Рішення № 87121149, 23.01.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 січня 2020 року (о 15 год. 15 хв.)Справа № 280/5342/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

31.10.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01.03.2017 по 31.07.2019;

зобов`язати відповідача виплатити позивачу пенсію за період з 01.03.2017 по 31.07.2019;

зобов`язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебував на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області як внутрішньо переміщена особа відповідно до вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №2306-5000141318/25929 від 11.06.2019. Вказує, що у період з 01.03.2017 по 31.07.2019 пенсія позивачу не виплачувалась. Позивач не погоджується із бездіяльністю органу Пенсійного фонду щодо невиплати пенсії за вказаний період, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії припиняється за рішенням органу Пенсійного фонду або за рішенням суду, проте відповідачем не приймалось окреме рішення про припинення виплати пенсії, не надсилалось позивачу та ніяким чином не повідомлялось про причини та підстави припинення виплати пенсії. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 03.12.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у судовому засіданні на 26.12.2019.

24.12.2019 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 54726), в якому посилається на приписи Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», постанови КМУ №637 від 05.11.2014 та №365 від 08.06.2016 та зазначає, що виплата пенсії позивачу зупинена з 01.03.2017. Так, згідно інформації управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області про прийняття рішення № 171 від 28.02.2017 про скасування довідок на основі інформації щодо перетинання державного кордону України, отриманої від Головною центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України, довідку позивача від 12.02.2016 № 2306018275 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, скасовано 28.02.2017. 13.04.2017 позивач звернулась до управління із заявою про поновлення виплати пенсії з 01.03.2017 на підставі нової довідки від 13.04.2017 №0000177649/21037 про взяття па облік внутрішньо переміщеної особи. Згідно витягу з протоколу рішення комісії з питань призначення/відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 44 від 28.04.2017 прийнято рішення про поновлення виплати пенсії позивачу з посиланням на п. 18 постанови КМУ від 08.06.2016 № 365. Згідно інформації управління прані га соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області про прийняття рішення № 312 від 28.07.2017 про скасування довідок на основі інформації щодо перетинання державного кордону України, отриманої від Головною центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України, довідку позивача від 13.04.2017 №0000177649/21037 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи скасовано 28.07.2017 у зв`язку з чим пенсію з 01.03.2017 по 31.08.2017 не було виплачено. 14.06.2019 позивач звернулась до управління із заявою про поновлення виплати пенсії на підставі нової довідки від 11.06.2019 №2306-5000141318/25929 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Згідно витягу з протоколу рішення комісії з питань призначення/відновлення соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам №145 від 05.07.2019 прийнято рішення про поновлення виплат пенсії позивачу. Таким чином, позивачу згідно рішення №92306081900 поновлено виплату пенсії з 01.03.2017. Сума пенсії за період з 01.03.2017 по 31.07.2019 у розмірі 47397,54 грн. обліковується окремо та їх виплату буде здійснено у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. З урахуванням вищезазначеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням №48643/14 (а.с.9).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області як внутрішньо переміщена особа згідно із ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», про що свідчить довідка № 2306-5000141318/25929 від 11.06.2019 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції (а.с.10). Зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_2 , проте фактичним місцем проживання є: АДРЕСА_3 , що також підтверджується вказаною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Виплату пенсії позивачу було зупинено з 01.03.2017.

У вересні 2019 року позивач звернулась до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про виплату пенсії та надання інформації щодо причин її невиплати (а.с.11).

Листом від 27.09.2019 №113/Ш-4 відповідачем надано відповідь, в якій зазначено, що 16.02.2016 позивач звернулась до управління із заявою на запит пенсійної справи з управління Пенсійного фонду України в Волноваському районі Донецької області. Згідно отриманої електронної пенсійної справи та атестату про припинення пенсії позивачу, пенсією в УПФУ в Волноваському районі Донецької області позивач забезпечена по 31.01.2015. Отже, з 01.02.2015 електронну пенсійну справу позивача взято на облік в управлінні. Рішенням управління праці та соціального захисту населення Бердянської міської ради №171 від 28.02.2017 довідка №2306018275 від 12.02.2016 скасована. З 01.03.2017 відповідно до Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб виплата пенсії позивачу призупинена. 13.04.2017 позивачем надано заяву на поновлення виплати пенсії, додавши нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 13.04.2017 №0000177649/21037. Згідно витягу з рішення Комісії з питань щодо призначення/відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №44 від 14.04.2017 винесено рішення про призначення соціальних виплат згідно п. 18 постанови КМУ №365 від 08.06.2016 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Рішенням управління праці та соціального захисту населення Бердянської міської ради № 312 від 02.08.2017 довідка № 0000177649/21037 від 13.04.2017 скасована. 14.06.2019 позивачем надано заяву на поновлення виплати пенсії, додавши нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 11.06.2019 №2306-5000141318/25929. Згідно витягу з рішення Комісії з питань щодо призначення/відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 145 від 05.07.2019 винесено рішення про призначення соціальних виплат. На виконання вищевказаного рішення Комісії позивачу поновлено виплату пенсії з 01.03.2017. В серпні 2019 року позивачу було виплачено пенсію за серпень 2019 року у розмірі 1684,10 грн. та нараховано суму пенсії за період з 01.03.2017 по 31.07.2019 у розмірі 47397,54 грн. Отже, сума пенсії з березня 2017 року по липень 2019 року взята на облік, та буде виплачуватись на умовах окремого порядку. Н теперішній час такий порядок не визначений (а.с.12).

Позивач не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати пенсії за період з 01.03.2017 по 31.07.2019, звернулась з даним адміністративним позовом до суду.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституція України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Суд зазначає, що Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розроблений на розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

З наданого до матеріалів адміністративної справи відзиву судом встановлено, що на підставу не здійснення позивачу пенсійних виплат за період з 01.03.2017 по 31.07.2019 територіальний орган Пенсійного фонду посилається на приписи Постанов Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 та від 05.11.2014 №637, тощо.

Суд зазначає, що Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Як встановлено судом, виплата пенсії позивачу припинена відповідачем у зв`язку з прийняттям управлінням праці та соціального захисту населення Бердянської міської ради рішення № 171 від 28.02.2017 про скасування довідок на основі інформації щодо перетинання державного кордону України, отриманої від Головною центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України.

Водночас, статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.

Що ж стосується рішення № 171 від 28.02.2017, то воно не є таким рішенням у розумінні частини першої статті 49 Закону № 1058-IV.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на пріоритетність застосування вимоги статті 49 Закону № 1058-IV, а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів є безпідставними.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 по справі №805/402/18 (провадження № 11-644асі18).

Звідси, суд враховує при ухваленні рішення у цій справі правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження №11-644асі18).

Зі змісту відзиву ГУ ПФУ в Запорізькій області вбачається, що сума пенсії, нарахована позивачу за період з 01.03.2017 по 31.07.2019 у розмірі 47397,54 грн. обліковується окремо та її виплату буде здійснено в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України

Під час розгляду справи статус позивача, як пенсіонера, та правильність нарахування розміру пенсії відповідачем не оспорюється. При цьому, припинення виплати пенсій відбулось всупереч чинного законодавства, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати з вини відповідача належну йому пенсію за період з 01.03.2017 по 31.07.2019.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати пенсії позивачу за період з 01.03.2017 по 31.07.2019 є протиправними, а тому, на думку суду, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити виплату пенсії за період з 01.03.2017 по 31.07.2019 у розмірі 47397,54 грн.

Так, частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Що стосується встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, вказаною статтею встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.

Проаналізувавши обставини справи, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі, оскільки судове рішення є обов`язковим до виконання, у тому числі, в примусовому порядку, а за невиконання рішення суду передбачена відповідальність.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України.

Ухвалою суду від 03.12.2019 позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.03.2017 по 31.07.2019.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії за період з 01.03.2017 по 31.07.2019 у розмірі 47397,54 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 23.01.2020.

Суддя Ю.В. Калашник