ОДА.

Дослідивши зазначений звукозапис судом встановлено, що в ході розгляду колективного звернення апарату Житомирської ОДА стосовно оголошення недовіри керівнику апарату Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 та наявності підстав для відкриття дисциплінарного провадження, головуючим на засіданні під час розгляду якого був заступник голови облдержадміністрації Ясюнецький О.О., заслухано керівників структурних підрозділів апарату по суті порушених у зверненні питань. В ході надання пояснень ОСОБА_1 висловив заперечення оголошеним в його сторону скарг та наголосив, що напише заяву на звільнення з посади керівника апарату у разі висловлення йому недовіри трудовим колективом.

У зв"язку з цим, трудовим колективом було прийнято рішення провести таємне голосування з даного питання, по завершенню якого рекомендовано т.в.о. голови облдержадміністрації Лагуті Я . М. видати розпорядження про відкриття дисциплінарного провадження та відсторонення керівника апарату облдержадміністрації ОСОБА_1. від виконання посадових обов"язків.

Крім того, як слідує із звукозапису та зазначено у протоколі зборів трудового колективу, після завершення процедури голосування, ОСОБА_1 оголосив, що проти волі колективу не піде, а тому звільняється із займаної посади про що подає заяву.

Також, по завершенню зборів, т.в.о. голови Житомирської ОДА вказав на те, що результати зборів повинні бути оформлені відповідним документом та у разі надходження такого йому на розгляд, ним буде вирішено питання або про відкриття дисциплінарного провадження, або про звільнення, якщо надійде відповідна заява. У зв"язку з надходженням заяви від позивача, відповідачем винесено розпорядження про його звільнення.

Суд відмічає, що психологічним тиском у юридичному значенні є вплив на особу, який здійснюється за допомогою погрози, з метою спонукати її до вчинення або не вчинення певних дій усупереч власній волі (Юридична енциклопедія: [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] - К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. - Т. 5: П - С. - 736 с. - ISBN 966-7492-05-2).

Відповідно до ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, наведеної у рішенні від 15.11.2012 р. по справі "Єрохіна проти України", психологічний тиск має бути підтверджений документально.

В той же час, з протоколу загальних зборів трудового колективу апарату Житомирської облдержадміністрації від 06.08.2019 та звукозапису цих зборів можна зробити висновок, що позивач добровільно двічі сам оголосив про намір звільнитися із займаної посади. Зокрема, вперше, в ході надання власних пояснень до таємного голосування та оголошення йому недовіри, а вдруге - по завершенню процедури голосування.

Однак, з заслуханого звукозапису суд не вбачає ні психологічного тиску на позивача зі сторони керівництва облдержадміністрації, ні його приниження перед трудовим колективом, які б свідчили про тиск до написання заяви на звільнення. При цьому, на зборах члени трудового колективу лише висловлювалися з приводу, як на їх думку, порушень регламенту та перевищення повноважень при перебуванні позивача на займаній посаді, а не спонукали позивача звільнитися.

Разом з тим суд відмічає, що збори трудового колективу для вирішення внутрішніх питань не заборонені чинним законодавством та не є, у даному випадку, підставою вважати такі незаконними та тиском, як розуміє це позивач.

Посилаючись на те, що заява про звільнення за угодою сторін була ним написана під тиском відповідача, позивач не навів переконливих доказів і мотивів таких дій роботодавця, а також доказів, які б свідчили про неприязне чи упереджене ставлення до нього.

Отже, доводи позивача з приводу написання ним заяви про звільнення від тиском не підтверджуються жодними належними і допустимими у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України доказами, тому не надають правових підстав для визнання протиправним розпорядження відповідача щодо звільнення. В даному випадку звільнення позивача відбулося добровільно за домовленістю з відповідачем, про що свідчить власноручно написана заява.

Посилання позивача на написану ним 07.08.2019 заяву про відкликання заяви від 06.08.2019 про звільнення за угодою сторін суд до уваги не приймає, оскільки, по перше, така заява подана на наступний день після прийняття відповідачем розпорядження про його звільнення. По друге, факт звернення позивача до роботодавця із заявою про анулювання своєї заяви про звільнення свідчить лише про одностороннє бажання особи відкликати свою заяву та не містить згоди другої сторони - роботодавця, що є обов"язковою умовою анулювання домовленості про розірвання трудового договору на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України. Підтвердженням таких висновків є відсутність на заяві позивача від 07.08.2019 будь-якої резолюції роботодавця (а.с. 32).

Щодо посилань позивача на звільнення його у період тимчасової непрацездатності, суд зазначає наступне.

Так, згідно копії листка непрацездатності , позивач перебував на лікуванні з 07.08.2019 по 14.08.2019.

За загальним правилом працівника не може бути звільнено під час його хвороби або перебування у відпустці, оскільки за ч.3 ст.40 КЗпПУ звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці не допускається.

Таким чином, це правило стосується лише випадків звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Звільнення працівника за угодою сторін у період тимчасової непрацездатності або відпустки чинним законодавством не заборонене.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28.02.2018 у справі №761/25946/15-ц.

Оскільки позивача звільнено за угодою сторін, доводи останнього про неможливість звільнення у період тимчасової непрацездатності є безпідставними.

Більш того, тимчасова непрацездатність позивача розпочалася вже після його звільнення спірним розпорядженням.

Крім того, доводи позивача щодо незаконності спірного розпорядження у зв"язку з тим, що таке прийняте по закінченню робочого дня, суд до уваги не приймає, оскільки вважає, що вони ґрунтуються виключно на припущеннях і не підтверджені жодними допустимими доказами.

Щодо посилань позивача на відсутність у зборів трудового колективу ОДА повноважень вирішувати питання висловлення недовіри, суд оцінює критично, оскільки чинним законодавством не заборонено трудовому колективу збиратися для вирішення організаційних та інших питань внутрішньої діяльності. При цьому, суд звертає увагу, що рішення, яке було прийняте за результатами таких зборів, носить виключно рекомендаційний характер.

Стосовно доводів позивача на те, що т.в.о. голови ОДА не вирішувалося питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності як зазначено у протоколі зборів, суд також до уваги не приймає, оскільки у даному випадку позивача звільнено за угодою сторін на підставі його заяви, а не в порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, представник позивача у судовому засіданні, як на протиправність спірного розпорядження, вказував на те, що таке не завізоване керівником апарату облдержадміністрації, як це передбачено абз.6 п.4 Розділу ХІ Регламенту та на ньому відсутня гербова печатка та дані про ім"я, прізвище працівника, який створив документ з номером службового телефону.

З даного приводу суд зазначає таке.

Відповідно до ст.39 "Про місцеві державні адміністрації" голови місцевих державних адміністрацій, зокрема, призначають на посади та звільняють з посад керівників апаратів місцевих державних адміністрацій.

Голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством. (ч.1 ст.40)

Акти місцевих державних адміністрацій індивідуальної дії набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо самими актами не встановлено інший строк введення їх в дію.

Згідно абз.6 п.4 Розділу ХІ Регламенту обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 20.06.2019 №232, проекти розпоряджень та додатки погоджуються шляхом їх візування безпосереднім виконавцем, керівником структурного підрозділу облдержадміністрації, іншого органу, підприємства, установи, організації, яким його утворено, керівниками структурних підрозділів облдержадміністрації, інших органів, які визначені головним розробником як заінтересовані, працівниками апарату облдержадміністрації, заступником голови ОДА, який відповідає за його підготовку або іншим заступником, керівником апарату облдержадміністрації. За результатам погодження, готується довідка, у якій зазначаються заінтересовані структурні підрозділи облдержадміністрації, її апарату, інші органи. (а.с.140-141)

Так, з матеріалів справи вбачається, що у листі-погодження (візування) проекту розпорядження голови облдержадміністрації від 06.08.2019 про звільнення ОСОБА_1 відсутній особистий підпис та дата візування його керівником апарату облдержадміністрації ОСОБА_1 (а.с.207)

Разом з тим, суд вважає, що відсутність підпису у погодженні проекту спірного розпорядження керівника апарату ОДА та певні недоліки в його оформленні не можуть бути самостійною підставою для його скасування та не свідчить про його протиправність, з огляду на встановлені в ході розгляду справи обставини.

Більш того, як пояснив представник відповідача та підтвердив сам позивач, 06.08.2019 після написання заяви про звільнення, він відразу залишив своє місце роботи. Тобто, при підготовці та наданні на погодження проекту розпорядження, керівник апарату облдержадміністрації був відсутній, тому обґрунтованими є доводи представника відповідача, що була відсутня об"єктивна можливість погодити з ним спірне розпорядження.

Крім того, як передбачає с.1 ст.40 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" голова місцевих державних адміністрацій видає розпорядження одноособово і несе за них відповідальність згідно із законодавством.

Підсумовуючи вищенаведене, суд вважає, що фактично трудовий договір був припинений у строк, погоджений обома сторонами договору, за відсутності психологічного тиску, оскільки у випадку звільнення ОСОБА_1 на час прийняття спірного розпорядження існувало вільне волевиявлення та домовленість між сторонами трудового договору.

Посилаючись на те, що заява про звільнення за угодою сторін була ним написана під тиском відповідача, позивач не навів переконливих доказів і мотивів таких дій роботодавця, а також доказів, які б свідчили про неприязне чи упереджене ставлення до нього роботодавця. Ураховуючи наведене, а також те, що заява про звільнення була написана позивачем 06.08.2019 і цього ж дня видано розпорядження про його звільнення за угодою сторін, а заяву про відкликання заяви про звільнення позивач подав на наступний день, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем його тверджень про відсутність у нього добровільного волевиявлення на звільнення за угодою сторін.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.02.2018 у справі №761/25946/15-ц.

Таким чином, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 з посади керівника апарату Житомирської обласної державної адміністрації за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України повністю узгоджуються з вимогами законодавства, а розпорядження про таке звільнення прийняте на підставі та в межах повноважень, передбачених чинним законодавством, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог у цій частині.

З урахуванням встановлених судом правомірності дій та розпорядження відповідача про звільненні ОСОБА_1 за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, не підлягає задоволенню і вимоги стосовно поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вони є похідними.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог, відповідач довів належними та допустимими доказами правомірність своїх дій при звільненні позивача.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9,77,90,242-246,295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Житомирської обласної державної адміністрації (майдан С.П.Корольова,1, м.Житомир, 10014, код ЄДРПОУ 00022489) про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Капинос

Повне судове рішення складене 24 січня 2020 року