Вирок № 87158345, 27.01.2020, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1580/19

Номер провадження 1-кп/530/14/20

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" січня 2020 р. Зіньківський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Должко С.Р.,

при секретарі Стрілець Л.Г.,

з участю прокурора Чубенко А.І.,

потерпілої ОСОБА_1

розглянувши в судовому засіданні в залі суду міста Зіньків Полтавської області обвинувальний акт за кримінальним провадженням, внесеним в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12019170170000464від 13.11.2019 року, відносно

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, не працюючого, розлученого, з повною загальною середньою освітою, раніше судимого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 185 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 будучи раніше судимим: 16.10.2012 року Зіньківським районним судом Полтавської області за вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст.75 КК України звільнений від відбуття покарання з іспитовим строком 1 рік; 17.12.2012 року Зіньківським районним судом Полтавської області за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст.75 КК України звільнений від відбуття покарання з іспитовим строком 3 роки; 09.09.2014 року Зіньківським районним судом Полтавської області за вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст.71 КК України приєднано 1 рік 1 місяць позбавлення волі по вироку Зіньківського районного суду від 17.12.2012 року. На підставі ст.70 ч.4 КК України остаточно засуджений до 4 років 1 місяця позбавлення волі; Звільнений від відбування покарання 16.06.2017 умовно-достроково, згідно ухвали Ленінського районного суду м.Полтави від 08.06.2017, невідбута частина покарання 1 рік 2 місяці 29 днів; 06.09.2019 року Зіньківським районним судом Полтавської області за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК України до покарання у виді 140 годин громадських робіт (вирок вступив в законну силу 07.10.2019 року); 06.09.2019 року Зіньківським районним судом Полтавської області за вчинення злочину передбаченого ч.2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст.75 КК України звільнений від відбуття покарання з іспитовим строком 1 рік (вирок вступив в законну силу 07.10.2019 року) на шлях виправлення не став та маючи не зняті та не погашені судимості, знову вчинив умисні злочини проти власності за наступних обставин.

06.11.2019 року в обідній час ОСОБА_2 реалізовуючи свій протиправний умисел, спрямований на власне незаконне збагачення, з метою незаконного заволодіння чужим майном, знаходячись в господарстві розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом відкриття металевої защіпки до приміщення гаражу вказаного господарства, проник до нього, звідки таємно викрав болгарку «DWT WS08-125», вартість якої згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 3803/19 від 14.11.2019 року становить 693 (шістсот дев`яносто три) гривні 00 копійок, яка належить потерпілій ОСОБА_1 , чим спричинив останній майнової шкоди на вказану суму.

Викраденим майном обвинувачений ОСОБА_2 розпорядився на власний розсуд.

Таким чином, своїми умисними та протиправними діями, які виразилися у таємному викраденні чужого майна (крадіжці) вчиненій повторно, поєднаній з проникненням у інше приміщення, ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.185 КК України.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в обідній час реалізовуючи свій протиправний умисел, спрямований на власне незаконне збагачення, з метою незаконного заволодіння чужим майном, знаходячись в господарстві розташованому за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом відкриття металевої защіпки до приміщення гаражу вказаного господарства, проник до нього звідки таємно викрав електродриль «КЗМИ ИЭ-1036Э», вартість якої згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 3803/19 від 14.11.2019 року становить 730 (сімсот тридцять) гривень 00 копійок, яка належить потерпілій ОСОБА_1 , чим спричинив останній майнової шкоди на вказану суму.

Викраденим майном обвинувачений ОСОБА_2 розпорядився на власний розсуд.

Таким чином, своїми умисними та протиправними діями, які виразилися у таємному викраденні чужого майна (крадіжці) вчиненій повторно, поєднаній з проникненням у інше приміщення, ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.185 КК України.

Дане підтверджується сукупністю наступних доказів.

Надаючи оцінку доказам та вирішуючи питання щодо доведеності вини обвинуваченого у скоєнні даних кримінальних правопорушень, судом перш за все враховано вимоги ст.ст. 28,62 Конституції України, ст. 370 КПК України, ст.ст. 3,13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року, практику Європейського суду з прав людини, якими передбачено, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише національним і європейським законодавством, як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства.

Відповідно до ч.4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 255 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатись на них.

Стаття 16-1 КПК України передбачає, що розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності.

Згідно із ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ст. 25 КПК України, прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Крім того, саме на них законом покладається обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до ст. 9 КПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Під час розгляду справи в суді, ОСОБА_2 , свою вину в інкримінуємих йому злочинах визнав в повному обсязі, в повному обсязі визнав фактичні обставини справи. Будучи допитаним в судовому засіданні дав покази аналогічні описовій частині вироку. Просив суд призначити покарання згідно чинного законодавства, але карати не дуже сурово.

Визнана органом досудового розслідування потерпіла ОСОБА_1 , на виклик суду не прибула, хоча відповідно до вимог ст. ст. 135, 136, 325 КПК України та положень п.12 Постанови Пленуму ВС України "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілого від злочинів" № 13 від 02.07.2004 року належним чином повідомлялася про дату, час і місце судового засідання в строки, визначені ч.8 ст.135 КПК України, про що свідчить повідомлення про вручення їй судових повісток. До суду від потерпілої поступила заяви про розгляд справи у її відсутності у зв`язку з неможливістю прибути у судове засідання.

Прокурор в судовому засіданні, в зв`язку з тим, що обвинувачений вину у вчинених злочинах визнав повністю за обставин викладених в обвинувальному акті, запропонував визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників процесу, судом було визнано недоцільним дослідження показів свідків і інших доказів стосовно фактичних обставин справи, зібраних в ході дізнання та досудового слідства, так як вони правильно усвідомлюються обвинуваченим та іншими учасниками процесу і ніким не оспорюються.

Суд, за згодою всіх учасників судового провадження, обмежився допитом обвинуваченого, ОСОБА_2 , а також дослідив матеріали, які характеризують ОСОБА_2 .. Докази по справі не досліджувалися, в зв`язку з тим, що суд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів, які ніким не оспорюються.

Органами досудового слідства, дії ОСОБА_2 ,кваліфіковано вірно.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Згідно вимог п.4 ч.1 ст.91 КПК України, однією з обставин, що підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Згідно ст.92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається, зокрема, на прокурора.

Відповідно до вимог ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті Основної частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

У п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами) звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При цьому, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 Рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Обговорюючи питання про вид і міру покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_2 , достатнє і необхідне для його виправлення і недопущення в подальшому скоєння ним злочинів, суд враховує, що він вину визнає повністю і щиро кається в здійсненому, активно сприяв розкриттю злочину, його майновий стан і вважає ці обставини, згідно зі ст.66 КК України, обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_2 .

Згідно зі ст.67 КК України обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_2 , - відсутні.

Статттею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ч.1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч.2 цієї статті Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

З врахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року із змінами, внесеними згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 10.12.2004 року, №8 від 12.06.2009 року, №11 від 06.11.2009 року, того, що ОСОБА_2 , скоїв злочин передбачений ст. 185 ч 3 КК України, відповідно до ст. 12 КК України, який відноситься до тяжкого злочину; обставин вчиненого злочину, конкретні обставини справи, серед яких те, що матеріальну шкоду потерпілій відшкодовано,суспільної небезпеки скоєних злочинів, обставин справи та наслідків, поведінку під час та після вчинення злочинних дій, його ставлення до скоєного,а також особу ОСОБА_2 , який неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів, не працює, розлучений, враховуючи досудову доповідь Зіньківського районного сектору філії Державної установи «Центр пробації» в Полтавській області, згідно якої орган пробації вказує на високий рівень ризику вчинення повторного правопорушення суд вважає, що виправлення підсудного та попередження вчинення ним нових злочинів можливе в ізоляції від суспільства, а тому доцільно обрати йому покарання, передбачене чинним законодавством.

Адже, Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Враховуючи викладене, суд вважає призначити покарання обвинуваченому ОСОБА_2 у виді позбавлення волі пропорційним вчиненому злочину та таким, що перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Оскільки суд призначає засудженому покарання у виді позбавлення волі та для забезпечення кримінального провадження щодо виконання вироку, відповідно до ч. 4 ст. 374 КПК України, суд вважає необхідним залишити засудженому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили. При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховую позицію Європейського суду з прав людини у рішенні від 04 червня 2015 року (остаточне 04 вересня 2015 року) по справі "Руслан Яковенко проти України", в якому Суд зазначив, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції, з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити та національне законодавство України чітко передбачає, що суд, який постановляє вирок, повинен вирішити, який запобіжний захід застосовуватиметься до засудженого до набрання вироком законної сили. ( п. 46, п. 62).

Строк відбування покарання необхідно рахувати з дня його фактичного затримання, а саме з 27.11.2019 року.

На думку суду, призначення цього покарання забезпечить виконання завдань кримінального судочинства та слугуватиме цілям його застосування, встановленим ст.2 КПК України.

Згідно медичної довідки ОСОБА_2 - практично здоровий (а.с.90 т.2).

Речові докази по справі: болгарка «DWT WS08-125» та електродриль «КЗМИ ИЗ-10363» передано на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Зіньківського ВП Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області до вирішення питання по суті.

Відповідно до п.14 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, що належить вчинити з речовими доказами.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити: на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі.

Цивільний позов по справі не заявлявся.

Судові витрати: відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368 - 371,373-376, 380 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч.3 ст. 185 КК України та призначити покарання у виді 3 роки позбавлення волі.

Визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч.3 ст. 185 КК України та призначити покарання у виді 3 років 2 місяці позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань призначити покарання у виді 3 років 3 місяців позбавлення волі.

На підставі ст.71 ч.1 КК України, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком Зіньківського районного суду від 06.09.2019 року та за вироком від 06.09.2019 року, враховуючи правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув`язнення відповідно до ст. 72 КК України, призначити остаточне покарання у виді 3 років 5 місяців позбавлення волі.

Зарахувати у строк відбування покарання перебування ОСОБА_2 під вартою з 27.11.2019 року, з моменту фактичного його затримання.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили залишити раніше обрану - тримання під вартою.

Речові докази по справі: болгарку «DWT WS08-125» та електродриль «КЗМИ ИЗ-10363», які передано на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Зіньківського ВП Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області - повернути потерпілій, ОСОБА_1 ..

Вирок може бути оскаржений через Зіньківський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області С.Р.Должко