Рішення № 87123183, 24.01.2020, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/1649/19-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії,

Позивач просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в зарахуванні до спеціального стажу роботи, що визначає право на призначення пенсії за вислугу років, період за вислугу, період проходження ОСОБА_1 строкової військової служби в Збройних Силах СРСР з 15 квітня 1984 року по 11 травня 1985 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області зарахувати до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років працівнику охорони здоров`я період проходження строкової військової служби в Збройних Силах СРСР з 15 квітня 1984 року по 11 травня 1985 року, призначити йому та виплатити пенсію за вислугу років з часу звернення за її призначенням, а саме з 02 травня 2019 року.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем при розрахунку пільгового стажу безпідставно не враховано період служби позивача в Збройних Силах України та неправомірно відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років. Позивач посилався на те, що з урахуванням періоду проходження ним військової служби його спеціальний стаж, що дає право на пенсію за вислугу років, фактично складає 27 років 6 місяців та 5 днів. Вказував, що він на момент призову на строкову військову службу працював на посаді медичної сестри, тобто на посаді, яка відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року №1397 «Про пенсію за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я та сільського господарства» давала право на призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров`я, і був звільнений з даної посади саме у зв`язку з призовом на військову службу. На думку позивача, враховуючи період проходження ним строкової військової служби, він має необхідний стаж, що дає право на пенсію за вислугу років.

Ухвалою суду від 27 грудня 2019 року відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач щодо задоволення позову заперечував. У наданому суду відзиві на позовну заяву вказував, що згідно документів, які надані позивачем, страховий стаж позивача становить 38 років 3 місяці 16 днів. Спеціальний стаж, який дає право на пенсію за вислугу років становить 26 років 5 місяців 9 днів, що є меншим за спеціальний стаж необхідний для призначення пенсії за вислугу років. Зазначав, що підстав для зарахування до спеціального стажу періоду проходження позивачем строкової військової служби з 15 квітня 1984 року по 11 травня 1985 року немає, оскільки відсутнє підтвердження факту роботи/служби на медичній посаді безпосередньо в закладах охорони здоров`я, зайнятість в яких дає право на призначення пенсії за вислугу років. Відповідач посилався на те, що період військової служби на посаді фельдшера можливо зарахувати до спеціального стажу за умови підтвердження факту несення служби на медичній посаді безпосередньо в закладах охорони здоров`я, зайнятість в яких дає право на призначення пенсії за вислугу років. Відповідач вважає позовні вимоги позивача безпідставними та просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Згідно пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до частини другої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Оскільки провадження у справі відкрито 27 грудня 2019 року, суд розглядає справу в межах строку, встановленого частиною другою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 02 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою та доданими до неї документами щодо призначення пенсії за вислугу років.

На вказану заяву листом від 10 вересня 2019 року №1503/03-14 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повідомило позивача про те, що відповідно до пункту 2-4 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», тобто на 11 жовтня 2017 року мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України Про пенсійне забезпечення».

В листі вказано, що згідно пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців.

Незалежно від віку право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення, які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту (тобто не менше 25 років станом на 1 квітня 2015 року, або не менше 25 років і 6 місяців станом на 1 січня 2016 року).

Управлінням повідомлено, що згідно з наданими документами страховий стаж становить 38 років 3 місяці 16 днів (враховано по 26 березня 2019 року). Спеціальний стаж, який визначає право на пенсію за вислугу років відповідно до наданих документів становить 26 років 5 місяців 9 днів (враховано по 10 жовтня 2017 року).

Повідомлено позивача про відмову в призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного стажу 26 років 6 місяців станом на 11 жовтня 2017 року.

На адвокатський запит щодо розрахунку спеціального стажу, який визначає право на пенсію за вислугу років ОСОБА_1 , листом від 04 грудня 2019 року №33756/03 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повідомило про те, що до спеціального стажу позивача, який визначає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 Розділу XV «Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зараховано такі періоди: 15 березня 1984 року по 10 квітня 1984 року (26 днів) - медичною сестрою Чернівецької поліклініки студентів та підлітків; 10 серпня 1985 року - 11 вересня 1985 року в подвійному розмірі (2 місяці 4 дні) - медичною сестрою Чернівецької психіатричної лікарні; 02 серпня 1992 року - 06 травня 1993 року (9 місяців 5 днів) - лікарем швидкої допомоги Сторожинецької районної лікарні; 07 травня 1993 року - 04 жовтня 1993 року (4 місяці 28 днів) - завідувачем приймального відділення та лікарем гематологічного відділення Чернівецької міської клінічної лікарні №1; 06 жовтня 1993 року - 24 липня 1996 року (2 роки 9 місяців 19 днів) 26 липня 1996 року-22 квітня 2013 року - лікарем відділення невідкладної меддопомоги та лікарем виїзної бригади станції швидкої медичної дороги (при цьому, до спеціального стажу не зараховано один день - 25 липня 1996 року, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 в 1996 році перебував у відпустці без збереження заробітної плати терміном понад 15 днів в календарному році у період з 10 липня 1996 року по 25 липня 1996 року, що складає 16 днів); 23 квітня 2013-10 жовтня 2017 року (4 роки 5 місяців 18 днів) - лікарем виїзної бригади Чернівецького обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

З врахуванням вказаних вище періодів його спеціальний стаж становить 26 років 5 місяців 9 днів.

Підстав для зарахування до спеціального стажу періоду проходження заявником строкової військової служби з 15 квітня 1984 року по 11 травня 1985 року немає, оскільки відсутнє підтвердження факту роботи/ служби на медичній посаді безпосередньо в закладах охорони здоров`я, зайнятість в яких дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Не погоджуючись із відмовою пенсійного органу щодо призначення пенсії за вислугу років у зв`язку із відсутністю необхідного спеціального стажу через відмову зараховувати до такого період проходження строкової військової служби в Збройних Силах СРСР з 15 квітня 1984 року по 11 травня 1985 року, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки гарантує Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі Закон №1788-XII).

Статтею 1 Закону №1788-XII передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Згідно статті 7 Закону №1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Відповідно до статті 52 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.

Пунктом "е" статті 55 Закону №1788-XII визначено, що право на пенсію за вислугу років мають е) працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Пунктом 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII визначено, що військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу) не можуть бути звільнені з військової служби до набуття права на пенсію за вислугу років, крім випадків, коли їхня служба припиняється (розривається) у зв`язку із закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі або у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням чи у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем, за віком, за власним бажанням, за станом здоров`я, через службову невідповідність, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у вигляді позбавлення чи обмеження волі, позбавлення військового звання, позбавлення права займати певні посади, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за корупційне правопорушення, пов`язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", у зв`язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку, а також через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Отже, законодавство України гарантує громадянам зарахування часу проходження військової служби до спеціального стажу.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 в 1980 році поступив в Чернівецьке медичне училище Міністерства охорони здоров`я УССР і в 1984 році закінчив повний курс Чернівецького медичного училища по спеціальності фельдшер, про що свідчить диплом НОМЕР_4 від 01 березня 1984 року.

Згідно відомостей трудової книжки НОМЕР_3 наказом №8 від 11 березня 1984 року позивача призначено на посаду медичної сестри підліткового кабінету Чернівецької поліклініки студентів та підлітків. Водночас, згідно запису в трудовій книжці від 10 квітня 1984 року позивача на підставі Закону СРСР «Про загальний військовий обов`язок» звільнений від займання даної посади (наказ від 02 квітня 1984 року №9-к).

Відповідно до військового квитка НОМЕР_2 ОСОБА_1 у період з 15 квітня 1984 року по 11 травня 1985 року проходив військову строкову службу на посаді фельдшера.

Із указаного вбачається, що на день призову на строкову військову службу, позивач працював в закладі охорони здоров`я на посаді медичної сестри, робота на якій дає право на пенсію за вислугу років.

Згідно диплому НОМЕР_5 ОСОБА_1 в 1985 році вступив до Чернівецького державного медичного інституту і в 1991 році закінчив повний курс за спеціальністю лікувальна справа.

Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04 листопада 1993 року, визначені заклади і установи охорони здоров`я та посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Відповідно до даного Переліку до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховуються періоди роботи на посадах лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держрпаці, Держпродспоживслужби та територіальних органах Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних центрах, діагностичних центрах.

Відповідно до переліку посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, відносяться лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).

Приміткою 3 до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років передбачено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 р., яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, в тому числі на посаді старшої піонервожатої, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

До 1 січня 1992 року питання пенсійного забезпечення було врегульовано Законом СРСР «Про державні пенсії», статтею 58 якого було визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років.

На виконання статті 58 Закону СРСР «Про державні пенсії» постановою Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року №1397 затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров`я.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року №1397 «Про пенсії за вислугу років працівникам просвіти, охорони здоров`я та сільського господарства», яка діяла на час проходження позивачем військової служби у лавах Радянської армії, передбачено, що до складу переліку установ, організацій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років віднесено лікарняні установи всіх типів і найменувань, в тому числі клініки і клінічні частини, госпіталі, лепрозорії, психіатричні колонії, амбулаторно-поліклінічні заклади всіх типів і найменувань (поліклініки, амбулаторії, диспансери всіх профілів, установи швидкої медичної допомоги і переливання крові, медсанчастини, оздоровчі пункти, медичні кабінети і пункти, фельдшерські та фельдшерсько-акушерські пункти, станції санітарної авіації, рентгенівські станції і пункти, медичні лабораторії та інші).

Підпунктом «г» пункту 1 Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров`я, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року №1397, встановлено, що лікарям та іншим працівникам охорони здоров`я до стажу роботи за спеціальністю, окрім роботи в установах, організаціях і посадах, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, зараховується служба в складі Збройних Сил СРСР.

Таким чином, період строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо особа на момент призову на строкову військову служби працювала за професією, що дає право на пенсію на пільгових умовах. Період військової служби в армії СРСР до 1 січня 1992 року підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників охорони здоров`я, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 закону України «Про пенсійне забезпечення».

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права при вирішенні питання зарахування до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 закону України «Про пенсійне забезпечення», періоду проходження строкової військової служби в Збройних Силах СРСР, була викладена Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2019 року у справі №577/2537/17 (провадження №К/9901/42477/18).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, враховуючи наведені вище висновки та правову позицію Верховного Суду, суд вважає неправомірним та безпідставним не зарахування відповідачем до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоду проходження ОСОБА_1 строкової військової служби в Збройних Силах СРСР з 15 квітня 1984 року по 11 травня 1985 року, на яку він був призваний з посади, період роботи на якій зараховується до спеціального стажу, що відповідачем не заперечувалось.

На переконання суду, станом на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, пільговий стаж ОСОБА_1 з урахуванням періоду служби у радянській армії відповідав вимогам пункту «е» статті 55 закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відтак, відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років за його заявою від 02 травня 2019 року.

З огляду на викладене, заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню повністю.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення позову.

Натомість доводи відповідача, викладені у відзиві, є безпідставними та необґрунтованими, ґрунтуються на помилковому застосуванні норм права в даних спірних відносинах та суперечать висновкам, зробленим Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2019 року у справі №577/2537/17 (провадження №К/9901/42477/18).

Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню, а згідно наявної у справі квитанції №119 від 16 грудня 2019 року позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 768 грн 40 коп., то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 241 - 246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 у зв`язку із не зарахуванням до спеціального стажу, що визначає право на призначення пенсії за вислугу років, періоду проходження ОСОБА_1 строкової військової служби в Збройних Силах СРСР з 15 квітня 1984 року по 11 травня 1985 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області зарахувати до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років працівнику охорони здоров`я період проходження ОСОБА_1 строкової військової служби в Збройних Силах СРСР з 15 квітня 1984 року по 11 травня 1985 року, та призначити і виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з часу звернення за її призначенням, а саме з 02 травня 2019 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (місто Чернівці, площа Центральна, будинок 3, код ЄДРПОУ 40329345), сплачений згідно квитанції №119 від 16 грудня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 24 січня 2020 року.

Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ); відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (місто Чернівці, площа Центральна, будинок 3, код ЄДРПОУ 40329345).

Суддя О.П. Лелюк