Рішення № 87122526, 23.01.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

23.01.2020 р. справа №520/13980/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування вимоги, -

встановив:

Матеріали позову одержані судом 19.12.2019 р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 20.12.2019 р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 20.01.2020 р.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, платник), у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про: 1) визнання протиправними дій Головного управління Державної фіскальної служби у Харківської області у нарахуванні ОСОБА_1 додаткового єдиного внеску, як особі, що має ознаки провадження незалежної професійної діяльності; 2) скасування вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Харківської області №Ф-134607-17 від 11.10.2019р. по сплаті боргу (недоїмки) у вигляді єдиного соціального внеску на суму у розмірі 8.969,65грн.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, знаходиться на обліку у якості підприємця і не повинен повторно ставати на облік та подавати документи як самозайнята особа у статусі адвоката. Наголошував, що оскільки адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, то доходи, отримані від здійснення такої діяльності, підлягають оподаткуванню згідно зі статтею 178 Податкового кодексу України лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець.

У ході розгляду справи судом було достеменно встановлено, що платник заявив вимогу про скасування неіснуючого рішення контролюючого органу, адже вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Харківської області №Ф-134607-17 від 11.10.2019 р. про сплату боргу (недоїмки) у вигляді єдиного соціального внеску на суму у розмірі 8.969,65 грн. в обставинах фактичної дійсності як правового акту індивідуальної дії не існує.

Натомість наявна вимога Головного управління Державної податкової служби у Харківської області №Ф-134607-17 від 11.10.2019 р. про сплаті боргу (недоїмки) у вигляді єдиного соціального внеску на суму у розмірі 8969,65 грн., котра було прийнята контролюючим органом відносно заявника.

Указані обставини зумовили залучення до участі у справі в якості другого відповідача Головного управління ДПС у Харківській області

Відповідач, Головне управління Державної податкової служби у Харківській області (далі за текстом - контролюючий орган, владний суб`єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що при винесенні оскаржуваного рішення діяв у відповідності до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та п. 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідач, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області письмової позиції по суті спору не висловив.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник відповідно до виданого Полтавською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури свідоцтва №1321 від 07.09.2012 р. є адвокатом.

При цьому, унаслідок проходження процедури державної реєстрації заявник з 05.03.2007 р. набув правового статусу фізичної особи-підприємця.

З 01.01.2012 р. заявник є платником єдиного податку 3 групи за видами господарської діяльності: інша діяльність у сфері інформаційних технологій та комп`ютерних систем; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; діяльність у сфері права; діяльність у сфері бухгалтерського обліку; консультування з питань оподаткування; дослідження кон`юнктури ринку та виявлення суспільної думки; консультування з питань комерційної діяльності й керування.

Докази подання заявником до контролюючих органів заяв про взяття на облік у якості самозайнятої особи - адвоката в матеріалах справи відсутні.

11.10.2019 року Головним управлінням ДПС у Харківській області взагалі без проведення будь-якої перевірки та без складання жодних письмових документів відносно заявника було прийнято оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-134607-17, згідно з якою нараховано суму боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - ЄСВ) у розмірі 8969,65 грн. відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Як з`ясовано судом, фактичною підставою для прийняття контролюючим органом даного рішення послугували судження владного суб`єкта про наявність правових підстав із справляння ЄСВ із такого виду діяльності самозайнятої особи як адвокатська діяльність безвідносно до події одержання реального доходу від цієї діяльності.

Вважаючи вказану вимогу протиправною, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, і перевіряючи відповідність закону оскарженого діяння владного суб`єкта, суд зазначає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Згідно з ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини одночасно урегульовані як нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, так і нормами Закону України від 08 липня 2010 року «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) в частині умов та підстав справляння ЄСВ.

У розумінні п.п.14.1.226 ст.14 Податкового кодексу України (далі за текстом - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Отже, у нормах ПК України категорія "незалежна професійна діяльність" кваліфікована законодавцем безвідносно до такої ознаки (критерію) як отримання доходу.

Водночас із цим, за визначенням п.п.14.1.195 ст.14 ПК України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі за текстом - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Таким чином, у контексті норм ПК України адвокат може діяти і у якості самозайнятої особи, і у якості працівника.

Продовжуючи розгляд справи, суд відмічає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, регламентовані нормами Закону України від 08.07.2010р. «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі за текстом - Закон №2464-VI).

У силу ч.1 ст.2 Закону № 2464-VI дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

За визначенням п.2 ч.1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування ().

Пунктами 4, 5 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI (у редакції Закону №77-VIII від 28.12.2014) до кола платників ЄСВ віднесені: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Отже, законодавець розмежовує платників ЄСВ на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Проте, Закон № 2464-VI не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Системний аналіз викладених вище норм права свідчить про те, що платниками ЄСВ є самозайняті особи (зокрема, і адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально) і необхідними умовами для сплати ЄСВ у даному випадку є отримання доходу.

Однак, за спеціальним правилом у разі відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, у розмірі, не меншому від мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального платежу з ЄСВ та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вирішуючи даний спір, окружний адміністративний суд вважає за можливе взяти до уваги правовий висновок постанови Верховного Суду від 27.11.2019 р. по справі №160/3114/19, який полягає у тому, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Судом не виявлено обставин, які у спірних правовідносинах заважають розповсюдити викладений правовий висновок на випадок, коли особа є не найманим працівником, за якого платником єдиного внеску є роботодавець, а здійснює підприємницьку діяльність у якості фізичної особи-підприємця і також сплатила за себе єдиний соціальний внесок.

Окрім того, при розгляді даної справи судом також враховано, що спірні правовідносини є подібними до предмету у зразковій справі №520/3939/19 (провадження № Пз/9901/10/19), і у постанові від 02.09.2019р. по якій Верховним Судом було указано, що за наявного існуючого правового регулювання взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено. Взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску - фізичної особи-підприємця (п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI) та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами. Підзаконний нормативно-правовий акт спеціальної облікової політики в частині визначення такої категорії платників єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності не відповідає статті 4 Закону №2464-VI. Зміна контролюючим органом обліку особи платника єдиного внеску в спосіб, не встановлений Законом або встановлений підзаконним нормативно-правовим актом, який не відповідає Закону в цій частині, та нарахування на підставі таких дій єдиного внеску, суперечить принципам законності та належного врядування.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що у спірних правовідносинах заявник не подавав до контролюючих органів заяв про взяття на облік у якості самозайнятої особи - адвоката або у якості фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Доказів невиконання заявником обов`язку з оплати ЄСВ у якості ФОП - платника єдиного податку контролюючий орган до суду не подав.

Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого рішення (діяння), а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення.

Натомість, наведені приватною особою доводи не відкидають гіпотетично припустимої можливості існування в умовах реальної дійсності.

Тому, з огляду практику Європейського суду з прав людини, а саме: рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серков проти України" (заява № 39766/05) та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), а також на положення ст.8 Конституції України, ч.1 ст.7 КАС України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд вважає за необхідне керуватись при вирішенні даного спору приписами ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і не знаходить аргументів для відхилення доводу платника про відсутність у нього обов`язку сплачувати єдиний внесок і як фізична особа-підприємець, і як самозайнята особа..

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) порушення вимог закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Суд доходить до переконання, що з боку зазначеного у позові відповідача - ГУ ДФС у Харківській області відносно заявника не вчинялось жодних дій управлінського характеру та не виносилось жодних рішень.

Отже, ніяких правових відносин між заявником та ГУ ДФС у Харківській області не виникало.

В неіснуючих правовідносинах порушення суб"єктивного права чи охоронюваного законом інтересу є об"єктивно неможливим.

Тому у позові належить відмовити.

Водночас із цим, з огляду на мету і завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України, а також виявлення судом протиправності реально існуючого рішення контролюючого органу - вимоги ГУ ДПС у Харківській області №Ф-134607-17 від 11.10.2019р., суд керуючись ст.9 КАС України задля повного, дієвого та ефективного захисту прав заявника вважає за необхідне вийти за межі позову і скасувати згаданий акт адміністративного органу.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст. 139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Вийти за межі позову.

Визнати протиправною і скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134607-17 від 11.10.2019 р. у розмірі 8.969,65 грн.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко