Рішення № 87159131, 20.01.2020, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/5354/19

Провадження № 2/524/363/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2020 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі: головуючого судді - Андрієць Д.Д., за участю секретаря - Шило В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ПрАТ «АвтоКрАЗ» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, шляхом виселення,-

ВИМОГИ ПОЗИВАЧА

В своєму позові ПрАТ «АвтоКрАЗ» просив усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ПрАТ «АвтоКрАЗ» шляхом виселення ОСОБА_1 та вирішити питання про стягнення з відповідача судових витрат.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 07.07.2017 між ПрАТ «АвтоКрАЗ» та ОСОБА_1 було укладено договір тимчасового найму(оренди) житлової площі №45/17, відповідно до якого відповідачу для тимчасового проживання в найм передано житлову площу в гуртожитку. Станом на день подання позову дія договору найму(оренди) житлової площі закінчилась, однак після закінчення терміну дії договору, відповідач з гуртожитку не виселився і продовжує надалі безпідставно проживати. Відповідач не виконував умови договору щодо оплати оренди та має борг в сумі 3142,24 грн. Крім того, за час проживання в гуртожитку відповідач зарекомендував себе з негативної сторони, неодноразово порушував громадський порядок та правила співжиття у гуртожитку. Щодо відповідача відкрито кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України за фактом нанесення тілесних ушкоджень адміністрації гуртожитку. Поведінка відповідача та проживання його у гуртожитку після закінчення договору і відмова добровільно виселитись призводить до обмеження права позивача вільно володіти, розпоряджатись та користуватись своїм нерухомим майном.

Від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позов підтримав та просив задовольнити.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач в судове засідання не з`явився, відзив суду не подав.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ ПО СПРАВІ

Ухвалою суду від 24 жовтня 2019 року закрито підготовче провадження.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

ПрАТ «АВТОКРАЗ», який є правонаступником Холдингової компанії «АвтоКрАЗ» у формі відкритого акціонерного товариства є власником будівлі гуртожитку №9 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією свідоцтва НОМЕР_2 про право власності на будівлю гуртожитку №9, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області №1130 від 06.07.2001 про оформлення права власності.

07.07.2017 між ПрАТ «АвтоКрАЗ» та ОСОБА_1 було укладено договір №45/17 тимчасового найму(оренди) житлової площі. Відповідно до умов договору з урахуванням додаткових угод № 1 від 07.07.2018 та №2 від 01.11.2018, під житловою площею в Договорі розуміється ліжко-місце, розташоване у будівлі гуртожитку №9, що належить «Наймодавцеві», та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Строк оренди за Договором становить 2 роки з моменту підписання Договору. Договір набуває чинності з 07.07.2017 і діє протягом 2 років або до настання обставин, передбачених п.3.1.4 Договору. Орендна плата за тимчасове користування житловою площею за договором становить 650 грн. Орендна плата в новому розмірі застосовується, починаючи з першого листопада 2018 року.

05.07.2019 за вих..№314-81 позивачем направлено лист-повідомлення на адресу ОСОБА_1 про те, що ПрАТ «АвтоКрАЗ» не має наміру продовжувати дію Договору.

04.06.2019 Кременчуцьким ВП ГУНП в Полтавській області внесено до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.125 КК України за фактом спричинення 03.06.2019 тілесних ушкоджень громадянці ОСОБА_2 ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчинення даного кримінального правопорушення.

Згідно довідки ПрАТ «АвтоКрАЗ» від 04.06.2019 за вих..262-81, ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати вартості орендної плати, яка станом на 01.06.2019 складала 2492,24 грн.

НОРМИ ПРАВА

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

На підставі статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 810, ч.1,3 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. До договору найму житла, крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 статті 811 ЦК України договір найму житла укладається у письмовій формі.

Згідно із статтею 821 ЦК України Договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п`ять років. До договору найму житла, укладеного на строк до одного року (короткостроковий найм), не застосовуються положення частини першої статті 816, положення статті 818 та статей 822-824 цього Кодексу.

Статтею 764 ЦК України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Ефективним способом захисту права власника житлового приміщення, переданого у найм від неправомірних дій наймача, є пред`явлення негаторного позову, яким і є по своїй суті позов про виселення наймача, а тому положення статті 387 ЦК України не підлягають застосуванню до вимог власника житлового приміщення про виселення наймача у зв`язку із закінченням строку дії договору найму. Тому, суд відхиляє посилання позивача на положення ст..387 ЦК України.

ОЦІНКА СУДУ

В рішенні по справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», № 30856/03, рішення від 2 грудня 2010 року, остаточне 02/03/2011, §40-44, Европейський суду з прав людини зазначив, що Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI (витяги). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50). Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47). Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 12 червня 2008 р. у справі «Власов проти Росії» (Vlasov v. Russia), заява № 78146/01, п. 125). Функція роз`яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (див., наприклад, рішення у справі «Озтюрк проти Туреччини» (Ozturk v. Turkey) [ВП], заява № 22479/93, п. 55, ECHR 1999-VI). Хоча Суд не може замінити своїм рішенням рішення національних судів та його повноваження щодо перевірки дотримання національного законодавства обмежені (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Слівенко проти Латвії» (Slivenko v. Latvia) [ВП], заява № 48321/99, п. 105, ECHR 2003-Х; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, п. 39), його функцією є перевірка обґрунтування національних судів з точки зору Конвенції (див. рішення у справі «Слівенко проти Латвії», зазначене вище). Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Лупса проти Румунії» (Lupsa v. Romania), заява № 10337/04, пункти 41-42, ECHR 2006-VII; та рішення від 24 квітня 2008 р. у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, пункти 42,46 та 49-50). Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56, ECHR 2009-...). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, п. 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, п. 60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 9 жовтня 2007 р. у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», п. 50; рішення від 15 січня 2009 р. у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [ВП], заява № 33202/96, п. 110, ECHR 2000-I).

Суд відзначає, що відносини між сторонами з приводу найму відповідачем житлового приміщення виникли на підставі цивільного договору.

Суд враховує принцип свободи договору, зокрема те, що між сторонами договору №45/17 найму (оренди) житлової площі було досягнуто домовленості з приводу строку його дії. Тобто, сторонами договору погоджено строк протягом якого у відповідача існувало право проживання.

Суд відзначає, що строк дії договору, визначений сторонами, закінчився 07.07.2019. Крім того, суд зважає на те, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують відсутність згоди власника майна на продовження договору найму, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для твердження про продовження строку дії договору.

Крім іншого, суд враховує поведінку відповідача, зокрема те, що йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України за фактом спричинення тілесних ушкоджень на території гуртожитку.

З огляду на викладене, суд вважає, що виселення відповідача із займаного ним приміщення буде здійснено із урахування принципу «згідно із законом» та «необхідним у демократичному суспільстві».

Відтак, суд вважає, що права власника майна підлягають судовому захисту шляхом виселення відповідача із займаного ним приміщення.

Отже, позов ПрАТ «АвтоКрАЗ» підлягає задоволенню.

Відповідно до ст..141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, які складаються із судового збору в сумі 1921 грн.

Керуючись ст.ст. 319, 391, 764, 810, 811, 821 Цивільного кодексу України, ст..ст. 10, 12, 81, 141, 258, 259, 263 - 265, 280-284 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ПрАТ «АвтоКрАЗ» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, шляхом виселення - задовольнити.

Усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ПрАТ «АвтоКрАЗ» шляхом виселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 на користь ПрАТ «АвтоКрАЗ», ідентифікаційний номер юридичної особи 05808735, Полтавська обл., місто Кременчук, вулиця Київська, будинок 62 судові витрати, які складаються із судового збору в сумі 1921 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Д.Д.Андрієць